Философия Сократа

План

     Вступ

1. Біографія Сократа

2. Ідея самопізнання у філософії Сократа

3. Етичне вчення Сократа

    Висновки

    Список літератури

Вступ

       Сократ (близько 470 - 399 рр.. до н. е..) - античний мислитель, перший (по народженню) афінський філософ.

        В історії філософії, мабуть, немає фігури більш відомою, ніж Сократ. Ще в давнину у свідомості людей він став втіленням мудрості, ідеалом мудреця, поставив істину вище за життя. Уявлення про нього як про синонім мудрості, мужності думки і героїчної особистості збереглося і в наступні часи. Образ Сократа-мислителя був покладений в основу багатьох творів літератури та мистецтва, починаючи з діалогів Платона і закінчуючи п'єсою російського драматурга Е. Радзинського «Бесіди з Сократом».

        Про Сократа, його особистості та навчанні накопичилася величезна література. І тим не менше в історії філософії, можливо, немає фігури більш загадковою, ніж Сократ. Він не залишив письмової спадщини. Про життя і вченні Сократа ми дізнаємося головним чином з творів його учнів і друзів або його ідейних супротивників. Вчення Сократа реконструюється на основі вторинних джерел, в першу чергу сократичних діалогів раннього Платона, відомостей історика Ксенофонта,  Діогена Лаертського, а також ідейних супротивників Сократа (комедіографа  Арістофана) і книг пізніших авторів (наприклад, Арістотеля), кожен з яких по-своєму розумів Сократа. Все це дуже ускладнює відтворення справді історичної постаті Сократа.

       І все-таки в історико-філософської традиції постать Сократа посідає особливе місце: його вчення відкриває нову сторінку у розвитку давньогрецької філософії. Сократ підводить риску під тим самим (відтепер "досократичній")періодом філософствування, що характеризувалася наївним реалізмом  (натурфілософські картини світоустрою від Фалеса до атомістів).

Сократ - великий античний мудрець, "уособлення філософії", як назвав його К. Маркс, - стоїть у витоків раціоналістичних і просвітительських традицій європейської думки.

       Слава, якої Сократ удостоївся ще при житті, легко пережила цілі епохи і, не померкнувши, крізь товщу двох з половиною тисячоріч дійшла до наших днів. Сократом цікавилися і захоплювалися за всіх часів. Від століття до століття аудиторія його співрозмовників змінювалося, але не спадала. І сьогодні вона, безсумнівно, багатолюдні, ніж коли б то не було.

З ім'ям Сократа пов'язане якісна зміна в історії європейської культури, суть якого добре передав Гегель словами про те, що місце оракулів зайняло свідчення духу індивідумів. Сократ є родоначальником філософської етики, яка, на відміну від релігійної, розглядає мораль як предмет, цілком перебуває у компетенції людини, в межах його пізнавальних та практичних можливостей. Афіняни до Сократа були моральними, а не моральними; вони жили, керуючись звичаями і розумно пристосовуючись до обставин. Сократ показав, що існує добро як таке. Він поставив знак рівності між досконалістю людини, його чеснотою і знанням.

         Поставлене Сократом питання про те, яким чином може будуватися людське знання про світ, виступає найважливішим імпульсом переосмислення самого предмета філософського знання.

        Предметом філософії, її основним завданням і головною метою Сократ зробив пізнання «єства» людини, першоджерела його вчинків і справ, його способу життя і мислення. Таке пізнання він вважав за можливе лише на шляху самопізнання, на шляху проходження дельфійського заклик: «пізнай самого себе ». У здійсненні цього девізу Сократ вбачав своє життєве призначення і покликання.

       У центрі сократовської думки - тема людини, проблеми життя і смерті,добра і зла, чеснот і вад, права і боргу, свободи і відповідальності, особистості і суспільства.

1.Біографія Сократа

        Сократ народився в місяць Фаргеліон (травень - червень за сучасним календарем), на рік архонта Апсефіона, на четвертому році 77-ї Олімпіади (469г. до н.е.) в сім'ї каменотеса Софрониска і повитухи Фенарети. Фаргеліі були святом народження Аполлона і Артеміди. За афінської культової традиції в Фаргеліі місто займався спокутним очищенням. Народження в такий день вважалося подією символічним і знаменним, і новонароджений в Афінах, природно, потрапляв під заступництво високоповажного Светозарного Аполлона, бога муз, мистецтв і гармонії.

         І життя Сократа, за тодішніми уявленнями, не тільки розпочалася, але і пройшла під визначив його долю «знаком Аполлона». Напис на Дельфійським храмі Аполлона - «Пізнай самого себе" - визначила той глибокий і стійкий інтерес до філософії, заняття якої Сократ розцінював як служіння дельфійського богу.

         Початок і кінець сократовского життя припали на культово-святкові, «чисті» дні Аполлона. Та й все життя Сократа - у проміжку між цими першими і останніми днями, - за власним його поданням, була присвячена моральному «очищення» Афін шляхом служіння Аполлону на терені муз, оскільки філософія була для нього найвищим з мистецтв.

Незважаючи на свій розум, Сократ був потворний: не високого зросту, кремезний, з відвисшим животом, короткою шиєю, великою лисою головою, величезним опуклим чолом.

       Про перші сорок років життя до нас дійшли суперечливі відомості. За одними джерелами Сократ на початку життя вів досить безладний спосіб життя. Потім він став простим каменотесом. Але як то він сподобався філософу Архелаю, який позбавив обдарованої людини від важких занять, після чого Сократ протягом ряду років був учнем і улюбленцем Архелая.

Інші джерела повідомляють, ніби від роботи каменотеса Сократа визволив Критон, його одноліток і товариш. Обидва вони були з одного будинку.             Закоханий в душевні якості Сократа і володіючи достатнім багатством, Критон надав своєму другові можливість удосконалюватися в філософії.

Про життя Сократа можна сказати, що вона у вирішальній мірі з'явилася його власним творінням. За словами Сократа, йому з дитинства супроводжував внутрішній голос - якийсь демон, ангел-охоронець, який утримував його від вчинення певних вчинків. Мова в даному випадку фактично йде про внутрішнє обґрунтування поведінки. Сократ зізнавався, що завжди дотримувався застережень свого демона і взагалі узяв за тверде правило діяти відповідно до глибоко продуманого переконання.

Це прагнення завжди залишатися самим собою найбільш очевидно позначилося у виборі філософом життєвого шляху. Сократ засвоїв від свого батька - скульптора Софрониска мистецтво ліплення (йому згодом навіть приписували деякі скульптури Акрополя. Однак він не пішов по дорозі батька. Сократ сам придумав собі професію - вести етичні бесіди з громадянами, спонукаючи їх до пошуків моральності і до самовдосконалення. Він бачить своє життєве призначення в тому, щоб будити афінян від моральної сплячки. «Ось, по-моєму, бог і послав мене в це місто, - говорить він, звертаючись до співгромадян, - щоб я, цілий день носячи всюди, кожного з вас будив, умовляв, дорікав невпинно ». Сократ чесно виконував падали на його частку як громадянина обов'язки (він займав виборні посади, брав участь у кількох кампаніях Пелопоннеської війни, мав сім'ю і т. д.). Однак своїм справжнім ділом він вважав моральні діалоги і тільки їм віддавався неподільно. Він був готовий вести бесіди з будь-якою людиною - державним діячем, шевцем, філософом, поетом, моряком.

           Сократ розумів, що своєю діяльністю, спрямованою проти пануючих думок і забобонів, він прирікає себе на переслідування з боку держави, а, може бути, й на смерть. Приклади Анаксагора і Протагора, вигнаних з Афін за звинуваченням у безбожництві, були вельми наочні. Але свої уявлення про справедливе і несправедливе Сократ ставив вище всіх інших міркувань.

           Він вважав, що пізнати космос неможливо, бо людина в такому випадку заплутується в безвихідних протиріччях. Пізнати людина може тільки те, що в його владі, тобто свою душу. Звідси прийняття Сократом вимоги «Пізнай самого себе». У філософії центральними для нього стали не онтологічні проблеми, а етичні і гносеологічні, причому останні - як доповнюючі етику. Сократ уперше вказав на значення понять, на важливість їх визначення, на роль індукції в їх формуванні (все це - переважно в застосуванні до етики). Хоча він і отримав різнобічну освіту, але згодом книг не читав і нічого не писав. Головним засобом спілкування вважав живу бесіду і суперечку. У книгах, на його думку, укладено мертве знання; книг не можна задавати питання; жива розмовна діалог, вважав він, понад того, що написано.

          У сімейних справах йому не щастило, він був одружений двічі і від останньої дружини мав трьох дітей. Він вів вільний спосіб життя, любив посміятися, випити, пожартувати. Жив у бідності, все його майно оцінювалося в 5 хв, на таку суму в ті часи не можна було купити пристойного коня або раба. Тому він ходив у старому рваному хітоні і майже завжди босоніж.

         Софіст Антифон, прагнучи уразити Сократа в присутності його слухачів, сказав йому: «Ти живеш так, що подібним чином не став би жити жоден раб у свого пана; їжу і питво ти вживаєш бідні, а одяг носиш не тільки бідну, але одну й ту ж і влітку, і взимку; завжди ти без взуття і без хітона ».

         Подібні випади Сократ парирував тим, що щастя не в млості і розкоші. Що пристрасть до наживи і збагачення спокушає людей зі шляху чеснот і веде до моральної псування. Людина, вважав Сократ, повинна привчити себе задовольнятися малим, потребувати як можна менше, наслідуючи високому, наприклад богів, які взагалі нічого не потребують.

         Сократ відкидав надмірності і розкіш в одязі, їжі, обстановці й т.д. Часто любив він у цьому зв'язку повторювати слова: «Срібні судини і пурпурні одягу для театру хороші, а в житті не ненадійні».

Велику частину часу Сократ проводив у дискусіях і суперечках, це часто призводило до того, що його били, тягали за волосся, але найчастіше його висміювали і паплюжили, але він цього не противився. Вчив усно і нічого не записував. На початку він займався натурфілософією, а потім зайнявся питаннями людської психології і людської поведінки.

        У 399г. до н.е. за доносом Мелета Сократ був звинувачений в порушенні громадянських норм життя, розбещення молоді, в тому що він не визнає богів, яких визнає місто і вводить інших нових богів.  За процедурою суду, після проголошення обвинувачувальних і захисних промов суд більшістю голосів при таємному голосуванні вирішив питання про винність або не винність Сократа. За визнання його винним було 280 голосів, проти 221 голос. На суді Сократ виявився перед жорсткою альтернативою: або відректися від свого, як він розумів, божественного покликання і лише такий непомірною ціною домогтися полегкості, або залишаючись самим собою, відкрито відстоювати справу всього життя. Твердо обравши другий шлях, він свідомо відрікся сам від себе. Надійним доказом правильності обраного ним на суді шляху служив Сократові щось важливе для нього обставина, що в ході всього процесу божественне знамення, голос його демона, жодного разу не зупинив і не втримав його.

        В очікуванні смерті Сократ провів у в'язниці довгих 30 днів. Це пов'язано з тим, що настали дні делосського свята Аполлона. Смертні страти в Афінах в такі свята припинялися. У в'язниці він перебував у звичному для нього світлому і бадьорому настрої. Його відвідували рідні та друзі. І до самого заходу сонця тривали розмови про життя і смерть, чесноти і вади, закони, богів і безсмертя душі.

          Відстрочка страти дала Сократу можливість ще раз продумати зміст того Божого покликання, яке визначило його життєвий шлях і заняття. В останній день Сократ зробив обмивання перед смертю, подібне обмивання мало ритуальний сенс і символізувало очищення душі від гріхів земного життя. Після обмивання Сократ попрощався з рідними і дав їм повчання і звелів повертатися додому. Раніше в Афінах засудженого до смерті скидали зі скелі. Але з прогресом і збільшенням числа смертних вироків цивілізувалась і процедура їх виконання. За часів Сократа засуджений до смерті випивав чашу розтертої цикути.

        Коли принесли цикуту, Сократ подумки зробивши узливання богам за вдале переселення душі в інший світ, спокійно і легко випив чашу до дна. Трагічний фінал Сократа додав до всього його життя, його слів і справ унікальну цінність і завершеність, нев'янучу привабливість. Смерть Сократа сколихнула афінян і прикувала до нього їхню увагу. Згадували пророцтво сирійського мага, що передбачив Сократу насильницьку смерть. Обговорювали і його слова про відплату, що спіткає його обвинувачів. Незабаром після сократівської страти, афіняни, розкаявшись у скоєному і вважаючи введеними зловмисно в оману. Засудили Мелета до смерті, а решту обвинувачів - до вигнання. Йому була споруджена Лізіпом бронзова статуя, яка виставлялася в афінському музеї Помпейон.

2. Ідея самопізнання у філософії Сократа

        Ідея про те, що мудрість як така - прерогатива божества, а надбання людини - любов до мудрості, потяг до неї, висловлювалася до Сократа Піфагором, який, можливо, вперше вжив термін «філософ», а також Гераклітом Ефеський, у якого (судячи з що дійшли до нас уривків його твори) «філософ» - це «дослідник природи речей». Розуміння філософії як вивчення «космосу» і явищ, що спостерігаються природи було характерним і для інших попередників Сократа.

       У чому ж полягало в такому випадку щось нове, що було внесено Сократом в поняття «філософія» і «філософ», - щось нове, що зробило його погляди одним з поворотних пунктів історії грецької філософії?

Сократ концентрував свою увагу на людині та її поведінці, вважаючи ці проблеми найважливішими для філософії. Це і дало можливість Цицерону говорити, що Сократ "спустив" філософію з "неба на землю» (інакше кажучи, Сократ підняв філософію «з землі на небо»). За свідченням Ксенофонта, Сократ у першу чергу дослідив етичні проблеми, що стосуються того, що «благочестиво і що нечестиво, що прекрасно і що бридко, що справедливо і що несправедливо».

        Для Сократа знання і вчинки, теорія і практика єдині: знання (слово) визначає цінність «справи», а «справа» - цінність знання. Звідси і його впевненість у тому, що справжні знання і справжня мудрість (філософія), доступні людині, невіддільні від справедливих справ та інших проявів чесноти. З точки зору Сократа, не можна назвати філософом того, хто володіє знаннями та мудрістю, але, судячи з його способу життя, позбавлений чесноти. Таким чином, однією з характерних ознак істинної філософії і справжнього філософа є, за Сократом, визнання єдності знання і чесноти. І не тільки визнання, але також прагнення до реалізації цієї єдності в життя. Згідно з цим філософія, в розумінні Сократа, не зводиться до суто теоретичної діяльності, але включає в себе також практичну діяльність - правильний спосіб дії, благі вчинки. Словом, мудрість є доброчесність, тобто знання про добро, яке включає в себе внутрішнє переживання добра і тому спонукає до благим вчинкам і утримує від поганих.