Референдум. Його поняття та види

З другого питання — про скасування депутатського імунітету — «за» проголосували 89,06 відсотка, «проти» — 9,57 відсотка, недійсні — 1,24 відсотка бюлетенів.

Трете питання — про скорочення кількості депутатів парламенту з 450 до 300 — підтримали 89,97 відсотка громадян. Проти — 8,68 відсотка, недійсні —1,22 відсотка бюлетенів.

Четвертому  питанню — про необхідність формування двопалатного парламенту — сказали «так» 81,8 відсотка громадян, «ні» - 16,67 відсотка. Недійсні — 1,39 відсотка бюлетенів.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. Правова регламентація  організації референдумів  та визначення  їх результатів.

Законами  України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", "Про Центральну виборчу комісію" детально регламентуються повноваження цих комісій, організація їх роботи. Вельми важливою з точки зору захисту прав суб'єктів референдуму є норма, яка передбачає можливість оскаржити рішення і дії комісії з референдуму у вищестоячу комісію з референдуму, а у випадках, передбачених Законом, і в суд (ст. 31).

По аналогії із законодавством про вибори у законодавстві про референдуми вирішено питання про право на оскарження помилок у списку громадян, які мають брати участь у референдумі (ст. 34 Закону).

На стадії підготовки референдуму відбувається також широка кампанія по роз'ясненню населенню мети референдуму, змісту питань, що виносяться на нього, ознайомленню з порядком голосування тощо. Відповідно до ст. 8 Закону про референдум, громадянам, політичним партіям, громадським організаціям, масовим рухам, трудовим колективам надається право вільної агітації за прийняття закону або іншого рішення, що виноситься на референдум, а також проти прийняття закону чи рішення.

Всі рішення щодо референдуму, а також проекти законів, інших рішень, які виносяться на референдум, підлягають опублікуванню засобами масової інформації. Останні висвітлюють хід підготовки і проведення референдуму, їхнім представникам гарантується вільний доступ на всі збори і засідання, пов'язані з референдумом, і одержання інформації.

Найбільш  відповідальну стадію референдуму  становить голосування і визначення підсумків референдуму. Саме на цій стадії виявляється воля народу і відбувається ухвалення закону чи іншого рішення. Тому суворе і неухильне дотримання вимог процедури, всіх процесуальних гарантій набуває тут особливого значення.

Для забезпечення повної свободи волевиявлення на референдумі Законом передбачена  система певних заходів і правових гарантій щодо організації і проведення голосування, які сприяють дотриманню таємниці голосування, недопущенню різних порушень законодавства.

У загальному порядку голосування проводиться  в день референдуму із 7 до 20 години. Також існує процедура дострокового голосування, голосування у місцях перебування громадян, коли вони за станом здоров'я або з інших причин не можуть прибути в приміщення для голосування.

Голосування відбувається у спеціально відведених і обладнаних за законом належним чином приміщеннях. Кожний громадянин голосує особисто. Бюлетені для голосування заповнюються голосуючим у кабіні або кімнаті для таємного голосування.

Законом передбачається низка вимог щодо змісту і форми бюлетенів.

Важлива роль у здійсненні контролю за дотриманням встановленого порядку голосування належить громадськості.

Третя стадія референдного процесу завершується підбиттям підсумків голосування на референдумі.

В українському законодавстві про референдуми  детально врегульовані порядок підбивання підсумків голосування, умови дійсності бюлетенів і ті вимоги, яким мають відповідати протоколи голосувань.

Визначаються  недійсними бюлетені для голосування  невстановленого зразка, а також  бюлетені, які не містять точно  встановленого рішення громадян. Якщо виникають сумніви щодо дійсності бюлетеня, питання вирішується дільничою комісією з референдуму шляхом голосування її членів (ст. 40 Закону).

Відповідна  комісія з референдуму може визнати  результати референдуму недійсними через допущені в ході голосування або під час підрахунку голосів порушення Закону про референдум (ст. 41).

Проект  Закону, рішення вважається ухваленим громадянами, якщо за нього було подано більшість голосів громадян від числа тих, хто взяв участь у референдумі.

Референдум  визнається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше  половини громадян, внесених до списків для голосування, а референдум з питань дострокового припинення повноважень Верховної Ради та Президента визнається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше двох третин від загальної кількості громадян, внесених до списків для голосування.

Закон, прийнятий шляхом референдуму, не потребує видання спеціального акту про введення його в дію. Згідно із ст. 44 Закону про всеукраїнський та місцеві референдуми, закони, інші рішення, прийняті референдумом, обнародуються у встановленому законодавством порядку опублікування правових актів Верховної Ради і вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо у самому законі, рішенні не визначено інший термін.

Датою прийняття закону чи рішення вважається день проведення референдуму.

На відміну  від виборчого законодавства, яке  передбачає кілька підстав для призначення повторних виборів, ст. 43 Закону про всеукраїнський та місцеві референдуми передбачає єдину умову, яка дає право Верховній Раді призначити повторний всеукраїнський референдум — якщо під час його проведення були допущені грубі порушення Закону. Визнання ж референдуму таким, що не відбувся, не є умовою для призначення повторного референдуму. Оскільки очевидно, що громадян, які проігнорували голосування, не цікавить, яке рішення буде прийнято, і вони згодні підтримати будь-яке з них. З іншого боку, неучасть у референдумі може свідчити про негативне ставлення громадян до самого законопроекту. Тому будь-який результат (як позитивний, так і негативний) є рішенням самих громадян, їхнім волевиявленням.  
 
 
 

5. Правові наслідки  референдуму.

У Законі про референдум передбачені норми, що мають сприяти дотриманню законності при проведенні референдуму. Ст. 10 Закону встановлює можливість притягнення до відповідальності осіб, що перешкоджають шляхом насильства, обману, погроз або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином права брати участь у референдумі, вести до голосування агітацію, а також членів комісії з референдуму, посадових осіб, які вчинили підлог документів референдуму, завідомо неправильний підрахунок голосів, порушили таємницю голосування або допустили інші порушення Закону. Ця стаття відсилає до чинного адміністративного та кримінального законодавства, норми якого визнають конкретні міри покарання за вчинені правопорушення.

Ст. 186-4 Кодексу України про адміністративні порушення передбачає, що публічні заклики або агітація за бойкотування референдуму, перешкоджання членам ініціативної групи у збиранні підписів громадян під вимогою про проведення референдуму, а так само будь-яка агітація в день проведення референдуму; видача членом дільничної комісії з референдуму бюлетеня для голосування за іншу особу; втручання у роботу комісій з референдуму, що перешкоджає виконанню ними обов'язків, пов'язаних з підрахунком голосів або визначенням результатів референдумів, — тягнуть адміністративну відповідальність у вигляді накладення штрафу.

Ст. 129-1 Кримінального кодексу України  передбачає, що перешкоджання шляхом насильства, обману, погроз, підкупу або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином права брати участь у референдумі, вести агітацію у день проведення референдуму — карається позбавленням волі на строк до п'яти років або виправними роботами на строк до двох років, чи штрафом до десяти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.

Ті самі дії, вчинені членом комісії з  референдуму або іншою службовою  особою, караються позбавленням волі на строк від одного до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років чи штрафом від семи до п'ятнадцяти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.

Підлог документів референдуму, приписка, завідомо неправильний підрахунок голосів, порушення таємниці голосування, вчинені членом комісії з референдуму або іншою службовою особою, караються позбавленням волі на строк від одного до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років чи штрафом від семи до п'ятнадцяти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки.

Прийняття конституції шляхом референдуму  звичайно супроводжується запровадженням відповідного порядку (єдиного, одного з можливих чи альтернативного) внесення до неї змін. Іншими словами, референдна форма прийняття конституції  забезпечує останній якість підвищеної «жорсткості», тобто порівняно ускладнений порядок її змін. Водночас існує думка, що конституції, прийняті шляхом референдуму, є більш досконалими у порівняні з тими, які прийняті представницькими органами, і юридична коректність конституцій залежить від ступеня участі політиків у процесі їх прийняття. Однак значення цієї тези не треба перебільшувати. Реалізація конституційних положень залежить не тільки від їх коректності, а значно більше від якості того соціально-політичного і економічного тла, на якому конституція має діяти.

Нерідко також стверджують, що референдна форма  прийняття конституції забезпечує їй найвищий рівень легітимності у зв'язку з тим, що механізми прямої демократії, до яких віднесений референдум, є первинними і зверхніми відносно механізмів представницької демократії, уособлених у першу чергу парламентом. Подібні твердження нерідко дістають підтвердження в юридичних актах.

За приклад  можна навести цитоване положення  статті 5 Конституції, за змістом якого  зміна найголовніших положень щодо конституційного ладу не може бути здійснена шляхом прийняття відповідного акта Верховною Радою України  навіть на основі кваліфікованої більшості від її конституційного складу і потребує затвердження цього акта всеукраїнським референдумом. До того ж майже загальним є порядок, за яким рішення, прийняті референдумом, не потребують затвердження державними органами і можуть бути змінені або скасовані тільки референдумом. Нерідко закони, прийняті референдумом, офіційно вважаються такими, що мають відносно вищу юридичну силу на «підконституційному» рівні правотворчості.

Але навряд чи тезу про найвищу легітимність конституції, прийнятої шляхом референдуму, треба вважати вихідною. Головним є те, щоб вона була взагалі легітимною, тобто прийнятою у спосіб, який прямо визначений у попередній конституції або очевидно випливає з її змісту. Інакше усе буде зведене до питання політичної доцільності щодо прийняття нової конституції. Без усяких сумнівів є легітимною чинна Конституція, адже вона була прийнята у спосіб, який прямо передбачався її попередницею: в статті 97 Конституції (Основного Закону) 1978 p. із змінами і доповненням до компетенції Верховної Ради України було віднесено прийняття Конституції і внесення до неї змін. Саме з відповідних позицій необхідно розглядати можливість прийняття нової Конституції.

Можливість  прийняття нової Конституції, як і можливість внесення змін до чинної, є питаннями доцільності, які уповноважені ставити і належними способами вирішувати учасники безпосереднього політичного процесу. Але і з суто юридичних позицій можна стверджувати, що чинна Конституція, як і основні закони інших держав, несе у собі своєрідний «ген смерті», адже вона включає розділ, поіменований «Внесення змін до Конституції України». Вочевидь, за змістом цього розділу не може бути прийнята нова Конституція, хоча може бути здійснена ревізія (прийняття нової редакції) чинної. Характерно, що у вітчизняній юридичній практиці ревізія звичайних законів здійснюється шляхом прийняття, по суті, нового за змістом закону, поіменованого «закон про внесення змін» до попереднього.

Уже саме уможливлення конституційних змін спростовує віднесеність тези про так звану стабільність Основного Закону до інструментарія тих, хто уповноважений здійснювати його офіційну експертизу. Конституція не може бути «священною коровою», адже вона покликана забезпечувати суспільний поступ і зумовлений ним державно-правовий розвиток. Своєчасність тих чи інших конституційних змін, їх зміст і рівень радикальності залежить насамперед від політичного вибору, здійснюваного в конкретних умовах. Як засвідчує світовий досвід, цей вибір і його практична реалізація завжди супроводжується політичною боротьбою, що є, по суті, складовою перманентного конституційного процесу.