Шпаргалкы по "Дитяча психологія"

    5) залежність від віку дітей.  Чим молодші діти, тим менше  вони можуть зосередитися на  словах дорослого, оскільки їхню увагу більше привертають яскраві, привабливі предмети (слова лише супроводжують їх);

    6) слабкий розподіл уваги (неможливість  одночасно виконувати два або  більше видів діяльності), невеликий  обсяг (неспроможність утримувати  багато об'єктів за короткий  проміжок часу).

    Основну роль у дошкільному віці відіграє мимовільна увага, зумовлена зацікавленістю дитини у тому, на чому їй необхідно  зосередитися. Через це вихователь, знайомлячи дітей з тим, що їх оточує, повинен підбирати цікаві об'єкти для спостереження, організовувати захопливі ігри, заняття з дидактичним матеріалом, збуджувати мимовільну увагу, домагаючись завдяки цьому належного засвоєння знань і вмінь.

    Мимовільна  увага – вид уваги, який виникає незалежно від свідомого наміру людини і полягає в невимушеному її зосереджена на певному реальному або ідеальному об'єкті.

    Цей вид уваги не має у своїй  основі вольового чинника 

    Довільна  увага – вид уваги, який виникає внаслідок свідомо поставленої мети і вимагає певних вольових зусиль.

    4-5-річні  діти вперше починають керувати своєю увагою, свідомо спрямовувати її і утримувати на певних предметах, явищах, застосовуючи при цьому певні способи.

    Мимовільна  і довільна увага дошкільників взаємопов'язані, іноді переходять одна в одну. Наприклад, дитина повинна зібрати з деталей конструктора літак. Спочатку їй важко зосередитися на виконанні завдання, але потім воно стає все більш привабливим, і дитину вже не відволікти від цього заняття. Це відбулося внаслідок перетворення довільної уваги на мимовільну або післядовільну.

    Післядовільна увага – вид уваги, яка виникає після того, як свідоме зосередження на певному об'єкті переходить у невимушене.

    Головним  спонукальним чинником, який викликає післядовільну увагу, є стійкий  інтерес не тільки до розумової діяльності, а й до самого процесу виховання.

    У процесі онтогенезу формуються різні  якісні прояви уваги: стійкість, обсяг, розподіл, переключення, коливання.

    Стійкість уваги – тривале утримування уваги на об'єкті або виді діяльності.

    Обсяг уваги – кількість об'єктів, які людина здатна сприймати одночасно за конкретний проміжок часу.

    Розподіл уваги – здатність людини уважно виконувати одночасно кілька видів діяльності.

    Переключення  уваги – переміщення уваги з одного об'єкта або виду діяльності на інший.

    Коливання уваги – періодичне відволікання, послаблення уваги до певного об'єкта або виду діяльності.

    Відволікання  дошкільників від діяльності, труднощі у зосередженні на малоцікавих для  них предметах чи видах діяльності є проявами неуважності.

    Неуважність – невміння зосередитися на предметі чи виді діяльності, нездатність проникнути у суть речей чи внутрішній світ іншої людини.

    Важливим  засобом попередження неуважності  є правильне педагогічне спілкування  з дітьми, довіра і повага до них, емоційне, виразне мовлення педагога, що стимулює увагу дошкільника, робить його активним учасником всього, що відбувається в групі. 
 

 

     9. Розвиток особистості  дошкільника

    Найважливіше  значення для розвитку особистості  дитини має гра. Виконуючи роль дорослих, відтворюючи їхню діяльність і взаємини, діти знайомляться з доступними для них правилами і мотивами поведінки, якими керуються дорослі в трудовій і громадській діяльності, спілкуванні між собою. Наприклад, виконуючи роль лікаря, дитина намагається відтворити його турботливість і уважність до хворого тощо.

    Гра захоплює дітей, примушує їх переживати почуття інших персонажів: співчувати хворим, симпатизувати дітям, поважати старших тощо. Інтерес до гри, бажання  зіграти певну роль спонукає дітей  виконувати непривабливі дії. Вона є  способом входження у реальне життя дорослих. Будь-яке втручання дорослого в гру дитини позбавляє її творчої сили, тому дорослим слід допомогти дитині створити умови для гри.

    У більшості ігор ролі дітей нерівноцінні, серед них є головні (вихователь, лікар, продавець) і другорядні (няня, дитина, медсестра, покупець). Головні ролі привабливіші для дитини, тому, граючись із ляльками, вона обов'язково виконує головну роль. У кожній групі є діти, які придумують і організовують ігри, розподіляють ролі, підказують іншим потрібні дії. Вони, як правило, виконують головні ролі, хоч можуть і поступитися ними на користь інших дітей. Від них залежить і специфіка взаємин між усіма дітьми у грі. Визнання їх однолітками не викликає жодних сумнівів щодо їхніх слів, дій і не створює конфліктних ситуацій. Іноді можливі прояви незгоди, боротьба за лідерство, з'ясування стосунків з допомогою сили.

    Сила  і зміст позитивного впливу гри  на розвиток особистості дітей залежать від вихователя, який за необхідності має підказати дітям її зміст, простежити розподіл ролей, узгодженість дій. При цьому важливо, щоб діти поступово переходили до ігор, які потребують тісної взаємодії учасників, уміння враховувати думки один одного. Особливої уваги вихователя потребують лідери дитячих ігор, використання доцільних способів регулювання їхньої поведінки щодо інших дітей.

    У продуктивних видах діяльності, під  час виконання трудових і навчальних завдань формується спрямованість  дитини на отримання результату, схваленого дорослими й однолітками. Цим  результатом можуть бути малюнок, конструкція, прибране приміщення, скопана грядка, розв'язання арифметичної задачі тощо.

    У дошкільників формуються нові мотиви поведінки: виконання, наприклад, навчальних завдань сприяє розвитку пізнавальних мотивів (допитливість, прагнення пізнати нове, інтереси до різних галузей діяльності тощо), що створюють умови для розвитку їх загальних і спеціальних здібностей.

    Спрямованість на результат діяльності розвиває працелюбність  дитини, без якої неможливо досягти  успіху. Прагнення до визнання спонукає її до нових досягнень, формує внутрішню налаштованість на певний вид діяльності.

 

     10. Розвиток продуктивних  видів діяльності  у дошкільників

    Типовими  для дошкільного віку є продуктивні  види діяльності. Діти із задоволенням малюють, ліплять, вирізають, будують. Ці види діяльності спрямовані на створення  певного продукту, вимагають оволодіння особливими способами дій і здійснюють вплив на психічний розвиток дітей. Види зображувальної діяльності дошкільника різноманітні. Особливе місце серед них належить малюванню, в якому виявляється особистість дитини і яке істотно впливає на формування цієї особистості. Феномен дитячого малюнка полягає у його цінності для дитини, її батьків, фахівців у галузі дошкільної освіти.

    Особливостями дитячого малюнка  є:

    — схематизм: зображаючи людину, діти часто  малюють «головонога» (голову, руки, ноги); схематично зображують вони й  інші предмети;

    — «прозорість» предмета: малюючи будинок, дитина зображує його одночасно ніби з кількох точок зору (стіни, дах, паркан, люди, меблі – через «прозорі» стіни);

    — недосконале зображення динаміки предметів: діти, особливо молодші дошкільники, використовують для цього звуконаслідування, жести; від моторної динаміки, передусім мимовільної, поступово переходять до зорової, зображувальної, а також зображення перспективи, пропорційності окремих частин предмета тощо.

    Зміст малюнків діти запозичують у дорослих, які пропонують їм деякі графічні зразки, коли вони починають малювати каракулі. В основному на перших малюнках діти зображують стрічки, доріжки, сонечко, кульку, бублик, сніговика, квіточку, ялинку тощо. За змістом малюнків дітей можна умовно поділити на реалістів (зображають предмети, явища природи, реальні події повсякденного життя) і мрійників (відтворюють свої несуттєві бажання, мрії, марення). Малюнки дітей відображають їх реакцію на події життя, відомі їм справи, турботи дорослих. Вони свідчать, що соціальні реакції дітей адекватні соціальному настрою та інтересам дорослих.

    Конструктивна діяльність дошкільника

    Конструювання передбачає спорудження будов, у  якому здійснюють взаємне розміщення частин та елементів, поєднуючи їх у  різний спосіб. Результатом цього процесу є певний реальний продукт. У цьому сенсі конструктивна діяльність подібна на інші її види (малювання, ліплення), однак передбачає специфічні прийоми обстеження (виокремлення основних частин, опорних деталей, їх розміщення тощо), відповідні способи, прийоми обстеження і побудови конструкції. Конструювання завжди має на меті розв'язання певного конструктивно-технічного завдання, пов'язаного з організацією простору, встановленням взаємного розміщення елементів і частин предметів відповідно до певної логіки. Основними типами конструктивної діяльності є конструювання за зразком, конструювання за даними умовами, конструювання за задумом.

    Конструювання для гри об'єднує дітей: вони вчаться  спільно обговорювати його план, разом  виробляти рішення, підпорядковувати свої бажання конструктивним задумам, відстоювати свої міркування щодо конструкції тощо.

    Конструювання розвиває уміння бачити предмет, розуміти його призначення, властивості деталей. Під час складання конструкції  дитина переконується, що одні деталі стійкі у будь-якому положенні, інші – лише у визначеному, а різноманітні поєднання деталей дають різну міцність (важко, наприклад, створити міцну будову лише з пластмаси, та, поєднуючи кубики і пластини, можна зробити міцний будинок).

    До  продуктивних видів діяльності належать аплікація і ліплення, які за психологічним значенням подібні до зображувальної і конструктивної діяльності. У дітей, активно зайнятих малюванням, конструюванням, ліпленням і аплікацією, розвивається здатність до планування діяльності.

 

     11. Особливості спілкування дитини з дорослими і однолітками

    Спілкування обумовлює психічне життя дитини. Спілкування з дорослими є одним із основних чинників психічного розвитку дитини, оскільки забезпечує залучення її до суспільно-історичного досвіду людства. Організація достатнього за кількістю й адекватного за змістом спілкування є важливою умовою правильного виховання дітей у будь-якому віковому періоді.

    Упродовж  перших 6-ти-7-ми років життя дитина опановує ситуативно-особистісне, ситуативно-ділове, позаситуативно-пізнавальне і позаситуативно-особистісне спілкування.

    У перші 6 місяців життя спілкування  дитини відбувається у ситуативно-особистісній (безпосередньо-емоційній) формі, яка стимулює становлення перцептивних дій різних систем і аналізаторів, реакції хапання. Із другого півріччя до 3-річного віку домінує ситуативно-ділова форма спілкування, яка забезпечує перехід від окремих дій до предметної діяльності і розвитку мовлення. Позаситуативно-пізнавальна форма спілкування характерна для дітей 3-х-5-ти років. Її основою є пізнавальний мотив дитини, а ознаками – запитання про предмети та їх взаємозв'язки (вік «чомучок»).

    Вищою формою комунікативної діяльності дошкільників називають позаситуативно-особистісне спілкування Нею повноцінно здатні послуговуватися 6-7-річні діти, яких уже цікавить соціальний, а не предметний світ (світ людей, а не речей).

    Характер  спілкування дитини з батьками значною мірою залежить і від того, якого стилю при цьому вони дотримуватимуться. За авторитарного стилю спілкування батьки надають перевагу вказівкам, дисциплінарним стягненням, покаранням, придушенню ініціативи, примусу. Часто вони чекають від своєї дитини досягнень, які перевищують її можливості, що формує у неї комплекс неповноцінності. Дотримання ліберально-потурального стилю нерідко призводить до вседозволеності, спотворює уявлення дитини про те, що можна і чого не можна, за надмірних проявів любові не дає змоги сформуватися у ній самостійності й активності. Найефективнішим є демократичний стиль спілкування, який спирається на потреби дитини у позитивних емоціях, вимогливість, визнання її особистості і досягнень.

    У спілкуванні дитини з вихователем  конструктивну, сприятливу роль відіграє атмосфера дружнього взаєморозуміння, що дає дітям позитивні емоції, впевненість у собі, розуміння  значення співробітництва у спільній діяльності, забезпечує співрадість від успіху. З часом у них з'являється почуття «ми», співучасті у спільній справі.