Поетичний світ Богдана Лепкого

Міністерство  освіти і науки України

Миколаївський державний університет ім. В. О. Сухомлинського 
 
 

                                                         Кафедра української мови і  літератури 
 
 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

«Поетичний  світ Богдана Лепкого» 
 
 
 
 
 

                                                                                    Виконав:

                                                                                    студент 341-А групи

                                                                                    Грищенко Олександр

                                                                                    Перевірила:

                                                                                    к.ф.н., доц. Старовойт Л. В. 

Миколаїв 2009

ЗМІСТ 

ВСТУП…………………………………………………..…………………………3 

РОЗДІЛ  І. Із забуття – в безсмертя……………….……………………………...4

1. Художній світ поезії Богдана Лепкого……….…………………………..5

 

РОЗДІЛ  ІІ. Ідеал добра і краси……………………………..……………………8

2.1. Українські  пісні на слова Богдана Лепкого…………..……………………9 

ВИСНОВКИ…………………………………………………….………………..12 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….13 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

    Особистість Богдана Лепкого, письменника, вченого і громадського діяча складна; на жаль, не вивчена, не осмислена літературна діяльність митця, ніхто не досліджував історичні твори, не цікавився серйозно його суспільно-політичними орієнтаціями, а вони істотно змінювалися протягом життя. Адже літературна і наукова діяльність Богдана Лепкого тривала майже півстоліття. Безперечно, українські емігрантські кола мали вплив на Богдана Лепкого, який з 1899 року жив за межами української землі, працював у середовищі переважно польської інтелігенції, хоча і думками, і переживаннями був із своїм рідним народом в ім’я його духовного зростання творив. Не все, що замислював Богдан Лепкий, йому вдавалося здійснити на належному ідейно-естетичному рівні. Основним об’єктом критики під кутом зору ідейних поглядів письменника були його історичні романи «Мотря», «Не вбивай», «Батурин», «Полтава» об’єднані спільною назвою «Мазепа».  

    В порівнянні з творчістю інших  поетів, творчість Лепкого найбільше  зрівноважена, гармонійна, найменше має  дисонансів, що свідчить про внутрішній наклад в душі самих творців. Природа  Лепкого настільки згармонізована, закінчена і рівна, що часом віє від неї якимсь холодом, начебто поет стояв на вершинах Парнасу і дивився звідти на світ. Коли розпочинав свою літературну діяльність, все й нього було закінчене, готове, і далі він або зовсім не розвивався, або розвивався дуже непомітно. Через те, його перші твори мають більше внутрішнього огню, більш сильні, ніж твори останньої доби.

    Після близького розгляду елементів його творчості й матимемо приблизний образ самого творця, його світогляду, що справляв велике враження на самого поета.    
 
 
 

РОЗДІЛ  І. Із забуття – в безсмертя 

                                                      Колисав мою колиску

                                                         Крик неволеного люду,

                                                               І – так в серце вколисався,

                                                             Що до смерті не забуду… 

    Так писав Богдан Лепкий 1901 року у вірші  «Заспів», пригадуючи шум рідного  Поділля, запах степового зілля, звуки підгірської трембіти.

        Народився Богдан Лепкий 9 листопада 1872р. в родині  сільського священика Сильвестра Лепкого. Батько Богдана був людиною освіченою і прогресивною. Він закінчив Львівський  університет (класична філологія і теологія), виступав з літературними творами  під псевдонімом Марко Мурава, брав участь у виданні часопису “Правда”,  підготовці підручників для школи. Мав грунтовну філологічну освіту, вільно  володів польською і німецькою (вірші німецькою мовою навіть друкував у  журналах). Писав популярні книжечки, був головою “Селянської ради”. Пізніше Б. Лепкий назве батька своїм найсуворішим критиком. Богдан був першою дитиною в  родині Сильвестра і Домни Лепких, які побралися, коли Сильвестр закінчив  університет і прийняв сан священика.

     Дитинство Богдана було безхмарним, але коли він мав п'ять років, раптово – за одну ніч - померли від дифтериту дві його молодші сестри і брат, що дуже  вплинуло на вразливу натуру хлопчика, який і сам ледве вижив. Перші знання майбутній письменник одержав у батьківському домі. Швидко - за одну зиму - навчився читати, писати й рахувати. Батько розповідав йому і про пригоди Робінзона Крузо, і про письменників, художників, портрети яких висіли на стінах, старенька нянька, родом з Наддніпрянської України, співала чумацьких пісень, а  від діда по матері Михаила Глібовицького, який замолоду був знайомий з Маркіяном  Шашкевичем, допитливий хлопчина дізнався про давні часи, історичні події на  Україні. Домашній учитель Богдана Дмитро Бахталовський знайомив його не тільки з основами  шкільної науки, а й з творами літератури, завдяки чому його учень уже в дитинстві знав напам'ять багато віршів Тараса Шевченка, читав “Марусю” Г.  Квітки-Основ'яненка. Коли Богдана Лепкого віддали шестилітнім хлопцем до бережанської так званої  “нормальної” школи з польською мовою. Після “нормальної” школи Б. Лепкий  вступив до гімназії в Бережанах. Гімназія була польською, з класичним ухилом. 

     Після закінчення гімназії Б. Лепкий вступив  у Відні до Академії мистецтв, але  навчання у ній морального задоволення не принесло. Згодом Б. Лепкий переходить до Львівського університету, де рівень викладання  був не такий високий, як у Відні. Серед молоді тут близькими друзями Б. Лепкого були О. Маковей,  І. Копач, О. Макарушка.

     На  початку 1899р. у Кракові в Ягеллонському університеті було відкрито лекторат  української мови і літератури і викладати ці предмети запрошено Б. Лепкого. І от  восени 1899р. він переїжджає сюди з молодою дружиною Олесею. З Краковом відтепер зв'язано майже все творче життя письменника. Молодий український літератор  швидко заприязнився з польськими письменниками С. Виспянським, В. Орканом, К.  Тетмайєром, цікавився творчістю учасників літературної організації “Молода  Польща”. Та восени 1915р. Лепкого мобілізовують.

       У 1925р. Б. Лепкий повертається до Кракова, де стає  професором Ягеллонського університету. Знову розгортається його творча праця та  видавнича діяльність.

     Після окупації Польщі фашистською Німеччиною становище письменника стало  особливо важким: він втратив посаду в Краківському університеті. Помер  письменник 21 липня 1941p., похований у Кракові на Раковецькому цвинтарі.  

1. Художній  світ поезії Богдана  Лепкого

    Лепкий почав писати дуже рано. Ще в другому класі гімназії під впливом бабусиних оповідей написав поему про русалок, але сховав її під стріху,  де вона й пропала. Згодом писав принагідно, на клаптиках паперу на полях книжок  та зошитів.

    Перші поезії, які збереглися, датовані 1891 роком, це – «Ідилія» і «Сонет», опубліковані в 1895 році. Високою культурою образного самовираження перші поетичні і прозові твори не відзначалися, але друкував їх автор часто, переважно на сторінках львівських видань «Зоря», «Діло», «Літературно-науковий вісник». Перша поетична збірка «Стрічки» з’являється в 1901 році, далі – 1902-го – нові: «Листки падуть», «Осінь», 1904 року – «На чужині».

    Водночас  із висхідною еволюцією митця  його ім’я ставало дедалі більше відомим, а твори друкувалися в перекладах іншими слов’янськими, а також німецькою, угорською, єврейською мовами.

    Б. Лепкий, репрезентуючи свій віршовий набуток у двотомних «Писаннях», зосередив його навколо не хронології збірок, а навколо художніх розділів і циклів.

    Магістральна  тема поезії Б. Лепкого – Україна  на роздоріжжях історії, перспективи  батьківщини. Естет  демократ-гуманіст, він із перших збірок «Листки» (1901) та «Стрічки падуть» (1902) заходився коло художнього опрацювання теми України.

    Більша  частина з нових віршів, уміщених переважно у «Літературно-науковому  віснику» впродовж 1922 01923 роках – своєрідний підсумок утілення образу батьківщини. Поезії 20-40-х років, уміщені у збірці «Сльота» та періодичних виданнях, показують вірність творця провідним ідеям, мотивам і образам. Водночас митець активно осмислював долю батьківщини після програного бою за волю. Боротьба надії з безнадією в його душі породила сподівання на сили рідного народу, яких не скувати («Хоч кряче гайворон»).   

    Повної  бібліографії видань творів Богдана  Лепкого ще не складено. І це, до речі, зробити дуже важко – навіть не всі оригінальні книжкові видання письменника охоплені увагою дослідників творчості.

    На  жаль, сучасний читач не знає поетичних  творів Богдана Лепкого, його елегійно-мінорних, музично-гармонійних рефлексій на природу і світ, його нерідко журливих, оповитих сумом і тугою, перейнятих глибоким душевним співчуттям до страдницької долі селянина поезій. Це поет сповідальної тональності, образного самовираження, тонкий і чутливий лірик, майстерний словесний живописець природи. Але водночас він і суворий реаліст, тверезий аналітик дійсності.     
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  ІІ. Ідеал добра і краси 

    В перших своїх віршах ударяє Б. Лепкий в народний тон. Твори нічим не різняться від аналогічних творів польської письменниці Марії  Конопницької, яка сильно вплинула на письменника. Підношення яскравих фактів народної недолі, мужицьких мук і болів, які женуть за море до Бразилії, вишукування трагічних моментів, що йде в парі з постановленням мужика на п’єдестал героїзму – оце й характер тих первоцвітів музи Лепкого, які він стає віршувати ще з 1894 року. Тон у них декламаторський, сентиментальний, бракує ім. короткості у вислові.

    Через любов до людей веде поет до своїх  ідеалів. А ідеали ті сильні не так  своїм фанатизмом, своїм ясним  опреділінням та величиною, як тим, що ведуть на святе і не лукаве діло, що мають в собі щирість та правість волі! Поет у вступі до збірки «З життя» малює той момент, в якому перебуває його душа в хвилину творчості:

                                          Ось я в якімсь чудовім краю,

      Де кожний твір і кожне слово

                                          І звуки всі, краса і тони,

                                          Душі ридання, серця стони,

                                          Пливуть з одної струни чару.

       Пливуть у воздух, щоб наново,

       Мов ті краплини пари з хмару,

                                          Зійтись в гармонію велику,

                                          В одну симфонію краси.

    Але поняття краси у Лепкого уривається з поняттям добра і волі. Вони разом і становлять той ідеальний світ, до якого прагне людська душа, а до якого дорога показує  його творчість.

    Отак, змагаючись до ідеалів добра і  краси, і намагаючись їх зробити  реальними моторами життя, поет у  дійсному житті, що пересувається йому перед очима, починає бачити самі негативні боки. Між людьми йому стає сумно і огидно, життя починає уважати за кару і вічну тугу. Як органічна частина поезій Лепкого, приходить до слова смуток. Муза Лепкого «життям буденним сумовита», повна невисказанної туги. Він пише до товариша про «сумний настрій і тугу, що не знати чому і звідки неволять» його душу. Але зате вони не мають тої сили та гостроти, яку має не раз дивний смуток тих, що прийшли до нього через зневіру у все найкраще. Смуток Лепкого – кінцева складова частина в організації його психіки – це постійний настрій його буденного життя. Попри смуток і мимо нього, поет має свої нерушимі догми, які основуються на вірі у вічні ідеали добра та краси. І доля не могла дати творчості Лепкого кращі окраси, як смуток. Він вирівнює та ублагороднює її, дає їй чар і принаду.  

    2.1. Українські пісні  на слова Богдана  Лепкого 

    Богдан Лепкий належить до тих поетів, які в житті шукають поезію і красу, а в мистецтві і в поезії – життя. Особливе і своєрідне зацікавлення мистецтвом виявив письменник з раннього дитинства. Вся родина Лепких була музикальною. Батько Богдана о. Сильвестр Лепкий грав на скрипці, а мати – Домна чудово співала народні пісні, акомпануючи собі на гітарі. Великий плив на розвиток любові до музики, особливо народної пісні, мала няня малого Богдана Марія Яницька.