Шляхи вдосконалення управління прибутком підприємств

      Ділова  активність – це комплексна характеристика, яка втілює різні аспекти діяльності підприємства, а тому визначається системою таких критеріїв, як місце  підприємства на ринку конкретних товарів, географія ділових відносин, репутація підприємства як партнера, активність інноваційно-інвестиційної діяльності, конкурентоспроможність. Ділова активність може характеризуватися динамікою показників ефективності виробничо-господарської діяльності в цілому. Позитивна динаміка цих показників сприятиме зміцненню фінансового стану підприємства.

      Проаналізуємо показники ділової активності  ТОВ «Дайна» (таблиця 2.14).

      Таблиця 2.14

      Показники оцінки ділової активності і прибутковості  ТОВ «Дайна» 

      Позначення:

ЧРП – чистий обсяг реалізованої продукції;

З – вартість запасів;

Дз  – середнє значення дебіторської заборгованості;

Кз  – середнє значення кредиторської заборгованості;

П – прибуток;

С – собівартість реалізованої продукції;

НА  – необоротні активи.

      Коефіцієнт  оборотності активів вказує на рівень оборотності всього капіталу, інвестованого в підприємство. З кожним роком цей показник на ТОВ «Дайна» зростає, в 2009 році – на 35%, порівняно з 2008роком, в 2010 році зменшився – на 11 %. Це показник капіталовіддачі, оскільки відображає обсяги виручки на гривню інвестованих коштів.

      Коефіцієнт  оборотності оборотного капіталу відображає швидкість його обороту. Інтенсивність  використання оборотного капіталу впливає  на ліквідність підприємства, прибутковість  діяльності, фінансову стійкість  в цілому. В 2009 році коефіцієнт оборотності оборотного капіталу  становив  18,0 а в 2010 році зменшився до 13,2.

     Коефіцієнт  оборотності власного капіталу уточнює  коефіцієнт оборотності активів  і акцентує  увагу на віддачі  грошових коштів акціонерів підприємства. В нашому випадку цей коефіцієнт  зростає в 2009 р,так в 2008 рік -28,4; 2009 рік – 33,8; 2010рік – 20,5.  Аналіз цього показника дає можливість оцінити активність акціонерного капіталу.

      Якщо  Ко.в.к > Ко.а , а на нашому підприємстві  це так і є, можна зробити висновок про збільшення обсягів позикових ресурсів в обороті, про необхідність обґрунтування безпечного рівня цього обсягу для запобігання фінансових ускладнення та зниження дохідності в майбутньому.

      Аналіз  коефіцієнту оборотності запасів  по підприємству дає змогу виявити  резерви скорочення операційного  циклу за рахунок інтенсифікації виробничого процесу, раціоналізації складського господарства, прискорення розрахункових  операцій тощо.

      В умовах економічної кризи й, особливо, кризи неплатежів важливе значення має аналіз оборотності кредиторської і дебіторської заборгованості. Стійкість фінансового становища залежить від співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості. За умов стабільної економіки, якщо дебіторська заборгованість перевищує кредиторську, то це може розцінюватись як прояв потужного нарощення обсягів продажу. Але в умовах інфляції, високих процентних ставок таке явище призводить до збитків.

      На  нашому підприємстві   Ко.д.з > Ко.к.з -  в 2008 році 40,8 > 19,6; в 2009 році 50,2 > 23,9; в 2010 році 40> 15,8,  значить необхідно реалізувати комплекс заходів з прискорення оборотності кредиторської заборгованості  за рахунок впровадження заходів з посилення контролю за станом розрахунків з постачальниками.

      Рентабельність  активів є важливим індикатором  для інвесторів у вирішенні питання щодо вкладення коштів у підприємство. Цей показник регулює перерозподіл капіталів між галузями, видами продукції, виходячи з їх прибутковості. В 2008 році це показник становив 0,7, в 2009 році – 1,5, а в 2010 році зменшився до 0,2.

     Отже, в цілому можна сказати, що з позиції  короткострокової перспективи про  фінансовий стан ТОВ «Дайна», можна сказати, що баланс є частково ліквідним у короткостроковому періоді, а підприємство знаходилося на межі кризи. Підприємство не є платоспроможним. Щодо фінансової стійкості підприємства ТОВ «Дайна», можна зробити висновок про недостатню фінансову автономію підприємства, низький рівень забезпеченості власним оборотним капіталом. Провівши оцінку ділової активності можна зробити висновок про погіршення фінансового стану підприємства. 
 

3. Шляхи вдосконалення  управління прибутком  підприємств

3.1.Резерви  збільшення прибутку  ТОВ «Дайна»              

      В умовах ринкових відносин суб’єкт  господарювання повинен стрімко  йти  якщо не до отримання максимальної суми прибутку, то до тієї величини прибутку, яка забезпечить динамічний розвиток виробництва в умовах конкуренції, дозволить йому тримати позиції на ринку даного товару, забезпечить його виживання. Рішення цих задач передбачає не тільки знання джерела формування прибутку, але й визначення методів максимального їх використання.

        Управління прибутком виступає  в якості одного з двох базових  напрямків фінансової політики  й ставить своєю метою максимум  доходів по фінансових результатах  з одночасним розширенням загальної номенклатури цього джерела. Реалізація даного джерела  можлива за рахунок постійного оновлення товару і утримання частини виробництва і збуту. Але слід враховувати вплив таких факторів, як зростаюча конкуренція зі сторони інших суб’єктів господарювання і антимонопольна політика країни.

      Одержання прибутку, яке стосується практично  всіх підприємств і фірм, зв’язано з виробничою і підприємницькою  діяльністю. Величина прибутку в даному випадку залежить від правильності вибору бізнесу, від створення  конкурентно можливих умов продажу товару, від об’єму виробництва. В сучасних умовах важливим джерелом  збільшення прибутку є інноваційна діяльність.

     Щоб управляти прибутком, необхідно  розкрити механізм його формування, виявити  вплив і частину кожного фактору його росту і зниження. Важливим фактором росту прибутку, який залежить від діяльності організації, являється ріст об’єму продукції, яка виготовляється відповідно умовам, зниження її собівартості, підвищення якості, покращення асортименту, підвищення ефективності використання виробничих фондів, ріст продуктивності праці, компетентність керівництва.

     Ці  фактори можливо умовно поділити на три частини: виробничі, комерційні, фінансові.

     Виробничі фактори тісно зв’язані з обсягом  виробництва, його ритмічністю, матеріальною, науково-технічною і  організаційно-технічною оснащеністю, відповідно – якісними  параметрами продукції, її асортиментом, структурою і т.д.

     Комерційні  фактори підводять під фінансові  фактори і охоплюють, у широкому розумінні, поняття маркетингу: заключення  господарчих угод  на основі самого дбайливого вивчення діючої і перспективної кон’юнктури ринку, цінове регулювання збуту, його напрямок і організаційно-економічне забезпечення. Надійність прогнозу комерційних факторів опирається, з одного боку, на страхові ризики (в основному ризики втрати майна, зриву постачання, відмови платежу), з іншого – на залучення солідних, платоспроможних клієнтів (замовників, покупців), що в свою чергу, потребує відомих поза виробничих затрат (представницьких, на рекламу та ін.).

     Фінансові фактори, які охоплюють виручку  від реалізації продукції і послуг, підприємницький дохід від  усіх видів діяльності, включаючи:  форму  розрахунків (передбачувані контрактом ); цінове регулювання, в тому числі  знижку у випадку затримання реалізації; залучення кредитів банку або коштів із централізованих резервів; застосування штрафних санкцій; вивчення і вилучення дебіторської заборгованості, а також забезпечення ліквідності інших активів; стимулювання залучення грошових ресурсів на фінансових ринках – прибутку від цінних паперів, вкладів, депозитів, оренди і інших фінансових вкладів.

     Тут вагомий принцип „час – гроші”: чим швидше відбувається надходження  доходів, тим ефективніша вся  діяльність. Тому не слід нехтувати  диференційованою, в залежності від строків реалізації і прогнозу насичення ринку, уцінкою, в тому числі сезонної, періодичною або разовою, відвантаженням своєї продукції найбільш надійним і швидким платникам і іншими методами впливу.

     Важливим  фактором, який впливає на величину прибутку від реалізації продукції, являється зміна обсягів виробництва і реалізації продукції.  Падіння об’єму виробництва при теперішніх економічних умовах, не враховуючи ряд протидіючих факторів, як, наприклад, ріст ціни,  веде до скорочення об’єму прибутку.

     Звідси  маємо висновок про необхідність прийняття невідкладних дій по забезпеченню росту обсягів виробництва продукції  на основі технічного оновлення і  підвищення ефективності виробництва. 

     В результаті цього, важливе значення в ринкових умовах  має показник зміни залишків нереалізованої продукції - чим вище цей показник, тим менше прибутку отримає підприємство. Величина нереалізованої продукції залежить від ряду причин, обумовлених поточною ринковою кон’юнктурою, виробничою і комерційною діяльністю підприємства, умовами реалізації продукції.

     По-перше, обсяг  ринку завжди має  максимальну  величину, і як результат, існує ризик  товарного перенасичення; по-друге, підприємство може виготовляти продукції  більше, ніж реалізувати, із-за неефективної збутової політики. Крім цього, в нереалізованих залишках готової продукції  може зрости  питома вага  більш рентабельних виробів, що потягне за собою сумарний ріст цих залишків в ціновому виразі з розрахунку втраченого майбутнього прибутку.

     Вільні  ціни в умовах  їх лібералізації встановлюються самими підприємствами в залежності від конкурентноздатності даної продукції, попиту і пропозиції аналогічної продукції іншими  виробництвами (за винятком підприємств-монополістів, рівень цін на продукцію яких регулює держава). Тому рівень вільних цін на продукцію являється фактором, який залежить від підприємства. 

     На  протязі виробничого циклу на рівень прибутку впливає ряд факторів, які можна поділити на зовнішні –  які зв’язані з впливом на діяльність підприємства, ринка, країни, географічного положення; і внутрішні – виробничі і позавиробничі.

     Розглянемо  спочатку фактори, які зв’язані з  діяльністю підприємства, і які підприємство може  міняти і регулювати в залежності від поставленої перед підприємством  мети, тобто внутрішні фактори, які можна розділити на виробничі, ті що  зв’язані з операційною діяльністю підприємства, і позавиробничі фактори, ті що не мають зв’язку з виробництвом продукції і з операційною діяльністю підприємства.