Роль ЗМІ у формуванні масової політичної свідомості

     За  даними інтернет-ресурсу, нині головну  роль у процесі політичної соціалізації відіграють ефірні ЗМІ, а саме телебачення, за допомогою якого 93,9% населення  одержують основну суспільно-політичну  інформацію. Переважна більшість  населення (82,8%) щодня дивиться телевізор, 9,8% – двічі-тричі на тиждень, 1,4 % – кілька разів на місяць, 3,3% –  дуже рідко й лише 1,3% – ніколи. Молодь віддає перевагу телебаченню  та радіомовленню. І тільки 20% юнаків і дівчат щодня читають газети та журнали. Періодику передплачують  значно менше, ніж раніше: нині одну газету (журнал) одержують 37,9% сімей, дві  газети (журнали) – 23,3%, три – 13,5%, чотири – 4,9%, п'ять – 1,4%, більше п'яти – 2,3%. Не передплачують жодного періодичного друкованого видання 16 % сімей.

     Тому  можемо стверджувати, що наразі найефективнішим  засобом процесу політичної соціалізації є телебачення.

     Звичайно, ЗМІ не можуть забезпечити систематичне і глибоке засвоєння політичних знань. Це завдання спеціальних освітніх установ. Та все-таки мас-медіа, супроводжуючи  людину протягом усього життя, у тому числі й після завершення навчання, значною мірою впливають на сприйняття нею політичної та соціальної інформації. При цьому під виглядом політичної освіти в людей можуть формуватися  й псевдораціональні структури  свідомості, що спотворюють реальність під час її сприйняття.

     Освітня роль ЗМІ тісно пов'язана з  їхньою функцією соціалізації й, по суті, переростає в неї. Проте якщо політична  освіта передбачає систематичне набуття  знань і розширює пізнавальні  й оцінювальні можливості особи, то політична соціалізація означає  інтерналізацію, засвоєння людиною  політичних норм, цінностей і зразків  поведінки.

     У демократичному суспільстві найважливіше політико-соціалізоване завдання ЗМІ полягає в масовому впровадженні заснованих на пошані закону і прав людини цінностей, навчанні громадян мирно розв'язувати конфлікти, не ставлячи під сумнів суспільний консенсус із засадничих питань державного устрою. Проте важливо в цьому контексті враховувати і вплив основних тенденцій розвитку самих ЗМІ. Це передусім роздержавлення преси, нерівномірний розподіл фінансової підтримки з боку владних структур, зростання кількості періодичних видань, зниження тиражів та деукраїнізація вітчизняного інформаційного простору тощо. А тому в процесі політичної соціалізації завдяки ЗМІ, заангажованим власниками, молоді люди часто підпадають під їхні маніпуляційні можливості, що не є безпечним для свідомого та об'єктивного сприйняття інформації.

     Отже, виникає ситуація, за якої ЗМІ та журналістика своїми діями загалом (пропонуючи критичне ставлення до політичних подій та особистісних якостей  політиків) фактично послаблюють роль традиційної політичної комунікації, посилюючи значення альтернативної політичної комунікації в суспільстві. Натомість влада прагне зберігати  контроль за процесами альтернативної політичної комунікації, використовуючи для цього всі засоби, спрямовані на одержання підтримки громадської думки (політична комунікація, політична реклама).

     У цій суперечці за вплив на активну  і перспективну аудиторію нині дедалі вагоміше заявляють про себе інтернет-ресурси. Віртуальні спільноти являють собою  нову форму соціальної організації  в інформаційному суспільстві, їхній  появі передує руйнування попередньої  форми соціальної організації, тому можна зробити припущення, що в  певний період часу спостерігатиметься зростання участі індивідів у  масових рухах, що відзначатимуться більш життєздатною формою колективної  єдності й характеризуватимуться  сплеском інтересу до них індивідів  та бажанням брати в них участь. Причому доктрини та програми масових  рухів не відіграють провідної ролі під час прийняття рішення  про приєднання індивідів до певного  руху.

     Розвиток  сучасних інформаційних технологій, що дає змогу майже миттєво  передавати інформацію, створює стан або відчуття одночасності чи присутності. У зв'язку зі швидким проникненням інформаційних технологій у всі  сфери суспільного життя Інтернет починає посідати дедалі більше місце  серед засобів оперативного отримання  необхідної інформації і відігравати  дедалі значущу роль у формуванні політичних симпатій студентства. Електронні ЗМІ, що поширюються в українському сегменті Інтернету, сприяють відкритості  суспільства, розповсюдженню різнобічної  інформації, яку важко адміністративно  регламентувати, неминуче сприятимуть  зростанню ролі інформаційної мережі у формуванні і прийнятті електоральних  рішень українського студентства.

     Тож можна дійти висновку, що за мінімального вміння використовувати сучасні  інформаційні технології, зокрема інтернет-користувачі, а також користувачі мобільного зв'язку, фактично весь час стикаються з досить потужним проективним інструментом, яким згідно з наведеними ознаками є Інтернет.

     Медіасистема  розглядається як принципово відкритий  форум, на якому під час політичної комунікації відбувається активна  конкуренція символічних змістів  і культурно-ментальних значень, що формують національну самосвідомість громадян.

     Загалом ЗМІ мають складну і розділену  відповідальність, особливо стосовно ідеологічно плюралістичних суспільств, де існують альтернативні соціальні  групи і субкультури, а також  щодо вираження конфліктів і нерівності в більшості суспільств. Проблема виникає й у зв'язку з питанням про те, якою мірою засоби масової  комунікації можуть підтримувати потенційні зміни радикального порядку.

     Використання  ЗМІ агресивних технологій і поширення  негативної інформації зменшує рівень довіри до них і призводить до зниження виборчої активності. Поширення Інтернету  та його українського сегмента, де відносно високий рівень свободи слова  і обмежений адміністративний контроль з боку влади, а також життєва  необхідність для студентства оволодіння комп'ютерними технологіями стимулюватимуть  роль інформаційних систем щодо можливості впливу на електоральну поведінку студентської молоді.

     Поява багатопартійності в перехідний період становлення незалежної України  зумовила, з одного боку, певний прогрес  у розвитку ЗМІ, бо нові партії створювали власні друковані видання та прагнули отримати доступ до ефірного часу на телебаченні. Протягом останнього десятиріччя в  українських ЗМІ відбувалася  дедалі більша диференціація на офіціозні  й неофіціозні. Тоді як перші з  них мали державну підтримку, передусім  економічну, другі були розподілені  між політико-фінансовими клановими  угрупованнями.

     Але вести мову про незалежність українських  ЗМІ в політичній комунікації  не доводиться. Унаслідок їхньої комерціалізації  відбувається поступове витіснення матеріалів, які можна віднести до політичної комунікації, рекламними та розважальними. Через проблеми, що існують  нині в українському інформаційному просторі, преса й ТБ досить часто  займають неконструктивну позицію, не тільки не сприяючи процесам інтеграції суспільства, а й, навпаки, втілюючи своєю інформаційною політикою  деструктивні тенденції. Усе це створює  істотні утруднення в процесі  політичної соціалізації молоді. Проте, незважаючи на ці проблеми, гадаємо, що загальні процеси розвитку глобального  інформаційного простору й медіакультури, зокрема тенденція до справжньої демократизації та створення громадянського суспільства з властивою йому альтернативною формою політичної комунікації, дедалі більше впливатимуть на процес політичної соціалізації молодого покоління, особливо з огляду на входження України  до європейської та світової спільнот. 

4. ЗМІ і масова політична свідомість.

     Говорячи  про процес формування політичної свідомості окремого індивіда, зазвичай відзначають  чотири чинники, що впливають на цей  процес: власний життєвий досвід людини (включаючи соціально-економічні умови  його існування); міжособистісні комунікації, що розширюють індивідуальний досвід людини до сукупного досвіду його референтної групи; громадські інститути (церква, школа, партії та об’єднання тощо.), що тиражують очищений до ідеології  досвід різних соціальних груп; нарешті, засоби масової комунікації , що надають можливість кожному скористатися досвідом всіх у всьому різноманітті форм і змісту.

     По  всій видимості, тільки засоби масової комунікації, включаючи (крім газет, журналів, радіо, кіно і телебачення) і перше "засіб" масової комунікації - книги - дозволяють сучасній людині по-справжньому повно усвідомити своє місце в політичному просторі. Однак така "завершальна" в процесі політичної самоідентифікації індивіда роль ЗМІ зовсім не обов'язково є вирішальною і визначальною. Внесок кожного чинника в цей процес, очевидно, сильно відрізняється для різних людей.

     Переходячи  від категорії індивідуального  до категорії масового, можна сказати, що значення (вага) кожного з факторів у формуванні масового політичної свідомості суттєво різниться у різних суспільствах. Це обумовлено не тільки національно-культурними  особливостями та історією того або  іншого суспільства (країни), рівнем його економічного, соціального і технологічного розвитку, але і тим, що переживає у даний період конкретної соціально-політичною ситуацією.

     Вплив ЗМІ на політичну свідомість: можливості й обмеження.

     Чи  впливають ЗМІ на масове політична  свідомість чи ні - так питання вже  давно не ставиться. Суб'єкти інформаційного простору (виробники, транслятори і  споживачі інформації), перебуваючи  так чи інакше в певних відносинах один з одним, не може не впливати самі і не зазнавати впливу на себе. Інша справа, коли мова заходить про характер (механізм) або ступеня цього взаємовпливу. У цих випадках сучасні оцінки впливу ЗМІ на політичну свідомість і поводження людей вельми неоднозначні і навіть суперечливі. Хоча серед багатьох різних точок зору можна виділити дві основні.

     З одного боку, досить поширене уявлення про те, що політична свідомість і поводження людей істотно залежить від інформаційного поля, створюваного ЗМІ. У зв'язку з цим доречно  навести слова Е. Денніса, який передбачає, що "ЗМІ "формують" наше мислення ", " впливають на наші думки і установки", "підштовхують" нас до певних видів поведінки, наприклад, голосування за певного кандидата". Інші автори вважають, що вплив ЗМІ на поведінку громадян здійснюється шляхом створення певного громадської думки. "Завдяки можливості надавати громадській думці масовість ЗМІ мають здатність керувати і навіть маніпулювати ним". Більш того, окремі дослідники масових комунікацій (а разом з ними і багато політиків і журналісти) віднедавна почали говорити про майбутню епосі "медіакратії" - влада ЗМІ, які вже не стільки відображають та інтерпретують дійсність, скільки конструюють її за своїми правилами і розсуд.

     При цьому деякі автори, спираючись на концепцію П. Бурдьє, констатують, що і громадської думки як якогось  усередненого думки всього народу (або  його частини) не існує. "Преса самим  безпосереднім чином бере участь як у виробництві, так і в поширенні  думок, тобто вона не висловлює, а  створює громадську думку, вона не відображає уявлення людей про світі, а формує самі ці вистави, а отже, і їх бачення  світу... Виробництво артефакту, званого  громадською думкою, дуже важлива "владна" функція ЗМІ". Тут доречно згадати характерний вислів С. Кургиняна про період перебудови і "революції" 1991 р.: "Демократів привели до влади засоби масової інформації, привели за рахунок створення нових культурних кодів і руйнування старих. Це була добре і швидко проведена операція...". Не випадково з приводу ЗМІ постійно лунають вираження типу "четверта влада" і навіть "силові структури". Дійсно, "...як показує історія, в певні періоди сила політичного впливу ЗМІ стає порівнянної з силою державної влади. При такому розумінні діяльність ЗМІ правомірно розглядати як своєрідну форму влади".

     Разом з тим далеко не всі дослідники впевнені в такій могутності ЗМІ. Тому ж Е. Деннісу опонує його співавтор Д. Меррілл: "Можливо, засоби масової інформації і володіють силою сфокусувати нашу увагу на певних речах, але це не та влада, яка змушує діяти". Він же далі приходить до наступної досить помірною оцінки: "вплив ЗМІ складається швидше в тому, щоб вказувати суспільству, про що слід замислитися, а не в тому, щоб говорити йому, що треба думати...". Іншими словами, влада ЗМІ багато в чому полягає у визначенні в кожен конкретний момент відповідної порядку денного" (хоча це, на наш погляд, також чимало). У своїх аргументів супротивники думки про всевладді ЗМІ багато в чому спираються на численні емпіричні дослідження (проведені в основному в США і розпочаті ще П. Лазарсфельдом в 40-х роках), які не підтвердили серйозного впливу ЗМІ на формування політичної свідомості і політична поведінка населення.

     Сконцентрувавшись на дослідженні змін в установках і думках під час виборчих кампаній, американські вчені запропонували  опис двоступінчастого процесу комунікації (від ЗМІ - до "лідерів думок", а від них - до різних соціальних шарів і групам) і модель особистого впливу. У цьому підході масові комунікації вже не грали роль центральної, домінуючою сили, а ставали  в один ряд з міжособистісним  спілкуванням і різноманітними соціалізуючими впливами. В результаті була сформульована концепція "мінімального впливу" засобів масових комунікацій на масову свідомість.