Водні ресурси України

Передбачається, що в наступні роки завдяки виконанню програмних заходів  питомі витрати води будуть 270-330 л/доб  на одну людину, згідно прогнозу, загальні обсяги водопотреб комунального господарства порівняно з 2000 р. не зазнають суттєвих змін: у 2005 р. вони можуть бути 3,13-3,16 км³, у 2010 – 3,2-3,29 км³, у 2015 – 3,16-3,32 км³ [11, ст. 54].

Таблиця 4

Прогноз потреб комунального господарства у прісній воді

Промисловість. Обсяги водопотреб промислового виробництва на перспективу визначені на основі гіпотез розвитку галузей промисловості та аналізу динаміки питних витрат води на одиницю виробленої продукції з урахуванням існуючих галузевих нормативів водопотреб.

За оцінкою Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України обсяги промислової продукції у 2010 р. в порівнянні з 2000 р. зростуть на 57,2%, при середньорічних темпах приросту: 3,07. В 2001-2005 роках в середньому за рік темпи приросту промислової продукції складуть 2,55-2,95%, в 2006-2010 – 3,1-4,5%. При цьому найбільш прискореними темпами розвиватимуться галузі легкої, харчової, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості, а також машинобудування і металообробки та промисловості будівельних матеріалів, які є найменш водоємними. Питома вага найбільш водоємних і брудних галузей паливно-енергетичного, металургійного та хімічного комплексів зменшиться – з 58,2% у 2000 р. до 51,2-47,6% у 2010 р. (у незмінних цінах 1998 р.)

З ростом промислового виробництва  відбуватиметься збільшення водопотреб. Загальні обсяги валових промислових водопотреб у 2010 р. в порівнянні з 2000 р. збільшаться на 35%, тобто зростатимуть значно меншими темпами ніж обсяги промислової продукції. До 2005 р. дещо збільшиться обсяг використання поверхневих вод порівняно з 1999 р., а в наступні роки передбачається більш інтенсивне використання морської води, оборотних, повторних і послідовних систем водопостачання. Очікується зростання обсягів використання підземних вод, зокрема для забезпечення господарськопитних потреб у промисловості, а також виробництв, в яких вода входить у склад харчової і іншої продукції. Надалі передбачається, що потреби у свіжій воді стабілізуються і зменшуватимуться у зв’язку з запровадженням маловодоємних і безводних технологій і повним освоєнням вивільнених потужностей систем багатогалузевого використання води.

Сільське господарство. Одним з найважливіших показників, що характеризують стан галузі зрошення земель, є площа, обсяги подивів та врожайність сільськогосподарських культур. Останні відображають технічний стан зрошувальних систем, забезпеченість їх дощувальною технікою та енергозабезпеченість, і в кінцевому випадку визначають обсяги сільськогосподарської продукції на зрошувальних землях.

Подальший розвиток зрошуваного землеробства визначається впливом двох груп факторів. До першої відноситься цінова, кредитна і податкова система та політика державної підтримки галузі. Друга – та, що залежить від товаровиробника, а саме: засобу ведення землеробства на зрошуваних землях та технологія зрошення, впровадження високоврожайних, найбільш чутливих до зрошення сортів та гібридів сільськогосподарських культур, модернізація, реконструкція та поліпшення технічного стану і рівня експлуатації зрошуваних систем, удосконалення управління водорозподілом та поливами, впровадження водообліку із запроваджуванням платного водокористування, яке має стати важливою складовою економічного механізму підвищення рівня раціонального використання водних ресурсів у зрошуваному землеробстві.

В основу прогнозних розрахунків водопотреб зрошуваного землеробства покладені водозберігаючі режими зрошення, які дозволяють підтримувати оптимальне водопостачання сільськогосподарських культур в критичні, найбільш чутливі до дефіциту вологи фази їх розвитку з мінімальними втратами урожаю від недополивів. За рекомендаціями НДІ зрошуваного землеробства водозберігаючі норми для років 95%-ної забезпеченості коливаються в межах 1700-4600 куб. м/га для південного степу, 1700-4200 куб. м/га для північного степу і 1500-3500 куб. м/га для лісостепу.

Ці та інші тенденції трансформувались в комплекс проблем, вирішення яких потребує державної підтримки. Найбільш важливим серед них є:

• забезпечення сталого надійного функціонування наявних меліоративних систем;
• зниження енергоємності та матеріалоємності систем;
• підвищення ефективності використання меліорованих земель;
• покращання екологічного стану зрошуваних та осушених сільськогосподарських угідь;
• кадрове, науково-технічне та нормативно-правове забезпечення функціо-нування галузі;
• впровадження механізму державної підтримки регулювання економічних та правових взаємовідносин в галузі меліорації земель, як складової частини державної аграрної політики; приватизація водогосподарських організацій шляхом створення державних акціонерних товариств.

Сільгоспводопостачання. Водопостачання об’єктів сільськогосподарського призначення передбачає забезпечення господарськопитних, виробничих та протипожежних потреб.

При прогнозуванні водопотреб за основу приймались будівельні норми ВБН 46/33-2,5-05-96. “Сільськогосподарське водопостачання. Зовнішні мережі і споруди”. Норми проектування, згідно яких водоспоживання на господарсько-питні потреби населення приймаються в залежності від кліматичних умов, якості води та інших місцевих умов, а також ступеня благоустрою житлової забудови: на одного мешканця від 30-50 л/доб для забудов не обладнаних внутрішнім водопроводом до 230-350 л/доб для забудов, обладнаних внутрішнім водопроводом і системою централізованого гарячого водопос-тачання. Додатково в розмірі 5-10% враховуються водопотреби місцевої промисловості; на полив в населених пунктах в розрахунку на одного мешканця – 50-90 л/доб, а також витрати води на утримання тварин в розрахунку на одну голову та ін.

За прогнозом передбачається поступове  підвищення питомого водоспоживання в розрахунку на одного мешканця з 107 л/доб до 170 – у 2005 р., 220 – у 2010 р. і 250 л/доб – у 2015 р.

Рибне господарство. Головним користувачем водних ресурсів у рибництві є ставкові господарства, які є основним джерелом надходження товарної рибної продукції із внутрішніх водойм України. Нині державні рибокомбінати мають 69,4 тис. га ставків різних категорій, риболовецькі колгоспи – 1,3 тис. га, тобто на 1 га площі ставка припадає лише 4,2 ц рибної продукції, тоді як до 1991 р. цей показник дорівнював 14 ц/га. Нормативна рибопродуктивність для різних зон України змінюється від 14,5 до 23,5 ц/га. Досвіт передових господарств свідчить, що з 1 га водної поверхні можна отримати риби значно більше, ніж передбачено нормативами.

До 1991 р. питомі витрати води на 1 га водної поверхні і 1 т рибної продукції складали відповідно 25,9 і 26 тис. м , а в 1996 р. вони зменшились відповідно до 8,5 і 20,3 тис. м³. Очікується, що ці показники будуть поступово збільшуватись, а загальні водопотреби рибництва у 2010 р. дорівнюватимуть 1200 млн. куб. м [7, ст. 92].

Таблиця 6

Прогноз потреб сільського господарства

Прогнозні водопотреби, а також  обсяги скиду забруднених стічних  вод, розраховані з урахуванням  ресурсної і відновної спроможності водних джерел, які гарантують сприятливий  екологічний стан. За лімітуючий прийнятий розрахунковий маловодний рік 95% забезпеченості. Обмежуючою умовою є те, що залишковий річковий стік з урахуванням безповоротного водовідбору повинен забезпечити не менше ніж 10 кратне розбавлення забруднених стічних вод, що надходять у водні об’єкти [11, ст. 102].

Загальні потреби у прісній  воді на визначені термінові рівні  складають від 14 до 23 км³, а обсяги скиду забруднених вод повинні зменшитись з 4 до 1 км³. Якщо безповоротний водозабір не перевищуватиме 50 відсотків стоку, що формується у розрахунковий маловодний рік, його ресурси забезпечуватимуть майже 15 кратне розбавлення забруднених стоків. Слід мати на увазі, що до цього часу надзвичайно проблематичною є оцінка обсягів забруднюючих речовин, що надходять до водного об'єкта шляхом змиву з водозбірної площі, і які, за експертними оцінками, можуть досягати такої ж величини як і з організованих джерел. Отже, прогноз-завдання щодо обсягів водокористування, безповоротних витрат і скиду забруднених стоків можна вважати збалансованим за ресурсною і відновною здатністю водних джерел [11, ст. 33].

2. Шляхи оптимізації управління водними

ресурсами за басейновим принципом

2.1. Концептуальні положення басейнової системи управління

1.1. Басейновий принцип управління визнано одним із ефективних методологічних засобів вирішення глобальних екологічних проблем водокористування, охорони вод і відтворення водних ресурсів.

У нашій країні склався свій досвід і своя організаційно-правова та економічна система басейнового  управління. Але її не можна вважати розвинутою та ефективною. Завдання полягає у виведенні діючої басейнової системи на рівень нових вимог у зв’язку з реалізацією Державних програм екологічного оздоровлення басейнів річок, прийняттям міжнародних зобов’язань.

У зв’язку з переходом України на нові форми економічного розвитку та ринкові стосунки, діюча сьогодні система управління водними ресурсами та водним господарством також потребує реформування.

Це по-перше, викликано постійним  зростанням ролі водного фактора, від  якого залежить розвиток і розміщення об’єктів виробництва на території річкового басейну. По-друге, в межах басейну замикаються кругообіги речовин, тобто реалізується більшість балансів і саме водні об’єкти частіше за все є шляхами розповсюдження забруднюючих речовин та їх акумуляції [10, ст. 32].

1.2. Сучасний стан басейнового управління водокористуванням, охороною вод і відтворенням водних ресурсів України характеризується як складна система галузевих, відомчих і місцевих функцій і структур державного управління, які мають переважно галузеву і адміністративно-територіальну (а не басейнову) спрямованість і недосконалий та незбалансований механізм водокористування, охорони вод і відтворення водних ресурсів.

Це обумовлює низку проблем, головними з яких є:

• незбалансованість басейнових екологічної, водогосподарської, аграрної, промислової і комунальної політик, що призводить до неузгодженості пріоритетів, незбалансованості системи водокористування, охорони вод та відтворення водних ресурсів, і, як правило, до розпорошення і нецілеспрямованості використання коштів;
• невизначеність чіткої ієрархії відповідальності за якість водних ресурсів і стан водних об’єктів басейну, використання цільових коштів;
• неузгодженість у прийнятті рішень, щодо цілеспрямованості і першочерговості заходів; їх фінансування;
• невідповідності платежів за використання та за забруднення водних ресурсів і потреб на їх охорону та відтворення;
• недосконалість системи правового регулювання і економічного стимулювання раціонального водокористування та ефективного управління охороною та відтворенням водних ресурсів;
• недосконалість басейнової системи інформаційного та оперативного забезпечення управління, відсутність комплексної басейнової бази даних щодо водокористування, охорони вод та відтворення водних ресурсів;
• недостатність управлінської та екологічної кваліфікації суб’єктів басейнової системи управління.

Для більш системного і поглибленого опису сучасного стану басейнової системи управління необхідно провести комплексну інвентаризацію діючих функціональних положень суб’єктів басейнового управління, законодавчих і нормативно-правових актів щодо регулювання їх взаємовідносин і відповідальності за стан і якість водних ресурсів.

Необхідно також мати комплексну басейнову  базу даних відповідно джерел забруднень і суб’єктів водокористування. Для цього необхідно провести комплексний екологічний експрес-аудит усіх суб’єктів водокористування і джерел забруднення. Системний аналіз сучасного стану басейнової системи управління допоможе конкретизувати напрями її розвитку і обсяги фінансування.

1.3. Виходячи із сучасного стану басейнового управління в Україні, необхідності його системного аналізу та оцінки з урахуванням діючих законодавчих і регламентуючих положень, світового і вітчизняного досвіду розвитку, завдань Загальнодержавної програми розвитку водного господарства та пропозицій науковців, метою розвитку басейнової системи управління є поступове забезпечення басейнової збалансованості водокористування, охорони вод і відтворення водних ресурсів на основі узгодженості правових засад і управлінських дій суб'єктів басейнового управління, спрямованих на досягнення прогресивних стандартів якості водних ресурсів І екологічного стану водних об’єктів.