Туризм в Украине на современном етапе

     Україну як дійсного члена МТСС представляє  Туристична спортивна спілка (ТСС), створена одночасно з МТСС (грудень 1990 p.). Ця громадська організація працює на основі затвердженого статуту  і має на меті об'єднання зусиль членів Спілки та координацію їх діяльності щодо сприяння розвитку спортивно-оздоровчого  туризму в Україні.

     На  кінець 1990-х pp. такі організації, як Харківська обласна ТСС, Вінницька ТСС, Дніпропетровська ТСС, Федерація спортивного туризму  республіки Крим, Одеський обласний спортивно-туристський  клуб "Одеса", Севастопольський клуб туристів, Миколаївський клуб мандрівників, AT "Гірський клуб", Донецький обласний клуб туристів і "Гірська спілка" м. Одеси входять до складу МТСС як дійсні члени.[8,54]

     У 1991 р. було укладено Угоду про співробітництво  в галузі туризму країн СНД, створення  єдиного правового туристського простору, застосування єдиної міжнародної  системи класифікації та стандартизації туристських послуг. Для розвитку цієї угоди МТСС розробила й ухвалила на основі Загальної декларації прав людини, Міжнародної хартії фізичного виховання (ЮНЕСКО), Хартії туризму та Кодексу туриста (ВТО) "Міжнародну хартію спортивного туризму" з 10 статей. У ній, зокрема, сказано, що спортивний туризм як всеохоплююча форма оздоровчого, спортивного, пізнавального туризму та мандрівок є найефективнішим напрямом сучасного розвитку світового туризму.[23,48]

     Характерною ознакою спортивно-оздоровчого туризму  є різноманітність форм і багатоваріантність програм його організації та розвитку: спортивні походи, чемпіонати, змагання, експедиції тощо. Загальна доступність  спортивно-оздоровчого туризму сприяє масовій участі людей, особливо молоді, у природничо-пізнавальних походах, експедиціях та інших туристських  акціях з активними засобами пересування  на маршрутах.

     Туристські  організації, що прийняли хартію, зобов'язалися  активно взаємодіяти з громадськими організаціями, парламентськими та урядовими органами країн СНД  і Балтії у розвитку оздоровчо-спортивного  туризму; допомагати спортивним туристським  групам здійснювати спортивні походи територією своєї країни; сприяти  становленню єдиного туристського простору, максимальному спрощенню  паспортно-візових, митних та інших  формальностей для переміщення  туристів по території країни; не допускати  дискримінації щодо вибору маршруту походу і мандрівки; захищати довкілля й туристське середовище, пам'ятки історії  та культури; проводити профілактичні  роботи для запобігання нещасним випадкам і гарантування безпеки  туристів.

     22 - 23 лютого 1997 р. у Києві відбувся IX конгрес МТСС. Рішенням конгресу  було схвалено проект концепції  єдиного туристського простору (ЄТП)  для країн СНД і Балтії, створено  Міжнародну федерацію спортивного  туризму [36,28]- громадську структуру, покликану безпосередньо здійснювати практичні заходи, спрямовані на розвиток спортивного туризму на цьому просторі.

     Основні положення цієї концепції розроблені на принципах, що відповідають Міжнародній  хартії спортивного туризму і  забезпечують безумовну доступність  проведення категорійних спортивних походів  та подорожей на туристсько-рекреаційній території держав СНД і Балтії.

     Відповідно  до положень Міжнародної хартії спортивного  туризму та вищезгаданої концепції  більшість членських організацій  МТСС (у тому числі українських) прагнуть застосувати єдиний підхід для оцінки спортивної, суддівської, інструкторської  та інших видів кваліфікації туристів за допомогою створення сучасної нормативної та вдосконалення вже  існуючої бази спортивно-оздоровчого  туризму. Розроблено та затверджено "Правила  змагань зі спортивного туризму" і "Єдину спортивну класифікацію".

     На  сьогодні в Україні сформовано висококваліфікований кадровий корпус працівників оздоровчо-спортивного  туризму, а також громадського активу. Організаційними та методичними  центрами розвитку оздоровчо-спортивного  туризму є туристські клуби та секції. Діє спеціалізована контрольно-рятувальна служба.

     Упродовж  останніх років в Україні організовано і проведено низку національних та міжнародних заходів з різних видів оздоровчо-спортивного туризму. Так, на Міжнародній олімпіаді зі спортивного туристського багатоборства, що відбулася в Криму, команди  України посіли перші місця з  гірського та велосипедного туризму.

     Світове співтовариство визнало туризм ефективним засобом індивідуального й колективного вдосконалення, важливою складовою  якого є послуга суто інтелектуального характеру – екскурсійна діяльність[4,12] з її просвітницькою, духовною та освітньою функціями.

     Невичерпні  екскурсійні ресурси багатьох регіонів нашої країни разом з глибинним  національним духовним корінням і традиціями українського народу дають підставу стверджувати, що саме екскурсії можуть стати активним і змістовним засобом  гармонізації особистості, її духовного  зростання в новій демократичній Україні. Вони є джерелом нової інформації, нових вражень і відчуттів.

     Глобальний  етичний Кодекс туриста, прийнятий  ВТО на порозі нового тисячоліття, наголошує  на необхідності широкого доступу населення  до культурних і релігійних пам'яток, визнає, що кошти, які отримують з  відвідання об'єктів і пам'яток культури, слід хоча 6 частково використовувати  для підтримання, охорони та реставрації  цієї спадщини.

     Прийнятий у червні 2009 р. Верховною Радою Закон України "Про охорону культурної спадщини" прямо стосується туризму. Адже нині відтворюється стародавня історія Білгорода-Дністровського, яка налічує вже 2500 років, Любеча, Дубна та Корця, Новгорода-Сіверського та Кам'янця-Подільського, Херсонеса та Керчі, Ольвії та Острога, гетьманських столиць - Батурина, Чигирина, Глухова та десятків інших міст.[50,34]

     З метою створення суцільної загальнодержавної  мережі маршрутів і турів різного  спрямування та тривалості, найповнішого задоволення потреб різних категорій  вітчизняних та іноземних туристів і екскурсантів, розвитку туристичної  діяльності в Україні розроблено інноваційний туристський продукт - Національну систему туристсько-екскурсійних маршрутів "Намисто Славутича". Вона охоплює всі області Україні  та Автономну Республіку Крим.

     В областях регіону "Намисто Славутича" зосереджені великий природно-рекреаційний та історико-культурний потенціал, розвинена  туристська інфраструктура й транспортна  мережа, значна матеріальна база туризму, діють численні туристські підприємства та організації різної форми власності, що створює передумови для впровадження Національної системи "Намисто Славутича" в життя і зумовлює можливості та перспективи розвитку туристської  галузі в Україні.

     Система туристсько-екскурсійних маршрутів "Намисто  Славутича" передбачає якнайповніше висвітлення історико-культурного  потенціалу регіону під час туристських  подорожей та екскурсій. З цією метою  складено детальний перелік історико-культурних пам'яток регіону "Намисто Славутича"[23,51] за географічним принципом - відомості про наявність екскурсійних об'єктів у населених пунктах туристського регіону з урахуванням часу їх створення.

     У межах Національної системи "Намисто  Славутича" розроблено рекомендовані  туристсько-екскурсійні маршрути за тематичними напрямами по місцях, багатих на пам'ятки історії, культури, архітектури та природи, а також  пов'язаних з життям і діяльністю видатних людей. Тематичні напрями  рекомендованих туристсько-екскурсійних маршрутів визначено з урахуванням  найважливіших віх історичного  та культурного життя українського народу.

     Розробка  та впровадження Національної системи  туристсько-екскурсійних маршрутів "Намисто  Славутича" мають задовольнити найвишуканіші  туристські смаки, пізнавально-рекреаційні  потреби вітчизняних та іноземних  туристів і екскурсантів, збільшити  туристські потоки, забезпечити ефективне  використання природно-заповідного  фонду, пам'яток археології, історії, культури та архітектури, зберегти туристські ресурси  країни, відродити національну свідомість, традиції та духовність українського народу, сприяти соціально-економічному та культурному розвитку країни, перетворити  Україну на туристську державу світового  рівня. За ініціативою Президента України  створено туристсько-екскурсійний маршрут "Золоте кільце "Намиста Славутича" - перлини історії, архітектури і  культури часів Київської Русі.

     Нині  під охороною держави перебуває 160 тис. пам'яток.[26,48]. Це справжня скарбниця нашої національної спадщини, до якої пролягають десятки туристських маршрутів. Туристи мають можливість ознайомитися з історією та культурою України з давніх часів до сьогодення. У південній частині України зосереджені численні пам'ятки археології. Цікавими для туристів є розкопки античних міст Північного Причорномор'я - Тіри, Ольвії, Херсонеса, Пантікапея.

     Найвизначніші історико-культурні пам'ятки знаходяться  в Києві, Львові, Кам'янці-Подільському, Одесі, Чернігові. Туристів приваблюють  Латинський собор у Львові, Успенський собор Києво-Печерської лаври, Софійський, Михайлівський Золотоверхий та Володимирський собори в Києві.[43,78]

     Від взаємодії органів охорони пам'яток, їх збереження, реставрації та дослідження, ознайомлення з ними широких верств населення, особливо школярів і молоді, залежить майбутнє держави. Варто підкреслити  велике виховне значення цієї роботи. Не останню роль відіграють і економічні важелі.

     Про це свідчить досвід деяких країн світу (Велика Британія, Єгипет, Греція, Індонезія), де питання збереження й пропаганди культурної спадщини перебувають під  опікою органів державного регулювання, які забезпечують також розвиток туризму.

     Тож надзвичайно важливим є Наказ  Держкоммолодьспорттуризму від 17.01.2001 р. № 7/62 "Про затвердження ліцензійних  умов впровадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності"[3,47].

1.3 Розвиток готельного господарства, туристської інфраструктури.

     Мережа  туристських підприємств активно  формувалась наприкінці 70-х - упродовж 80-х pp. Як свідчить аналіз, більшість  готелів, мотелів, кемпінгів, санаторіїв, баз відпочинку та туристських баз  будувались за проектами, які не відповідають міжнародним стандартам. Інтенсивна їх експлуатація в період масового туризму (60 -80-ті pp.), а також несвоєчасне  проведення капітальних та поточних ремонтів призвели до значного зносу  цих будівель та їх оснащення. Тому пріоритетним напрямом зміцнення матеріальної бази туристських підприємств має  бути проведення реконструкції, модернізації та будівництва об'єктів туристської  сфери за рахунок власних коштів підприємств і за допомогою інвестицій, у тому числі іноземних.

     За  даними Міністерства фінансів України, на реконструкцію та будівництво  закладів туризму впродовж 2007 - 2009 pp. вкладено коштів близько 400 млн грн (приблизно 80 млн дол. США) - власних, бюджетних, інвестованих і кредитованих[25,45]. Динаміка обсягів виконаних робіт

     За  умов складної економічної ситуації в Україні обсяги вкладень у зміцнення  матеріальної бази зростають повільно і не відповідають потребам галузі.

     Враховуючи  гостру потребу в інвестиціях  для реконструкції та будівництва  об'єктів туристської індустрії, проводиться копітка робота щодо пошуку та залучення іноземних інвесторів. Розроблений і розповсюджується рекламний матеріал у вигляді  інвестиційних пропозицій, який увійшов  до мультимедійного каталогу "Україна. Погляд у XXI століття"[36,17]. Матеріали щодо залучення коштів інвесторів для будівництва та реконструкції туристських підприємств були надані практично всім торговельно-економічним місіям України, посольствам та консульствам України за кордоном.

     Як  свідчить досвід, інвестори передусім  звертають увагу на підприємства, які можуть запропонувати якісні сучасні інвестиційні проекти, бізнес-плани, і тому доцільно вкладати кошти в  їх розробку.

     Щорічний  моніторинг, який проводиться Комітетом  за діяльністю підприємств туристської  сфери щодо розвитку та зміцнення  матеріальної бази, дає змогу зробити  висновок про недостатню увагу з  боку більшості керівників закладів розміщення туристів до цього важливого  питання. Вони не проводять належної роботи щодо пошуку інвесторів, не організовують  розробку відповідних бізнес-планів, інвестиційних проектів, що не дає  їм можливості брати участь у міжнародних  інвестиційних ярмарках, салонах, переговорах  з міжнародними банківськими та фінансовими  колами.