Законність та правопорядок

ЗМІСТ 

  Вступ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  . . . . . 3

Розділ 1. Законність - багато аспектне явище. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

1.1. Принцип законності. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .6    

1.2. Режим та гарантії  законності. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10

1.3. Вимоги законності. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15

Розділ 2. Взаємозв’язок демократії та законності в умовах формування правової держави. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .17

  Висновки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24

  Список використаної  літератури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ..25 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

        Будь-яка держава для того, щоб  на світовій арені визначалась,  як правова, демократична, з високим  економічним становищем і рівнем  розвитку, повинна спочатку забезпечити  такий правовий порядок, щоб  дотримувались всі норми законів  у всіх сферах.

      Правові закони – це демократичні закони, в яких виражається потреба і інтереси всіх суб’єктів суспільних відносин. В таких законах повинні бути оптимально збалансовані права і законні інтереси як громадянина, так і держави, правові закони, які породжують таке явище, як законність, в суспільстві повинні служити системою стримувань, певною межею кордонів у відповідності з нормами, яких повинні співставляти всі свої вчинки всі члени суспільства.

          Виконуючи всі приписи законів  суб’єкти тим самим забезпечують стан законності в державі, який полягає в точному і неухильному дотриманні норм законів та інших нормативно-правових актів всіма посадовими особами і громадянами; точному і повному закріпленні правового статусу прав і обов’язків всіх учасників правовідносин; наявності добре продуманої системи правових законів і підзаконних нормативно-правових актів.

          Законність означає, що при  здійсненні посадовими особами своїх владних функцій не має місця суб'єктивізму і сваволі, що ведеться рішуча боротьба із різного роду зловживаннями, фактами зневажання законів, порушенням прав і законних інтересів громадян, а також з неправомірною поведінкою громадян. Слід зважати на те, що законність відображує факт відповідності поведінки суб'єктів регульованих правом відносин юридичним правилам (нормам права). Зв'язок законності з державним апаратом, державною владою, політичною системою, правом свідчить про те, що законність пронизує всі інститути державно-правової надбудови і сфери їх діяння у суспільстві.

      Мета  цього реферату полягає в дослідженні  та характеристиці законності, та взаємозв’язку  її з демократією умовах становлення  та їх дотримання в суспільстві.

Розділ 1. Законність – багато аспектне явище

      Законність — один з основоположних  принципів діяльності державних органів, громадських організацій, роботи посадових осіб і поведінки громадян. Дотримання законності є найважливішим напрямком формування правової держави.(1,с.208)

       Термін «законність» є похідним  від терміна «закон» і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя права — від його ролі в створенні закону до реалізації його норм в юридичній практиці. Законність відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави, права і суспільства. Вимога законності рівною мірою стосується вищих органів державної влади, інших державних органів, які ухвалюють у межах своєї компетенції підзаконні акти (сфера правотворчості), безпосередніх виконавців законів — посадових осіб, а також громадських організацій, комерційних корпорацій, громадян (сфера право реалізації).(2,с.445)

     Всі закони держави мають виражати  волю й інтереси народу, бути  конкретним виявом народовладдя. Здійснення і розвиток демократії, реальне забезпечення прав та інтересів громадян є невід'ємною умовою створення правової держави.

Законність  характеризується поєднанням двох ознак:    

1..  зовнішньої (формальної) — обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових           актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями;

2. внутрішньої (сутнісної) — наявністю науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якістю      законів.(5,с.344)

       Важливо не тільки додержуватися  законів, а й створювати справедливі, тобто правові, закони. Правові закони повинні бути нормативним підґрунтям законності. Законність є не самоціллю, не виконанням заради виконання, її призначення — додержання законів в ім'я торжества свободи, справедливості.

           Законність — явище прогресивне і покликане сприяти суспільному прогресу. В історії було чимало випадків, коли громадяни додержувалися законів, а законність порушувалася, коли «суворе додержання» у дійсності означало «суворе порушення» (наприклад, масові репресії за часів культу особи Сталіна в СРСР). У таких випадках закон не відповідав праву, потребам суспільного прогресу.

     Щоб у державі була «право законність», чинні закони, насамперед Конституція, повинні адекватно відображати  правові принципи, загальнолюдські цінності. У сфері правотворчості це виражається в забезпеченні видання закону, який відповідає праву, Конституції.(2,с.446)

     Отже, законність — це такий режим державного і суспільного життя, при якому  забезпечується повне й неухильне дотримання і виконання законів, підзаконних актів усіма без винятку органами держави, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами. Поняття законності охоплює дотримання і виконання всієї системи нормативних актів держави.   Суть законності полягає в реальності права, в тому, що всі без винятку суб'єкти суспільних відносин керуються принципом суворого дотримання приписів законів й інших нормативних актів, сумлінно виконують покладені на них юридичні обов'язки, безперешкодно і повною мірою використовують свої суб'єктивні права. Тим самим у державі і суспільстві дотримуються встановлених законами та іншими нормативними актами правопорядку, державної і громадської дисципліни.(1,с.208)

     Законність — явище багато аспектне і може виступати як принцип, метод, режим. Законність є принципом діяльності державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій, посадових осіб, громадян.(2,с.446)  
 
 
 
 

                                             1.1. Принцип законності     

         Принцип законності притаманний лише демократичним державам, оскільки він є антиподом сваволі і беззаконня, припускає пов'язаність всіх органів держави правовими нормами, дії в їх рамках і в ім'я їх реалізації. Цей зв'язок характеризується насамперед тим, що законність є невід'ємним елементом демократії, дійсного народовладдя. Законність покликана охороняти суспільні відносини, соціальні цінності суспільства, справедливість.                   Справжня демократія неможлива без твердої законності. Демократія, у свою чергу, справляє значний вплив на формування і підтримання режиму законності, виступає як найважливіша гарантія законності. Всебічне забезпечення законності досягається лише за умов демократичних форм державного і суспільного життя, коли в боротьбі з правопорушеннями беруть участь широкі маси трудящих, коли діяльність державного апарату перебуває під контролем народу, його представницьких органів.(4,с.251)

          Динамізм законодавства при стабільності  основних його принципів та  інститутів, чіткість, якість, конкретність закону, відсутність у ньому "загальних місць", нічим не підкріплених декларацій і закликів, — важливий показник правової культури суспільства, вагома гарантія від волюнтаризму та свавілля. Проте, сучасне законодавство не позбавлене цих недоліків. Так, багатьом чинним законам бракує чіткості, багато з них містять формулювання, що дають можливість виконавцям широко трактувати положення даних законів. Зовсім неприпустимо, коли загальнодержавні рішення перекроюються на відомчому чи місцевому рівнях. Безглузді заборони і обмеження гальмують суспільне корисні ініціативи. Вони лише породжують бюрократизм і безвідповідальність, з одного боку, корупцію — з іншого.(4,с.250)

             Уся діяльність у сфері правового  регулювання має бути зорієнтована  на принципи законності, їх практичну реалізацію.

         Принципи законності — це ті  основні начала, керівні ідеї  і основоположні вимоги, що розкривають  її сутність, основу її змісту  як обов'язкового режиму державного і суспільного життя.

        Принципи законності — це відправні засади, незаперечні засадні вимоги, які лежать в основі формування норм права і ставляться до поведінки учасників правових відносин. Принципи законності розкривають її сутність як режиму суспільно-політичного життя в демократичній правовій державі.(2,с.448)

 Існують такі принципи законності.

1. Верховенство закону  щодо всіх правових  актів. Цей принцип припускає виключність закону, тобто підпорядкованість закону всіх юридичних актів (нормативних і застосовних) відповідно до їх субординації. Конституція країни має вищу юридичну силу. Всі закони повинні відповідати Конституції, підзаконні нормативні акти — законам, причому підзаконні акти приймаються і діють лише тоді, коли певні суспільні відносини не врегульовані законом. Правозастосовні акти мають бути під нормативними, тобто відповідати нормативно-правовим актам — законам і підзаконним актам.

2. Загальність законності  означає, що в суспільстві всі державні органи, громадські організації, комерційні об'єднання, посадові особи, громадяни перебувають під дією закону. Не може бути винятку ні для фізичної, ні для юридичної особи, на яку б не поширювалися вимоги законності.

3. Єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії. Закони є єдиними для всієї держави, всіх її регіонів. Вони висувають однакові вимоги до всіх суб'єктів, які перебувають в сфері їх часової та просторової дії. Єдине розуміння сутності і конкретного змісту законів забезпечує, законність право застосовної діяльності, однаковість застосування юридичних норм до всіх суб'єктів права. Єдність законів не виключає, а навпаки, припускає багатоманітність у правотворчості і правозастосуванні Кожний орган держави, громадська або комерційна організація конкретизують і застосовують закони з урахуванням свого функціонального призначення і місцевих особливостей. Однак конкретизація і застосування відбуваються в рамках закону і відповідно до нього.(3,с.130)

4. Недопустимість протиставлення законності і доцільності. Не можна відкидати закон, не виконувати його, керуючись міркуваннями життєвої доцільності (місцевої, індивідуальної та ін.), тому що такі міркування враховуються в законі. Правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність закону означає необхідність вибору суворо в рамках закону найоптимальніших (таких, що відповідають цілям і завданням суспільства) варіантів здійснення правотворчої діяльності і діяльності з реалізації права. Наприклад, при визначенні кримінального покарання суддя, керуючись законом, призначає той захід покарання, який є найдоцільнішим в даному разі, з урахуванням тяжкості злочину, особи злочинця. У кожному окремому випадку закон має додержуватися, однак у рамках закону може прийматися той захід, що є найдоцільнішим у кожному конкретному випадку.

Необхідність точного і неухильного виконання правових розпоряджень незалежно від суб'єктивного ставлення до них окремих осіб обумовлена презумпцією доцільності чинного закону¹. (5,с.347)

5. Невідворотність відповідальності за правопорушення означає своєчасне розкриття будь-якого протиправного діяння. Правоохоронні органи покликані як запобігати правопорушенням, так і вести ефективну боротьбу з ними. У цьому полягає реальність законності — досягнення фактичного виконання правових розпоряджень у всіх видах діяльності і невідворотності відповідальності за будь-яке їх порушення. (3,с.130)

6. Обумовленість законності режимом демократії, який передбачає суворе додержання двох типів правового регулювання:

— спеціально-дозвільного — поширюється на владні державні органи і посадових осіб («дозволено лише те, що прямо передбачено законом»);

— загально-дозвільного — поширюється на громадян та їх об'єднання («дозволено все, крім прямо забороненого законом»): а також додержання рівності всіх перед законом і судом, яка припускає безумовне право суб'єкта на судовий захист прав. Ось чому, крім юридичної рівності, важливою є наявність незалежного судового правосуддя, яке ґрунтується на верховенстві закону і додержанні принципу поділу влади. Цими вимогами законність проявляє себе як елемент (ознака) демократичного режиму.

Особливо  варто підкреслити, що і законність у цілому, і всі без винятку  принципи законності мають за мету забезпечення і захист прав і свобод громадян, їх правового статусу. (2,с.449)