Зовнішньоекономічні зв’язки України із Росією

14 грудня офіційний представник  Газпрому заявив про намір  підвищити ціну на газ для  України до 220-230 доларів [22-23].

Отже, російська сторона  здійснювала чітко продуману, послідовну, аргументовану комунікативну стратегію, що мала за мету – створити негативний імідж політичного керівництва  України й підірвати міжнародний  авторитет країни як транзитера газу.

Комунікативна реакція українських  офіційних осіб мала певну специфіку.

На вимогу російського  Газпрому щодо переходу на ринкові  ціни українські посадовці заявили, що Україну влаштовують діючі  умови оплати за газ, й наполягали на збереженні раніше досягнутих домовленостей. До того ж, посадовці тривалий час  ніяк не реагували на звинувачення у затягуванні переговорного  процесу.

Українські посадовці постійно запевняли в успішному вирішенні  газового питання найближчим часом  і виключали можливість припинення поставок газу до України та Європи [22].

У відповідь на пропозиції Газпрому українські офіційні представники заявили про необхідність впровадження перехідного періоду і поетапного підвищення ціни на газ. Голова українського уряду пояснив таку позицію тим, що українська сторона для переходу на європейські норми транзиту має провести технічну підготовку. За його словами, для того, щоб перейти на транспортування російського газу за принципом «транспортуй або плати», коли російська сторона буде оплачувати газ незалежно від того, чи буде вона його транспортувати чи ні, Україна має підвищити кількість газу в підземних сховищах, а для цього потрібен час [22]. Крім того, українські урядовці наполягали на узгодженні ціни на поставку газу із ціною за транзит.

Представники «Нафтогаз  України» заявили, що існуючі контракти  з російською компанією «Газпром»  і доповнення до них не передбачають зміни цін на газ до 2009 року (водночас представники Газпрому стверджували, що доповнення щодо цін підписуються кожного року).

Прем’єр-міністр України заявив, що у разі перегляду контракту щодо постачання й транзиту газу між «Газпромом» і «Нафтогазом», Україна залишає за собою право звернутися до Стокгольмського арбітражного суду. Він підкреслив, що контракт укладений до 2013 року [22].

На закиди російських представників  про відповідальність України за можливі проблеми із поставками газу до Європи представник «Нафтогаз  України» поклав відповідальність на російську сторону, оскільки саме вона наполягала на перегляді раніше досягнутих домовленостей. За його словами, українська сторона повною мірою виконує  взяті на себе зобов’язання щодо транзиту.

На звинувачення російських посадовців у провалі переговорного  процесу Міністерство закордонних  справ України поширило заяву, в  якій поведінка Росії в газовому питанні була названа економічним  тиском і шантажем, покликаним дестабілізувати  економіку України, й було запропоновано  відновити переговорний процес за участю міжнародних експертів та накласти мораторій на «неринкові методи врегулювання існуючих розбіжностей». Російську  сторону було звинувачено в ігноруванні  чинних договірних зобов’язань. Скорочення постачання газу трактувалося як ознака існування в Москві сил, які штовхають країну на шлях непередбачуваності і шантажу по відношенню до споживачів в усіх країнах [24]. Українськими посадовцями робилися спроби показати, що Росія не є єдиним постачальником нафти і газу й Україна може задовольнити свої потреби у цих ресурсах з інших джерел. У період кризи Президентом України було підписано угоду на 5 років про співробітництво з Азербайджаном у нафтовій галузі, що передбачає збільшення не тільки транзиту азербайджанської нафти, але і її поставок Україні за більш низькими цінами [25]. Голова держави також повідомив, що Туркменістан з 1 січня 2006 року буде поставляти Україні 40 мільярдів кубометрів газу за ціною 50 доларів за тисячу кубометрів. За його словами, ці обсяги більш ніж наполовину покриють потреби країни в цьому паливі.

Українське керівництво  відкидало звинувачення Газпрому у  незаконному відборі російського  газу, підкреслюючи, що держава забезпечує безперешкодний транзит газу до Європи, при цьому технологічний газ, необхідний для цього, вона бере із власних ресурсів.

Офіційний представник «Нафтогаз  України» назвав звинувачення компанії «Газпром» брехнею. За його словами, якщо припустити, що Україна несанкціоновано  відбирала газ, то, відповідно, Газпром  несанкціоновано його направляв. У  такому випадку газ варто розцінювати  як контрабанду [22].

На фоні рішучих консолідованих і переконливих дій російських представників  інформаційна позиція українських  урядовців виглядала слабкою  і носила переважно виправдовувальний  характер. Кризові комунікації української  сторони можна назвати невдалими. Основний прорахунок полягав у тому, що українськими посадовцями не було дотримано основного імперативу кризового комунікативного менеджменту  – негайна комунікативна реакція  і оперативне поширення основної інформації про ситуацію [26].

Під час газових переговорів  на початку 2009 року Київ і Москва домовилися про те, що ціна газу для України  має піднятися до загальноєвропейського  рівня за вирахуванням додаткової вартості транспортування. Тобто, іншими словами, Україна має одержувати російський газ за такою самою ціною, як і  європейські споживачі. Саме цей  принцип ціноутворення закладено  у підписанні в січні «Газпромом»  і «Нафтогазом України» газовому контракті. Відповідно до умов документа, ціна на російський газ для України  переглядається кожні три місяці залежно від середньої ціни на мазут і газойль, яка клалася  за попередні дев’ять місяців [27].

Таким чином, газові кризи 2006-го і 2009 року стали своєрідними детонаторами тектонічних зсувів на газовому ринку  Європи. Не секрет, що стратегія Росії  щодо експорту газу в поточному десятилітті  полягала не тільки у використанні цінової прив’язки газу до нафти і нафтопродуктів, а й була орієнтована на експансію ціни з метою максимізації виручки. Україна, в свою чергу, опинилася в більш складній ситуації, оскільки за 18 років не реалізовано жодного великого проекту зі зниженням газоспоживання, розвитку власного газовидобутку, диверсифікації. Те, що називається газовим ринком, таким насправді не є… [28].

2.3.    Налагодження  відносин із переміною влади  у 2010 році.

У виборах 2010 року перемогу здобув Віктор Федорович Янукович із результатом 48,95% [29]. За прогнозами, президенство Януковича може тільки покращити самосвідомість українців. Після нього народ буде набагато згуртованішим і впевненішим. Тоді й прийдуть до влади достойніші люди. Більше того, така неприємність в українській історії може тільки загартувати народ до рівня повністю самодостатньої нації [30]. Чи збудуться ці прогнози чи ні покаже час…

Віктор Янукович ліквідував створені попереднім президентом комісії  з питань євроінтеграції і вступу до НАТО. Цим самим він реалізує своє бачення зовнішньої політики і  намагається догодити Москві. Однак  окремі експерти побоюються, що зміна  зовнішньополітичного курсу призведе і до руйнування основ демократії в Україні [31].

Взагалі ще рано робити певні  висновки щодо президентства Віктора  Януковича, тому що пройшло дуже мало часу, але разом з тим вже  є певні дії, які викликали  багато емоцій і непогодження з боку народу. Мова йде про договір, про  який зазначено нижче.

Нещодавно Янукович підписав із РФ договір про оренду, який дозволить  Чорноморському флоту Росії залишитися в Україні ще принаймні на 32 роки. Діючи таким чином, новий президент  відмовився від важливої складової  суверенітету України.

Пан Янукович, либонь, думає, що уклав хорошу угоду. В обмін  на подовження оренди Росія пообіцяла  знизити ціну на газ для України  на 30%. Це важливо: економіка України  в скруті (у 2009 році вона скоротилася  на 12%), а політика Києва з субсидіювання  цін на газ на внутрішньому ринку  спустошує казну. Логіка тут проста: чому б не дати Росії те, що в неї  й так є (право розміщувати  війська в Україні), в обмін  на те, що вкрай потрібно країні (дешевий  газ)?

Та є принаймні дві  причини з нею не погодитися. Присутність  флоту дозволяє Москві тиснути на Київ. Як тільки Україна суперечитиме Росії – як це робив попередній президент Віктор Ющенко, добиваючись  членства в НАТО, - Москва натякатиме на поділ України. В Криму, де й  розміщений Чорноморський флот, мешкають переважно росіяни, і він –  найімовірніша територія для  від’єднання. Особливий склад флоту – особливо оперативні співробітники спецслужб – той каталізатор, що може за наказом збурити смуту (так, як це зробили лідери Південної Осетії, що призвело до російсько-грузинської війни у 2008 році). Україна не буде повністю незалежною, поки не зможе сама робити свій зовнішньополітичний вибір, а присутність флоту гарантує, що цієї свободи вона не матиме ще декілька десятиліть. Ось справжня ціна оренди.

Помиляється і пан Янукович щодо потенційного зиску від угоди. Контролювати газові рахунки можна  було й у кращий спосіб: йому слід намагатися зменшувати попит, а не ціну пропозиції. Україна – одна з  країн, що спалюють найбільше газу. Останній уряд нічого не зробив, аби  замінити старі, енергетично неефективні  системи опалення будинків чи модернізувати  сталеливарні заводи і заводи з виробництва  мінеральних добрив, які споживають багато газу. Якби це було зроблено, Україна  могла б майже повністю задовольнити свої потреби в газі самотужки  .

Cхоже, що новому президенту не надто добре вдається балансувати. Гіршого часу для угоди годі й шукати. Україна веде переговори з безпрецедентно слабких позицій: мало того, що економіка різко скоротилася, їй ще й потрібно цього року пролонгувати боргів на понад 30 млрд. дол.; країні вкрай потрібна зовнішня допомога.

Зважаючи на обставини, президентові слід було спочатку посилити стійкість  України: скоротити залежність від  дешевого газу, вибудувати ефективніше  управління державою і взятися за економічні реформи,  які б забезпечили  допомогу від Міжнародного валютного  фонду і ЄС, аби впоратися з  борговим тягарем. Подовження терміну  оренди має зворотній ефект: поглиблює  слабкі сторони України і зберігає залежність від дешевих енергоносіїв з Росії. Через це варіантів у  Януковича в майбутніх відносинах з Москвою і Заходом буде менше. Це погана угода для України і  поганий початок його президентства. Однак її наслідки можна пом’якшити, якщо Україна почне боротися з надмірним споживанням газу [32].

Але, не зважаючи ні на що, Україні все ж вдалося налагодити стосунки із Росією.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 РОЗДІЛ 3. Значення зовнішньоекономічних зв’язків України із Росією та перспективи їх розвитку

3.1. Уніфікація нормативно-правової бази регулювання економічних відносин із Росією

На сучасному етапі розвитку багатополярного світу жодна країна не здатна розвиватися ізольовано. Посилення інтеграційних процесів на макро- та мікро- рівнях пояснюється зростаючою взаємозалежністю економік окремих країн і має прояв в укладанні двох- та багатосторонніх угод щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності [33].

Керуючись прагненням розширювати торговельні відносини й співробітництво, виходячи з принципів рівноправності та взаємної вигоди, і з метою ефективнішого використання економічних і торговельних можливостей суб'єктів господарювання, держави укладають договори про торговельно-економічне, науково-технічне співробітництво, платежі, реекспорт, захист інвестицій тощо. Предметом їх регулювання можуть бути: принципи співробітництва держав у певній сфері;  конкретні питання співпраці.

Співпрацю між РФ і Україною регулюють наступні договори і угоди:

1. Угода з Росією про реалізацію режиму вільної торгівлі 1994p.
2. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією 1997 р.
3. Ряд питань паливно-енергетичного комплексу України та Росії вирішується в Угоді між Урядом України та Урядом Російської Федерації про співробітництво у розвитку паливно-енергетичних комплексів, підписаній 7 вересня 1994 р. та затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1995 р.
4. Питання виробничої кооперації регулює Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про виробничу кооперацію від 24 квітня 1998 р.
5. Загалом угоди України про торговельно-економічне співробітництво укладено більше, ніж із 50 державами. Ратифіковано угоди про вільну торгівлю з Азербайджаном, Білоруссю, (а також Протокол про вилучення з режиму вільної торгівлі до Угоди з Білоруссю), Вірменією, Грузією, Естонією, Казахстаном, Латвією, Молдовою, Росією, Туркменистаном, Узбекистаном. Таку ж Угоду підписано з Литвою.
6. Протокол, підписаний між Україною та Російською Федерацією на виконання багатосторонньої Угоди про реекспорт товарів та порядок видачі дозволу на реекспорт від 15 квітня 1994 р.[34].
7. Договір між Україною та Російською Федерацією про економічне співробітництво на 1998-2007 роки.
8. Газові угоди 2002 р., 2009р. [35].

Як вже зазначалося, економічне співробітництво між Україною та Росією регулює Договір про економічне співробітництво 1998-2007 рр. Нового документа  прийнято не було. Тому вкрай необхідно  створити новий законодавчий акт  для регулювання цих відносин.

3.2.    Роль  економічних зв’язків із Росією

Сьогодні у відносинах України  і Росії послаблюються і відходять  на другий план причини, які відштовхували  їх одне від одного на початку 90-х  рр.. Витоки цих негативних явищ закоренились не у відносинах двох народів, а  тих політичних режимах, які спричинили такі явища. Ось чому наші держави  повинні усвідомити, що вони знаходяться  за межами політики і вже історично  закладена взаємодія народів  в економічній, соціальній і духовній сферах [14].

Російсько-українські відносини  завжди займали особливе місце в  системі зовнішньо- та внутрішньополітичних пріоритетів України й Росії. Багатовікова історія співіснування  двох країн і народів у єдиному  цивілізаційному, культурному, державно-адміністративному  контексті вирішальним чином  впливає на двостороннє співробітництво  тепер уже незалежних і суверенних держав. Очевидно, що спільність минулого неминуче обумовлює якусь спільність майбутнього. Яким стане це майбутнє – визначається саме зараз .