Категорії діалектики

      Система може бути зрозумілою лише у зіставленні  з її оточенням. Залежно від зіставлення розрізняють такі типи поведінки систем, як реактивну (визначається середовищем), адаптивну (визначається середовищем і функцією саморегуляції) та активну, де важливу роль відіграють перетворення середовища відповідно до вимог системи. Найскладнішими є самоорганізовані системи. Вони включають в себе не лише зв'язки координації, а й зв'язки субординації (біологічні кореляції, система норм у суспільстві тощо).

      Вимоги  сучасного технічного розвитку (телефонний зв'язок, радіолокація, обчислювальна техніка) підвели вчених і практиків до необхідності глибокого розуміння цих категорій, до створення такої методології, яка становить сукупність методів вивчення, створення й застосування складних технічних, біологічних та соціальних систем. Вихідним пунктом цієї методології є принцип цілісності, який конкретизується через поняття зв'язку.

      8. Можливість і дійсність

      "Можливість" і "дійсність", як і інші  категорії діалектики, виводяться  з принципу руху й розвитку  матеріального світу, оскільки  в ньому завжди щось виникає, розривається, а щось відживає свій вік і відмирає. Звідси логічно припустити, що нове спочатку виступає в зародковій, недосконалій формі як можливість. Тому розвиток і є, власне, процесом перетворення можливості в дійсність. Отже, категорії "можливість" і "дійсність" є відображенням у нашій свідомості цих сторін об'єктивного процесу.

      У перетворенні можливості в дійсність  важливу роль відіграють умови. Саме вони й спричиняють можливість, тобто  роблять те чи інше явище можливим або неможливим. Отже, можливості можуть бути реальними й нереальними.

      Реальною  можливістю називають те, що випливає з внутрішніх законів розвитку предмета, явища чи сукупності певних конкретно-історичних явищ. Реальна можливість — це те, що може за наявності певних умов перетворитися в дійсність. Наприклад, у будь-якій насінині є реальні можливості для її перетворення в рослину. За наявності таких умов, як ґрунт, волога, тепло й мінеральні речовини, насінина обов'язково, з необхідністю повинна прорости.

      Проте є й абстрактна (формальна) можливість. Вона теж має об'єктивну природу, оскільки випливає із загальних умов розвитку об'єктивного світу. Коли відсутні необхідні конкретні умови, ця можливість залишається лише абстрактною.

      Звичайно, зазначені відмінності відносні, оскільки абстрактна й реальна можливості ґрунтуються на об'єктивних умовах, хоч і різного порядку. Крім того, абстрактна можливість може з часом перейти (за певних умов) у реальну, а потім і в дійсність. Наприклад, люди здавна мріяли про польоти в повітрі, про підводні човни тощо. Були й спроби здійснити ці мрії. Проте до певної пори ці спроби мали абстрактну можливість. Зі зміною матеріального и духовного життя суспільства ця можливість стала реальною.

      І все ж, незважаючи на відносність  відмінностей абстрактної й реальної можливостей, їх потрібно враховувати, оскільки це важливо як для теорії, так і для практики.

      Діалектика  завжди зауважувала бідність певних абстрактних можливостей, особливо неможливостей. Тому потрібно пам'ятати, що абстрактна можливість не може безпосередньо перетворитись у дійсність. Нерозуміння цього веде зокрема до авантюризму.

      Категорія "дійсність", перебуваючи у  зв'язку з "можливістю", відображає у свідомості людини другу сторону  об'єктивної реальності (в широкому розумінні — всю реальність). Якщо можливість існує в своїх умовах, через них, то дійсність існує безпосередньо, як самі явища зовнішнього світу, що нас оточує. Іншими словами, дійсність є реалізованою можливістю.

      Дійсність пов'язана із закономірністю й ґрунтується  на ній. Як тільки закони перестають діяти, дійсність втрачає свою необхідність, своє право на існування, свою "розумність". Вона замінюється новою.

      Діалектичний  метод не лише встановив зв'язок категорій можливості й дійсності, а й розв'язав питання про те, як і за яких умов, яким чином відбувається перетворення можливості в дійсність. Таке перетворення потребує певних умов, які діють в тому ж напрямі, що й об'єктивна закономірність, яка лежить в основі можливості. Умови — це зв'язок явищ, які дають простір, сприяють дії тих сил, що перебувають всередині конкретного процесу. Наприклад, для того, щоб у живому організмі з'явились нові ознаки чи нові конкретні властивості, розвивались ті чи інші або відмирали певні органи, необхідна зміна географічного середовища, клімату, тобто обставин.

      Виникнення  можливостей у природі і їх перетворення в дійсність відбувається об'єктивно й стихійно. Людина може пізнати, але їй не під силу впливати на астрономічні чи геологічні явища. Іншу специфіку мають ті процеси, в які можливе втручання людини. Людина може обмежити руйнівні дії стихійних сил природи, використати їх у своїх інтересах, а іноді й спричинити такі явища з природних можливостей, які вона нібито оберігає як свою таємницю.

      Наука відкрила великі теплові можливості, що містяться в ядрі атома. Вона сприяє створенню складних машин, приладів і автоматів. Завдяки їй здійснюються великі перетворення в сільському господарстві тощо.

      Специфічно  відбувається перетворення можливості в дійсність у соціальних явищах. Тут процес здійснюється за наявності необхідних об'єктивних і суб'єктивних умов.

      Кажучи  про перетворення можливості в дійсність, не можна випускати з уваги  суперечливого характеру будь-якого  руху. Тому в об'єктивній дійсності  необхідно бачити основну можливість, прогресивну, й неосновну, консервативну, або навіть реакційну. В окремих випадках (тимчасово) може навіть перемогти реакційна можливість (перемога гітлеризму в Німеччині). Проте перемога реакційних тенденцій у загальноісторичному плані — тимчасова. Нове, прогресивне раніше чи пізніше переможе неодмінно.

      Знання  категорій можливості й дійсності, вміння користуватися ними в повсякденному  житті має практичне й пізнавальне  значення.

Список  використаної літератури:

1. Босенко В. А. Актуальные проблемы диалектического материализма. — К., 1983.
2. Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. — М., 1973.
3. Гегель Г. Энциклопедия философских наук. Т. 1-3. — М., 1974. — Т. 1. Наука логики.
4. Голубенка В. П. Необходимость и свобода. — М., 1974.
5. Диалектическое противоречие. — М., 1979.
6. Диалектика отрицания отрицания. — М., 1983.
7. Енгельс Ф. Діалектика природи // Маркс К, Енгельс Ф. Твори. — Т. 20.
8. Звиглянич В. А. Логико-гносеологические и социальные аспекты категорий видимости и сущности. — К., 1980.
9. Законы и принципы материалистической диалектики. — К., 1989. W-Ильенков Э. В. Диалектическая логика. — М., 1984.
10. Кириллов В. И. Логика познания сущности. — М., 1980.
11. Кедров Б. М. Беседы о диалектике. — М., 1989.
12. Конкин М. И. Проблема формирования и развития философских категорий. — М., 1980.
13. Ленін В. I. Карл Маркс. Повне зібрання творів. — Т. 26.
14. Ленін В. І. Філософські зошити. Повне зібрання творів. — Т. 29.
15. Маркс К. Післямова до другого видання першого тому "Капіталу" // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 2.
16. Материалистическая диалектика. В 5 т. — М., 1981.
17. Материалистическая диалектика. Краткий очерк теории. — М., 1985.
18. Миклин А. М, Подольский В. А. Категория развития в марксистской диалектике. — М., 1980.
19. Оруджев 3. М. Диалектика как система. — М., 1983.
20. Панибратов В. Н. Категория "Закон". — М., 1980.
21. Пилипенко Н. В. Диалектика необходимости и случайности. — М., 1980.
22. Суворов Л. Н. Материалистическая диалектика. — М., 1980.
23. Сущность и явление. — К., 1987.
24. Свидерский В. И. О диалектике элементов и структуры. — М., 1962.
25. Шептулин А. П. Диалектический метод познания. — М., 1983.
26. Шинкарук В. И. Единство диалектики, логики и теории познания. — К., 1977.