Форми держави: поняття, елементи, види

Правосуддя в Україні  здійснюється виключно судами. У грудні 2004 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Конституції України», окремі положення якого стосуються форми державного правління в Україні. Зокрема, розширено коло повноважень Верховної Ради України, яка, на відміну від положень чинної Конституції України, не дає згоду, а призначає за внесенням, на основі подання коаліції депутатських фракцій, Президента України кандидатуру Прем'єр-міністра України та деяких міністрів; Верховна Рада України за пропозицією Президента України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та висловити йому недовіру. В разі дострокового припинення повноважень Президента України виконання його обов'язків покладається на Голову Верховної Ради України [10, c. 14].

Голова Верховної Ради України у разі, якщо Президент  України не підписав протягом десяти днів закон, повторно прийнятий Верховною  Радою України, підписує і офіційно оприлюднює його [10, c. 15].

Президент України втратив  право вето на прийняті Верховною  Радою України закони про внесення змін до Конституції України [10, c. 18].

Згідно з Прикінцевими і перехідними положеннями даного Закону його окремі положення набувають  чинності з 1 вересня 2005 р. за умови прийняття  Верховною Радою України до цього  часу закону про внесення змін до Конституції  України щодо удосконалення системи  місцевого самоврядування, інші ж  — з дня набуття повноважень  Верховною Радою України, обраною  у 2006 р.

Висновок.

Отже, форма державного правління є структурою найвищих органів державної влади, порядком їх освіти і розподілу компетенції між ними.

 

РОЗДІЛ 3. КЛАСИФІКАЦІЯ ФОРМ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ

 

Форма державного устрою – це національна й адміністративно-територіальна будівля держави, що розкриває характер взаємин між його складовими частинами, між центральними місцевими органами державного керування, влади.

У відмінності від форм правління організація держави  розглядається з погляду розподілу  державної влади і державного суверенітету в центрі і на місцях , їхній поділ між складовими частинами  держави.

Форма державного устрою показує

• з яких частин складається внутрішня структура держави;
• яке правове положення цих частин і які взаємини цих органів;
• як будуються відносини між центральними і місцевими державними органами;
• у якій державній формі виражаються інтереси кожної нації, що проживає на цій території.
• За формою державного устрою всі держави можна розділити на три основних групи:
• унітарна;
• федеративна;
• конфедеративна.

3.1 Унітарна держава

 

Унітарна  держава – це єдине цільне державне утворення, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, що підкоряються центральним органам влади й ознаками державної незалежності не володіють.

Унітарна держава характеризується наступними ознаками:

• унітарний пристрій припускає єдині, загальні для всієї країни вищі виконавчі, представницькі і судові органи, що здійснюють верховне керівництво відповідними органами;
• на території унітарної держави діє одна конституція, єдина система законодавства, одне громадянство;
• складові частини унітарної держави (області, департаменти, округи, провінції, графства) державним суверенітетом не володіють;
• унітарна держава, на території якої проживають невеликі по чисельності національності, широко допускає національну і законодавчу автономію;
• усі зовнішні міждержавні відносини здійснюють центральні органи , що офіційно представляють країну на міжнародній арені;
• має єдині збройні сили, керівництво якими здійснюються  центральними органами державної влади [5, с. 142].

Розходження в ступені  і формах контролю центральної влади  над місцевими органами керування  дозволяють говорити про централізовану і децентралізовану унітарну держави, але ці розходження стосуються вузької  сфери керування .

До унітарних держав відносяться  такі держави, як Франція, Туреччина, Японія, Фінляндія, Україна [5, c. 489].

3.2. Поняття та види федерацій

Федерація – являє собою добровільне об'єднання раніше самостійних державних утворень в одну союзну державу [1, c. 96].

Федеративний державний  устрій неоднорідний. У різних країнах  він має свої унікальні особливості, що визначаються історичними умовами  утворення конкретної федерації  і насамперед національним складом  населення країни, своєрідністю побуту і культури народів, що входять у  союзну державу.

Разом з тим можна виділити найбільш загальні риси, що характерні для більшості федеративних держав:

1. Територія федерації складається з територій її окремих суб'єктів: штатів, кантів, земель, республік та ін.
2. У союзній державі верховна виконавча, законодавча і судова влада належить федеральним державним органам.
3. Суб'єкти федерації мають право прийняття власної конституції, мають свої вищі виконавчі, законодавчі і судові органи.
4. У більшості федерацій існують союзне громадянство і громадянство федеральних одиниць.
5. При федеральному державному устрої в парламенті мається палата, що представляє інтереси членів федерації.
6. Основну загальнодержавну зовнішньополітичну діяльність у федераціях здійснюють союзні федеральні органи. Вони офіційно представляють федерацію в міждержавних відносинах ( США, Бразилія, Індія, ФРН і ін.) [3,с.206].

Федерації будуються по територіальній і національній ознаці, що значною  мірою визначає характер, зміст, структуру  державного устрою.

Територіальна федерація  характеризується значним обмеженням державного суверенітету суб'єктів  федерації. Національні федерації  характеризуються більш складним державним  устроєм. Основне розходження між  територіальною і національною федерацією складається в різному ступені  суверенності їхніх суб'єктів. Центральна влада в територіальних федераціях має верховенство стосовно вищих  державних органів членів федерації. Національна держава обмежується  суверенітетом національних державних  утворень. Право виходу із складу федерації  за їх суб'єктами в теперішніх конституціях не визнається. Наприклад: Спроба південних  штатів із складу США привела до громадянської війни 1861- 65 рр. і до утвердження принципу неподільності  федерації, який отримав підтвердження  у рішенні Верховного Суду, що Сполучені  Штати є неподільний союз який складається з неподільних штатів [5,c.431].

3.3. Конфедерація

 

Конфедерація – це тимчасовий юридичний союз суверенних держав, створений для забезпечення загальних інтересів [1, c. 95].

При конфедеративному устрої держави – члени конфедерації зберігають свої суверенні права, як у внутрішніх, так і в зовнішніх  справах.

У відмінності від федеративного  пристрою конфедерація характеризується наступними рисами:

• конфедерація не має своїх загальних законодавчих, виконавчих і судових органів, у відмінності від федерації;
• конфедеративний пристрій не має єдиної армії, єдиної системи податків, єдиного державного бюджету;
• зберігає громадянство тих держав, що знаходяться в тимчасовому союзі;
• держави можуть домовитися про єдину грошову систему, про єдині митні правила, про міждержавну кредитну політику на час існування союзу [2, c. 456].

Як правило конфедеративні держави не довговічні, або вони розпадаються, або перетворюються у  федерацію: Німецький союз (1815 - 1867), Швейцарський союз (1815 - 1848) і США, коли в 1781 році була законодавчо затверджена  конфедерація [3, с.208].

А тепер коротка характеристика форми державного устрою України. Принцип  унітарності нашої держави означає  її єдність, соборність в політичному, економічному, соціальному, культурному (духовному) та інших відношеннях. Вузловим елементом єдності держави є  її територіальна єдність. У Конституції  щодо цього визначається, що територія  України у межах існуючого  кордону є цілісною і недоторканою [9,ст. 2]. Існуючий поділ України є  адміністративно-територіальним поділом  і не має політичного характеру. Окремі адміністративно-територіальні  одиниці мають адміністративну  автономію і певні атрибути держави (Автономна Республіка Крим) або  спеціальний статус міст республіканського  значення (міста Київ та Севастополь), але це не впливає і не може впливати на визначення форми державного устрою України як унітарної держави. Тривалий час в ході підготовки нової Конституції перед Україною стояла проблема вибору форми держави за характером державного устрою. Пропозиції щодо федералізації України, поділу на землі за рахунок об'єднання ряду областей були відкинуті. Це закономірно. Адже в умовах, коли наша держава і суспільство, економіка й культура переживають кризу, вкрай необхідне об'єднання на загальнодержавному рівні всіх ресурсів і зусиль.

Висновок

Таким чином форма державного устрою є національною й адміністративно-територіальною побудовою держави, що розкриває характер взаємин між його складовими частинами, між центральними місцевими органами державного керування, влади.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 4. ПОНЯТТЯ І ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО РЕЖИМУ

 

Основою для кваліфікації державних (політичних) режимів є:

• ступінь розвиненості політичної демократії;
• реальний політико-правовий статус людини.

Демократичний режим характерний для правової держави. Його способи і методи здійснення державної влади реально забезпечують вільний розвиток людини; участь у здійсненні державної влади; свободу в економічній діяльності; захищеність прав і законних інтересів; врахування інтересів більшості і меншостей (меншин); легальна дія опозиційних партій; формування уряду тими партіями, що перемогли на відповідних виборах; домінування переконання, узгодження, компромісу; виборність і змінюваність центральних і місцевих органів державної влади тощо [4, c. 234].

При антидемократичному режимі відбувається потоптання прав і свобод людини, придушення опозиції, не виключається скасування представницького вищого органу (парламенту) або перетворення його на маріонеткову установу, формування уряду армією, що захопила владу, і т. ін.

Тоталітарний  режим – крайня форма антидемократичного режиму. Характеризується повним пануванням держави над людиною i суспільством; одержавленням усіх легальних громадських організацій; не обмеженими законом і закону не підвладними повноваженнями влад; забороною демократичних організацій; фактичною ліквідацією формально проголошених конституційних прав і свобод; усепроникаючим контролем за діяльністю громадян і громадських організацій; політичною цензурою; відсутністю гласності; войовничою тотальною нетерпимістю до усіх, хто мислить інакше, ніж диктують правляча партія та її ідеологія; репресіями відносно опозиції та інакомислячих; мілітаризацією суспільного життя; прагненням до зовнішньої експансії [5, c. 475].

Ідеологія тоталітарних режимів  завжди є революційною (або псевдореволюційною).

Авторитарний  режим не є настільки різким у крайніх, реакційних проявах, як тоталітарний режим. Він об’єднує в собі риси тоталітарного і демократичного режимів. Як і демократичний режим, він зберігає автономію особи і,суспільства в сферах, що не належать до політики; не намагається радикально перебудувати суспільство на ідеологічних засадах; допускає економічний, соціальний, культурний, а частково й ідеологічний плюралізм; не прагне ввести планове управління економікою і встановити загальний контроль за населенням, обмежується жорстким політичним контролем; може ґрунтуватися на праві, моральних засадах [1, с. 85].

На відміну від демократичного режиму, при якому джерелом влади  є народ, авторитарний режим характеризується:

• необмеженою владою однієї особи або групи осіб, не підконтрольно<span class="List_0020Par