Розвиток недержавного пенсійного забезпечення

ЗМІСТ

 

 

 

 

Вступ		4
Розділ 1. Особливості проведення пенсійної реформи в Україні		8
1.1       Розвиток  пенсійної системи на Україні		8
1.2       Етапи реформування пенсійної системи в Україні		10
1.3       Демографічна ситуація і пенсійна система		14
1.4       Загальна характеристика надходжень до ПФУ		16
Розділ 2. Пенсійне забезпечення громадян України		19
2.1	Призначення і виплата  пенсій громадянам України, які проживають за її межами	19
2.2	Якісні зміни у пенсійному забезпеченні	22
2.3	Додаткові виплати до пенсій	26
Розділ 3. Розвиток недержавного пенсійного забезпечення		29
3.1	Динаміка створення  пенсійних фондів	29
3.2	Державний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійного забезпечення	35
Висновки		37
Список використаних джерел		40
Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Відповідно  до статті 46 Конституції України  громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право  гарантується загальнообов'язковим  державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є  основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. З урахуванням положень Конституції України Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закони України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV, "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р. № 1533-III, "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" від 18 січня 2001 р. № 2240-III, "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV. На розгляді Верховної Ради України знаходиться кілька законопроектів щодо п'ятого виду загальнообов'язкового державного соціального страхування - медичного страхування.

Таким чином, в  Україні було створено законодавчі  умови для становлення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, яка базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 р.) та рекомендаціях Міжнародної Організації Праці № 67 (1944 р.).

У 2009 році здійснюється чотири види загальнообов'язкового державного соціального страхування, а саме:

― на випадок безробіття;

― у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;

― від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

― пенсійне страхування.

Запровадження загальнообов'язкового державного соціального  страхування можна вважати одним  з головних елементів соціального реформування в Україні та одним з найбільш значних досягнень співпраці Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України та соціальних партнерів.

Наразі актуальним є питання надання можливості застрахованим особам у будь - який час отримувати інформацію, які страхові внески та в які фонди робить за них роботодавець, а також використання даних про внески із персоніфікованого обліку при призначенні матеріального забезпечення.

Одним із важливих завдань найближчих років є запровадження  накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка доповнить солідарну пенсійну систему.

Економічний спад і відповідне скорочення надходжень до Пенсійного фонду, зростання кількості пенсіонерів (переважно за рахунок багатократного збільшення чисельності працюючих, які мають право на призначення пенсії у більш ранньому віці), обумовлене ними факторами невпинне зростання співвідношення пенсіонерів та зайнятих, поширення масштабів тіньового сектору тощо обумовили існування цілого ряду проблем матеріального забезпечення населення непрацездатного віку.

До цього слід додати поширену зайнятість населення пенсійного віку. Крім вже зазначеної економічної необхідності цьому сприяють також кілька факторів:

―в умовах раннього пенсійного віку більша частина населення на час призначення пенсії зберігає залишкову працездатність;

―чинне законодавство протидіє вивільненню осіб, що досягли пенсійного віку;

―працюючі пенсіонери отримують в повному обсязі пенсію та заробітну плату;

―поширення неформального сектору з непрестижними робочими місцями створює значний попит на робочу силу населення пенсійного віку, яке, як правило, не мас високих вимог до якості роботи.

Ці причини обумовлюють  високий рівень економічної активності і зайнятості населення аж до 70-річного  віку.

Говорячи про проблему підвищення пенсійного віку, слід підкреслити, що від її вирішення одні верстви населення виграють, а інші програють. Завдання полягає, таким чином, в тому, щоб забезпечити виграш найменш захищених і відповідно найбільш нужденних верств населення (а таким, безумовно, сьогодні є ті пенсіонери, які за станом здоров'я не можуть працювати і вимушені зубожіти на сучасну пенсію). Вони абсолютно нічого не втрачають від підвищення пенсійного віку, а виграти можуть, якщо зекономлені кошти держава витрать на збільшення пенсій передусім для них.

Якщо вважати програшем збільшення періоду трудової діяльності, то програють ті, кому сьогодні 45 - 50 років. Але вони зможуть без обмежень (неминучих в умовах ринкової економіки і наявності безробіття) працювати, отримуючи істотно більші доходи в порівнянні з пенсією (при будь-якому варіантові пенсійного забезпечення пенсія є помітно меншою, ніж зарплата). Особливо важливим з позицій пенсійного забезпечення є підвищення пенсійного віку для жінок з огляду на їх помітно нижчу заробітну плату (в середньому вона становить близько 70% зарплати чоловіків) та більшу тривалість життя в пенсійному віці.

Проблема підвищення пенсійного віку, безумовно, пов'язана  з політикою зайнятості. Але, по-перше, не може бути і мови про значне підвищення пенсійного віку в умовах сучасної економічної кризи, а по-друге, йдеться про дуже поступовий процес, який розвиватиметься на фоні скорочення загальної чисельності населення працездатного віку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ПЕНСІЙНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ

1. Розвиток пенсійної  системи в Україні

 

 

Історія розвитку пенсійної  системи України являє наочний  приклад такої залежності: до 1917 р. - страхові суспільства; з 1917 по 1990 р. - інститут державного соціального забезпечення, з 1991 р. - перехідна форма до страхових інститутів, 2003 - загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Пенсійне забезпечення в Україні є основною складовою  системи соціального захисту  населення і охоплює непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у

формі пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій та державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію та інвалідам [3, 29-30].

Міністерство  праці та соціальної політики України  є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення. Управління фінансами пенсійного забезпечення здійснює Пенсійний фонд України. На нього покладено також здійснення функцій з призначення (перерахунку) пенсій. З 1 січня 2007 року функції з призначення і виплати пенсій і грошового забезпечення від 13 відомчих силових і судових органів передано до Пенсійного фонду України [12].

Обіг коштів у пенсійній системі здійснюється через банківські установи та відділення зв'язку. У солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування розмежовано джерела фінансування пенсій за різними пенсійними програмами між бюджетом Пенсійного фонду та Державним бюджетом.

Кошти на реалізацію Державної пенсійної програми формуються за рахунок надходжень від:

- обов'язкових внесків  підприємств, установ, організацій;

- обов'язкових внесків  громадян;

- коштів Державного бюджету  та фондів соціального страхування;

- інших надходжень [1].

Вперше, 16.04.2008 р. у Пенсійному фонді України представникам  громадськості та засобів масової інформації презентовано звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України за 2007 рік.

Законодавством  України передбачено впровадження трирівневої пенсійної системи, яка розширить можливості для підвищення добробуту людей та економічного зростання в державі. Перший рівень – солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах солідарності та субсидування і здійснення виплати пенсій та надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду.

Другий рівень – накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах обов'язкового накопичення пенсійних коштів та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

Третій рівень – система недержавного пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат, що буде доповненням до пенсійних виплат з І та ІІ рівнів.

Метою реформування пенсійної  системи є забезпечення належного  рівня життя людей похилого віку на засадах соціальної справедливості, гармонізація відносин між поколіннями та сприяння економічному зростанню.

Пенсійна реформа має  здійснюватися на системних засадах, перевірених досвідом інших країн  та адаптованих до українських умов, а саме:

- соціальної справедливості, прийнятності, розуміння та підтримки реформи широкими верствами населення;

- свободи вибору, підвищення зацікавленості і відповідальності громадян за свій добробут у старості;

- економічної обгрунтованості та фінансової спроможності стійкості пенсійної системи;

- сприяння зростанню національних заощаджень та економічному розвитку країни;

- захищеності від політичних ризиків.

 

1.2 Етапи реформування пенсійної системи в Україні

 

1991 рік

Запроваджено сплату страхових внесків та фінансування за їх рахунок (а не з державного бюджету) виплати пенсій. Створено Пенсійний фонд – розпочато розбудову пенсійної системи на страхових засадах.

1999 рік

Розмежовано джерела  фінансування пенсій за різними пенсійними програмами між бюджетом Пенсійного фонду та Державним бюджетом України.

2000 рік

Започатковано персоніфікацію відомостей про сплату страхових  внесків – створено передумови для  функціонування солідарної системи  за страховими принципами.

2001 рік

Послання Президента України до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України "Про основні напрями пенсійного забезпечення населення України", яким передбачались заходи для проведення пенсійної реформи на 2001 - 2009 роки.

2001 - 2002 роки

Здійснено передачу органам  Пенсійного фонду функцій з призначення та виплати пенсій.

2004 рік

Набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до

якого:

- для призначення пенсії  враховуються за даними персоніфікованого  обліку лише періоди роботи та заробіток, з якого сплачено страхові внески;

- розмежовано джерела  фінансування пенсій за різними  пенсійними програмами між бюджетом  Пенсійного фонду та Державним  бюджетом України. Запроваджено  доплату до пенсій до рівня  прожиткового мінімуму, який діяв на той час (284,69 грн.), що поряд із запровадженням відповідної мінімальної гарантії, знівелювало диференціацію розмірів пенсій. Набрав чинності Закон України "Пронедержавне пенсійне забезпечення".

2005 рік

З 12 січня 2005 року, згідно із внесеними змінами до статті 28 Закону України "Про загальнообов'язковедержавне пенсійне страхування":