Аналіз позичкового капіталу

Багато негативних сторін описаних вище стратегій залучення  фінансових ресурсів можна подолати за допомогою лізингу — довгострокової оренди устаткування. 

Придбання активів  в розстрочку доступно для підприємств, що мають хороший фінансовий стан і позитивні тенденції розвитку. При цьому в якості забезпечення виступає актив, що набувається підприємством, який переходить в повну власність  підприємства тільки після того, як буде повністю сплачена його вартість. Фірма - лізінгодатель купує (у тому числі і за дорученням фірми –  лізингоотримувача ) і передає в  оренду необхідні елементи основного  капіталу. 

Іноді має місце  зворотний лізинг — суб'єкт продає майно лізингової компанії і бере його в оренду з можливістю зворотного викупу. 

За змістом лізинг є формою товарного кредиту в  основний капітал, а формою схожий з  інвестиційним фінансуванням. Існують  наступні основні варіанти лізингу. 

1. Залежно від  кількості учасників: 

прямий лізинг (постачальник і лизингодатель — одна особа); 

непрямий лізинг (майно в лізинг здає не постачальник, а фінансовий посередник). 

2. За типом майна,  що стає об'єктом операції (рухоме  і нерухоме). 

3. Залежно від  місця її висновку (внутрішній  і зовнішній). При внутрішньому  лізингу всі учасники представляють  одну країну. При зовнішньому  (міжнародному) — різні держави. 

4. Залежно від  форми повернення засобів виділяють  лізинг: 

з грошовим платежем; 

з компенсаційним платежем (продукцією, послугами); 

із змішаним платежем. 

5. За об'ємом обслуговування: 

чистий лізинг (все  обслуговування майна здійснює лизингополучатель); 

з додатковим обслуговуванням. 

6. По терміну використання  майна і пов'язаними з ним  умовами амортизації: 

з повною окупністю  і повною амортизацією; 

з неповною. 

7. По характеру  оплати (оперативний і фінансовий  лізинг). 

Оперативний лізинг припускає здачу майна в оренду на термін, менший нормативного терміну  його служби. Тому лізингові платежі  по одному договору не покривають всієї  вартості майна, і воно здається кілька разів. При цьому обов'язки по ремонту  і страхуванню майна зазвичай лягають на лизингодателя. Така форма  лізингу використовується відносно засобів транспорту, будівельного устаткування, сільськогосподарської і комп'ютерної  техніки. 

Розміри платежів при  оперативному лізингу вищі, ніж при  інших формах, у зв'язку з обліком  додаткових рисок неможливості повторно надати майно в лізинг. Після закінчення терміну договору майно повертається. 

Фінансовий лізинг — операція із спеціального придбання  майна у власність з подальшою  здачею в користування на термін, приблизно  співпадаючий з терміном експлуатації і амортизації. Звичайне майно отримується  для конкретного користувача, який його самого вибирає. Ризик переходить до лизингополучателю. 

Іноді використовується роздільний лізинг, який частково фінансується лизингодателем, а частково за рахунок  позик. Основний ризик при цьому  несуть кредитори. 

Підприємства із слабкою фінансовою базою, але високорентабельні, а також молоді і малі підприємства можуть використовувати сублізинг. 

Лізінгодатель знижує для себе ризик неповернення позик, отримує певні податкові (на майно) і амортизаційні пільги. 

Лізінгоотримувач  набуває: 

100%-ное фінансування; 

відсутність необхідності негайного повернення засобів; 

можливість створення  зручної всім схеми виплат; 

зменшення риски  морального і фізичного зносу  для лизингополучателя; 

зниження прибутку оподаткування, оскільки лізингові  платежі відносяться на витрати; 

прискорення обороту  продукції, стимулювання впровадження новинок і освоєння досягнень  НТП. 

Стратегію залучення  капіталу не в останню чергу обумовлює  ціна, яку за це потрібно заплатити. На неї впливають: 

виплати з прибутку, наприклад дивіденди по привілейованих акціях; 

відсоток по банківських  позиках і облігаціях; 

ставка оподаткування. 

Будь - який новий  варіант стратегії залучення  капіталу порівнюється з його ціною, що діє, або внутрішньою нормою прибутковості, і, якщо та виявляється вищим, такий  варіант береться на озброєння. 

Крім того, необхідно  окремо зауважити, що зобов’язання, які  виникають у підприємства напряму  пов’язані з фінансуванням оборотного капіталу, тобто їх залучення пов’язано  саме з необхідністю фінансування діяльності підприємства. В залежності від потреб такого фінансування існує декілька стратегій залучення коштів. Так, Ковальов В.В. виділяє 4 типи стратегій: агресивна, ідеальна, консервативна, компромісна. Вибір тієї чи іншої моделі стратегії  фінансування зводиться до встановлення величини довгострокових пасивів і  розрахунку на її основі величини чистого  оборотного капіталу як різниця між  довгостроковими пасивами та необоротними активами. 

Ідеальна модель - ґрунтується на самій сумі категорій  «поточні активи» та їх взаємній відповідності  із джерелами фінансування. Модель означає, що поточні активи по величині співпадають з короткостроковими  зобов'язаннями, тобто чистий оборотний  капітал дорівнює нулю. На практиці така модель практично не зустрічається. Крім того, з позиції ліквідності  вона найбільш ризикована, оскільки при  несприятливих умовах (наприклад, необхідно  розрахуватися зі всіма кредиторами  одночасно) підприємство може опинитися  перед необхідністю продажу частини  основних засобів для покриття поточної кредиторської заборгованості. Суть цієї стратегії полягає в тому, що довгострокові пасиви встановлюються на рівні необоротних активів. 

Агресивна модель означає, що довгострокові пасиви служать  джерелами покриття необоротних  активів і системної частини  поточних активів, тобто того їх мінімуму , який необхідний для здійснення господарської  діяльності. В цьому випадку чистий оборотний капітал дорівнює цьому  мінімуму. Змінна частина поточних активів в повному обсязі покривається короткостроковою кредиторською заборгованістю. З позицій ліквідності ця стратегія  також досить ризикована, оскільки реального обмежитися тільки мінімумом  поточних активів неможливо [19,с.277, Ковалев В.В.] 

Консервативна модель означає, що змінна частина поточних активів також покривається довгостроковими  пасивами. В цьому випадку короткострокової кредиторської заборгованості немає, відсутній і ризик втрати ліквідності. Чистий оборотний капітал дорівнює величині поточних активів. Безумовно  модель носить штучний характер. Ця стратегія передбачає встановлення довгострокових пасивів на рівні  необоротних активів, системної  частини оборотних активів, змінної  частини оборотних активів [19,с.277, Ковалев В.В.] 

Компромісна модель - найбільш реальна. В цьому випадку  необоротні активи, системна частина  поточних активів покривається довгостроковими  пасивами. Чистий оборотний капітал  дорівнює по величині суми системної  частини поточних активів та половинні  їх змінної частини. В окремі моменти  підприємство може мати лишні поточні  активи, що негативно впливає на прибуток, але це можна вважати  як плата за підтримання ризику втрати ліквідності на потрібному рівні [19,с.278, Ковалев В.В.] 

Крім того, необхідно  відзначити, що існує певна категорія  ризику пов’язаних із заборгованістю. Такий ризик називають правостороннім. До найбільш суттєвих явищ , які потенційно несуть в собі правосторонній ризик, можна віднести: 

високий рівень кредиторської  заборгованості; 

неоптимальне співвідношення між короткостроковими та довгостроковими  джерелами запозичених коштів ; 

висока частота  довгострокового позичкового капіталу. 

В теорії фінансового  менеджменту розроблені різні варіанти впливу на рівні ризиків. Основними  з них виступають такі: 

1. Мінімізація поточної  короткострокової заборгованості, в тому числі кредитів банків. Цей підхід зменшує можливість  втрати ліквідності. Проте, така  стратегія потребує використання  довгострокових джерел та власного  капіталу для фінансування більшої  частини оборотного капіталу; 

2. Мінімізація сукупних  витрат фінансування. В цьому  випадку ставка робиться на  переважне використання короткострокової  кредиторської заборгованості як  джерел покриття активів. Це  джерело найбільш дешеве, разом  з тим для нього характерний  високий рівень ризику невиконання  зобов'язань на відміну від  ситуації, коли фінансування поточних  активів здійснюється переважно  за рахунок довгострокових джерел; 

3. Максимізація повної  вартості фірми. Ця стратегія  включає процес управління оборотним  капіталом в загальну фінансову  стратегію підприємства. Ця стратегія  означає, що будь - які зміни  у складі капіталу, які призводять  до підвищення “ ціни” підприємства, слід визнати доцільним. 
 

2. АНАЛІЗ ЗАЛУЧЕННЯ  ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ НА ЗАТ  „КИЇВСЬКИЙ М’ЯСО ПЕРЕРОБНИЙ  ЗАВОД” 

2.1. Характеристика  досліджуваного підприємства 

До 1997-го року “Київський м’ясопереробний завод” був одним  із найкращих підприємств у своїй  галузі та задовольняв приблизно 80% ринкового попиту у м. Києві та Київській області.  Територія  заводу становить 39 гектарів, обладнаних для переробки, зберігання та охолодження  м'яса, тощо. 

ЗАТ “Київський м’ясопереробний  завод” - одне з найкращих підприємств  м'ясної галузі Київщини. Метою його діяльності є переробка і реалізація м'ясної продукції для отримання  прибутку. За обсягами виробництва, показниками  якості та асортиментом продукції акціонерне товариство посідає одне з перших місць серед виробників ковбасних  виробів області. 

На даний час  ЗАТ “Київський м’ясопереробний  завод” є підприємством, що виготовляє більше 100 видів продукції, а саме: 18 видів вареної ковбаси; 10 видів  сосисок; 19 видів напівкопчених ковбас 21 вид копченостей; 5 і 8 видів варенокопчених та сиров'ялених ковбас відповідно, а  також 12 видів інших ковбасних  виробів. Великий асортимент продукції  є однією з переваг підприємства у боротьбі за визнання серед споживачів. 

Виробнича потужність підприємства - 7-9 т ковбасних виробів  на добу. Загальна кількість працівників  становить 600 чоловік. 

Підприємство має  тенденцію до розширення виробничих потужностей. При чому найбільш ефективно, з максимальним використанням виробничих потужностей та персоналу воно працювало  в 2008 р. Товарна політика підприємства спрямована на всебічне врахування бажань споживачів щодо властивостей запропонованих товарів та на посилення конкурентоспроможності самого товару. 

Особливий вплив  на діяльність підприємства здійснюють конкуренти. Основними його вітчизняними конкурентами є ЗАТ "Новоград-Волинський м'ясокомбінат", ВАТ „Чернівецькі ковбаси”, ВАТ „Шепетівський м'ясокомбінат”, ЗАТ „Житомирський м'ясокомбінат”, ЗАТ „Бердичівський м'ясокомбінат”. 

Основні техніко  – економічні показники підприємства наведені у таблиці 2.1. 

Таблиця 2.1 

Техніко – економічні показники ЗАТ „КМПЗ”

Показники 

2007 

2008 

Відхилення 2008-2007 

  

Обсяг реалізації  продукції робіт, послуг 

149021,3 

123292 

-25 729,30 

Вартість основних фондів підприємства 

40341,00 

37931,00 

-2 410,00 

Чисельність працівників 

604,00 

600,00 

-4,00 

Чистий прибуток (збиток) 

55,4 

-18652 

-18 707,40 

Собівартість продукції: 

104491,2 

97518 

-6 973,20 

Фондоємність продукції 

0,27 

0,31 

0,04 

Фондовіддача продукції 

3,69 

3,25 

-0,44 

Фондоозброєність  працівників 

66,79 

63,22 

-3,57 
 

  

Таким чином, можливо  зауважити, що впродовж проаналізованого періоду на підприємстві відбулося  скорочення обсягів реалізації продукції, скоротилася загальна вартість основних фондів та чисельність працівників. В наслідок чого в той же час  скоротилася собівартість продукції, фондоозброєність та фондовіддача продукції, але фондоємність збільшилася. Ці показники  свідчать про наростання кризових явищ на підприємстві.