Формування та розвиток системи цілей підприємства

«Той, хто програв 1» - це позиція  з середньою привабливістю ринку  і низьким рівнем відносних конкурентних переваг. Необхідність шукати можливості поліпшення становища в областях з низьким рівнем ризику.

«Той, хто програв 2» - позиція  з низькою привабливістю ринку  і середнім рівнем відносних конкурентних переваг на ринку. Дана позиція не має ніяких особливо сильних сторін або можливостей. Сфера бізнесу  щодо неприваблива. Організація не є лідером, але її можна і необхідно  розглядати, як розглядати як серйозного конкурента.

«Той, хто програв 3» - позиція  з низькою привабливістю ринку  і низьким рівнем відносних переваг  організації в даному виді бізнесу. У такому стані можна тільки прагнути отримувати прибуток. Необхідно утриматися від будь-яких інвестицій або виходу з даного виду бізнесу взагалі.

Бізнес - області, які потрапляють  в три комірки, розташовані по діагоналі, що йдуть від нижнього лівого до верхнього правого краю матриці, називаються прикордонними. Такі сфери бізнесу можуть, як розвиватися, так і скорочуватися.

Якщо сфера бізнесу  відноситься до сумнівних видів (верхній правий кут), то пропонуються наступні варіанти стратегічних рішень:

-розвиток організації в напрямку посилення тих її переваг, які обіцяють перетворитися -на сильні сторони;

-виділення організацією своєї ніші на ринку та інвестування в неї;

-припинення даного виду бізнесу.

В якості головних достоїнств матриці Мак - Кінсі є те, що різним чинникам (осі Y і X) можуть даватися різні  вагові коефіцієнти залежно від  їх відносної важливості для того чи іншого бізнесу в тій чи іншій  організації, що робить оцінку більш  точною.

Головний недолік даної  матриці полягає в тому, що вона не дає можливості відповісти на питання  про те, як саме треба перебудувати структуру бізнес - портфеля.

30 . Стратегшічне мислення керівника, як чиник ефективного розвитку  підприємства

Мислення — узагальнене  та опосередковане пізнання світу у процесі практичної та теоретичної діяльності індивіда, засіб творчості особистості.

Стратегічне мислення можна  схарактеризувати такими загальними ознаками: цілеспрямованість та перспективність; наукова орієнтація, інноваційність та творчість; реалістичність, здоровий глузд та конструктивність, системність та масштабність, гнучкість та самостійність.

Стратегічне мислення передбачає:

-усвідомлення управлінської ієрархії та послідовності встанов-лення пріоритетів при відповіді на запитання: «Чого ми хочемо до-сягти та в який спосіб?»;

-орієнтацію на розпізнавання та адекватне реагування на зміни в середовищі — нові можливості та потенційні загрози;

-логічне обгрунтування форм і методів залучення та напрямків вико-ристання інвестицій, а також персоналу відповідної кваліфікації для за-безпечення розв’язання проблеми довгострокового розвитку фірми;

-координацію стратегічних і поточних, функціональних та вироб-ничих, аналітично-планових і виконавських напрямків діяльності в організації;

-усвідомлення можливостей та масштабів впливу на формування середовища, а не лише реагування на зміни;

-орієнтацію на керівництво процесами розвитку підприємства в довгостроковому періоді формуванням відповідної системи страте-гічного управління, що виявляється в настанові на ініціювання та очолювання, а не на захист і наслідування.

Менеджери процвітаючих організацій  орієнтуються на стратегі-чне мислення, яке передбачає вивчення потреб споживачів, нових можливостей і загроз, конкурентних позицій, вважаючи це такою самою  звичною діяльністю, як і аналіз та оцінка ситуації всередині підприємства. Стратегічне мислення базується на усвідомленні на-самперед керівниками та всім персоналом власної відповідальності за довгострокове існування та розвиток підприємства, необхідності відповідного управління цим процесом і забезпечення орієнтації всіх видів діяльності на створення та підвищення конкурентоспроможності, фінансового успіху впродовж тривалого періоду.

Стратегічне мислення управлінського персоналу будь-якого під-приємства  відбито в понятті «стратегічний  рівень підприємства».

Стратегічний рівень —  це система знань про можливості та обмеження в розвитку підприємства, що реалізується у відповідних стратегічних рішеннях і діях.

Стратегічний рівень підприємства можна визначити, отримавши відповіді  на такі запитання.

1. Якими є рівень знань  і наявний обсяг інформації  про ситуацію: в економіці, на  ринку, в галузі, у конкурентів,  у партнерів, у розроб-ників  нових продуктів та технологій?

2. Відповідає чи ні  наявний стан підприємства вимогам  розвитку в середовищі, що склалося?

3. Чи є на підприємстві  обгрунтована система цілей розвитку  в коротко-та довгостроковому  періоді?

4. Як розробляється стратегія  підприємства, за допомогою яких  методів?

5. Чи сформульовано загальну, цілісну стратегію підприємства?

6. Як структуровано цілі/стратегії  за окремими підсистемами підприємства (виробничими, функціональними, ресурсними), а та-кож за окремими ринками,  споживачами та ін., тобто чи  є обгрунто-ваний «стратегічний  набір»?

7. Чи враховано в «стратегічному  наборі» обмеження за ресурса-ми (насамперед фінансовими), а також  взаємозалежність окремих складових?

8. Який рівень стратегічного  планування на підприємстві (за  змі-стом планів, їхнім переліком  і формою)?

9. Чи встановлено в  стратегічних планах відповідальність  за про-ведення стратегічних дій,  а також послідовність і терміни  виконан-ня окремих планових завдань?

10. Як відбиваються стратегічні  заходи в поточних планах і  бю-джетах?

11. Відповідає чи ні  система організації управління, прийняття рішень, обліку та контролю  вимогам стратегії та як вони  будуть розвиватися?

12. Чи готові до стратегічних  перетворень працівники підприємства?

13. Як роз’яснюватимуться  стратегічні дії підприємства  клієн-там, партнерам, суспільним  організаціям, власним виробникам?

14. Як збудовано систему  мотивації стратегічної діяльності?

Позитивна або негативна  відповідь на ці запитання, що потребує глибоких різнобічних досліджень, дає  змогу оцінити рівень страте-гічної спрямованості (орієнтації) підприємства.

Стратегічно орієнтоване  підприємство — це підприємство, де стратегічне мислення є основною, принциповою настановою в дія-льності  персоналу підприємства і насамперед вищого керівництва, де існує (формується) система стратегічного управління; застосову-ється раціональний процес стратегічного планування, який дає  змо-гу розробляти та використовувати  інтегровану систему стратегічних планів, і поточна, повсякденна діяльність підпорядкована досягнен-ню стратегічних орієнтирів. Таке підприємство має досить суттєві переваги порівняно з «нестратегічними організаціями».

Ці переваги виявляються  в таких характеристиках:

1. Підприємство може зменшити  до мінімуму негативні наслідки  змін, що відбуваються, а також  фактора «невизначеності майбутнього».

2. Підприємство має змогу  враховувати об’єктивні (зовнішні  та внутрішні) фактори, що формують  зміни, зосередитись на вивченні  цих факторів; сформувати відповідні  інформаційні банки.

3. Підприємство має змогу  отримати необхідну базу для  прийн-яття стратегічних і тактичних  рішень.

4. Підприємство полегшує  собі роботу для забезпечення  довго- та короткострокової ефективності  та прибутковості.

5. Підприємство стає більш  керованим, оскільки за наявності  сис-теми стратегічних планів  є змога порівнювати досягнуті  результати з поставленими цілями, конкретизованими у вигляді планових  завдань.

6. Підприємство полегшує  собі можливості встановлення  систе-ми стимулювання стосовно  розвитку гнучкості та пристосованості  підприємства та окремих його  підсистем до змін.

Виходячи з цього можна  сформулювати загальні принципи стратегічної діяльності підприємства.

1. Кожне підприємство  являє собою відкриту соціально-економічну  систему, що змінюється, розвивається  та переструктуровуєть-ся в динамічному,  часто ворожому середовищі.

2. Новостворені підприємства  мають високий рівень гнучкості  та реактивності, що дає змогу  деяким з них забезпечити виживання.  Далі вони стають більш стабільними:  це означає, що для змін та  розвитку треба розроблювати  спеціальні заходи, які набирають  вигляду більш чи менш обгрунтованих  стратегій, що враховують як  зовнішні (ринкові), так і внутрішні  (виробничі) фактори.

3. Послідовний розвиток  підприємства чи організації  пов’язаний з формулюванням ясних,  простих і досяжних цілей, які  знаходять вираз у системі  техніко-економічних, кількісних  та якісних показників (на-приклад,  прибуток, обсяг товарообігу, рівень  якості продукції, бю-джетні характеристики  тощо), а також у системі стратегій  їхнього до-сягнення, що інтерпретується  в «стратегічному наборі» (розд. 3.7).

4. Навіть у разі застосування  системи стратегічного управління  з орієнтацією на «стратегічний  набір» настає час, коли вони  застарівають та по-чинають стримувати  розвиток підприємства. Щоб уникнути  цього нега-тивного стану, стратегії  потрібно постійно переглядати  та оновлювати.

5. Механізм функціонування  підприємства має містити стратегічну  підсистему, спрямовану на складання,  аналіз і перегляд балансу  зовнішніх та внутрішніх факторів, формування цілей і стратегій  розвитку, які передбачають розробку  та коригування заходів щодо  формування середовища (у можливих  межах) та пристосування до  нього підприємства. Досвід показує,  що більшість підприємств, які  орієнтовані лише на внутрішні  проблеми, зазнають краху.

6. Підтримка змін, нововведень  різних типів має запезпечуватися  ефективною системою мотивації,  соціально-психологічної підтрим-ки, що сприяє проведенню стратегічних  дій.

7. Забезпечення динамічності  змін через прискорення практич-них  дій щодо реалізації стратегічних  планів на основі відповідної  системи регулювання, контролю  та аналізу.

8. Створення виробничого  потенціалу та системи зовнішніх  зв’язків, що є сприйнятливими  до змін і дають змогу досягти  майбу-тніх цілей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Терміни

 

1. Стратегія підприємства – це процес формування генерального перспективного напрямку розвитку підприємства на основі визначення якісно нових цілей, узгодження внутрішніх можливостей підприємства з умовами зовнішнього середовища та розробка комплексу заходів, які забезпечують їх досягнення.
2. Мислення — узагальнене та опосередковане пізнання світу у процесі практичної та теоретичної діяльності індивіда, засіб творчості особистості.
3. Стратегічний рівень — це система знань про можливості та обмеження в розвитку підприємства, що реалізується у відповідних стратегічних рішеннях і діях.
4. Стратегічно орієнтоване підприємство — це підприємство, де стратегічне мислення є основною, принциповою настановою в дія-льності персоналу підприємства і насамперед вищого керівництва, де існує (формується) система стратегічного управління.
5. «Дерево цілей» — це наочне графічне зображення підпорядкованості та взаємозв’язку цілей, що демонструє розподіл загальної (генеральної) мети або місії на підцілі, завдання та окремі дії. 
6. Місія –це коротке вираження основної мети підприємства, чітко сформульована причина його існування.
7. Децентралізований контроль ґрунтується на соціальних нормах, цінностях, традиціях і корпоративній культурі.
8. Централізований контроль заснований на використанні суворих правил, інструкцій, жорстких нормативів, здійснюється спеціалізованими органами управління (відділ контролю якості, ревізори, контролери, внутрішні аудитори).
9. Індиферентні цілі - це цілі досягнення однієї з яких ніяк не впливає на досягнення інших.
10. Конкуруючі цілі – це цілі досягнення яких знижує можливості або унеможливлює досягнення інших.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тести: