Аналіз позичкового капіталу

Позичковий капитал

Вступ  

У підприємств всіх форм власності все частіше виникає  потреба залучення позикових  коштів, для здійснення своєї діяльності і отримання прибутку. Підвищення ефективності бізнесу в галузях  промислового комплексу неможливе  тільки в рамках власних ресурсів підприємств. Для розширення їх фінансових можливостей необхідне залучення  додаткових позикових засобів з  метою збільшення вкладень у власний  бізнес, отримання більшого прибутку. У зв'язку з цим управління формуванням  позикового капіталу - один з найважливіших  функціональних напрямів регулювання  корпоративних фінансів. 

Проблема забезпечення промислового підприємства фінансовими  ресурсами як довгострокового характеру, так і короткострокового характеру  є актуальною для здійснення процесу  розширеного відтворення. Джерелами  позикового капіталу можуть стати засоби, що привертаються на ринку цінних паперів, і кредитні ресурси. Вибір  джерела боргового фінансування і стратегія його залучення визначають базові принципи і механізми організації  фінансових потоків підприємства. Ефективність і гнучкість управління формуванням  позикового капіталу сприяють створенню  оптимальної фінансової структури  капіталу підприємства. 

Деякі аспекти теорії і практики короткострокового кредиту  на основі узагальнення російської і  зарубіжної практики дані в роботах  І. В. Пещанської [2, “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність  в Україні”. Закон України № 996-XIV]. Проблематика джерел фінансового забезпечення підприємств і їх оптимального співвідношення досліджується в роботах П. Самуельсона, Би. Коласса, І. А. Бланка, В. В. Ковальова [19, Ковалев В.В.  ]. Аналізу економічної  природи кредитних відносин між  банками і підприємствами велику увагу приділяють такі учені: Ст. Н. Алексейчук, А. Ст. Васюренко, З. Ст. Гуцайлюк, М. Я. Дем’яненко М. І. Савлук і ін. [7, Василенко В.О.]. 

Таким чином, актуальність дослідження зумовлена необхідністю подальшого всестороннього наукового  аналізу управління формуванням  позикового капіталу підприємства, яке  робить безпосередній вплив на фінансовий результат діяльності підприємства, що, по-перше, дозволить вибрати і  обгрунтувати найбільш раціональну  стратегію залучення позикових  засобів, а, по-друге, визначити можливі  шляхи і необхідні заходи по залученню  капіталу в реальну сферу виробництва. 

Метою роботи є вивчення економічної сутності позичкового  капіталу, принципи його класифікації, методи та інструменти залучення  на підприємтсві. 

Для досягнення цієї мети вирішуються, зокрема, такі завдання: 

розглядається сутність та  структура позичкового капіталу; 

вивчено джерела  та методи його залучення на підприємстві; 

проаналізовано фінансовий стан підприємства та основні показники  його виробної діяльності ; 

досліджено механізм залучення банківських кредитів; 

розроблено та запропоновано  шляхи реструктуризації банківських  кредитів на підприємтсві. 

Об’єктом дослідження  є ЗАТ „Київський м’ясо переробний завод”, м. Київ. 

Предметом дослідження  є склад та структура позичкового  капіталу підприємства. 

Інформаційною база при написанні дипломної роботи є підручники, монографії, посібники, статті у періодичних виданнях, нормативно-правові  документи, облікова і фінансова  звітність ЗАТ „КМПЗ”. 

1. СУТНІСТЬ ПОЗИЧКОВОГО  КАПІТАЛУ І СПОСОБИ ЙОГО ЗАЛУЧЕННЯ 

1.1. Сутність позичкового  капіталу підприємства і його  залучення 

Поточні витрати  підприємства можуть бути профінансовані за рахунок або внутрішніх, власних  ресурсів підприємства, або за рахунок  залучених коштів ззовні. У першому  випадку має місце самофінансування, за рахунок якого оплачується  основна частина витрат. Якщо ж  внутрішніх джерел недостатньо, то підприємство повинне звертатися до зовнішнього  фінансування, що дозволяє наростити  позиковий капітал. До складу позикових  коштів входять фінансовий кредит, отриманий від банківських і  небанківських фінансово-кредитних  установ, комерційний кредит від  постачальників, кредиторська заборгованість підприємства. 

Однією з ключових категорій фінансів підприємств  є капітал. Саме з його формуванням  і використанням безпосередньо  пов’язана фінансова діяльність суб’єктів господарювання. Тому розгляд  основ фінансової діяльності підприємств  слід розпочати з дослідження  економічної сутності цієї категорії [6, Василенко В. О., Шостка В.І.]. 

Поняття «капітал»  є однією з найскладніших категорій  фінансової науки. У вітчизняній  та зарубіжній науково-практичній літературі можна зустріти багато (досить часто  взаємопротилежних) підходів до визначення сутності капіталу. Серед численних  дефініцій капіталу можна виокремити: 

макроекономічний  підхід (з народногосподарського  погляду); 

мікроекономічний  підхід (з погляду суб’єктів господарювання). 

З народногосподарського  погляду під капіталом розуміють  один із трьох факторів виробництва  разом із землею та працею: з капіталом  ідентифікуються виробничі засоби, що можуть бути використані для здійснення господарської діяльності (виробництва  товарів, робіт, послуг). У фінансовій науці досить часто застосовується також монетарний підхід, згідно з  яким капітал прирівнюється до грошових ресурсів, що спрямовуються на фінансування інвестицій, тобто під капіталом  розуміють грошові кошти. Проте  капіталом вважаються лише ті грошові  кошти, які використовуються для  забезпечення зростання наявної  вартості. Гроші стають капіталом  переважно за умови їх нагромадження, зберігання та продажу на грошовому  ринку, оскільки це дає їх власнику додатковий дохід у вигляді процента. Згідно із марксистською теорією  капіталу єдиним товаром, здатним приносити  додаткову вартість, може бути лише робоча сила. Отже, перетворення грошей на капітал і саме його виникнення нерозривно пов’язане з перетворенням  робочої сили на товар, предмет купівлі-продажу. 

За трактування  капіталу як категорії фінансів підприємств  у науково-практичній літературі, як правило, розрізняють дві його форми [10, Горфинкель В.Я., Швандар В.А.  ]: 

конкретний капітал; 

абстрактний капітал. 

Конкретний капітал. Для здійснення господарської діяльності підприємству необхідні засоби праці (устаткування, будівлі, споруди тощо); предмети праці (сировина, матеріали) та праця. Окрім матеріальних, воно може мати у своєму розпорядженні нематеріальні ресурси (патенти, права, ноу-хау). Вартість майнових об’єктів, які відображені в активі балансу підприємства, називають конкретним капіталом. В активах заморожуються грошові кошти, інвестовані в підприємство. Ці кошти можуть бути вкладені в: 

а) необоротні активи (основні засоби, довгострокові фінансові  інвестиції, довгострокова дебіторська  заборгованість тощо); 

б) оборотні активи (запаси, поточна дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції тощо). 

З точки зору абстрактного капіталу заслуговує уваги концепція, обґрунтована патріархом німецької  економічної науки, засновником  Кельнської школи економіки підприємства проф. Е. Шмаленбахом. За цією версією, під капіталом слід розуміти абстрактну вартість, яка відображається в балансі  підприємства. При цьому під абстрактним  капіталом розуміють сукупність усіх позицій пасиву балансу [22, Мицек  С.А.]. 

Серед вітчизняних  економістів найвдаліше, на нашу думку, обґрунтування сутності капіталу підприємства дано проф. В. В. Сопком [23, Пещанская  И.В.]. Він вважає, що капітал —  це власність відповідної фізичної або юридичної особи на активи: майно і об’єкти (ресурси), які  є на підприємстві. Пасивна сторона  балансу містить інформацію про  те, яку частину капіталу надано в розпорядження підприємства його власниками (власний капітал) і яку  — кредиторами (позичковий капітал). 

У практиці бухгалтерського  обліку позичкові кошти (кредити  банків і інші позики) і кредиторська заборгованість (зокрема перед постачальниками  і підрядчиками, по векселях до сплати, по оплаті праці, перед бюджетом, по отриманих авансах і інших  кредиторах) відображаються окремо. Тому в широкому сенсі можливе виділення  позикових засобів (тобто всієї  сукупності коштів, що залучаються) і  у вузькому сенсі — власне фінансового  кредиту. Різниця між позиковими засобами в широкому і вузькому сенсі  є залученими коштами [10, Горфинкель В.Я., Швандар В.А. ] 

Позичковий капітал  — це частина авансованого капіталу, сформована за рахунок ще не повернутих позичкових джерел, які повинні бути відшкодовані кредиторам через певний строк у визначеній формі. Будь-яке  підприємство, що орієнтується лише на використання власного капіталу, істотно  звужує можливості підвищення його рентабельності, не в змозі за сприятливої кон’юнктури  ринку швидко і в значних масштабах  наростити обсяги виробництва. 

Позичковий капітал  характеризується такими ознаками: 

1. Позичковий капітал  - це капітал, власність. Особливість  позичкового капіталу полягає  в тому, що він безпосередньо  авансується (інвестується) у виробничу  сферу не його власником, а  зовсім іншою особо ¾ підприємцем-позичальником,  якому капітал передається на  тимчасове користування. В результаті  відбувається роздвоєння позичкового  капіталу на капітал - власність  і капітал - функцію: 

власність на капітал  залишається у кредитора навіть після того, як вона з його рук  перейшла боржникові. Реальним підтвердженням цієї власності є зобов’язання позичальника повернути отриману позику в строк  з виплатою процента; 

капітал як функція  означає, що підприємець повинен  одержати прибуток на авансовані гроші  не менший, ніж розмір плати за позичковий капітал. Інакше немає сенсу організовувати підприємницьку діяльність. А тому кредитор як власник капіталу отримує  за це частину прибутку у вигляді  позичкового процента; решта прибутку залишається у розпорядженні  позичальника  підприємця у вигляді  підприємницького доходу. 

2. Позичковий капітал  - специфічний товар. Позичковий  капітал - це капітал, що реалізує  себе як товар. Об’єктом купівлі  - продажу є самі гроші, однак  не гроші як товар, а гроші  як капітал. 

Гроші, як відомо, за своєю природою не є капіталом. Вони стають капіталом, коли використовуються не як простий посередник обміну, а  як гроші задля отримання прибутку, гроші як вартість самозростання. Отже, кредитор передає позичальникові не просто гроші, а гроші як капітал; він передає вартість, що в процесі  свого функціонального використання не лише зберігає себе, а й зростає  у своїх розмірах , приносить прибуток. 

3. Позичковий капітал  володіє специфічною формою відчуження. Особливістю позичкового капіталу, котрий функціонує як товар  є те, що на відміну від продажу  звичайного товару він надається  в позику, тобто відчужується  від свого власника лише на  певний строк і за умови  повернення з позичковим процентом.  На відміну від акту купівлі-продажу,  коли товар одночасно переміщується  від продавця до покупця, а  гроші назустріч ¾ від покупця  до продавця, при кредитній операції  позичковий капітал передається:  при наданні позики від кредитора  до позичальника, а при її погашенні   від позичальника до кредитора  з виплатою позичкового процента. 

Отже, позичковий капітал  необхідно розглядати як одну із форм грошового капіталу, що надається  його власником на тимчасове користування підприємцеві з метою отримання  прибутку у вигляді позичкового  процента. 

Загальна кредиторська заборгованість підприємств України  досягла 319,7 млрд. грн., що на третину  перевищує ВВП країни. Щомісячно  підприємства нарощують 3 - 4 млрд. грн. боргів. До об'єктивних причин цього  відноситься стабілізація економіки, підвищення кредитування реального  сектора банками, збільшення притоки  інвестицій і взаєморозрахунків  між підприємствами. Частково зростання "кредиторки" пояснюється і  існуючими неплатежами між підприємствами, наприклад, за споживання електроенергії або газу, а також несплатою  податків державі, особливо це стосується заборгованості по ПДВ. Є проблеми і  з виплатою заробітної плати. Багато підприємств накопичують кредиторську заборгованість із-за неефективного  менеджменту або неконкурентоздатного виробництва.Проте, на думку експертів, сьогодні головною причиною такого стрімкого  зростання боргів компаній є бажання  кредиторів оволодіти в процесі  приватизації або на вторинному ринку  об'єктом, що цікавиться. При цьому  існують різні схеми для нарощування "кредиторки" і створення умов залежності підприємства від кредитора. Спочатку зростання боргів підприємства приводить до того, що засоби, що привертаються, дорожчі в порівнянні з ресурсами, які отримують успішно працюючі підприємства. Зрештою собівартість продукції боржника зростає, а що знов привертаються, але вже дорожчі  засоби використовуються лише для погашення  поточних витрат і жодним чином не покращують економічний стан підприємств. Подібні схеми цілком законні  і не припускають звинувачень  в необгрунтованому зростанні заборгованості. Крім того, операції з боргами компаній, по суті, є прибутковим бізнесом. На ринку вже почали активно працювати  інвестиційні компанії, які виступають в ролі факторингових. Вони успішно  управляють активами боржників з  метою подальшого перепродажу. Тому експерти вважають, що практично заборонити необгрунтоване зростання кредиторської  заборгованості з боку держави неможливо. Оскільки причини її виникнення економічно і законодавчо обґрунтовані [7, Василенко  В.О.].