Фармацевтична справа на початку ХХ сторіччя, в роки першої світової війни

У середині 20-х років деякі  зміни перетерпіла також структура  керування аптечною мережею. З тих  пір Укрмедторг уже не здійснював керівництво фармацевтичною мережею, за ним залишалися тільки постачальницькі і, якоюсь мірою, розподільні функції. Крім того, відповідно до постанови РНК УРСР "Про керування аптеками й аптечними установами" кожне аптекоуправління являло собою єдине підприємство, а окремі аптеки чи інші установи, підлеглі йому, були складовими частинами управління, і не мали статусу самостійних господарських одиниць. У той же час аптекоуправління справді не було в праві самостійно розпоряджатися заробленими коштами. Так, відповідно до постанови РНК УРСР від 20 вересня 1926 року, 10% засобів повинні були направлятися на підготовку фармацевтичних кадрів. Урядова постанова від 25 травня 1927 року встановлювала, що 50% засобів спецфонду повинні були використовуватися на будівництво лікарень.

Характерною рисою розвитку аптечної справи у середині 20-х років була повна концентрація оптового продажу медикаментів у руках Наркомздрава УРСР. У той же час відбувалась тенденція до монополізації не тільки оптової, але і роздрібної торгівлі ліками.

В перші роки непу був  створений тип госпрозрахункової  державної аптеки, що у практично  незмінному виді проіснував протягом наступних багатьох десятиліть. Ці аптеки одержали назву "єдиних" аптек і займалися продажем медикаментів населенню і медичним установам, а також безкоштовним відпуском лікарських препаратів застрахованим особам і членам їхніх родин за рахунок засобів державної системи страхування. Поступово росла кількість "єдиних" аптек і в 1927 році вона досягла 1096, тобто відновилася дореволюційна кількість аптек. Позитивним зрушенням з'явився ріст мережі аптек у сільській місцевості - у 1927 році їх нараховувалося 757. Але медична допомога, як і раніше, залишалася малодоступною, тому що сільська аптека обслуговувала 31,8 тисяч жителів.

Крім аптек в Україні  в 1924 році нараховувалося 144 аптечних магазина аптекоуправлінь і 27 магазинів Червоного Хреста, а в 1925 році відповідно - 242 і 57, у 1927 році - 242 і 91.

Але асортимент лікарських засобів, пропонований аптеками України, не відрізнявся розмаїтістю і  майже цілком залежав від надходження медикаментів із РСФСР. Тільки з 1925 року почала розвертатися науково-дослідна діяльність Українського інституту експериментальної фармації, після організації в його структурі фармакологічного відділу, а в основу досліджень фізико-хімічної лабораторії покладені методи фізичної хімії.

Поступово зростала чисельність  кадрів і за станом на 1926 рік число  фармацевтів досягло 4889 чоловік, з  них тільки 165 працювало в сільських  аптеках, тобто лікарське обслуговування сільського населення залишалося набагато гіршим.

Незважаючи на післявоєнну  стабілізацію життя, велика увага до медицини матеріальний рівень народу залишився дуже низьким і захворюваність не зменшувалася. Так, дитяча смертність протягом 1924-1929 р.р. була однією з найвищих у Європі, на тисячу немовлят в Україні до року вмирало 146 дітей.

Таким чином, радянська доба початку ХХ сторіччя була надзвичайно складним і суперечливим періодом у розвитку аптечної справи в Україні. Радянська влада, проголосивши мету побудувати нову, справедливу й ефективну систему лікарського забезпечення народу почала з повного демонтажу старої системи медикаментозного обслуговування. Аптеки були націоналізовані, а приватна власність у фармацевтичній галузі була оголошена поза законом. Одночасно була відкинута стара система підготовки фармацевтичних кадрів. Держава прагнула до повного контролю над аптечною справою.

Налагодження нового механізму  і методів керування, поновлення аптечної мережі, організація системи  підготовки кадрів здійснювалися в  цих умовах за рахунок величезної мобілізаційної напруги матеріальних і людських ресурсів і коштували нашому суспільству десятиліття важкого життя.

За роки незалежності фармацевтична  галузь в Україні перетворилася  на сучасну розвинену галузь індустрії, поступово піднімаючись до європейських зразків.

Вітчизняна промисловість, аптечна мережа, науковці роблять важливу і вкрай потрібну справу. За короткий термін вдалося ліквідувати медикаментозний дефіцит і повністю забезпечити країну життєво необхідними ліками. Медицина збагатилася великою кількістю високоефективних та безпечних лікарських засобів. Справа за тим, щоб зробити ліки доступними для кожного жителя України.

Висновки

1. Навчання фармації зосереджувалось у самих аптеках на засадах цехового навчання.
2. Історія розвитку в Україні фармацевтичної освіти невід’ємно пов’язана зі становленням та розвитком київської та харківської медичної та фармацевтичних шкіл.
3. Кількість аптек в Україні була недостатньою. Аптечна справа була розвинута краще у містах, але майже повністю відсутня на селі.
4. Аптечні заклади наприкінці XIX - початку ХХ ст.. майже цілковито втрачають виробничі функції, ліквідовують аптечні лабораторії та зосереджуються на перепродажу готових ліків Внаслідок економічної відсталості Росії і відсутності її власної фармацевтичної промисловості.
5. В асортименті лікарських речовин у той час переважали рослини (80%), хімікати (9-10%) і речовини тваринного походження (7%).
6. Попри окремі недоліки, поява земської медицини і фармації призвела до наближення лікарської і аптечної допомоги до широких мас сільського люду, що в ті часи не мало аналогів у жодній країні світу.
7. Період 1917-1921 р.р., можна охарактеризувати як період практично повного занепаду фармації в Україні.
8. Радянська доба початку ХХ сторіччя була надзвичайно складним і суперечливим періодом у розвитку аптечної справи в Україні. Радянська влада, демонтуючи стару систему медикаментозного обслуговування, прагнучи до повного контролю над нею на початку ХХ ст. була не ефективною.
9. Аптечна справа України протягом всієї своєї історії безупинно перебувала в русі, об'єктивно залежала від соціально-економічного розвитку та історичних особливостей України.

Використана література:

1. В.П. Черних. Будущее фармотрасли — за профессиональными кадрами. Доклад // «Еженедельник АПТЕКА». — 2007. — № 46 (617); Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького. — Львів, 2009.
2. Мнушко З.М., Діхтярьова Н.М. Менеджмент та маркетинг у фармації. Ч. 1. — Х., 2007; Ч. 2. — Х., 2008;
3. Немченко А.С., Панфілова Г.Л., Котвіцька А.А., Хоменко В.М. Сучасні організаційно-економічні напрямки формування національної лікарської (фармацевтичної) політики: термінологія, наука, освіта / Матеріали науково-практ. конф. «Формування національної лікарської політики за умов впровадження медичного страхування: питання освіти, теорії та практики. — Х., 2008;
4. Гузенко Ю.І. Діяльність громадських об’єднань допомоги учням та студентам Херсонської губернії наприкінці XIX – на початку XX ст. // Зб. наук. праць “Наукові дослідження в контексті історичних проблем”. – Т. І. Історія та українознавство. – Миколаїв-Одеса, 2003. – С.89 – 95.
5. Гузенко Ю.І. Благодійні товариства Миколаївщини наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Вип. V. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2003. – С.132 – 141.
6. Черних В.П. Концептуальні аспекти реформування фармацевтичної галузі // Вісник фармації. — 2001. — № 1;
7. Гузенко Ю.І. Діяльність благодійних товариств Миколаєва наприкінці XIX – на початку XX ст. // Наукові праці. – Т.5. – Миколаїв: МФ НаУКМА, 2000. – С.42 – 47.
8. Історія фармації України / Р.В. Богатирьова, Ю.П. Спіженко, В.П. Черних та ін. — Харків.: Прапор, Видавництво УкрФА, - 1999. – 799с.
9. Гузенко Ю.І. Миколаївське товариство допомоги незаможним особам, які прагнуть до освіти, у 1874 – 1884 роках // ІХ Всеукраїнська наук. конф. “Історичне краєзнавство на межі тисячоліть: досвід, проблеми, перспективи” у 3 ч. – Ч. 2. – Миколаїв–Одеса, 1999. – С.74 – 78.
10. Черних В.П. Стратегия подготовки кадров для отрасли // Ліки і здоров’я. — 1998. — № 8;
11. Губський І. М. Аптечна справа в УРСР.- К., 1995. – 19 с.
12. Історія фармації України / В.П. Черних, І.А. Зупанець, З.Н. Мнушко та ін. — Х., 1995;
13. Верхратський С.А., Заблудовський П.Ю. Історія медицини.: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1991. – 431 с.
14. Алюшин М.Т. Шляхи перебудови фармацевтичної науки в СРСР // Фармац. журн. — 1989. — № 6;
15. Енциклопедія Українознавства. Словникова частина. - Париж; Нью-Йорк, 1980. -3377 с.
16. Гунський І.М. Литвиненко М.М. Організація і економіка фармацевтичної справи. – К.: Вища школа, 1976 р. -114 с.
17. Энциклопедический словарь аптечного работника // Ред. колл. — М., 1960;
18. Принципи и основы фармобразования и его перспективы (Резолюция по докладу И.И. Левинштейна) // Весник фармации. — 1921. — № 1–2;
19. «Making Medicines: A Brief History of Pharmacy and Pharmaceutics». London, Pharmaceutical Press, 2005 - 177 pp.
20. Liebenau J «Medical science and medical industry». Baltimore:John Hopkins University Press, 1987