Взаємозв'язок самооцінки і статусного положення в системі міжособистісних стосунків в групі учнів молодшого підліткового віку

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………....6

Розділ 1. Особливості розвитку міжособистісних взаємовідносин і самооцінки дітей молодшого підліткового віку…………….………10

1.1.           Психологічна характеристика групи і колективу…………….10

1.2.           Структура міжособистісних відносин в групах дітей та підлітків…………………………………………………………21

1.3.           Психологічна характеристика і особливості міжособистісних взаємовідносин дітей молодшого підліткового віку……..…..26

1.4.           Поняття «самооцінка». Фактор формування самооцінки……29

1.5.           Особливості розвитку самооцінки дітей молодшого підліткового віку………………………………………………..35

Розділ 2. Характеристика виборки і методів вивчення міжособистісних взаємовідносин і самооцінки дітей молодшого підліткового віку………..….40

2.1. Опис бази проведення дослідження та виборки випробовуваних………………………………………………………..40

2.2. Опис методик. Методи кореляційного аналізу…………………41

2.3. Опис умов і процедури дослідження……………………………49

Розділ 3. Аналіз результатів дослідження міжособистісних взаємовідносин та самооцінки дітей молодшого підліткового віку…………………………….…51

3.1. Аналіз даних соціометричного експерименту………………….51

3.2. Аналіз даних методики Дембо-Рубінштейна………………...…58

3.3. Статусне положення дітей з різним рівнем самооцінки……….61

3.4. Математична обробка результатів дослідження………………..63

Висновок…………………………………………………………………....…….65

Рекомендації……………………………………………………………...…..…..67

Список використаної літератури…………………………………………..……68

Додатки

Вступ

Становлення особи індивіда не може розглядатися у відриві від суспільства, в якому він живе, від системи стосунків, в які він включається. По словах К. Маркса, суспільство «не складається з індивідів, а виражає суму тих зв'язків і стосунків, в яких ці індивіди знаходяться один до одного».

Природа міжособових стосунків в будь-яких спільностях досить складна. У них виявляються як суто індивідуальні якості особи – її емоційні і вольові властивості, інтелектуальні можливості, так і засвоєні особою норми і цінності суспільства. У системі міжособових стосунків людина реалізує себе, віддаючи суспільству сприйняте в ньому. Саме активність особи, її діяння є найважливішою ланкою в системі міжособистісних стосунків. Вступаючи у міжособистісні відносини  найрізноманітніших за формою, вмістом, цінностями, структурі людських спільностей – в дитячому садку, в класі, у внешкільному закладі, в дружньому крузі, в різного роду формальних і неформальних об'єднаннях, - індивід проявляє себе як особа і надає можливість оцінити себе в системі стосунків з іншими.

Дитя живе, зростає і розвивається в переплетенні різного роду зв'язків і стосунків. У дитячих і підліткових групах складаються міжособові стосунки, що відображають взаємозв'язки учасників цих груп в конкретно-історичній ситуації розвитку суспільства. Не дивлячись на те, що прояви міжособистісних стосунків в кожній конкретній групі мають свою неповторну історію, на різних вікових етапах діють загальні закономірності їх становлення і розвитку.

Перша з них відображає обумовленість природи міжособистісних стосунків тим місцем, яке вікова соціальна група займає в суспільстві. Друга характеристика міжособистісних стосунків – це їх залежність від спільної діяльності, яка в будь-яку історичну епоху опосередковує розвиток міжособистісних стосунків в групі, визначає їх будову. Третя особливість міжособистісних стосунків полягає в їх рівневій природі – група, що скільки-небудь склалася, має певний рівень розвитку, від якого залежить наявність або відсутність тих або інших її соціально-психологічних особливостей і характер її впливу на індивідів.

Будь-яка група на будь-якому віковому рівні характеризується своєю особливою соціальною ситуацією розвитку. Поняття соціальної ситуації розвитку було введене Л.С.Виготським для характеристики розвитку особи дитини усередині певного вікового етапу на основі конкретно-історичної системи його стосунків з соціальною дійсністю. Поняття соціальної ситуації розвитку може бути застосоване і до характеристики дитячої групи.

Це перш за все об'єктивні умови існування даної групи, які визначаються історичною епохою, культурою.

Іншим компонентом соціальної ситуації розвитку дитячої групи є її об'єктивний соціальний статус, який визначається перш за все положенням дитинства як соціально-вікової групи в структурі суспільства.

Окрім об'єктивних умов соціальної ситуації розвитку дитячої групи існує суб'єктивний аспект соціальної ситуації розвитку. Він представлений соціальною позицією, тобто відношенням членів дитячої групи до цих об'єктивних умов, статусу, і їх готовністю до прийняття цієї позиції і дій відповідно до неї.

Аналіз соціальної ситуації розвитку дозволяє розкрити вміст міжособистісних стосунків в дитячих групах. У дитячих і підліткових групах можуть бути виділені функціонально-рольові, емоційно-оціночні і особистісно-смислові стосунки між однолітками.

Емоційно-оціночні стосунки виявляються в безпосередній взаємодії дітей, відображаючи систему їх переваг. Знання цих стосунків дозволяє відповісти на багато питань, які пов'язані з поведінкою дитини. На перший план тут виступають емоційні переваги – симпатії, антипатії, дружні переваги і так далі.

Останнім часом, з приливом нових соціальних поглядів, коли багато що міняється і нажите за останні десятиліття переходить в небуття необхідно знаходити нові цілі, нові способи діяльності, які б давали нам більше, дозволяли б більш продуктивно працювати в новій ситуації, що склалася. Відхід від тоталітарного суспільства і спроби прийти до демократичнішого устрою життя вимагає від нас перегляду багатьох аспектів дійсності, що оточує нас.

Виходячи з цього актуальність даної теми визначається наступними аспектами:

- наша увага повинна зачіпати особливу ситуацію розвитку дітей даного віку, в даному випадку 10-11 років;

- необхідно знайти точки зіткнення світу, що змінюється, і процесу становлення такого виду діяльності дитини в цьому віці, як емоційно-особистісне спілкування, а також уточнити вплив соціальної ситуації, що склалася на нього;

- наступним аспектом можна назвати необхідність вивчення мотивів емоційного вибору в міжособистісних стосунках підлітків що у свою чергу виражається необхідністю змін у виховній роботі учбового закладу, у зв'язку з появою нових виховних технологій.

У даній роботі планується підійти до рішення деяких з зазначених проблем і надати реальну допомогу, в якій має потребу практика сучасної внешкільної роботи.

Мета роботи: вивчити вплив статусного положення дитини в групі на формування рівня її самооцінки.

Об'єкт дослідження: рівень самооцінки  дітей молодшого підліткового віку.

Предмет дослідження: залежність рівня самооцінки дитини молодшого підліткового віку від її статусу в даній групі.

Гіпотеза: діти з низьким статусним положенням в групі матимуть нижчу самооцінку, ніж діти, що мають вищий статус. 

У даній роботі вирішувалися наступні завдання:

1.              Проаналізувати літературні джерела з даної проблеми.

2.              На основі аналізу джерел побудувати схему дослідження міжособових стосунків і самооцінки дітей молодшого підліткового віку. 

3.              Підготувати і провести необхідні дослідження, що дозволяють підтвердити або спростувати гіпотезу.

4.              Обробити результати і зробити відповідні висновки.

5.              Ознайомити працівників внешкільного закладу з отриманими результами, а також дати необхідні рекомендації.

Для вивчення рівня самооцінки кожної дитини групи була використана методика самооцінки якостей особи (Т.Дембо-С.Рубінштейна).

Для проведення діагностики міжособистісних стосунків в групі підлітків була використана методика виявлення соціометричного статусу особи і структури міжособистісних зв'язків в групі (соціометрія).

1. Особливості розвитку міжособистісних взаємин і самооцінки дітей молодшого підліткового віку

1.1. Психологічна характеристика групи і колективу.

Проблема груп, в які об'єднані люди в процесі своєї життєдіяльності, - найважливіше питання соціальної психології.

Реальність суспільних відносин завжди дана як реальність відносин між соціальними групами, тому для соціологічного аналізу вкрай важливим і принциповим питанням є питання про те, за яким критерієм слід відкремлювати групи з того різноманіття різного роду об'єднань, які виникають у людському суспільстві.

«Група - це деяка сукупність людей, що розглядаються з точки зору соціальної, виробничої, економічної, побутової, професійної, вікової спільності». [25] Відразу ж слід зазначити, що в суспільних науках у принципі може мати місце двояке вживання поняття «группа». З одного боку, у практиці, наприклад, демографічного аналізу, у різних гілках статистики маються на увазі умовні групи: довільні об'єднання (угруповання) людей за якою небудь спільною ознакою необхідною в даній системі аналізу.

З іншого боку, в цілому циклі суспільних наук під групою розуміється реально існуюче утворення, в якому люди зібрані разом, об'єднані однією загальною ознакою, різновидом спільної діяльності або поміщені в якісь ідентичні умови, обставини, певним чином усвідомлюють свою належність до цього утворення.

Групи бувають:

      великими і малими,

      від двох чоловік і більш,

      умовними і реальними.

Реальні групи поділяють на:

      малі і великі,

      офіційні і неофіційні,

      стійкі і ситуативні,

      організовані і стихійні,

      контактні і неконтактні.

Стихійні - К.К.Платонов назвав «неорганізованими групами».

Групи складаються з людей, суспільства - з груп. Індивіди, групи і суспільства - це три сучасні реальності, вони взаємозалежні. Всі групи більш-менш спеціалізовані. Їх спеціалізація залежить від потреби людей. Так, сім'я в промисловому місті має одночасно генетичну і виховну функції. Інші групи виконують інші функції. Індивіди беруть участь у багатьох групах. Деякі групи припускають фізичну присутність її членів. Одночасно можна брати участь в декількох групах: члени команди по футболу, навчальні заклади. Існують постійні, тимчасові, випадкові або спорадичні групи. Деякі групи створені для тривалого існування і прагнуть до цього: школи, село, підприємства, зацікавлені в продовженні своєї справи. Це групи, які не хочуть зникнути. Інші групи приречені на нетривале існування (туристи). Деякі групи є вільними, інші мають обов'язковий характер. Так, з'явившись на світ, ми не обирали родину, етнічну групу чи націю, інші групи, куди вступають за бажанням: спортивний клуб, культурні товариства або соціальне об'єднання. Формальні групи характеризуються організованою структурою. Соціальні відносини тут носять безособовий характер (різні партії). У неформальній групі існують особисті, соціальні відносини, які здійснюються в ролях, обумовлених внутрішнім середовищем, симпатіями (це друзі, приятелі, «клуб за інтересами»). Первинна або обмежена група є основою для людини це - родина. В ній відбувається процес культуризації. Вторинні групи - великі за розміром і відносини в них формалізовані. Приклад: баскетбольний клуб в який входять кілька команд, - це вторинна група. А одна команда - первинна група.

Соціальна психологія робила багаторазові спроби побудувати класифікацію груп. Американський дослідник Ювенк вичленував сім різних принципів, на підставі яких будувалися такі класифікації. Ці принципи були найрізноманітнішими: рівень культурного розвитку, тип структури, задачі і функції, переважаючий тип контактів у групі. Однак загальна риса всіх запропонованих класифікацій - форми життєдіяльності групи.

Для соціальної психології має значення поділ груп на умовні і реальні. Вона зосереджує своє дослідження на реальних групах. Але серед цих реальних існують і такі, які переважно фігурують в загальнопсихологічних дослідженнях - реальні лабораторні групи. На відміну від них існують реальні природні групи. Соціально-психологічний аналіз можливий щодо і того, і іншого різновиду реальних груп. Однак найбільше значення мають реальні природні групи. У свою чергу ці природні групи поділяються на так звані «великі» і «малі» групи.

Малі групи – це обжите поле соціальної психології. І все ж таки зупинимося на ній.

Під малою групою розуміється нечисленна по складу група, члени якої об'єднані спільною соціальною діяльністю і знаходяться в безпосередньому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення емоційних відносин, групових норм і групових процесів. Доцільність дослідження груп очевидна, тому що вони є зручною моделлю вивчення процесів сугестивності, конформності, спрацьовування, спілкування за певний проміжок часу.

Лабораторні дослідження малих груп можуть бути наближені до реальних життєвих умов двома різними способами. Перший спосіб йде по шляху створення експериментів, що ізолюють всі найважливіші і другорядні атрибути цих ситуацій. Другий спосіб зближення йде по шляху не тільки організацій умов експерименту, а й включає дослідження реальних контактних груп у «життєвих» (модельованих) умовах взаємодії.

І що цінно, в лабораторних дослідженнях малих груп дотримується загально-психологічний принцип підбору досліджуваних: вони повинні бути одного віку, статі, близького рівня освіти.

Що ж стосується великих груп, то питання про їх дослідження значно складніше і вимагає особливого розгляду. Важливо підкреслити, що ці «великі» групи також представлені в соціальній психології нерівноцінно: одні з них мають солідну традицію дослідження на Заході (це переважно великі, не організовані, стихійно виниклі «групи», сам термін «группа» по відношенню до яких дуже умовний), інші ж, подібно класам, націям значно слабкіше представлені в соціальній психології як об'єкта дослідження. У групах першого виду, процеси які відбуваються в них, добре описані в деяких розділах соціальної психології, зокрема при дослідженні способів впливу в ситуаціях поза колективної поведінки.