Сучасна світова податкова політика

Тема 1. Сучасна світова податкова політика.

Оподаткування зовнішньоекономічної діяльності 

     Податкова політика у провідних країнах  з розвиненою економікою в даний час спирається на теоретичні постулати економіки пропозиції (ЕП) – сучасної економічної думки, що пропонує боротьбу з кризовими явищами, що вразили економіку провідних промислово-розвинутих країн (ПРК) наприкінці    1970-х – початку 1980-х рр. (інфляція, зниження темпів економічного зростання, безробіття, зріст "тіньової" економіки та ін.), шляхом радикального зниження граничних податкових ставок. Головний теоретичний постулат ЕП відбиває знаменита податкова крива А. Лаффера – "вищого духовного діяча нової економічної релігії, заснованої на скороченні податків". Крива Лаффера встановлює взаємозв'язок між податковими надходженнями до державного бюджету, податковими ставками і рівнем національного виробництва. Згідно Лафферу підвищення ставок податків вище визначеного рівня буде сприяти скороченню податкових надходжень бюджету за рахунок підриву податкової бази платників, позбавлення їх стимулу до виробничої діяльності.

     Відомий представник даної школи М. Фелдстейн обґрунтовував ставку прибуткового податку в 42%, автори популярного проекту американської податкової реформи сенатор Бредлі і Р. Гефардт пропонували рівень у 30-35%, а М. Фрідмен знижував межі до 25%. Це цілком відповідало теоретичній моделі А. Лаффера. Крива Лаффера наочно показує, що оптимальна ставка оподаткування знаходиться десь між границями в 20%, запропонованими Д. Кейнсом, і 40%, запропонованими колишнім французьким президентом В. Жискар Д'естеном. У ході неоконсервативних податкових реформ, що пройшли під натхненням ідей економіки пропозиції в середині 1980-х – поч. 1990-х рр., граничні ставки прибуткових податків були дійсно знижені і складають до нашого часу в середньому 36% для податку на прибуток корпорацій і 47% для індивідуального прибуткового податку.

     За  рівнем податкового тягаря всі країни світу умовно можна поділити на дві  великі групи: юрисдикції з високими податками і юрисдикції з ліберальним оподаткуванням.

     До  юрисдикцій з високим рівнем оподаткування  відноситься більшість країн  з розвинутою економікою і держав, що розвиваються. Ставки податку на прибуток і індивідуальний прибутковий податок тут складають 30-60%, а ставки податків на розподіл прибутку у формі відсотків, дивідендів і роялті – 15-35%. У таких країнах існує також досить жорстка процедура створення компанії, контроль фінансової звітності, а у випадках порушення податкового законодавства застосовуються суворі штрафні і карні санкції.

     Юрисдикції  з низькими податками називаються  також податковими гаванями. Вони у свою чергу поділяються на три види:

     1. Юрисдикції без прямих податків на доходи фізичних і юридичних осіб, називаються також чистими податковими гаванями або безподатковими юрисдикціями. У країнах даної групи для компаній визначених типів і для визначених видів доходу і майна фізичних осіб відсутні податки на доходи, прибуток, на розподіл прибутку, на спадщину і дарування, податки на власність. Для компаній або індивідуальних платників податків застосовуються лише непрямі фіксовані податки у виді щорічного мита за ведення бізнесу, разових реєстраційних зборів і т. ін. Рівень непрямого оподаткування досить незначний. Так, у країнах Карибського регіону щорічне мито для компаній складає 100-1600 дол. До країн без прямих податків відносяться: Андорра, Багамські, Бермудські, Кайманові о-ви, Науру, Вануату, о-ви Тертці і Кайкос, Фарерські о-ви та ін.

     2. Юрисдикції з низьким рівнем прямих податків. Ставки податку на прибуток і індивідуальний прибутковий податок для визначених категорій платників податків тут менш 30%, а в ряді випадків податки не перевищують 10%. До країн даної групи відносяться, зокрема, такі держави як: Британські Віргінські о-ви, Кіпр, Гібралтар, Угорщина, Ізраїль, Ліхтенштейн, Швейцарія. У групу також входять юрисдикції, що дають повне звільнення від податків тільки для закордонних доходів своїх юридичних і фізичних осіб: Коста-Ріка, Гонконг, Ліберія, Малайзія, Панама та ін.

     3. Юрисдикції з високими податковими ставками, що надають податкові переваги деяким типам компаній. Деякі країни з розвиненою економікою з метою залучення закордонних інвестицій, стимулювання зовнішньоекономічної діяльності застосовують для компаній, що ведуть таку діяльність, особливий порядок оподаткування. Крім пільгових ставок податку на прибуток країни цієї групи знижують ставки податків на розподіл і репатріацію доходів. Сюди відносяться Бельгія, Ірландія, Люксембург, Нідерланди.

     Слід  також зазначити, що податкові гавані допускають спрощену процедуру звітності фізичних або юридичних осіб перед податковими органами, а в ряді юрисдикцій несплата податків і приховання доходів узагалі не вважаються карними злочинами.

     У світовій економіці іде жорстка  конкуренція між країнами з високим рівнем оподаткування і податковими гаванями, що призводить до перерозподілу капіталів і робочої сили в глобальній економіці в залежності від величини податкового тягаря.

     Через глобалізацію сучасної комерційної  діяльності, інтеграцію національних економік у систему світогосподарських зв'язків однією з першочергових задач стає податкова гармонізація, координація національних податкових політик, зближення рівнів оподаткування, способів визначення податкової бази, характеру наданих податкових пільг.

     Податкова гармонізація в ЄС ставить перед собою такі цілі, як:

     – скасування податкових меж для того, щоб створити рівні конкурентні умови для суб'єктів господарювання;

     – об'єднання й уніфікація внутрішнього ринку ЄС як основного двигуна інтеграційних процесів у регіоні;

     – приведення у відповідність структури податкових систем, порядку стягування основних видів податків у всіх країнах співтовариства.

     Основними напрямками податкової гармонізації в  ЄС стали гармонізація ПДВ і акцизів, а також уніфікація оподаткування компаній.

     Уніфікація  оподаткування компаній повинна  поставити в рівні умови всі  компанії, що функціонують у ЄС, полегшити  їм доступ на внутрішній інтегрований ринок ЄС, а також активніше залучати в ЄС іноземні інвестиції у формі створення Дочірніх компаній і філій компаній. У сфері оподаткування прибутку корпорацій європейська податкова гармонізація передбачає: зближення податкових ставок; уніфікацію податкової бази; усунення подвійного економічного оподатковування; застосування спеціального статусу європейської компанії; взаємодопомога країн-членів ЄС в області оподаткування прибутку корпорацій.

     Уніфікація  оподатковування компаній повинна  здійснюватися відповідно до норм міжнародного податкового права.

     Податкове право є самостійним розділом юриспруденції і має свій особливий характер. Головною відмінністю податкового права від інших видів права (господарського, цивільного та ін.) є те, що податкове право захищає в першу чергу не приватні інтереси платника податків, а суспільні інтереси, інтереси держави. Держава в даному випадку виступає як суб'єкт публічного права, одержуючи від суспільства повноваження по визначенню і стягуванню податків, їх подальшому перерозподілу, виходячи із суспільних потреб. При цьому податки є трансферними платежами платників податків, що централізуються в державному бюджеті і повертаються платникам податків через надання суспільних благ і послуг.

     На  відміну від карного права  в податковому праві діє незаперечна презумпція винності, тобто платник податків повинен довести перед податковими службами і судовими інстанціями свою невинність у махінаціях по відхиленню від оподатковування і неухильну сплату належних податкових сум. У країнах з англосаксонською правовою моделлю, зокрема в США, судами первинної інстанції для платників податків є саме спеціальні податкові суди, відповідно і створювані цими судами прецеденти є основою для подальших судових розглядів по аналогічних проблемах.

     Предметом податкового права є податкові відносини державних податкових органів, платників податків і представників податкових органів (податкових інспекторів) по встановленню, виміру і вилученню в платників податків відповідної частини їхніх доходів у державний бюджет.

     Об'єкти податкового права складають:

     – доходи юридичних і фізичних осіб, виражені в грошовій формі;

     – податкові відносини, що входять у загальну групу суспільних відносин, що складаються в процесі формування державного бюджету, і мають самостійний характер.

     Метод податкового права – владно-майновий, обумовлений необхідністю застосування  норм податкового права, що не допускають вибору, з метою формування державного бюджету за рахунок доходів платників податків як одного з головних джерел державних доходів. Даний метод визначає зобов'язання платників податків перед державою.

     Основні принципи правового  регулювання податкових відносин:

     – законність;

     – заперечення зворотної сили закону;

     – однократність оподатковування;

     – пільговість оподатковування;

     – забезпечення рівних вимог з боку держави до всіх суб'єктів, що хазяюють;

     – створення рівних умов для використання платниками податків зароблених ними засобів;

     – обов'язку юридичних і фізичних осіб, що одержують доходи, платити податки;

     – єдиний підхід до визначення прав і обов'язків платників податків і податкових органів, обмеження податкового адміністрування;

     – рівність захисту прав і інтересів платників податків і держави; резидентство.

     Джерелами податкового права є акти компетентних органів держави, що встановлюють норми права в сфері податкової політики.

     Податкове право підрозділяється на внутрішнє, що характеризує податкову систему однієї окремо взятої країни, і міжнародне, сферою дії якого є міждержавні взаємини і зовнішньоекономічні угоди. До числа джерел міжнародного права відносяться міжнародні податкові закони країни, а також міжнародної податкової угоди, що укладається між двома або декількома країнами.

     Міжнародне  право визнає міжнародні договори, що мають більшу силу, ніж національні  закони, а стаття 27 Віденської конвенції  про право міжнародних договорів 1969 р. говорить про те, що "сторона не може посилатися на положення свого внутрішнього права для виправдання невиконання положенні міжнародного договору".

     Виділяють три групи міжнародних угод по податкових питаннях:

     1) акти, що встановлюють загальні принципи оподаткування, але не підлягають безпосередньому застосуванню, але принципи, що реалізовані в них, відбиваються у внутрішньому законодавстві. Сюди відносяться, наприклад, Європейська соціальна хартія 1961 р., Заключний акт наради по безпеці і співробітництву в Європі 1965 р. та ін.;

     2) податкові угоди: загальні, спеціальні, з надання адміністративної допомоги по податкових питаннях (обмін інформацією між фіскальними органами договірних країн);

     3) угоди з питань міждержавних взаємин у різних сферах економіки і політики, що, крім усього іншого, розглядає податкові проблеми (угоди про дружбу і співробітництво, торговельні угоди і т. ін.).

     При застосуванні положень міжнародних  податкових угод держави, поряд з  визнанням за міжнародним договором більшої сили, можуть додержуватися й інших принципів, тобто не віддавати міжнародним угодам пріоритет. Наприклад, у США, ФРН, Великобританії міжнародні угоди мають рівну силу з внутрішніми законами, що може приводити до певних протиріч. У таких випадках дотримуються наступних принципів:

     – закон, прийнятий після раніше діяв закону, що мали той же предмет правового регулювання, має велику силу;

     – діючі спеціальні закони (зокрема, по регулюванню міжнародного оподатковування) мають велику юридичну чинність, чим закони, нехай навіть і прийняті пізніше, але не регулюючі безпосередньо міжнародне оподатковування.