Экологическое страхование

План

 Вступ 

1. Екологічне страхування: поняття, юридична природа.
2. Об’єкти  та суб’єкти екологічного страхування.
3. Види екологічного страхування.

 Висновок 

 Список літератури  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

   Перехід України на ринкові методи господарювання супроводжується кризою практично в усіх сферах суспільних відносин: політичній, економічній, соціальній, екологічній, що вимагає розробки нових організаційних і економічних механізмів їхнього регулювання.

  Стратегія сталого соціально-економічного розвитку, перехід до якої не має для України альтернатив, може реалізовуватися тільки за умови використання принципу забезпечення екологічної безпеки всіх суб'єктів економічних відносин, що передбачає, в тому числі, забезпечення гарантій компенсації збитків, що виникають унаслідок порушення норм та правил раціонального природокористування та екологічної безпеки.[1]

  Економічна самостійність суб'єктів господарювання визначає потребу в  регулюванні взаємовідносин між ними на базі адекватного відображення існуючих реалій їхнього впливу на навколишнє природне середовище. В той же час методологічна незавершеність і відсутність повноцінної нормативно-законодавчої бази знижує ефективність і обмежує сферу застосування того чи іншого інструмента в загальній системі економічних регуляторів екологічної безпеки. В такому контексті правомірна постановка задачі про удосконалювання і розвиток механізмів і інструментів, що забезпечують екологічну безпеку, в тому числі, розробки  ринкових механізмів регулювання екологічного ризику і введення страхування екологічних ризиків у загальну систему таких механізмів.

   На даний час можна констатувати зрушення в практичному рішенні проблеми екологічного страхування в Україні: розроблено проект Закону про екологічне страхування; уже діє цілий ряд законодавчих актів, що встановлюють відповідальність за забруднення навколишнього природного середовища, наприклад, що реалізують механізм обов'язкового страхування при транспортуванні небезпечних речовин і експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки.

  В той же час  багатоплановість, складність і недостатність розробки проблеми страхування екологічних ризиків у системі економічних регуляторів екологічної безпеки в сучасних умовах, наявність ряду дискусійних питань у цій області підтверджують актуальність теми даної роботи. 
 
 
 

1. Першопричинами росту екологічної небезпеки в сучасних умовах спаду виробництва в Україні є нагромадження екодеструктивного потенціалу, зниження надійності технічних систем, погіршення структури економіки на користь розвитку регресивних галузей, що мають негативну, особливо економічну і соціальну, обумовленість, у тому числі, через погіршення стану здоров'я і зниження рівня тривалості життя населення.

   Науково-технічний прогрес впливає на розвиток людства як позитивно, так і негативно. Позитивні риси проявляються в задоволенні всіх духовних і матеріальних потреб людства, а негативний вплив - в погіршенні середовища життя і нехтуванні законів природи і космосу в цілому.

  На сьогодні відносно чисті території в Україні складають лише 7% від загальної площі, умовно чисті - близько 8% земель, а мало забруднені - 15%. Понад 70% 0 це території з небезпечними для людини умовами життєдіяльності, а 1,7% загальної площі України віднесені до категорії "території екологічного лиха". Шлаконакопичувачі та звалища займають близько 0,3% території України, в той час коли на заповідники припадає 2,6% території[2]

  Принцип екологічної відповідальності передбачає запровадження відповідальності за будь-які порушення екологічного законодавства, за шкоду, завдану третім особам та довкіллю.

  Екологічне страхування є одним із способів забезпечення принципу екологічної відповідальності в умовах ринкових відносин. Суть цього механізму полягає, з одного боку, у наданні гарантій компенсації шкоди, спричиненої життю та здоров'ю громадян, майну громадян і організацій, а також у відшкодуванні збитків від забруднення навколишнього природного середовища або погіршення якості природних ресурсів, яке виникло у зв'язку з виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та застосуванням небезпечних речовин. З іншого - це механізм захисту майнових інтересів суб'єктів підприємницької діяльності, що являють собою небезпеку для довкілля.

  Увага науковців, що досліджують питання екологічного страхування, зосереджена в основному на страхуванні відповідальності власників потенційно небезпечних виробництв та об'єктів.[3] Особисте страхування життя і здоров`я людей від негативного впливу техногенних чинників і майнове страхування, пов'язане з володінням та користуванням майном, природними ресурсами, вирощеною сировиною більшість науковців та практиків хоча і визнають видами страхування, пов'язаними з ризиками екологічного характеру, однак безпосередньо до екологічного страхування їх не відносять.

  Аналіз законодавчої міжнародно-правової практики та досвіду окремих зарубіжних країн дозволяє зробити висновок, що основним об'єктом екологічного страхування має визнаватись ризик заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Таке страхування здійснюється в багатьох країнах, наприклад, у Німеччині, Бельгії, Великобританії, Нідерландах, США, Швейцарії, Італії, Японії.

  Отже, екологічне страхування - це страхування цивільно-правової відповідальності виробництв, джерел підвищеної небезпеки для довкілля, за заподіяну шкоду, яка може бути завдана громадянам та юридичним особам, внаслідок аварійного забруднення навколишнього природного середовища. [4]

  Захист від екологічних ризиків може здійснюватись не тільки через страхування відповідальності, а й через майнове страхування (страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом України "Про нафту і газ" (ст. 7.18 та ін.)) і особисте страхування (страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного впливу іонізуючого випромінювання на їхнє здоров'я за рахунок коштів ліцензіатів (ст. 7.21)) тощо.

  Головною відмінною рисою саме екологічного страхування є те, що його об'єктом є ризик цивільної відповідальності і ризик пред'явлення власнику або користувачеві об'єкта підвищеної екологічної небезпеки (страхувальнику) майнових претензій щодо відшкодування збитків з боку фізичних або юридичних осіб згідно норм цивільного законодавства.

  Суб'єктами ринку екологічного страхування є:  

1. держава; 

2. підприємства;

3. громадянин-власник; 

4. населення; 

5. страхові компанії.

  Держава представлена на цьому ринку органами виконавчої, законодавчої та місцевої влади, котрі виступають головними замовниками, координаторами і контролерами екологічного страхування. Інтерес держави у запровадженні та розвитку екологічного страхування полягає в тому, що резерви держави перестають бути єдиним джерелом покриття збитків, пов'язаних з техногенними аваріями та катастрофами за шкоду, завдану життю та здоров'ю громадян, майну юридичних і фізичних осіб, стану довкілля тощо. Запровадження системи страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання на об'єктах підвищеної небезпеки, держава зменшує тиск на державний і місцевий бюджети, посилює відповідальність господарюючих суб'єктів на цих об'єктах за можливі негативні наслідки їх діяльності.

  Підприємства та громадяни власники є страхувальниками на цьому ринку. Вони здійснюють сплату страхових внесків, забезпечують через страхування власну відповідальність за аварійне техногенне забруднення довкілля та захищають свої права власності та володіння.

  Підприємства зацікавлені у цьому виді страхування тому, що у разі настання техногенних аварій, підприємства, які є об'єктами підвищеної небезпеки, не в змозі фінансово осилити своє власне виживання і відшкодувати збитки постраждалим. Екологічне страхування полегшує їм виконання цих завдань.

  Громадяни-власники, будучи охоплені цим видом страхування, отримують гарантії захисту власного майна, а за умови настання страхової події -- забезпечення відновлення своїх прав.

  Інтерес населення полягає у забезпеченні відносного збереження умов життєдіяльності та здоров'я людей.

  Інтерес страховика полягає у здатності таким чином організувати страхування екологічних ризиків, щоб затрати на попередження настання страхових подій та виплати, пов'язані зі страховими подіями, не перевищували страхових премій за цим видом страхування. Оскільки збитки, спричинені техногенними аваріями і катастрофами, можуть бути непомірно великими, світова практика екологічного страхування використовує лімітування цивільної відповідальності за заподіяну шкоду.

  2. Суб’єктами ринку екологічного страхування є:

• держава;
• підприємства;
• громадянин-власник;
• населення;
• страхові компанії.

Розглянемо коротко  їх інтереси та функції.

Інтерес держави у запровадженні та розвитку екологічного страхування полягає в тому, що резерви держави перестають бути єдиним джерелом покриття збитків, пов'язаних з техногенними аваріями та катастрофами за шкоду, завдану життю та здоров'ю громадян, майну юридичних і фізичних осіб, стану довкілля тощо. Запровадження системи страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання на об'єктах підвищеної небезпеки, держава зменшує тиск на державний і місцевий бюджети, посилює відповідальність господарюючих суб'єктів на цих об'єктах за можливі негативні наслідки їх діяльності.

Підприємства зацікавлені у цьому виді страхування тому, що у разі настання техногенних аварій, підприємства, які є об'єктами підвищеної небезпеки, не в змозі фінансово осилити своє власне виживання і відшкодувати збитки постраждалим. Екологічне страхування полегшує їм виконання цих завдань.

Громадяни-власники, будучи охоплені цим видом страхування, отримують гарантії захисту власного майна, а за умови настання страхової події — забезпечення відновлення своїх прав.

Інтерес населення полягає у забезпеченні відносного збереження умов життєдіяльності та здоров'я людей.

Інтерес страховика полягає у здатності таким чином організувати страхування екологічних ризиків, щоб затрати на попередження настання страхових подій та виплати, пов'язані зі страховими подіями, не перевищували страхових премій за цим видом страхування.

Функції суб'єктів ринку екологічного страхування

Держава представлена на цьому ринку органами виконавчої, законодавчої та місцевої влади, котрі виступають головними замовниками, координаторами і контролерами екологічного страхування.

Підприємства та громадяни власники є страхувальниками на цьому ринку. Вони здійснюють сплату страхових внесків, забезпечують через страхування власну відповідальність за аварійне техногенне забруднення довкілля та захищають свої права власності та володіння.

Страховики виступають гарантами страхового захисту від реалізованих застрахованих екологічних ризиків.

Оскільки страхові суми в екологічному страхуванні  досить значні і цей вид страхування  передбачає досить вагомі збитки та виплати  з їх відшкодування, якісне виконання  страховиком, що бере на себе відповідальність зі страхування екологічних ризиків, своїх зобов'язань не можливе без інституту перестрахування.

Як свідчить статистика, протягом останнього 10-літ-тя кількість техногенних аварій та екологічних катастроф постійно зростає. Збитки від однієї екологічної застрахованої події подекуди перевищують мільярд доларів. Оскільки переважна більшість страховиків України характеризуються низьким рівнем платоспроможності, перестрахування цих ризиків вітчизняні страховики змушені здійснювати за межами нашої країни. З одного боку, ця ситуація вразлива для української економіки, бо страхові платежі за цим видом перестрахування спрямовуються за кордон.

З іншого — у  разі настання страхової події компенсація  збитків здійснюється із закордонних  джерел, і тому останні приймають форму іноземних інвестицій.

Оскільки збитки, спричинені техногенними аваріями і  катастрофами, можуть бути непомірно  великими, світова практика екологічного страхування використовує лімітування цивільної відповідальності за заподіяну шкоду.