Для успішної реалізації підприємствами інвестиційних  проектів доцільно впроваджувати так  званий інвестиційний контролінг, який включає планування інвестицій, узгодження та затвердження інвестиційних проектів, супроводження проектів і поточне рапортування про проміжні результати їх виконання, а також інвестиційний контроль.

     Під довгостроковими фінансовими інвестиціями розуміються фінансові інвестиції на період понад один рік, а також усі інші інвестиції, котрі не можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент.

     Отже, довгостроковими інвестиціями можуть бути також і вкладення, які спочатку планувалося здійснювати на термін менше одного року у разі, якщо, виходячи із ситуації на ринку, підприємство визнає за неможливе їх реалізацію протягом короткого періоду. Ідеться про  низьколіквідні або неліквідні активи.

     У довгострокові фінансові інвестиції можуть здійснюватися вкладення  підприємства з метою одержання  прибутку, здобуття контролю над іншими підприємствами, одержання доступу  на певний сегмент ринку, створення  інтегрованих корпоративних структур, диверсифікації діяльності тощо. Зазначимо, що через інструментарій довгострокових фінансових інвестицій можна опосередковано здійснювати реальні інвестиції. Наприклад, замість вкладання коштів у придбання основних засобів для розвитку нового виробництва можна придбати контрольний пакет корпоративних прав підприємства, яке володіє відповідними необоротними активами, чи заснувати дочірнє підприємство, наділивши його статутним капіталом, за рахунок якого будуть здійснені реальні інвестиції.

     Об’єктами довгострокового фінансового інвестування можуть бути:

• цінні папери, які засвідчують право власності (акції);
• цінні папери, що засвідчують відносини позички (облігації, ощадні та інвестиційні сертифікати, векселі);
• облігації державних та місцевих позик;
• вкладення в статутний капітал інших підприємств, створених на території країни та за кордоном.

     Довгострокові фінансові інвестиції в балансі  підприємства-інвестора відображаються за такими позиціями:

• довгострокові фінансові інвестиції, котрі обліковуються за методом участі в капіталі,
• інші фінансові інвестиції.

     До  складу довгострокових фінансових інвестицій, що обліковуються за методом участі в капіталі, належать:

• інвестиції в асоційовані підприємства — підприємства, в яких інвестору належить блокувальний (понад 25 %) пакет акцій (голосів) і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора;
• вкладення у дочірні підприємства — підприємства, що перебувають під контролем материнського (холдингового) підприємства. При з’ясуванні питання про віднесення підприємства до категорії дочірніх вирішальну роль відіграє ступінь впливу інвестора при прийнятті рішень стосовно ключових питань господарської діяльності об’єкта інвестування;
• вкладення в спільну діяльність — господарська діяльність зі створенням юридичної особи, яка є об’єктом спільного контролю двох або більше сторін відповідно до письмової угоди між ними.

     До  інших довгострокових фінансових інвестицій належать усі інші фінансові вкладення, які можуть бути об’єктами інвестування: облігації, вкладення в корпоративні права підприємств, які не належать до вище перелічених, тощо.

     Порядок прийняття рішень щодо здійснення довгострокових фінансових інвестицій залежить від  мети та об’єкта вкладень. Якщо головною метою інвестицій є безпосереднє отримання прибутку, то відповідні рішення приймаються після ретельного аналізу інвестиційної привабливості відповідного об’єкта, оцінки доцільності вкладень з погляду їх ризиковості та прибутковості, аналізу альтернативних можливостей використання капіталу. При цьому застосовують широкий набір інструментів і методів оцінки окремих інвестицій та інвестиційного портфеля в цілому.

     У разі здійснення довгострокових фінансових вкладень під впливом інших, ніж  отримання прибутку, цільових установок (наприклад, поглинання конкурентів, у  т. ч. з метою їх ліквідації), слід провести аналіз витрат і вигід відповідних операцій та оцінити їх відповідність загальній стратегії розвитку підприємства.

     Інвестиційні  рішення можуть прийматися лише за наявності відповідних фінансових джерел. У противному разі інвестор може стати неплатоспроможним з  усіма наслідками, які з цього  випливають. Довгострокові інвестиційні вкладення доцільно здійснювати  за рахунок власного капіталу, довгострокових позичок чи коштів, які вивільняються  в результаті дезінвестицій. 

     1.2. Поточні фінансові інвестиції

     Під поточними фінансовими інвестиціями розуміються фінансові інвестиції на термін, що не перевищує один рік, які можуть бути вільно реалізовані  в будь-який момент (крім інвестицій, котрі є еквівалентами грошових коштів).

     У балансі поточні фінансові інвестиції відображаються в складі оборотних  активів підприємства за статтею  «Поточні фінансові інвестиції». До цього виду інвестицій належать вкладення  підприємством тимчасово вільних  коштів у банківські депозити, короткострокові  цінні папери та інші дохідні фінансові  інструменти з метою формування ліквідних резервів та одержання  доходів. Поточне фінансове інвестування може здійснюватися також у рамках політики рефінансування дебіторської заборгованості.

     Поточними фінансовими інвестиціями, крім того, вважаються векселі, якщо вони використовуються як цінний папір. Зокрема, за позицією «поточні фінансові інвестиції»  можуть бути відображені векселі, що придбаваються нижче за номінальну вартість з метою зарахування  кредиторської заборгованості в  сумі номіналу векселя.

     Окрім цього, поточними можуть бути й інвестиції в асоційовані, дочірні підприємства та спільну діяльність зі створенням юридичної особи, якщо вони придбані та утримуються виключно для продажу  протягом 12 місяців з дати придбання, або відповідні асоційовані чи дочірні  підприємства ведуть діяльність в умовах, які обмежують їх здатність передавати кошти інвестору протягом періоду, що перевищує 12 місяців.

     Оскільки  поточні фінансові інвестиції розглядаються  здебільшого як ліквідні резерви, для  підприємства принципове значення має  їх загальна ринкова вартість, тобто  обсяг грошових коштів, які можна  отримати в результаті реалізації портфеля поточних фінансових інвестицій.

     На  відміну від довгострокових фінансових інвестицій, поточне інвестування не потребує наявності відповідних  фінансових джерел, зокрема прибутку, інших позицій власного капіталу чи довгострокових позичок. Основою  прийняття рішень про поточні  фінансові інвестиції є інформація, наведена в оперативному фінансовому  плані (бюджеті ліквідності). Якщо з  плану випливає, що в окремих періодах у підприємства очікується тимчасовий надлишок грошових коштів, то слід прийняти рішення стосовно їх раціонального  використання, зокрема вкладення  в легколіквідні прибуткові інвестиції.

     Управління  поточними фінансовими вкладеннями  слід узгоджувати із політикою оптимізації  залишків грошових коштів на банківських  рахунках та формування резервів ліквідності. Тут фінансисту у пригоді можуть стати широко відомі в світі моделі управління вільними залишками грошових коштів на поточних рахунках: модель Баумоля, модель Міллера-Орра та модель Баранека. Згідно з цими моделями рішення щодо обсягів та кількості операцій у рамках поточних інвестицій слід приймати, враховуючи такі чинники:

• прогнозовані доходи від поточних фінансових інвестицій;
• накладні витрати, пов’язані із здійсненням інвестицій і дезінвестицій;
• величину втрачених доходів у разі зберігання залишків коштів на рахунку в банку (за відсутності інвестицій).

     1.3 Поняття портфеля  фінансових інвестицій  і класифікація  його видів

     Сучасне фінансове інвестування безпосередньо  пов’язане з формуванням «інвестиційного  портфеля». Воно базується на тому, що більшість інвесторів обирають для  здійснення фінансового інвестування більше, ніж один фінансовий інструмент, тобто формують певну їх сукупність. Цілеспрямований підбір таких інструментів представляє собою процес формування інвестиційного портфеля.

     Інвестиційний портфель представляє собою цілеспрямовано сформовану сукупність фінансових інструментів, що призначені для здійснення фінансового  інвестування у відповідності до розробленої інвестиційної політики.

     Оскільки  на переважній більшості підприємств  єдиним видом фінансових інструментів інвестування є цінні папери, для  таких підприємств поняття «інвестиційний портфель» ототожнюється з поняттям «фондовий портфель» (або «портфель  цінних паперів»).

     Головною  метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації основних напрямів політики фінансового інвестування підприємства шляхом підбору найбільш доходних і безпечних фінансових інструментів. З урахуванням сформульованої головної мети будується система  конкретних локальних цілей формування інвестиційного портфеля, основними  з яких є:

• забезпечення високого рівня формування інвестиційного доходу в поточному періоді;
• забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу у довгостроковій перспективі;
• забезпечення мінімізації рівня інвестиційних ризиків, пов’язаних з фінансовим інвестуванням;
• забезпечення необхідної ліквідності інвестиційного портфеля;
• забезпечення максимального ефекту «податкового щита» в процесі фінансового інвестування.

     Розглянемо  сучасні підходи до типізації  інвестиційних портфелів підприємства, що забезпечують реалізацію конкретних форм його політики фінансового інвестування. Така типізація проводиться за низкою основних ознак (рис. 4).

     Також можна класифікувати інвестиційні портфелі підприємства за спеціалізацією основних видів фінансових інструментів інвестування:

• портфель акцій;
• портфель облігацій;
• портфель векселів;
• портфель міжнародних інвестицій;
• портфель депозитних вкладів;
• портфель інших видів спеціалізації.

     У сучасній інвестиційній практиці найбільш часто здійснюється формування комбінованого  портфеля за першими двома ознаками – цілям формування інвестицій та рівню ризиків, що приймаються. Такими основними варіантами комбінованих типів інвестиційних портфелів  є:

• агресивний портфель доходу (портфель спекулятивного доходу);
• агресивний портфель зростання (портфель прискореного зростання);
• помірний портфель доходу (портфель нормального доходу);
• помірний портфель зростання (портфель нормального зростання);
• консервативний портфель доходу (портфель гарантованого доходу);
• консервативний портфель росту (портфель гарантованого росту).

     Рисунок 1.2 – Типізація інвестиційних портфелів підприємства за ознаками 

     РОЗДІЛ  2. ОЦІНКА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТОВ "ФРІНЕТ"

     2.1 Загальна характеристика  господарської діяльності  ТОВ "Фрінет"

     Об’єктом  дослідження виступає Товариство з  Обмеженою Відповідальністю "Фрінет", яке є Інтернет-провайдером на ринках міст Києва, Севастополя та Сімферополя, Житомира і Львова.

     Основним  документом, що регулює діяльність цього підприємства, є Статут. Згідно Статуту основною метою створення  даного підприємства є одержання  прибутку, задоволення на цій основі соціально-економічних інтересів  Засновників і членів трудового  колективу.