tify">     Отже  виникнення концепції «суддівського  активізму» тісно пов’язується з феноменом існування судової правотворчості та походить з країн загального права: «Тоді як В. Блекстоун вважав судову правотворчість найбільш сильною характеристикою загального права, Д. Бентам розглядав це як узурпацію судовою владою законодавчої функції». Інший видатний теоретик англійського права Д. Остін визнавав наявність судової правотворчості протягом історії англійського права та критикував Д. Бентама за нерозуміння цих речей . Судова правотворчість навіть визначалась як певний процес «зростання права у руках судді».

     Вперше  термін «Судова правотворчість» з’явмлася в американському журналі «Форчун» у січні 1947 р. як «судовий активізм», і після цього явище судової правотворчості входить у американську юридичну літературу вже під цією назвою. Його автором став А. Шлезінгер, який описав певний конфлікт між суддями Верховного Суду США, зокрема між групою Блека-Дугласа, які виступали за активну роль суду у проведенні соціальних змін та досягненні загального блага суспільства, тобто «судовими активістами», та групою Франкфутера-Джексона, прихильниками «суддівського самообмеження», які дотримувались поглядів на більш обмежену роль суду у процесі соціальних перетворень, оскільки вважали, що саме законодавча та виконавча гілка влади знає, як найкраще піклуватися про прогрес та суспільний розвиток. Крім того, на їх думку, судді не можуть підміняти законодавця, і якщо він робить помилку, то саме він, і тільки він повинен її виправити.  

 

4. Стадії  правотворчого процесу.

     Правотворчий  процес – це процесуальна діяльність суб’єктів правотворчості щодо порядку  формування та закріплення їхньої волі через встановлення, зміну чи скасування правових норм, яка відбувається згідно зі встановленою процедурою.[18]

     Стадіями  процесу правотворчості є: 1)виявлення  потреб у правовому регулюванні  та наявності об’єктивних умов створення  припису, формування юридичного мотиву: прийняття рішення про підготовку проекту акта, попередній розгляд проекту, його обговорення та доопрацювання. 2)Прийняття проекту акта, його підписання та оприлюднення.

     Стадії  процессу правотворчості:

     Формування  юридичного мотиву про необхідність внесення змін чи доповнень до чинного  законодавства відбувається в результаті виявлені волі народу, об’єктивно зумовленої потребами його соціального життя.

     Готувати  проект нормативного акта може як орган  правотворчості, інші суб’єкти законодавчої ініціативи, так і спеціально уповноважені суб’єкти. Розробка проектів законів здійснюється за правом, визначеним законом , за дорученням Верховної Ради України на замовлення на договірній основі, а також в ініціативному порядку. Розробку закону на договірній основі заказує президія Верховної Ради України за рахунок кошторису витрат Верховної ради України. В ініціативному порядку законопроекти мають право розробляти громадяни та юридичні особи. Розроблені ними законопроекти вносяться до верховної ради України, від імені осіб або органів, які мають право законодавчої ініціативи, чи за їхньої підтримки з обов’язковим зазначенням усіх авторів. Також, парламент може доручити розробку проекту закону чи його частини постійній або тимчасовій спеціальній комісії Парламенту, а також Урядові.

     Попередній  розгляд проекту нормативно-правового акту, здійснюється правотворчим органом. Також до розгляду зазвичай залучаються зацікавлені державні органи, організації, громадськість. Обговорення можуть відбуватися у формі парламентських читань, нарад з участю науковців, громадськості і зацікавленими міністерствами. Проект остаточно відпрацьовується і редагується, після урахування усіх зауважень і пропозицій.

     Обговорення проекту здійснюється у формах обговорення  у засобах масової інформації, розширення засідання робочих груп, отримання експертних висновків  від профільних наукових установ, тощо. Найважливіші законопроекти можуть виноситись на всенародне обговорення.

     Прийняття проекту акта, здійснюється шляхом унесення в офіційному порядку одним  із суб’єктів законодавчої ініціативи проекту на розгляд відповідного правотворчого органу. А законопроекти, які розроблені за дорученням або  на замовлення Верховної Ради України, і ті, що вносяться Президентом  України чи Урядом, супроводжуються  пояснювальною запискою, яка містить  обґрунтування необхідності його розробки чи прийняття, характеристику завдань  і основних положень нормативно-правових актів, його місце в системі чинного  законодавства, і очікувані соціально-економічні й інші наслідки його застосування.

     Якщо  законопроект потребує фінансових витрат які пов’язані з його прийняттям і реалізацією, то додається фінансово-економічне обґрунтування та пропозиції щодо покриття цих витрат. Законопроекти такого змісту, обов’язково мають отримати оцінку відповідного міністерства. Законодавча ініціатива – це закріплене в Конституції України право певних суб’єктів внести пропозицію про прийняття закону, відповідний законопроект у законодавчий орган. Це право породжує у законодавчого органу обов’язок розглянути пропозицію та законопроект, але прийняти чи відхилити його – право законодавця.

     Прийняття проекту відбувається спочатку голосуванням окремо по кожній статті, розділові, главі, поправках, а потім по проекту в цілому. Закон вважається прийнятим. Якщо за нього проголосувала більшість від фактичної кількості народних депутатів.

     Закон підписує голова Верховної Ради України та передає на підпис Президенту України, який протягом 15 днів підписує його чи повертає з пропозицією. Якщо протягом цього терміну закон не був повернений для повторного розгляду, то він вважається прийнятим, і має бути підписаний і набрати чинності. У випадку коли Закон України був повернений на доопрацювання і під час повторного читання був прийнятий Верховною Радою України двома третинами від її конституційного складу, Президент України повинен підписати протягом 10 днів.

     Нормативно-правовий акт набирає чинності через 10 днів з моменту його офіційного оприлюднення в засобах масової інформації. Офіційним опублікуванням законів  визнається в таких виданнях, як : „Голос України”, „Урядовий кур’єр”, „Офіційний вісник України”, „Відомості Верховної ради України”. Також офіційним оприлюдненням вважається по телебаченню, радіо, тощо. Не вимагається офіційне оприлюднення відомчих актів, предметом регулювання яких є внутрішні організаційні питання діяльності певних організацій. Згідно з указом Президента України „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” від 3 жовтня 1992 р., нормативно-правові акти міністерств та інших органів виконавчої влади набувають чинності через 10 днів після їхньої реєстрації в Міністерстві юстиції України, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

 

ВИСНОВКИ

       Можна зробити висновок, що правотворчість – це діяльність компетентних державних органів або самого народу зі встановлення, зміни чи скасування правових норм. Результатом правотворчості є нормативно-правовий акт. Ініціативу, пропозицію про необхідність прийняття того чи іншого закону не можна вважати правотворчістю, хоча з ініціативи може початися правотворчість. Обговорення проекту конституції населенням – це не правотворчість, але може призвести до неї. Правотворчість починається тоді, коли прийнято державне рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта, скажімо, закону.. Одна з найважливіших характеристик правотворчості полягає в тому, що це державна діяльність, тобто діяльність, головним чином, органів держави. Вони приймають, створюють норми права, обов'язкові для тих, кому вони адресовані. Але іноді право створюється за уповноваженням органів держави громадськими організаціями (у вітчизняній правовій системі), безпосередньо в результаті прямої правотворчості народу або суду . Зміст і значення правотворчості полягають у тому, щоб обрати такий варіант регулювання, юридичної регламентації, який би в найбільш повній мірі відповідав інтересам і цілям народу і законодавця, сприяв прогресу суспільства. При цьому необхідні облік закономірностей розвитку суспільства, сприятливих об'єктивних і суб'єктивних умов для прийняття і застосування закону, а також вибір оптимальної правової форми державного рішення (закон, указ, постанова, статут, регламент і ін.).

 

СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ

1. Марксистско-ленинская  общая теория права и государства: основные институты и понятия..–  М.: Юрид. лит. – 1970. – С. 576
2. Научные основы советского правотворчества. – М., 1981. – С. 17.
3. Правовые  акты.  Учебно-практическое  и  справочное  пособие  /  Ю.А.  Тихомиров,  И.В. Котелевская. – М.: 1999. – С. 33.
4. Алексеев С. С. Теория права. – М., 1994. – С. 152.
5. Нашиц А.М. Правотворчество. Теория и законодательская техника. – М.: Прогресс, 1974. –С. 256.
6. Общая теория права / Под. ред. А.С.  Пиголкина. – М., 1996. – С. 215.
7. Бошно С.В. Правоведение. – М.: Право и закон, 2002. – С. 178.
8. Комаров С.А. Общая теория государства и права. – М.: Манускрипт, 1996. – С. 161.
9. Кудрявцев В.Н., Казимирчук В.П. Современная социология права. – М., 1995. – С. 37.
10. Малайны Ришард  М.  Предметные  пределы действия  федерального  закона  в  США //Правоведение. – 1992. – №3. – С. 66.
11. Степанов  И.М.  Демократические  основы  правотворчества  в  СССР  //  Советское государство и право. – 1960. – №4. – С. 86.
12. .  Дмитриевцев К.Н.  Процесс правотворчества в Российской федерации.  Автореф.  дис.  …канд. юрид. наук. – Н. Новгород, 1994. – С. 20.
13. Пушкіна О. В. Система прав і свобод людини та громадянина в Україні: теоретичні і практичні аспекти забезпечення. -К., 2006. - С. 6-7.
14. . Гринюк Р. Ф. Ідея правової держави: теоретико-правова модель і практична реалізація. - К., 2004. - С. 199-200
15. . Скрипнюк О. В. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії і практики. - К., 2000. - С. 139-140.
16. Юридический энциклопедический словарь / Отв. ред. А. Я. Сухарев. - М., 1987. - С. 129.
17. Юридическая энциклопедия / Под ред. М. Ю. Тихомирова. - М., 2000. - С. 164.
18. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року зі змінами та доповненнями.- Харків: Парус-Друк,2010.- 48 с.
19. Коростей В. Проблеми правотворчості в Україні // Право України, №3 2004.
20. Лясковська Н. Про культуру правотворчої діяльності // Право України. – 1994. – № 5 . – С.38.

ДОДАТКИ

Додаток 1. Види правотворчості.

 

Додаток 2. Стадії правотворчості.

 
 

 

Додаток 3. Правова техніка (склад).