Техніко-економічні характеристики основних видів транспорту загального користування

Нині основними стримуючими факторами інтенсивного використання річкового транспорту в плані європейської інтеграції є застаріла матеріально-технічна база, невисокий рівень механізації перевантажувальних робіт, значне фізичне і моральне спрацювання суден, мала частка пакетованих вантажів у загальному їх обсягу, недостатні обсяги перевезень з використанням системи «буксир-штовхач/баржа». Річковий транспорт держави має допоміжний характер, орієнтований на великі партії вантажів (в основному будівельних матеріалів) і не може конкурувати щодо тарифів і послуг із залізничним транспортом. Ефективність функціонування річкового транспорту України значно нижча (близько 20 %) порівняно з розвинутими країнами, які мають такі ресурси для цього виду транспорту.

Чорноморські порти. Найголовніші порти України розташовано в північно-західній частині Чорного моря. Це Одеський, Іллічівський і Южний порти, частка яких становить близько 75% усього вантажообігу українських портів.

Одеський морський торговельний порт на сьогодні може перевантажувати 24 млн. т нафтопродуктів і водночас зберігати 340 тис. т темних і— 70тис. т світлих нафтопродуктів. У перевантажувальному комплексі зернових вантажів одночасно може зберігатися 16—18 тис. т зерна. Портовий олієперевантажувальний комплекс має потужність 300 тис. т на рік.

Іллічівський морський торговельний порт переробляє кожну четверту тонну з усього потоку вантажів на морях України; має сучасні вантажно-розвантажувальні комплекси з 28 причалами загальною довжиною майже 6 тис. м. Порт забезпечено достатньою кількістю відкритих (800 тис. м2) і критих (60 тис. м2) складів; має можливість переробляти 500 — 700 вагонів вантажів на добу. Наймолодший порт України — Южний приймає й обробляє судна вантажопідйомністю до 70 тис. т. Понад 100 тис. м2 відкритої складської площі дає змогу одночасно зберігати понад 0,5 т різних вантажів. Кримські порти. На Кримському півострові розташовано морські порти: Євпаторія, Севастополь, Ялта, Феодосія і Керч.

Феодосійський морський торговельний порт посідає друге місце в Україні після Одеського порту з перевезення нафти і нафтопродуктів. І Севастопольський морський порт щороку переробляє 600 тис. т різноманітних вантажів: насипних, штучних, пакетованих.

Азовські порти. На північному березі Азовського моря розташовано Бердянський і Маріупольський юрські торговельні порти, для яких характерно наближеність до найбільш промислово розвинених районів України - Донбасу та Придніпров'я. Основне завантаження портів — експорт металу та іншої продукції цих регіонів.

Дунайські порти - Рені, Ізмаїл та Усть-Дунайськ. (гирлі річок Дніпра та Південного Бугу розташовано юрські торговельні порти - Миколаївський, Херсонський, Октябрський, Дніпровсько-Бузький, які працюють як з навальними, так і з генеральними вантажами. Аналіз вантажообігу морських портів свідчить про стійку тенденцію подальшого нарощування обсягів переробки експортно-імпортних вантажів.

Порт Рені — спеціальна економічна зона (пільговий податковий режим) — здійснює перевезення та зберігання вантажів сотень найменувань, роботу в транспортних напрямках країн Центральної Європи (Австрія, Німеччина), СНД та портів Чорного, Середземного, Червоного морів, Індійського і Тихого океанів. Це — понад 15 млн. т вантажів щороку.

Херсонський морський торговельний порт спеціалізується на перевалці мінеральних та хімічних добрив як навалом, так і в тарі, з відкритим і критим зберіганням у плаваючих ємностях. Планується будівництво зернового терміналу, який дасть змогу переробляти щороку 500 тис. т зерна. Порт перевантажує близько 100 тис. т коксу за рік.

Миколаївський морський торговельний порт має здатність переробляти 9 мли. т різноманітних експортно-імпортних і каботажних вантажів щороку: навальних, насипних, негабаритних, генеральних і контейнерних. У порту працює спеціалізований комплекс з перевантаження мінеральних добрив, обладнаний потужним бункером і конвеєрними лініями, що переробляють 400 т/год добрива.

Практично в усіх морських портах запроваджено прогресивні технології, використовується високоефективне перевантажувальне устаткування. Передбачається будівництво нових перевантажувальних комплексів для зернових, цементу, скраплених газів, мінеральних добрив у мм. Миколаєві, Бердянську, Маріуполі, Іллічівську, Херсоні, смт Южному, нафтового терміналу - в смт Южному.

Річкові порти. У системі річкового транспорту України діють десять річкових портів, розташованих на pp. Дніпрі, Південному Бузі, Десні.

«Укррічфлот» — найбільша в Україні й одна з найбільших у Європі акціонерна судноплавна компанія. Щороку її флот перевозить 2,7—2,8 млн. т вантажів[7, c. 47-50].

Автомобільний транспорт України

До автомобільного транспорту відносяться перевізники, рухомий склад, автостанції, автовокзали, СТО, виконавці ремонту, вантажні термінали та автопорти.

Автомобільний транспорт посідає значне місце у пасажирських і вантажних перевезеннях. Так, за обсягом перевезень вантажів він стабільно переважає залізничний транспорт у 4,5—5 разів, а за обсягом перевезень пасажирів — у 5—6 разів. Автобусним транспортом перевозиться практично стільки ж пасажирів, скільки усіма іншими видами транспорту (тролейбусним, трамвайним, залізничним, метрополітенним, таксомоторним легковим, морським, річковим, авіаційним) разом узятими. Загальна довжина доріг і вулиць з твердим покриттям, включаючи довжину вулиць-набережних у містах і селищах міського типу, перевищує чверть мільйона кілометрів. Автомобільний транспорт домінує у вантажних перевезеннях на короткі відстані (середня відстань перевезення 1 т вантажів — близько 20 км), від дверей—до дверей, забезпечуючи при цьому практично повну гарантію збереження вантажу, терміновість і надійність перевезень. Численні автотранспортні підприємства мають досить повно укомплектовану виробничу базу і розгалужену мережу інфраструктурних об'єктів: автовокзалів, автостанцій, транспортно-експедиційних підприємств, терміналів тощо[10, c. 3-5].

Разом з тим, автомобільні дороги України не відповідають європейським стандартам щодо багатьох показників, зокрема таких, як: швидкість пересування, навантаження на вісь, забезпеченість сучасними дорожними знаками і розміткою, необхідною кількістю пунктів технічної та медичної допомоги, харчування і відпочинку, заправки паливом і мастилом, телефонного зв'язку тощо. Практично відсутні дороги 1 категорії з багаторядним рухом на високих швидкостях. Значного поліпшення потребує матеріально-технічна база організацій, які здійснюють розвиток і обслуговування автомобільної транспортної мережі.

Якщо говорити про загальну кількість транспортних засобів, то маємо чітку тенденцію до зростання кількості легкових автомобілів та автобусів і зменшення вантажівок. За підсумками минулого року, в Україні налічується 5 млн. 370 тисяч легкових автомобілів, 90 тисяч — вантажних і 146,7 тисяч — автобусів.

У нинішній час основним завданням для поліпшення діяльності автомобільної галузі ми вважаємо підвищення ефективності автомобільної влади в країні шляхом створення стійкої "прозорої" нормативно-правової бази для всіх типів власності в автомобільних перевезеннях і транспортному обслуговуванні[16, c. 9-10].

Висновки

Україна має надзвичайно сприятливі передумови для формуван­ня і розміщення транспортної мережі. Держава має добре розвинуту транспортну інфраструктуру. Організацію управління транспортного комплексу України покладено на Міністерство транспорту, яке здійснює керівництво транспортно-дорожнім комплексом, відповідає за його розвиток, координує роботу об'єднань, підприємств, установ і організацій автомобільного, авіаційного, залізничного, морського, річкового транспорту і дорожнього господарства.

Основними завданнями розвитку транспортної системи України є:

•              створення правових основ подальшого розвитку транспортних перевезень;

•              поетапний перехід на принципи міжнародної транспортної і митної політики в галузі міжнародних перевезень вантажів;

•              приведення основних транспортних фондів у належний технічний стан;

•              введення нових технологій організації перевезень вантажів та пасажирів;

•              проведення виваженої тарифно-цінової політики, яка б сприяла підвищенню конкурентоспроможності транспортних послуг в Україні;

•              розвиток міжнародної співпраці в галузі перевезень.

Викладене свідчить, що Україна має значний потенціал розвитку транспортного комплексу. З цією метою слід проводити поетапну, чітку, узгоджену політику його модернізації, що, у свою чергу, може заінтересувати інвесторів та прискорити цей процес.

Список використаної літератури

1.      Закон України Про автомобільний транспорт: Закон від 5 квітня 2001 року №2344-ІІІ/ Україна. Закон //Голос України. - 2001. - 15 травня. - C. 8-11.

2.      Блудова Т. Глобалізація транспортної системи та поняття "транзитний потенціал країни" //Економіка України. - 2006. - № 10. - C. 73-78

3.      Ващенко Н. Структурні особливості розвитку транспортної системи України //Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 6. - C. 148-150

4.      Гаврилюк О. Проблеми та перспективи розвитку транспорту України //Краєзнавство. Географія. Туризм.. - 2004. - № 5. - C. 18-21

5.      Гончаренко В. Проблеми і шляхи реформування транспортного сектору економіки //Голос України. - 2006. - 6 грудня. - C. 13

6.      Гончаренко В. Чи буде єдиною транспортна система України/ //Голос України. - 2004. - 17 червня. - C. 9

7.      Гуріна М. Транспортна система України //Вісник податкової служби України. - 2002. - № 42. - C. 46-50

8.      Гуревич О. Міжнародні транспортні коридори: шляхи в майбутнє//Україна і світ сьогодні. - 1999. - № 48. - C. 6-7

9.      Єдін О. Транспортна політика в Україні //Економіка України. - 2000. - № 1. - C. 24-34

10. Закіров Є. Автомобільний транспорт України: проблеми і перспективи//Автошляховик України. - 2003. - № 2. - C. 3-5

11. Карпінський Б. Транспортна система України в контексті європейської інтеграції //Економіка України. - 1998. - № 7. - C. 17-23

12. Крігоровіч М.В. Транспортна система України: еколого-географічні проблеми розвитку //Український географічний журнал. - 1997. - № 3. - C. 21-26

13. Лоза С. П. Сучасний стан і перспективи розвитку залізниць України // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 11. - С. 22 - 38

14. Мандзюк Т. Транспорт. Україна і світове господарство. //Географія. - 2007. - № 13-14. - C. 30-37

15. Михайлов Н.О. Інформаційно-статистична база пасажирського автомобільного транспорту та напрями її вдосконалення //Статистика України. - 2006. - № 3. - C. 9-15.

16. Нагірна Я.Я. Джерела фінансування міського пасажирського транспорту //Автошляховик України. - 2007. - № 1. - C. 9-10.

17. Науково-технічний прогрес-розвитку транспортного комплексу України //Автошляховик України. - 2006. - № 2. - C. 5

18. Новікова А.М. Шляхи розвитку транспортно-дорожнього комплексу України в освоєнні зовнішньоекономічних зв’язків //Автошляховик України. - 2007. - № 1. - C. 2-4

19. Новікова А. Сучасний стан, тенденції та перспективи розвитку транспортних зв’язків України з країнами світу //Автошляховик України. - 2005. - № 1. - C. 12-13

20. Олійник В. Головна транспортна система України //Охорона праці. - 2001. - № 8. - С.13-15

21. Пащенко Ю. Розвиток міжнародного транспортного сполучення України //Економіка України. - 1999. - № 5. - C. 47-55

22. Пащенко Ю. Транспортна політика України //Економіка України. - 2001. - № 12. - C. 38-43

23. Развадовський В. Функції державного управління транспортною системою України //Право України. - 2004. - № 5. - С.121-126.

24. Редзюк А. Вдосконалення управління автомобільним транспортом //Автошляховик України. - 2005. - № 2. - C. 3-8.

25. Редзюк А. Проблеми міського автобусного транспорту //Автошляховик України. - 1998. - № 4. - C. 7-9

26. Транспортні перевезення в Україні //Збірник систематизованого законодавства. - 2005. - Вип. 3: Додаток до газети "Бизнес". - C. 8-223

8