Водні ресурси України

Відповідно до визначеної мети головним завданням розвитку басейнової системи  управління є вирішення існуючих проблем басейнового управління шляхом приведення діючої системи басейнового управління v відповідність до встановлених принципів та положень басейнового управління і подальше забезпечення досягнення визначеної мети розвитку,

Для побудови розгалуженої структури  завдань розвитку необхідно визначитися  з орієнтирами розвитку басейнової системи управління. Такими орієнтирами  виступають принципи басейнового управління, керуючись якими суб’єкти водокористування, охорони вод і відтворення водних ресурсів розробляють і реалізують свої екологічні та господарські завдання.

В цій пропозиції принципи басейнового  управління сформовані з урахуванням  світових і загальнометодологічних принципів управління навколишнім  природним середовищем та принципів, що визначені в Положеннях діючих в Україні регламентуючих документів, у тому числі у Концепції розвитку водного господарства України, друкованих матеріалів українських вчених [10, ст. 112].

2.2. Керівні принципи розвитку басейнової системи управління

Ці принципи визначені з орієнтацією  на функціональну управлінську (а не господарську) сферу басейнової діяльності, у якій об’єктом управління виступає басейн річки з його діючою структурою водокористування, охорони вод і відтворення водних ресурсів, яку необхідно удосконалювати і розвивати.

Визначальними принципами розвитку басейнової системи управління повинні бути:

• пріоритетність екологічної безпеки водокористування і водоспоживання або пріоритетність, екологічних політик суб’єктів басейнового водокористування  як найвищих галузевих, корпоративних, місцевих пріоритетів і вирішального фактору екологічного оздоровлення басейну річки, поліпшення якості питної води та сталого розвитку;
• басейнова узгодженість екологічних політик суб’єктів басейнової системи управління і збалансованість їх політик водокористування і водогосподарської діяльності;
• самодостатність і самоокупність басейнової системи водокористування, охорони вод і відтворення водних ресурсів;
• еколого-економічна цілісність системи водокористування, охорони вод та відтворення водних ресурсів;
• забезпечення взаємодії суб’єктів басейнової системи управління на основі програмно-цільового методу управління, комплексного системного підходу і наявності Головного басейнового еколого-економічного координатора (Басейнової Ради);
• стандартизація процедур і процесу басейнового управління і нормалізація ієрархії відповідальності як гарантій ефективності басейнового управління і підсилення відповідальності за якість водних ресурсів і стан водних об’єктів басейну;
• гнучкість організаційно-правових структур і механізмів басейнової системи управління, здатних адекватно адаптуватися до зміни умов розвитку (політичних, економічних, законодавчих, результативних та інших);
• багатоваріантність механізмів еколого-інвестиційної діяльності та фінансування басейнових заходів;
• дієздатність механізму стимулювання ефективності басейнової системи управління і раціонального водокористування та відтворення водних ресурсів;
• наукова обґрунтованість управлінських рішень і освітянська підготовленість до їх здійснення;
• комплексність басейнової бази даних і ефективність зворотного зв’язку (моніторинг сталого розвитку басейну).

2.3. Впровадження принципів розвитку басейнової системи

управління

Впровадження принципів розвитку БСУ здійснюється шляхом:

• розробки і запровадження на законодавчому чи урядовому рівнях відповідних регламентуючих документів: положень, настанов, стандартів;
• проведення басейнових експериментів і здійснення пілотних проектів за допомогою міжнародних грантів, державного фонду охорони навколишнім середовищем та інших джерел з метою відпрацювання методології здійснення принципів басейнового управління;
• поступової реструктуризації функцій басейнового управління згідно з цими регламентуючими документами, європейськими орієнтирами глобальної екологічної безпеки і результатами басейнових експериментів та виконання пілотних проектів;
• міжнародної демонстрації намірів і практичних дій щодо запровадження басейнового принципу управління, як методології світового рівня.

2.4. Науково-технічне забезпечення впровадження басейнового

принципу управління водними ресурсами

Враховуючи складність завдань, недостатню вивченість окремих водогосподарських, екологічних і економічних проблем  та з метою науково-технічного обґрунтування  конкретних заходів доцільно розширити масштаби робіт щодо їх науково-дослідницького, нормативно-правового та методичного забезпечення, удосконалення системи моніторингу, створення басейнових інформаційних систем ресурсного, екологічного і економічного менеджменту тощо.

Розроблення конкретних науково-технічних засад виконання завдань та заходів має здійснюватись за такими пріоритетними напрямками:

• поліпшення якості забезпечення водними ресурсами населення і галузей економіки, включаючи будівництво (реконструкція) та підвищення екологічної надійності водосховищ, каналів, водоводів, систем водозабезпечення (збільшення обсягів використання підземних вод для питних потреб, залучення у господарський обіг морських і шахтних вод тощо);
• раціональне та екологічно безпечне використання водних ресурсів, упорядкування та підвищення технологічного рівня водокористування, впровадження маловодних і безводних технологій (повторне використання стічних вод, удосконалення замкнутих (безстічних) систем виробничого водопостачання);
• оптимізація водних балансів в річкових басейнах, забезпечення екологічної сталості та підтримання водорегулюючих функцій ландшафтів водозбірних територій;
• відновлення та підтримання сприятливого гідрологічного режиму водних об'єктів та запобігання шкідливої дії вод;
• охорона водних джерел від забруднення;
• удосконалення управління водокористуванням, охороною та відтворенням водних ресурсів.

З метою узгодження зазначених напрямів досліджень, визначення термінів, виконавців, обсягів та джерел фінансування першочерговим  завданням є розроблення комплексної програми науково-дослідних робіт з визначених проблем розвитку водного господарства, охорони водних ресурсів і екологічного оздоровлення басейнів річок за участю науково-дослідних інститутів та наукових центрів.

Зазначені науково-дослідні роботи повинні передбачати розробку:

• схем комплексного використання і охорони водних ресурсів в басейнах Дніпра, Південного Бугу, Сіверського Донця, Дністра на основі геоінформаційних технологій;
• еколого-економічного обґрунтування перспектив функціонування основних  водогосподарських комплексів України (канали Північно-кримський, Дніпро-Донбас, Дніпро-Інгулець, Головний Каховський та Інгулецька зрошувальна система);
• санітарно-гігієнічної та екологічної регламентації розміщення і розвитку потенційно небезпечних об'єктів з урахуванням водного фактору;
• регіональних схем запобігання можливих екологічних і соціальне шкідливих ситуацій та ліквідації їх наслідків;
• основних напрямів стабілізації і покращення якості питної води великих міст та промислових центрів;
• обґрунтування можливостей використання водоресурсного потенціалу р. Дунай.

Для забезпечення державних органів  управління систематичною та оперативною  інформацією про водогосподарську і екологічну обстановку, стан водних ресурсів, якість вод, прогнозами щодо їх змін та розроблення на цій основі науково-обґрунтованих рекомендацій для прийняття відповідних рішень передбачається необхідна підтримка заходів, спрямованих на розвиток системи ресурсного, режимного і екологічного моніторингу, кадастру природних ресурсів, інформаційної системи екологічного менеджменту в басейнах основних річок з виділенням відповідних фінансових ресурсів, технічним і кадровим забезпеченням [10, ст. 95].

Висновок

Основні джерела прісної води на території України – стоки  річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного та Азовського морів. Порушення норм якості води досягло рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров’ю нації.

Сумарна величина стоків річок України  без Дунаю в середній за водністю рік становить 87,1 млрд.м³, знижуючись у маловодний рік до 55,9 млрд.м³. Безпосередньо на території держави формується відповідно 52,4 і 29,7 млрд. м³ води, решта надходить з суміжних територій. Водні ресурси Дунаю становлять у середньому 123 млрд. м³ води на рік.

Прогнозні ресурси підземних вод  питної якості розподілені на території України вкрай нерівномірно і становлять 22,5 млрд. м³ на рік (61,7 млрд. м³ на добу), з яких 8,9 млрд. м³ (24,4 млн. м³ на добу) гідравлічно незв’язані з поверхневим стоком і становлять додаткову складову до поверхневого стоку. Водозабір підземних вод у складі прогнозних ресурсів становить 21 відсоток, що свідчить про можливість ширшого використання їх у багатьох областях. З метою забезпечення населення та народного господарства необхідною кількістю води в Україні збудовано 1087 водосховищ загальним об'ємом понад 55 млрд. м³, 7 великих каналів довжиною близько 2000 кілометрів з подачею на них понад 1000 куб. м води за секунду, 10 великих водоводів великого діаметру, по яких вода надходить у маловодні регіони України.

Витрати свіжої води в Україні на одиницю виробленої продукції значно перевищують такі показники у розвинутих країнах Європи: Франції – в 2,5 рази, ФРН – в 4,3, Великобританії та Швеції – в 4,2 рази.

Забезпечення водою населення  України в повному обсязі ускладнюється  через незадовільну якість води водних об’єктів. Якість води більшості з них за станом хімічного і бактеріального забруднення класифікується як забруднена і брудна (IV-V клас якості). Найгостріший екологічний стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов’я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об’єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу.

До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, еноли, азот амонійний та нітритний, важкі метали тощо.

Для переважної більшості підприємств  промисловості та комунального господарства скид забруднюючих речовин істотно  перевищує встановлений рівень гранично допустимого скиду (далі – ГДС). Це призводить до забруднення водних об’єктів, порушення норм якості води.

Основними причинами забруднення  поверхневих вод України є: скид неочищених та не досить очищених комунально-побутових  і промислових стічних вод  безпосередньо у водні об’єкти та через систему міської каналізації; надходження до водних об’єктів забруднюючих речовин у процесі поверхневого стоку води з забудованих територій та сільгоспугідь; ерозія ґрунтів на водозабірній площі.

Якісний стан підземних вод внаслідок  господарської діяльності також постійно погіршується. Це пов’язано з існуванням на території України близько 3 тис. фільтруючих накопичувачів стічних вод, а також з широким використанням мінеральних добрив та пестицидів. Найбільш незадовільний якісний стан підземних вод у Донбасі та Кривбасі. Значну небезпеку в експлуатаційних свердловинах Західної України становить наявність фенолів (до 5-10 гранично допустимих концентрацій – далі ГДК), а також підвищення мінералізації та зростання вмісту важких металів у підземних водах Криму.

Проблема екологічного стану водних об’єктів є актуальною для всіх водних басейнів України. Що ж до Дніпра, водні ресурси якого становлять близько 80 відсотків водних ресурсів України і забезпечують водою 32 млн. населення та 2/3 господарського потенціалу країни, то це одне з найважливіших завдань економічного і соціального розвитку та природоохоронної політики держави.

Це зумовлено складною екологічною  ситуацією на території басейну, оскільки 60 відсотків її розорано, на 35 відсотках земля сильно еродована, на 80 відсотках – трансформовано первинний природний ландшафт. Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднюючих речовин. Значної шкоди завдано північній частині басейну внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; в критичному стані перебувають малі річки басейну, значна частина яких втратила природну здатність до самоочищення. У катастрофічному стані знаходяться річки Нижнього Дніпра, де щорічно має місце ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов риби, бідніє біологічне різноманіття.

Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд  із щорічним забрудненням басейну органічними  речовинами (40 тис. тонн), нафтопродуктами (745 тонн), хлоридами, сульфатами (по 400 тис. тонн), солями важких металів (65-70 тонн) завдає забруднення біогенними речовинами внаслідок використання відсталих технологій сільськогосподарського виробництва, низької ефективності комунальних очисних споруд.

Екологічне оздоровлення басейну  Дніпра є одним з найважливіших  пріоритетів державної політики у галузі охорони та відтворення водних ресурсів. 27 лютого 1997 року Верховною Радою України затверджена Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Основною метою Національної програми є відновлення і забезпечення сталого функціонування Дніпровської екосистеми, якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення та виснаження. Не в кращому, а подекуди і в гіршому стані перебувають басейни інших річок України (Сіверського Дінця, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, басейни річок Приазовської та Причорноморської низовин). Тому мета та стратегічні напрями, визначені Національною програмою для Дніпра, є аналогічними і для інших водних басейнів України.

Системний аналіз сучасного екологічного стану басейнів річок України  та організації управління охороною і використанням водних ресурсів дав змогу окреслити коло найбільш актуальних проблем, які потребують розв’язання, а саме: надмірне антропогенне навантаження на водні об’єкти внаслідок екстенсивного способу ведення водного господарства призвело до кризового зменшення самовідтворюючих можливостей річок та виснаження водноресурсного потенціалу; стала тенденція до значного забруднення водних об’єктів внаслідок неупорядкованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об’єктів і сільськогосподарських угідь; широко-масштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох річок внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; погіршення якості питної води внаслідок незадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання; недосконалість економічного механізму водокористування і реалізації водоохоронних заходів; недостатня ефективність існуючої системи управління охороною та використанням водних ресурсів внаслідок недосконалості нормативно-правової бази і організаційної структури управління; відсутність автоматизованої постійно діючої системи моніторингу екологічного стану водних басейнів акваторії Чорного та Азовського морів, якості питної води і стічних вод у системах водопостачання і водовідведення населених пунктів і господарських об’єктів.