Автор работы: Пользователь скрыл имя, 24 Февраля 2011 в 15:39, лекция
Податкова політика у провідних країнах з розвиненою економікою в даний час спирається на теоретичні постулати економіки пропозиції (ЕП) – сучасної економічної думки, що пропонує боротьбу з кризовими явищами, що вразили економіку провідних промислово-розвинутих країн (ПРК) наприкінці 1970-х – початку 1980-х рр. (інфляція, зниження темпів економічного зростання, безробіття, зріст "тіньової" економіки та ін.), шляхом радикального зниження граничних податкових ставок.
Міжнародне податкове право оперує визначеними уніфікованими категоріями, найважливішими з яких є наступні:
Податковий суверенітет – право будь-якої держави встановлювати будь-які податки на будь-які джерела доходів, так чи інакше пов'язані з цією державою, проводити будь-як податкову політику у своїх національних кордонах.
Податкова юрисдикція – територія, всередині якої діють відповідні податкові закони.
Одним із ключових понять податкового права є резидентство, яке має на увазі, що кінцева податкова відповідальність фізичної або юридичної особи несеться по місцю резидентства, тобто резиденти даної юрисдикції обкладаються податками на усі свої доходи з усіх джерел, включаючи і закордонні джерела доходів.
Для визнання юридичної або фізичної особи резидентом розглядається критерій наявності податкового доміциля.
Податковий доміциль – сукупність визначених ознак, необхідних для визнання фізичної або юридичної особи платником податків.
Серед таких ознак для юридичних осіб виділяють:
– місцезнаходження органа керування фірмою;
– фактичне місце керування компанією;
– місце реєстрації (інкорпорації);
– наявність у даній юрисдикції "резиденції", тобто службового будинку на правах власності або законного володіння, що використовується постійно.
Для фізичних осіб повинне прийматися в увагу:
– наявність житла в даній юрисдикції;
– місцезнаходження центра життєвих інтересів;
– громадянство;
– час перебування в даній юрисдикції (звичайно не менш 183 дні у році).
При наявності ознак податкового доміциля фізична або юридична особа вважається резидентом даної юрисдикції, якщо ознаки податкового доміциля відсутні – нерезидентом.
Постійне представництво – місце діяльності, розташоване в одній державі, через яке здійснюються комерційні операції підприємства (одержання доходів) особою з постійним місцеперебуванням (резидентом) в іншій державі.
При виході компанії або фізичної особи на міжнародні ринки податкові проблеми збільшуються. Кожна країна має свою податкову систему, свої податкові ставки, що відповідають податковому законодавству. Тому при веденні комерційної діяльності в глобальній економіці приходиться враховувати:
– національні податки і податкові закони;
– податки і податкові закони іноземних держав;
– міжнародні податкові закони.
Поряд зі складностями оподатковування в різних країнах, поряд з виникненням міжнародного подвійного оподатковування існують і певні переваги ведення зовнішньоекономічної діяльності – використовуючи різницю в податкових ставках, пільги, більш ліберальні закони, можна здійснювати перекидання капіталу і доходів у найбільш сприятливі з податкової точки зору країни.
При веденні зовнішньоекономічної діяльності серед усіх можливих ризиків (політичних, комерційних, валютних і ін.) можна виділити і податкові. Податкові ризики можуть бути пов'язані зі змінами в податковій політиці даної країни, введенням нових форм обкладання, зміною ставок прибуткових податків, введенням нових митних зборів, скасуванням податкових пільг і т. ін.
Податкові ризики не страхуються, і умовно їх можна поділити на непередбачені, котрі найчастіше зв'язані з політичними причинами, і передбачувані, котрі можна передбачити, знаючи тенденції в податковій теорії і податковій політиці.