Земельно-правові підстави, умови і порядок набуття та реалізація прав на землю

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ МИХАЙЛА  ОСТРОГРАДСЬКОГО 
 
 

КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНОГО  ТА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА І ПРОЦЕСУ 
 

Залікова  книжка № 116094                                                           
 
 
 

          КОНТРОЛЬНА РОБОТА

                                         З навчальної дисципліни

                                           «ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО»  
 
 

Тема № 4 Земельно-правові підстави, умови і порядок набуття та реалізація прав на землю 
 
 
 

                                                                Факультет: Права і гуманітарних наук

                             Група: Пзс-11-1з

                                  Студент: Білан М.Г.

                                            Викладач : Скрипник В.Л. 
 

                                                                  Домашня адреса: Кіровоградська  обл., 

                                                             м.Світловодськ, вул. Кірова буд.30

                                           Телефон: (05236) 2 88 50 
 
 
 
 

                                               КРЕМЕНЧУК 2011

Вступ

1. Основні підстави й умови набуття прав на землю громадянами та юридичними особами.
2. Особливості набуття прав на землю територіальними громадами.
3. Умови і порядок придбання та передачі земельних ділянок громадянам.
4. Умови і порядок надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування та в оренду.
5. Виникнення та посвідчення прав на земельну ділянку.

Висновок

Використана література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                ВСТУП

   Актуальність  даної теми полягає у тому, що будучи засобом виробництва, засобом створення умов для соціального розвитку суспільства, його економіки, земля використовується для розташування і будівництва об'єктів соціального і економічного призначення, для виробництва сільськогосподарської продукції. Держава в особі законодавчих органів вирішує питання про порядок, умови використання землі.

   Проголошуючи землю об'єктом права власності Українського народу, в особі органів державної влади і місцевого самоврядування держава як суб'єкт права державної власності законодавчо розпоряджається землею, у відповідності до ст. 14 Конституції України вирішує питання приватної і комунальної власності, розмежування земель на державну і комунальну власність та надання земельних ділянок у приватну власність громадян із земель державної і комунальної власності, поділяє всі землі на відповідні категорії і закріплює у законах правовий режим кожної категорії земель.

   Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності громадян, юридичних  осіб і держави реалізується виключно законами України. Встановлюючи право  власності на землю громадян і  юридичних осіб, Основний Закон держави тим самим визнає право приватної власності на землю в Україні. Така форма власності на земельні ділянки визнана Земельним кодексом України (статті 80—82).

   Таким чином, в Україні існує право  приватної, комунальної і державної  власності. Згідно зі ст. 13 Конституції України суб'єкти всіх форм власності визнаються рівноправними і держава забезпечує їх захист. Конституція України (ст. 41 ч. 1) надає кожній людині право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном та результатами своєї інтелектуальної діяльності. Конституція України не визначає і не надає перелік об'єктів приватної власності. За загальними цивільно-правовими принципами об'єктом права приватної власності є: майно, природні ресурси, які можуть перебувати у цивільному обігу, а також результати інтелектуальної творчої діяльності. Згідно з Цивільного кодексу України земля є об'єктом права власності. Це узгоджується зі ст. 13 Конституції України, яка передбачає можливість набуття землі у власність громадянами і юридичними особами.

   В ч.2 ст. 2 Земельного кодексу України  визначено коло суб'єктів земельних  відносин, до якого включені громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Органи місцевого  самоврядування і органи державної  влади — це теж самостійні юридичні особи, які представляють інтереси відповідно територіальних громад та держави. Специфічними суб'єктами земельних відносин виступають також територіальні громади та держава.

   Розрізняються самостійні права на землю: право  власності на земельну ділянку і право користування земельною ділянкою. Відповідні земельно-правові приписи, що регулюють зазначені права, складають правові інститути: право власності і право землекористування. 

1. Основні підстави  й умови набуття  прав на землю  громадянами та юридичними особами.

   Земля — це об'єкт, створений природою у процесі формування планети. Вона не може бути результатом людської праці. Має певну площу, зайняту полями і лісами, водами і горами, її не можна ні збільшити, ні зменшити.

   Земельна ділянка може належати громадянину на праві власності лише на підставі юридичного підтвердження права власності. Право власності на землю громадянина може виникнути на підставі цивільно-правової угоди, її безоплатної передачі у власність громадянина внаслідок приватизації тощо. Громадяни України, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, можуть набувати у власність на підставі договору купівлі-продажу земельні ділянки комунальної та державної власності на конкурентних засадах, крім тих земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок, або ж на підставі договору купівлі-продажу з громадянами чи юридичними особами. Покупку земельної ділянки можуть здійснити громадяни, які мають на це право. Окремі громадяни такого права не мають. Наприклад, покупцями земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства відповідно до ст. 130 Земельного Кодексу можуть бути лише громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва.

   Громадяни, як і інші суб'єкти права власності  на землю, мають право набувати у  власність земельні ділянки на підставі договорів міни, дарування, а також шляхом успадкування та укладення інших цивільно-правових угод. При цьому угоди купівлі-продажу, міни, дарування та інші здійснюються відповідно до Цивільного кодексу України.

   Громадяни мають право набувати земельні ділянки  у власність не лише за плату, а  й на безоплатній основі.

     ЗК України не містить застереження щодо недопустимості приватизації земельних ділянок, що належать до земель державної і комунальної власності, наданих у тимчасове користування громадянам. Питання про приватизацію цих земельних ділянок, а також про умови приватизації в кожному конкретному випадку вирішуються органами державної виконавчої влади чи місцевого самоврядування, що наділені повноваженнями розпоряджатися землями державної і комунальної власності.

   Одним із способів набуття права власності на землю громадин є прийняття спадщини. Земельна ділянка, що належала на праві приватної власності громадянинові-спадкоємцю, є таким самим об'єктом спадкування, як і будь-яке інше майно.

   Земельний кодекс не виділяє землі колективних  організацій об'єктами права колективної власності, а самі організації не визначені як суб'єкти права колективної власності. За Кодексом будь-яке підприємство, засноване громадянами (індивідуальне чи колективне), відноситься до юридичних осіб, які є суб'єктами права приватної власності. Правовий режим земель таких підприємств залишається незмінним. Суб'єктом права приватної власності на землю визнається юридична особа (колективне підприємство), а за членами юридичної особи зберігається право на земельну частку (пай) у розмірі, встановленому сертифікатом.

   Набуття права власності іноземними громадянами  та особами без громадянства має  свої особливості. Так, вони не мають  права набувати у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Такі землі, одержані ними у спадок, протягом року підлягають відчуженню. Вони можуть набувати у власність земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а за їх межами - лише земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Крім того, іноземні громадяни та особи без громадянства не мають права на безоплатне придбання земельних ділянок, що належать до державної і комунальної власності. Вони не мають права на приватизацію земельних ділянок, що раніше надавались їм у користування. Вони можуть набувати право власності на земельні ділянки лише на підставі договорів купівлі-продажу, дарування, міни та інших цивільно-правових угод, а також у разі викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності. До цього часу існувало правило, що в разі придбання у власність об'єктів нерухомості іноземні громадяни мали право на оренду земельних ділянок, що відносяться до придбаних об'єктів.

   Юридичні  особи, засновані громадянами України або юридичними особами України, у земельних відносинах користуються тими самими правами та обов'язками, що і громадяни України. Як і громадяни, юридичні особи можуть набувати у приватну власність земельні ділянки для здійснення завдань, передбачених їх статутами. Це правило стосується і юридичних осіб України, засновниками або учасниками яких є юридичні особи або громадяни іноземних держав. Як і громадяни, вони можуть набувати право власності на земельну ділянку на підставі договорів купівлі-продажу, доручення, міни та інших цивільно-правових угод, а також шляхом прийняття в установленому порядку спадщини. Юридична особа набуває право власності на земельну ділянку від свого імені і вирішує це питання самостійно в установленому статутом порядку. Питання щодо придбання земельної ділянки вирішується уповноваженим статутом органом (загальними зборами членів (засновників, учасників), виробничо-розпорядчим органом (радою, правлінням тощо).

   Особливою формою набуття права власності на землю юридичною особою є внесення земельних ділянок засновниками до її статутного фонду для підприємницької та іншої діяльності за умови, що право на внесення земельної ділянки до цього фонду передбачене статутом або ж не заборонене статутом чи законом.

   До  інших підстав набуття права  власності на земельну ділянку юридичною особою, створеною громадянами, можна віднести приватизацію державних земель. За Земельним Кодексом таке підприємство називається юридичною особою і має статус приватного підприємства, а передані йому у колективну власність землі набувають правового режиму земель приватної власності. Набуття земельної ділянки у власність юридичної особи може  мати місце за давністю користування (набувальна давність). ЗК України передбачає перехід права власності юридичної особи на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду на підставі цивільно-правових угод.

   Як  і іноземні громадяни, іноземні юридичні особи мають право набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у межах населених пунктів і за їх межами, якщо там є об'єкти нерухомості.

     Громадяни та юридичні особи як суб'єкти права згідно з земельним законодавством України можуть набувати земельні ділянки, як у приватну власність, так і у постійне чи тимчасове строкове користування. У постійне користування земельні ділянки набувають юридичні особи із земель державної і комунальної власності. У тимчасове (строкове) користування громадяни і юридичні особи набувають земельні ділянки за договором оренди.