Міжнародні відносини України зі стратегічними партнерами

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………… 3

Розділ 1. Загальна характеристика міжнародних економічних відносин

1. Сутність міжнародних економічних відносин.....………………..5
2. Форми міжнародних економічних відносин ……………...……. 7
3. Історичний розвиток міжнародних економічних відносин…….20

 

Розділ 2. Стратегічні партнери України

 

2.1.    Економічна  характеристика Російської Федерації……………..23

2.2.    Загальна характеристика  ЄС……………………………………..26

2.3     Економічна характеристика Китаю…………………………….. 31

 

Розділ 3. Міжнародні відносини  України зі стратегічними партнерами

 

3.1.    Стратегічні  відносини України з Російською  Федерацією…….35

3.2.    Стратегічні  відносини України з країнами  ЄС………………… 42

3.3     Стратегічні  відносини України з Китаєм………………………. 48

Висновок………………………………………………………………… 51

Список використаної літератури………………………………………..53

 

Вступ

Упродовж розвитку України як незалежної держави стратегія реалізації зовнішньої політики країни далеко не завжди відзначалася послідовністю. Відсутність чітко сформованих ключових зовнішньополітичних пріоритетів, встановлених принципів забезпечення національних інтересів, конкретних методів досягнення основних коротко- та довготермінових завдань мала наслідком невпевнену поведінку держави на міжнародній арені, другорядність становища у міжнародній системі, відсутність ініціативності при вирішенні глобальних проблем, що постали перед світовим співтовариством.

За таких обставин основний процес утвердження України як суб’єкта міжнародних відносин відбувався шляхом встановлення та розвитку двосторонніх відносин з державами світу та започаткування співпраці з регіональними та міжнародними організаціями.

У результаті цього із загального масиву суб’єктів міжнародних відносин поступово почала виділятись доволі неоднорідна за своїм складом група держав та організацій, розвиток стосунків з якими став декларуватися в Україні як найбільш пріоритетний. Для характеристики розвитку цих відносин та з метою їх відокремлення від стосунків з іншими суб’єктами міжнародного життя в Україні став використовуватись термін “стратегічне партнерство”. 

Слід відзначити, що, незважаючи на доволі активне застосування протягом останнього часу категорії “стратегічне партнерство” в зовнішньополітичній діяльності України, вона і досі не має чітко закріплених критеріїв та параметрів використання. Більше того, будучи порівняно новим поняттям і в дипломатії іноземних держав, ця категорія також не отримала ґрунтовного вивчення в зарубіжній теорії та практиці міжнародних відносин.

Таким чином, проблематика даного дослідження є актуальною з огляду на нові тенденції, викликані різкими змінами в системі міжнародних відносин початку  1990-х років, коли Україна, поставши як незалежна держава, почала активно використовувати нові форми та методи міждержавного співробітництва, не маючи адекватно розробленої стратегії їхнього використання.

Наукове завдання полягає у виявленні закономірностей становлення та розвитку стратегічного партнерства як особливого інструмента зовнішньої політики України в контексті розвитку сучасної системи міжнародних відносин.

Об’єктом дослідження є зовнішня політика України в умовах становлення постбіполярної системи міжнародних відносин.

Предметом дослідження є стратегічне партнерство як особливий інструмент зовнішньої політики України, його критерії, ознаки та способи застосування.

Мета і завдання дослідження. Мета курсової роботи полягає у встановленні факторів та причин виникнення відносин стратегічного партнерства, закономірностей розвитку та визначення практичних рекомендацій щодо застосування інструмента стратегічного партнерства у дипломатичній практиці України.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1

Загальна характеристика міжнародних економічних відносин

1.1.Сутність міжнародних  економічних відносин.

Міжнародна економіка  як наука вивчає рух потоків товарів, послуг та платежів на міжнародному рівні  з метою виявлення сталих причинно-наслідкових  зв’язків між ними та внутрішньогосподарськими явищами і процесами; економічну політику, яка регламентує вищеназвані  потоки та їх вплив на суспільний добробут.

Об’єктами міжнародних економічних  відносин є товари, послуги, матеріально-грошові  та трудові ресурси, які є предметом  міжнародного обміну.

Суб’єкти міжнародних  економічних відносин – це учасники міжнародних економічних явищ і  процесів, які здатні самостійно та активно діяти з метою реалізації своїх економічних інтересів. Суб’єкти міжнародних економічних відносин мають наступну класифікацію:

1) за рівнем розвитку  стосунків:

а) мікрорівень – підприємства, фірми, фермерські господарства, окремі особи;

б) мезорівень – регіони, галузі економіки;

в) макрорівень – держави, групи держав, міжнародні організації.

2) за правовим статусом:

а) фізичні особи –  право- та дієздатні особи, які y міжнародних  відносинах виступають як окремі індивідууми, тобто діють від власного імені  й не представляють ніяких фірм (комерсанти-індивідуали, наймані працівники (трудові мігранти), туристи);

б) юридичні особи – це організації, фірми, корпорації, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю й  відповідають наступним ознакам: постійність  існування, незалежно від окремих  елементів, осіб, які входять до їхнього  складу та можуть змінюватися; наявність  власного майна, відокремленого від майна його учасників; наявність права купувати, володіти, користуватися й розпоряджатися об’єктами власності; наявність права від свого імені бути позивачем і відповідачем y суді та арбітражі; самостійна майнова відповідальність.

Юридичні особи поділяються також за організаційно-правовим критерієм :

– товариства з необмеженою  відповідальністю;

– товариства з обмеженою  відповідальністю;

– акціонерні товариства;

– командитні товариства;

– одноосібні підприємства.

Держава – це особливий  суб’єкт міжнародних економічних  відносин. Відносини і зв’язки  між державами знаходяться в  основі створення цілісної світогосподарської системи. Більшість міжнародних  організацій є міждержавними. Саме держави створюють поле діяльності для суб’єктів мезо- і макрорівня, укладаючи між собою договори про двостороннє та багатостороннє співробітництво.

Залежно від ступеня розвитку стосунків та тривалості дії угод між суб’єктами світогосподарської взаємодії розрізняють рівні розвитку міжнародних економічних відносин:

1) міжнародні економічні  контакти – це найпростіші,  одиничні, випадкові економічні  зв’язки, що мають епізодичний  характер і регулюються переважно  разовими угодами. Зв’язки даного  рівня притаманні юридичним і  фізичним особам;

2) міжнародна економічна  взаємодія – це добре відпрацьовані,  стійкі економічні зв’язки між  суб’єктами міжнародних економічних  відносин, які базуються на міжнародних  економічних угодах і договорах,  укладених на досить тривалий  період часу;

3) міжнародне економічне  співробітництво, тобто міцні  й тривалі зв’язки кооперативного  типу, які в своїй основі мають  спільні, наперед вироблені та узгоджені наміри, закріплені в довгострокових економічних договорах і угодах.;

4) міжнародна економічна  інтеграція – вищий рівень  розвитку міжнародних економічних  відносин, який характеризується  взаємним сплетінням економік  різних країн, проведенням узгодженої  державної політики, як y взаємних  економічних відносинах, так і  y відносинах з третіми країнами.

 

1.2. Форми міжнародних  економічних відносин

Розвиток зовнішньої торгівлі історично  став першою формою економічних зв'язків  між різними народами і країнами.

Сьогодні міжнародна торгівля одна із сфер міжнародних товарно-грошових відносин як сукупність зовнішньої торгівлі усіх країн світу. Розрізняють міжнародну торгівлю товарами і послугами, проте, як правило, під міжнародною торгівлею розуміють торгівлю товарами на світовому ринку.

Багато держав, які мають обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, просто не в змозі виробляти  з достатньою ефективністю (прибутковістю) усі товари, які, по-перше, необхідні  для внутрішнього споживання, а по-друге, розраховані на масовий ринок. Для  таких країн зовнішня торгівля є  вагомим засобом отримання потрібних  товарів в обмін на реалізацію своїх. Зовнішньоторговельний оборот може досягати в таких країнах  значної частки ВНП.

Загалом міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати  продуктивність своїх ресурсів і  таким чином збільшувати загальний  обсяг виробництва. В цілому країни так само, як і окремі особи чи регіони їх, мають змогу вигравати  за рахунок спеціалізації на товарах, які вони можуть виробляти з найбільшою відносною ефективністю, та наступного їх обміну на товари, які вони не в  змозі самі ефективно виробляти. В основі більш поглибленого розкриття питання "чому країни торгують?" знаходяться дві обставини. По-перше, економічні ресурси (природні, людські, інвестиційні, товари) розподілені між країнами світу нерівномірно; країни суттєво різняться щодо своєї забезпеченості економічними ресурсами. По-друге, ефективне виробництво різноманітних товарів потребує різних технологій або комбінацій ресурсів.

Зовнішньоторговельний оборот будь-якої країни складається з експорту і  імпорту.

Експорт (вивіз) товарів означає, що їх реалізація відбувається на зовнішньому  ринку. Економічна ефективність експорту визначається тим, що дана країна вивозить ту продукцію, витрати виробництва  якої більш низькі за світові. Розмір виграшу при цьому залежить від співвідношення національних і світових цін даного товару, від продуктивності праці в країнах, що беруть участь у міжнародному обороті даного товару в цілому.

Імпорт (ввіз) товарів за нормальних умов країна купує товари, виробництво  яких в цей час економічно невигідне, тобто купуються вироби з меншими  витратами,, ніж витрати на виробництво  даної продукції в країні. При  підрахунку ефективності зовнішньої торгівлі визначається той економічний виграш, який отримує дана країна у зв'язку із швидким задоволенням своїх потреб у певних товарах через імпорт: вивільнення ресурсів, які витрачаються на виробництво подібних товарів  в країні.

Розмір економії суспільної праці, що досягається народним господарством  країни безпосередньо внаслідок  зовнішньої торгівлі, можна визначити, якщо відрахувати від загальної  суми можливих витрат на виробництво  товарів, від яких звільняється країна у зв'язку з імпортом цих товарів, величину витрат, пов'язаних з експортом  продукції, на валютну виручку від  якої придбається імпорт.

Загальна сума світового міжнародного товарообороту обчислюється як загальна сума світового експорту. Це випливає з того, що експорт однієї країни є імпортом іншої. Рахунок ведеться за сумою експорту, а не імпорту, оскільки перший відіграє вирішальну роль в активному торговому балансі  як співвідношенні експорту та імпорту. Для України характерний стійкий пасив торгового балансу насамперед у зв'язку з імпортом енергоносіїв. Розв'язання цієї проблеми знаходиться на шляху структурної трансформації економіки та її державного регулювання.

Основними характеристиками розвитку сучасної міжнародної торгівлі є  такі.

1. В сучасних умовах зростаючої  інтернаціоналізації господарського  життя темпи розвитку світової  торгівлі мають тенденцію до  випередження зростання виробництва.  Так, якщо протягом 80х років загальний обсяг світової торгівлі збільшився в 1,5 раза, а реальне зростання світової економіки становило не більше 1/3, то в першій половині 90х років глобальний товарооборот майже в З рази перевищив зростання світового виробництва.

2. У міжнародну торговельну сферу  щорічно надходить 1/5 всього, що  виробляється, вирощується та добувається  на Землі. Наприкінці 80х років  світовий товарооборот вперше  перевищив 3 трлн дол. США, а  з урахуванням обміну послугами  зріс до 4 трлн дол. США.

3. Участь окремих країн та  їх угруповань у світовому  обміні залежить від ступеня  їх залучення до міжнародного  поділу праці та інтеграції  в світове господарство.

Існує ряд показників, що характеризують ступінь включення країни в зовнішньоекономічні  зв'язки. Так, експортна квота показує  співвідношення вартості експорту до вартості ВВП. Обсяг експорту на душу населення даної країни характеризує ступінь "відкритості" економіки.

4. Чітко діє тенденція до різкого  збільшення у світовому товарообороті  частки продукції обробної промисловості,  яка стала перевищувати 3/4, тоді  як в 1980 р. її частка становила  близько 60 відсотків. Відповідно  зменшується частка сировини.

5. Найбільш значною і динамічною  групою товарів на світовому  ринку є машини та обладнання, частка яких досягла 1/3 обсягу  світової торгівлі (у 60х роках вона становила приблизно 1/5). Щодо окремих індустріальне розвинених країн, то в Японії, наприклад, така продукція перевищує 2/3 всього обсягу вивозу товарів, у Німеччині понад 1/2, у США понад 2/5. Особливо швидкими темпами зростає експорт наукоємних, високотехнологічних виробів. Так, експорт електронного обладнання шести основних країн-продуцентів зростав уже в 80х роках вдвічі швидше, ніж поставки на світовий ринок машин і обладнання. Щодо України, то її експорт машин і устаткування становить менше 10 відсотків зовнішнього товарообороту країни.