Земельно-правові підстави, умови і порядок набуття та реалізація прав на землю

майно  у  приватну  власність; 

• навчальні заклади,  заклади  культури   (крім   кінотеатрів),

фізичної  культури  та спорту,  охорони  здоров'я (крім санаторіїв,

профілакторіїв,  будинків  відпочинку   та   аптек),   соціального 

забезпечення,  дитячі оздоровчі табори,  в тому числі не завершені

будівництвом;

• підприємства  міського  і  приміського транспорту, дорожнього

господарства,   спеціалізовані   підприємства  з  установлення  та

експлуатації  технічних засобів організації  дорожнього руху разом з

майном,  яке  вони  обслуговують,  а  також  акції  (частки,  паї)

господарських  товариств,  створених на базі їх майна (у разі якщо

щодо  них  не було прийнято рішення про  закріплення їх у державній 

власності); 

аеропорти цивільної  та колишні аеропорти військової авіації, які   не   мають   можливості   самостійно   забезпечувати    свою сертифікаційну  придатність,  за  поданням Міністерства транспорту України та Міністерства оборони України;

• військові  містечка  (майнові  комплекси),  інше  нерухоме  і

рухоме  військове майно (крім усіх видів  озброєння, бойової техніки 

та боєприпасів), яке вивільняється в процесі  реформування Збройних

Сил  України  і  не  планується  до  використання за призначенням;

• об'єкти соціальної інфраструктури державного спеціалізованого

підприємства  "Чорнобильська  АЕС",  що  розташовані  на території 

міста Славутич,  та інші об'єкти (будівлі,  споруди, приміщення, у 

тому  числі об'єкти незавершеного будівництва),  які необхідні для 

реалізації  інвестиційних проектів у межах спеціальної  економічної

зони "Славутич" з метою створення додаткових робочих місць та інш. 

3. Умови і порядок  придбання та передачі  земельних ділянок  громадянам.

   Суб’єктами  права приватної власності на землю є громадяни та недержавні юридичні особи. Передбачена законом здатність громадян або юридичних осіб виступати як самостійні суб’єкти права власності на землю являє собою земельну правоздатність. Земельна правоздатність — це елемент загальної правоздатності суб’єкта.

   Земельна правоздатність громадянина виникає з моменту його народження. Вона, як і цивільна правоздатність, визнається рівною мірою за всіма громадянами.

   Для набуття землі у власність  значення має земельна дієздатність, яка передбачає свідому поведінку  особи. Земельну дієздатність має фізична особа, яка володіє цивільною дієздатністю. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. 30 ЦК України). Таким чином, цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Лише за наявності земельної дієздатності фізична особа може набути право власності шляхом власних активних дій — укладення договорів купівлі-продажу, міни тощо.

 Що  стосується набуття та реалізації  права власності на землю, то  такі дії може вчиняти фізична  особа, яка має повну земельну  дієздатність, тобто, за загальним правилом, досягла 18 років.

Земельним Кодексом України визначений такий  порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами:

     1. Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

    2. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

     3. Громадяни — працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.

     4. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

     5. Передача земельних ділянок у власність громадянам — працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому Кодексом.

     6. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

      7. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству — також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

      8. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, строки, що обумовлюються угодою сторін.

      9. Проект відведення земельної ділянки погоджується органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

     10. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада в місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

     11. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

   Відповідно  до ч. 1 статті 119 Земельного кодексу  громадяни мають право на набуття земельної ділянки у власність або в користування у разі добросовісного, відкритого і безперервного користування нею протягом 15 років. Оскільки у цій статті Кодексу не застережено, що таким правом користуються громадяни України, то Цілком логічно до суб'єктів права власності на земельну ділянку за набувальною давністю відносити як громадян України, так і громадян зарубіжних країн за умови, що іноземці мають право набувати земельну ділянку у власність з інших підстав, наприклад, за договором купівлі-продажу, дарування, успадкування тощо і не мають такого права — із земель сільськогосподарського призначення, оскільки не мають права бути суб'єктом права власності на такі землі. Земельні ділянки, якими іноземні громадяни безперешкодно користуються протягом визначеного строку, можуть надаватися їм за набувальною давністю на праві користування (оренди).

   ЗК  України передбачені такі норми  безоплатної передачі земельних  ділянок громадянам:

1. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
• для ведення фермерського господарства — в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;
• для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара;
• для ведення садівництва — не більше 0,12 гектара;
• для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 гектара, в селищах — не більше 0,1 гектара, в містах — не більше 0,10 гектара;
• для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 гектара;
• для будівництва індивідуальних гаражів — не більш 0,01 гектара.

     2. Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

   Відповідно  до статті 7 ЗУ «Про фермерське господарство» визначений порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства:

     1. Для  отримання  (придбання)  у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства  громадяни  звертаються   до   відповідної   районної державної  адміністрації.  Для  отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою  ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

     У заяві зазначаються:  бажаний  розмір  і  місце  розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок  у  власність, обґрунтування  розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності   фермерського   господарства.   До   заяви   додаються документи,   що   підтверджують   досвід   роботи   у   сільському господарстві   або   наявність   освіти,   здобутої   в аграрному навчальному закладі.

     Перелік   документів,   що   підтверджують  досвід  роботи  у сільському   господарстві,   затверджується   Кабінетом  Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального  органу виконавчої влади у сфері аграрної політики.

     2. Заяву   громадянина   про   надання  земельної  ділянки  у власність або в оренду районна або міська  державні  адміністрації або  орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають  згоду  на  підготовку  землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

     Проект відведення земельних  ділянок розробляється за  рахунок 

Українського  державного фонду підтримки фермерських господарств.

     Проект відведення   земельної   ділянки    погоджується    та затверджується відповідно до закону.

     3. Земельні  ділянки  для   ведення  фермерського господарства  передаються громадянам України  у власність і надаються в  оренду із земель державної  або комунальної власності. 

     4. У   разі   відмови  органів   державної  влади  та  органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки  для  ведення фермерського господарства питання вирішується судом.  Рішення суду про  задоволення  позову  є  підставою  для  відведення  земельної ділянки в натурі (на місцевості),  видачі документа,  що посвідчує право  власності  або  укладання   договору   оренди.   Відведення земельної  ділянки  в  натурі  (на  місцевості)  проводиться після збирання врожаю на цій ділянці попереднім землекористувачем.