Теорія документознавства рівняється документології: за і проти

 

 

План:

Вступ

1. Зв'язок документознавства з документологією.

 

2. Перехід від документознавства до документології

 

3. Історія діловодства і документознавство: ідентичне й дотичне

Висновки

Література

 

Вступ

Однією з найдискусійніших проблем сучасного документознавства  є визначення структури цієї науки  та її місця серед інших наукових і навчальних дисциплін.

Документознавство досліджує  документ як джерело інформації та засіб соціальної комунікації. Це комплексна наука про документ та документно-комунікаційну  діяльність, що вивчає в історичному, сучасному та прогностичному планах процеси створення, розповсюдження та використання документних джерел в суспільстві.

 Формування документознавства  як наукової дисципліни передбачає  визначення основних її складових:  об`єкта, предмета, методів, понятійного  апарату – в їх єдності та  цілісності тобто як системної  наукової дисципліни.

Документознавство належить до розряду молодих наук, воно ще остаточно не сформувалося як наукова  дисципліна, що узагальнює сукупність знань про документ. Ця наука виникла  не одразу, вона пройшла в своєму розвитку кілька етапів.

Сучасний етап характеризується активізацією вивчення документа всіма  науками, де він виступає головним або  одним з об'єктів дослідження. Об'єднання зусиль цих наук створює  інтегративний напрямок розвитку знань  про документ. У результаті це привело  до формування теорії документа і  документної діяльності, становленню  документознавства як меганауки  для всіх наук документно-комунікативного  циклу.

Документологія характеризується як фундаментальна наукова і навчальна  дисципліна, яка суттєво відрізняється  від традиційного (вочевидь, управлінського) документознавства. М. С. Слободяник вважає її "інтегрованою науковою дисципліною, що має відчутний метанауковий характер34"; відмічає "збагачення об'єкта науки за рахунок документної інфраструктури суспільства", що дозволяє вивчати "особливості документної діяльності у різних соціальних сферах та інституціях.

 

1. Зв'язок документознавства з документологією.

Деякі уточнення щодо змісту документології подано у наступних  публікаціях Н. М. Кушнаренко і М. С. Слободяника з цього питання32. Документологія характеризується як фундаментальна наукова і навчальна дисципліна, яка суттєво відрізняється від  традиційного (вочевидь, управлінського) документознавства33. М. С. Слободяник вважає її "інтегрованою науковою дисципліною, що має відчутний метанауковий характер"; відмічає "збагачення об'єкта науки за рахунок документної інфраструктури суспільства", що дозволяє вивчати "особливості документної діяльності у різних соціальних сферах та інституціях35".

Але залишається не визначеним співвідношення документології з документознавством. Зокрема, М. С. Слободяник пише: "Важливим результатом розвитку документології буде трансформація документознавства  у цілісну інтегровану науку, яка має яскраво виражений  метанауковий характер і широку сферу  практичного застосування36 ". Чи замінить документологія сучасне документознавство, чи залишиться у його складі - не зрозуміло.

Як висновок розгляду різних існуючих на даний час концепцій  документознавства можна стверджувати, що в кожній з них є, так би мовити, "раціональне зернятко". Концепція  Н. М. Кушнаренко приваблює тим, що тлумачить  документознавство як дуже широку галузь знання, у якій досліджується все, що стосується документа. Такий підхід логічно продовжує погляди Поля Отле, засновника науки під назвою "документація" (або "документологія"). Концепція С. Г. Кулешова відрізняється  чіткістю щодо змісту і меж як загального, так і спеціального документознавства. Концепція М. С. Слободяника привертає  увагу до особливих зв'язків документознавства  з наукою про інформацію як більш  фундаментальною. Разом з тим  у кожній з наведених концепцій  є слабкі місця, що викликають зауваження. Синтезу набутих знань поки що не відбулося.

Все сказане вище дозволяє запропонувати ще один погляд на місце  документознавства в системі  наук та його структуру. У чомусь цей  погляд спирається на вже існуючі досягнення, але не обмежується ними і додає нові положення. Передусім, пропонуємо трохи змінити точку зору: йти не від внутрішньої структури документознавства, а від його місця серед суміжних галузей знання. У сфері навчальної діяльності, під час підготовки фахівців з архівознавства, бібліотекознавства, видавничої справи, книжкової торгівлі тощо зміст документознавчих навчальних дисциплін може і повинен спеціалізуватися. Отже, навчальна дисципліна "Документознавство" (або комплекс навчальних дисциплін) повинна бути спеціалізованою відповідно до того, яким майбутнім спеціалістам вона викладається.

Документологія це і є  загальне документознавство. яке розробляє  питання теорії документа, вивчає закономірності генезису та еволюції документа. загальні для всіх наук проблеми теорії функціонування, практики створення і роботи з  документами. Теорія документа включає  передусім напрями, що стосуються функціонального  аналізу документів, вивчення їхньої характеристики як речових виробів  та зафіксованої в них інформації, класифікації й типології документів. Є і протилежні думки щодо можливості розроблення теорії документа.

Так, Г. Боряк пише: «Загальна  теорія документа в його поширеному трактуванні, природно, має право  на життя, але поняття документа, яке повністю позбулося внутрішнього змісту та функціонального призначення  конкретного рівня й органічної специфіки систем документів, що охоплюють  увесь період існування людства, в контексті концепції походження, приречене на долю загальної теорії систем в кібернетиці та інформатиці. Як відомо, ця теорія активно розроблялася протягом 60-х років, але через  складність та поліфункціональність об'єкта завершилася цілком реально —  як системний підхід. Тому, не відмовляючись від поняття «документознавчий підхід», треба не змішувати його з загальною. теорією документа».

 

Автор, безперечно, має рацію, відзначаючи складність і багатоаспектність  розроблення загальної теорії документа. Безумовно, рівень конкретності в даному разі буде мінімальним за рахунок  узагальнення сукупності знань про  характеристики документів (що, правда, базуються на дослідженнях конкретних видів документів). Зрозумілі й  протести представників різних

наукових дисциплін документально-комунікаційного  циклу проти тально-комунікаційного  циклу протии використання загального визначення документа, синтезованих теорій. Однак йдеться про документознавство, його структуру, й поняття «документознавчий  підхід» у даному разі і є підходом з позицій загальної теорії документа (як існує в документознавстві  джерелознавчий, архівознавчий, інформаційний  чи, краще сказати, інформологічний  підходи), оскільки не можна заперечити наявність загальних для всіх наук документально-комунікаційного  циклу теоретичних знань, здобутих у результаті аналізу сутності, різних характеристик документів, закономірностей  їхнього функціонування. Це і є  підґрунтя загальної теорії документа. Саме наявність різних фаз, змін у  виконанні основної соціальної функції  документів (перехід від динамічного  стану до статичного в плані виконання  такої функції), що стосується всіх документів, змушує вивчати цей феномен  із загальнодокументознавчих позицій. І якщо такі розробки завершаться  формуванням певних загальнодокументальних методів чи прийомів аналізу об'єктів  як систем, то це вже може вважатися  значним досягненням у галузі загального документознавства.

 

Пріоритетним для документології є вивчення комплексу характеристик  документа, зокрема характеристик  змісту, зовнішньої форми, функцій, властивостей документа як засобу комунікації, джерела  інформації тощо.

Серед характеристик змісту привертають увагу дослідження  знакових форм його інформації, способів структурної побудови тексту, внутрішня  форма повідомлення, лексико-семантичні прийоми організації тексту документа.

Такі розробки базуються  не тільки на теоретичних результатах, отриманих у різних галузях знань, а й на досвіді практичної підготовки різних видів документів.

Багатоаспектними є й  напрями вивчення характеристик  зовнішньої форми документа, його зовнішніх  ознак, зокрема способів фіксації інформації, різних видів носіїв інформації, організації  їхньої матеріальної конструкції. Основна  увага тут, безперечно, концентрується на проблемах створення електронних  документів.

 

Важливим розділом теорії документа є характеристика складу і змісту його

функцій. Теоретичне узагальнення результатів функціонального аналізу

документа здійснюється в  декількох напрямах: дослідженні  складових документа у функціональному  розрізі (тобто елементів характеристик  форми й змісту), вивченні основних соціальних функцій сукупностей  документів, а також функцій у  реалізації різних його властивостей, зокрема як засобу комунікації, джерела  інформації тощо.

Специфічні функції окремих  видів документів є об'єктом вивчення відповідних напрямів спеціального документознавства.

Поліфункціональність документа  зумовлює наявність і різних виявів його сутності, скажімо, як засобу соціальної пам'яті, явища культури, юридичного акту чи свідчення.

Історичні дослідження загального документознавства мають свої особливі завдання, і тут увага, головним чином, концентрується на концептуальних питаннях розвитку документа. Серед них —  проблеми генезису документа, періодизації його еволюції у цілому та в розрізі  різних характеристик  ому та в  розрізі різних характеристик

(змісту, форми, функцій  тощо), виявлення закономірностей  у процессах трансформації цих  характеристик і формування сукупностей  та систем документів, визначення їхньої ролі в історії засобів соціальної комунікації (у тому числі різних видів, типів) та ін.

Дослідження еволюції способів класифікування й типологізації (як у теоретичному, так і в прикладному  аспектах) створює підґрунтя для  розроблення загальних принципів  типології документа на підставі використання різних критеріїв поділу документів. Типологія документа, на нашу думку, є не тільки теоретико-методологічним розділом документології, а й одночасно  входить разом з об'єктом, предметом, завданнями дисципліни до її теоретичних  основ. Причому це стосується і різних відгалужень спеціального документознавства, враховуючи типологічну специфічність  різних видів документів (наприклад, картографічних чи кінофотофоновідеодокументів), хоча й ці розділи базуються на загальнодокументознавчих засадах. Власне історичний матеріал дає можливість формулювати певні залежності щодо процессу функціонування документів у  суспільстві і розглядати їх у  контексті використання документів. Є загальнотеоретичні проблеми документознавства  і в аспекті задоволення соціальних потреб у документально оформленій інформації чи в певних її характеристиках (знов-таки — у розрізі змісту, форми, функцій, жанру чи номіналу), і, скажімо, на «індивідуальному» рівні, тобто у зв'язку «документ - користувач».

 

Суттєва частина теоретичних  проблем загального документознавства  відбивається в практичних питаннях створення і використання документів.

Але комплекс таких проблем  через свою специфічність перебуває  переважно у полі зору інших наукдокументально-комунікаційного  циклу чи відповідних розділів спеціального документознавства. Серед практичних проблем, що мають загальнодокументознавче  значення, слід виокремити створення  і реалізацію автоматизованих інформаційних  систем на масиви видань, рукописних книг, архівних документів. Як приклад можна  навести проект державної програми «Книжкова спадщина України: створення бібліографічного реєстру та системи збереження і загальнодоступності».

Аналогічні проекти існують  і в інших країнах, зокрема  США. Вони реалізуються в межах програми «Пам'ять Америки» чи планах об'єднання  великих баз даних бібліотек, архівів, інформаційних центрів. Не менш масштабною є загальнодокументознавча  проблема забезпечення збереженості фондів документів, яка має не тільки природничо-наукові, а й політичні чи правові аспекти.

 

 

2.  Перехід від документознавства до документології.

Формування синтезуючої  науки про документ відбувається вже практично століття. Спочатку це були праці бельгійського вченого, піонера інформатики, Поля Отле, який заклав головні методологічні підвалини  документознавчої науки, назвавши її документацією (бібліологія). Його послідовники (Я. Мушковський, С. Бріє) та інші в певній мірі сприяли  становленню останньої як науки  інформаційного циклу, хоча особливих  зрушень не було до середини 50-х років минулого століття.

Поштовхом до відродження  науки слугувала поява нових  джерел інформації - аудіо, фото та кінодокументів, які стали певним доповненням  до традиційних книжкових видань, й перехід книговедення та бібліографоведення з книгознавчої концепції до документографічної концепції, заміни поняття «книга»  на більш абстрактне – документ (роботи О. П. Коршунова та Н. Б. Зінов’євої).

Утворення інтегрованої документознавчої дисципліни обгрунтовували в своїх  працях російські вчені, В. С. Мімчальов, Б. І. Ілізаров, К. Б. Гельман – Віноградов).

Автором відновленої версії науки про документ став відомий  теоретик бібліотечної справи, професор, доктор педагогічних наук Ю. М. Столяров та його послідовниця, також професор і доктор педагогічних наук Н. М. Кушнаренко. На позиціях документознавства як науки  інформаційного циклу стоїть також  вітчизняний доктор історичних наук, професор М. С. Слободяник. Активно формується подібний підхід доктором історичних наук, професором Г. М. Швецовою-Водкою.