Автор работы: Пользователь скрыл имя, 16 Октября 2011 в 19:25, курсовая работа
Традиційно на підприємствах лікеро-горілчаної та безалкогольної промисловості України використовують пом¢якшену водопровідну чи артезіанську воду, вміст домішок у якій не завжди відповідає необхідним вимогам. Необхідно відмітити, що вода, яку використовують підприємства, дуже різноманітна за складом, який залежить від географічного розташування заводу, геологічного складу ґрунтів, забрудненості стічними водами, а також способів водоочистки, які функціонують на заводі.
Описані технологічні 
прийоми дозволяють одержати воду заданої 
і високої якості з вихідної, що 
має різний склад і солевміст 
не більш 500 мг/дм3. У випадках, коли солевміст 
більш 500 мг/дм3 застосовують метод демінералізації 
на установках зворотного осмосу і значно 
рідше – іонного обміну. В перших схемах 
відсутня необхідність використовувати 
великі кількості кислоти і лугу, а других 
є менші вимоги до попередньої підготовки 
води, менша вартість, а також краща якість 
води підготовленої. 
Застосування установок 
зворотного осмосу.  
У деяких країнах 
для приготування горілки використовують 
цілком знесолену воду. Домогтися 
високих смакових якостей таких 
напоїв складно, тому що хімічно чиста 
вода несмачна. Тому для лікеро-горілчаного 
виробництва рекомендують частково знесолювати 
воду або додавати солі після її повного 
знесолення для надання бажаного смаку 
технологічній воді. 
Змінювати солевміст 
води можна іонообмінним, вапняно-содовим 
чи зворотноосмотичним методами. 
Деякі вітчизняні фірми 
роблять установки зворотного осмосу 
(продуктивність до 500 м3/ч) з використанням 
в основному закордонних 
Особливе значення 
для стабільної експлуатації зворотноосмотних 
установок має технологічний вузол по 
запобіганню кристалізації солей твердості. 
У залежності від вихідних умов використовують 
установки пом'якшення (видаляються катіони 
малорозчинних солей), дозування кислоти 
(збільшує розчинність карбонату кальцію 
– основного накипутворюючого елементу), 
дозування інгібітору (запобігає кристалізації 
малорозчинних солей з розчину). Кращий 
спосіб – іонообмінне пом'якшення. Однак 
ця технологія вимагає використання реагентів 
(хлориду натрію) і капітальних витрат. 
Дозування кислоти приводить до зменшення 
рН як вихідної, так і пермеату зворотноосмотичної 
установки. У залежності від складу води 
кількість кислоти, що витрачається, може 
змінюватися від 5 до 200 мг/дм3. 
Дозування інгібітору 
вимагає меншої кількості реагентів (4-10 
мг/дм3). Однак вітчизняні постачальники 
інгібіторів не дають рекомендацій з їх 
використанню, а імпортні реагенти дуже 
дорогі. Використання інгібітору не вирішить 
усі проблеми з попереднім очищенням води, 
тому що вони мають обмежену область застосування 
по концентраціях малорозчинних солей. 
Зі збільшенням концентрації малорозчинних 
солей необхідно підвищувати дозу інгібітору, 
що економічно недоцільно. 
У сьогодення використовують 
три типи мембран в залежності 
від їх селективності: ацетатцелюлозні, 
поліамідні або тонкоплівчасті і полісульфонові. 
Тип мембран вибирають відповідно до складу 
вихідної води і вимог до якості підготовленої 
води. 
Ефективність процесу 
обробки води визначається якістю мембран, 
що повинні задовольняти наступним вимогам: 
мати високу селективність і проникність, 
хімічну стійкість до дії оброблюваної 
води і механічну міцність.  
В даний час на 
лікеро-горілчаних підприємствах використовують 
мембранні установки 
Информация о работе Способи водопідготовки для виробництва алкогольних та безалкогольних напоїв