Шпаргалкы по "Дитяча психологія"

    Розвиток  уяви пов'язаний із зародженням знакової функції свідомості, суть якої полягає  у заміщенні одних образів  іншими (наприкінці раннього дитинства). Про виникнення уяви в дитини свідчать дії не на основі реальності, а на основі її уявлень. Уперше вона проявляється у 2,5-3 роки, коли дитина починає діяти в уявній ситуації, з уявними предметами. Відбувається це насамперед у грі, коли вона діє з одним предметом, уявляючи на його місці інший: «годує» паличкою ляльку, укладає «спати» ведмедика у коробку-ліжечко, миє руки камінчиком-милом та ін. Уява дітей дошкільного віку є зазвичай мимовільною. Її предметом є те, що дуже схвилювало, захопило, привабило дитину: прочитана казка, переглянутий мультфільм, нова іграшка.

    Види  уяви: Мимовільна уява – цілеспрямоване відтворення і перетворення отриманих раніше вражень. Довільна уява – цілеспрямоване, усвідомлене відтворення і перетворення отриманих раніше вражень. Відтворювальна (репродуктивна) уява – процес створення людиною образів об'єктів на основі опису, схем, креслень, нотних записів тощо. Творча уява – процес створення нових, оригінальних образів та ідей.

    Розвиток  мимовільної уяви, довільної, відтворювальної, творчої – вагомий чинник успішного формування особистості. Уява допомагає малюку компенсувати недостатні знання, сприяє пізнанню світу, створенню його цілісної картини, умовному вирішенню конфліктів тощо. У цьому полягає її гностично-інтелектуальна функція.

    Ґностично-інтелектуальна функція уяви – формування уявлень па основі попереднього досвіду під час отримання інформації про невідомі для суб'єкта предмети і явища. Афективно-захисна функція уяви – створення уявної ситуації з метою умовного вирішення конфліктів, які неможливо вирішити на практиці.

    Наявність різних функцій, які виконує уява, свідчить про бажання дитини брати  активну участь у суспільному  житті, розвиток її мислення, фантазії, становлення як особистості. Як правило, уява ілюструє бажання, потреби, страхи дитини тощо і є цінним матеріалом для психологічного дослідження.

     25. Психологічні особливості  обдарованих дітей

    Прояви  обдарованості характеризуються індивідуалізованістю, що виявляється у своєрідному  поєднанні різних сфер психіки у  обдарованої людини. Вона не залежить від матеріального та соціального статусу сім'ї. Якщо у родині умови сприятливі, робиться усе можливе для всебічного розвитку дитини, її обдарованість можуть рано виявити і розвивати. Якщо раніше вважали, що обдаровані діти фізично слабші, що вони не цікавляться спілкуванням або спортом, то дослідження доводять, що такі діти мають значні переваги над своїми ровесниками у різних галузях знань.

    Обдарованість – якісно своєрідне поєднання здібностей, яке обумовлює діапазон інтелектуальних можливостей людини, своєрідність її діяльності і розвивається протягом усього її життя. Обдаровані діти – діти, які відрізняються високим рівнем розвитку загальних та спеціальних здібностей, мають визначні досягнення або внутрішні задатки для них у певному (кількох) виді діяльності.

    Обдаровані  діти проявляють свої здібності вже в дошкільному віці. Вони раніше починають ходити і говорити, вирізняються серед ровесників кращим фізичним розвитком, досить комунікативні, мають різноманітні інтереси, яскраві вподобання, високу пізнавальну активність, зосереджені на пізнанні. Процес навчання проходить інакше, ніж у звичайних дітей: швидше і легше сприймають нову інформацію, ставлять багато питань і більше запам'ятовують з того, що вивчили. Багато хто з них самостійно навчається читати, легко засвоює нові відомості, швидко помічає взаємозв'язки між окремими явищами і робить висновки.

    Розрізняють три групи обдарованих дітей.

    1. Діти з прискореним розумовим  розвитком, ранніми проявами інтелектуальних  здібностей, високою пізнавальною активністю. Їх приваблюють інтелектуальні ігри та заняття, вони рано починають читати, рахувати, писати, прагнуть спілкуватися зі старшими дітьми або з дорослими, яким ставлять досить складні запитання. Мала рухова активність часто негативно позначається на їхньому загальному фізичному розвитку, у розумовому ж розвитку ці діти випереджають своїх однолітків.

    2. Діти з ранньою розумовою спеціалізацією, у яких спостерігаються яскраві  прояви здібностей до певної  галузі знань або до певної  діяльності. Це може бути нахил до музичної, образотворчої діяльності, любов до природи, техніки, підвищений інтерес до розв'язання логічних завдань, читання, конструювання тощо. У шкільному віці діти цієї групи демонструють високу обізнаність з окремих предметів або дисциплін. Загалом же вони випереджають однолітків лише в тій галузі знань або діяльності, до якої найбільше здібні.

    3. Діти з окремими ознаками незвичайних здібностей, потенційними ознаками обдарованості, добре розвиненими пізнавальними психічними процесами – мисленням, пам'яттю, увагою, уявою, мовленням. Вони не випереджають інших у загальному психічному розвитку, але вирізняються певною неординарністю суджень, думок, запитань, оригінальністю виробів і малюнків, більшою самостійністю. Цікавляться багатьма явищами життя, тому часто успіхи у тій чи іншій галузі досить поверхові. Таким дітям усе дається легко, варто тільки зосередитися. Типовою для них є проблема формування працьовитості.

    Обдаровані  діти здібні до абстрактного мислення, здатні робити свої самостійні судження, надзвичайно кмітливі, а їхні інтереси виходять за межі того, що цікавить їх ровесників. Найчастіше вони прагнуть спілкування з батьками або з інтелектуально розвиненими ровесниками чи зі старшими за віком дітьми.

    Якщо  у малюка проявляться інтелектуальні чи математичні, моторні або образотворчі здібності тощо, то вихователь має звернути на це увагу батьків, порадити їм, як створити умови для їх розвитку. Наприклад, підібрати індивідуально посилену програму навчання, відповідну літературу, порадити цілеспрямовано поглиблювати знання дитини, її інтереси. Проте значні успіхи та переваги в інтелектуальному розвитку ще не свідчать про готовність до школи. Приймаючи обдарованих дітей до школи, необхідно враховувати не лише їхні інтелектуальні досягнення, а й рівень соціального та емоційного розвитку. Не можна ігнорувати й фізичне здоров'я малюків, наявність адаптивних механізмів, забувати, що обдарованість – це таке непередбачуване явище, з яким треба бути особливо обережним.

    У дошкільному віці обдарована дитина може вражати дорослих високою обізнаністю, кмітливістю, певними успіхами в засвоєнні знань, випереджаючи в цьому своїх ровесників. У процесі шкільного навчання вона може дуже швидко зрівнятися з рештою учнів. Інша дитина, навпаки, у дошкільні і ранні шкільні роки не відрізняється особливими успіхами, інколи навіть відстає від ровесників у навчальних досягненнях, а на якомусь з етапів розвитку починає швидко наздоганяти однокласників, а згодом і перевершує їх.

    Обдарованість не тотожна обсягу отриманих знань, – це складніше явище, яке включає високу пізнавальну активність, нестандартність мислення, наполегливість, надзвичайну працездатність тощо.

    Отже, характерними особливостями обдарованих  дітей є висока пізнавальна активність і розвинений інтелект, що виходить за межі вікових особливостей; багата фантазія, творчість, винахідливість, емоційна безпосередність, розвинене почуття гумору, гостра реакція на несправедливість; їм властивий високий енергетичний рівень, чітка моторна координація, фізична стабільність.

     26. Сенсорний розвиток  дітей дошкільного  віку

    Найхарактерніші зміни упродовж перших років життя  дитини зумовлені передусім розвитком  основних видів її відчуття.

    Відчуттям називають відображення окремих властивостей, якостей предметів і явищ об'єктивного світу, а також внутрішніх станів організму при їх безпосередньому впливі на відповідні рецептори.

    Розвиток  відчуттів дитини значною мірою  обумовлений розвитком у неї  психофізичних функцій (сенсорних, мнемічних, вербальних, тонічних та ін.).

    Сенсорне  виховання спрямоване на формування і розвиток у дітей сенсорних  процесів (відчуттів, сприймання, уявлень), за допомогою яких вони набувають  досвіду орієнтування у зовнішніх  властивостях предметів і явищ. Його завдання – навчити дошкільників точно, повно і розчленовано сприймати предмети, їх властивості і відношення (колір, форма, величина, розміщення у просторі, висота звуків тощо). Без такого навчання сприймання дитини тривалий час буде поверховим, фрагментарним, не створюватиме необхідних основ для загального розумового розвитку, не формуватиме спостережливість, мислення, мовлення, не відбуватиметься повноцінне засвоєння знань і навичок у початкових класах школи тощо.

    Сприймання  як цілісне відображення предметів, ситуацій, явищ виникає у свідомості людини при безпосередній дії об'єктів на аналізатори. Процес переходу від відчуття до сприймання – це перехід до складнішого відображення світу, яке збільшує можливості людини щодо пристосування і активного його перетворення.

    Розвиток  сприймання є складним процесом, який передбачає засвоєння дитиною певних сенсорних еталонів, які є результатом  суспільного досвіду; оволодіння нею  способами обстеження предметів.

    Сенсорні  еталони – вироблені людством уявлення про основні властивості і відношення предметів і явищ навколишньої дійсності.

    Ці  еталони функціонують як загальноприйнятий  зразок властивостей і відношень  предметів. Наприклад, при сприйнятті форми сенсорними еталонами є  геометричні фігури (круг, квадрат, трикутник, овал, циліндр тощо), кольору – сім кольорів спектра, а також білий та чорний. У природі існує розмаїття форм і барв, однак людство упорядкувало їх у певну систему. Оволодіння сенсорними еталонами дає змогу сприймати навколишній світ крізь призму суспільного досвіду. Отже, дитина привчається бачити властивості предметів як різновиди або поєднання відомих зразків.

    Забезпечити засвоєння сенсорних еталонів –  означає сформувати уявлення про  основні різновиди кожної властивості  предмета (колір, величина, форма тощо). Однак безпосередньо такі уявлення не зможуть керувати сприйманням, якщо дитина не знає способів обстеження предметів – встановлення, якому зразку відповідає властивість певного предмета, з яким вона має справу – у грі, на занятті, у процесі спостережень, розваг. Цим способам дитину потрібно вчити спеціально.

    Зміст сенсорного виховання у дошкільному  закладі полягає в ознайомленні дітей із сенсорними еталонами і  навчанні їх способів обстеження предметів.

    Сучасна методика сенсорного виховання спрямована передусім на формування пізнавальної активності дитини. Для цього вона повинна володіти процедурою обстеження залежно від його мети. Перед конструюванням, наприклад, головну увагу звертають на будову, основні вузли кріплень, розглядають предмет з різних боків для визначення його форми. Перед малюванням увагу дітей зосереджують на контурі предмета. Для цього вихователь пропонує обвести пальцем або долонею його зовнішню частину, рухом руки у повітрі відтворити його форму. Характер обстеження предметів залежить від наступної продуктивної діяльності дітей. Під час організації діяльності дошкільників виокремлюють такі головні моменти:

    а) сприймання цілісного предмета, створення  загального враження про нього;

    б) виокремлення основних частин предмета, визначення їх властивостей;

    в) визначення просторового розміщення одних  частин відносно інших (вище, нижче, ліворуч, праворуч);

    г) виокремлення дрібніших частин предмета і з'ясування їх просторового розміщення щодо основних;

    ґ) повторне цілісне сприймання предмета, закріплення враження.

    У цій послідовності обстежують найрізноманітніші  предмети, тому таке обстеження називають  узагальненим.

    Отже, способи обстеження, які застосовуються у сенсорному вихованні залежать від характерних властивостей предметів (колір, форма, звук, запах тощо) і його мети. Спрямовані вони на організацію пізнавальних дій дитини, формування її розумової активності.

    У дошкільному закладі сенсорне виховання  здійснюється на заняттях і у повсякденному  житті, під час різноманітної діяльності дітей. Усі його форми спрямовані на створення у дітей багатого чуттєвого досвіду, здатності орієнтуватися в різноманітних властивостях предметів, на виховання культури сприймання, уважності, здатності реагувати на безпосередній вплив явищ дійсності.

    Розвиток  сприймання як процес розвитку і формування перцептивних дій охоплює такі етапи:

    1) формування у дитини матеріальних, практичних дій з предметами, розвиток їх у процесі гри-маніпуляції  з ними. Провідну функцію у  контакті з предметним світом  на цьому етапі виконують руки, завдяки яким маленька дитина отримує інформацію про основні просторові характеристики предмета: форму, об'єм, місце у перцептивному полі тощо. Завдяки цьому у малюка створюються уявлення про предмети матеріального світу, формуються операції психічної діяльності, на основі яких дитина вчиться і набуває здатності адекватно сприймати світ;