Экономика и организация инновационной деятельности

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 17 Марта 2012 в 06:03, контрольная работа

Краткое описание

Представниками класичної теорії інновацій є видатний австрійський вчений Йозеф Алоіс Шумпетер (1883 - 1950 рр.), який вважається головною постаттю серед фундаторів інноваційних теорій економічного розвитку, і його німецькі колеги В.Зомбарт та В.Мічерліх. У творах цих західноєвропейських дослідників проблема інновацій набуває нового відтінку. Їх теорія ґрунтується на твердженні, що основним носієм науково-технічного прогресу є підприємець. Вони вбачали головну функцію капіталістичного підприємця в одержанні доходу внаслідок реалізації науково-технічних нововведень у матеріальному вигляді.

Содержимое работы - 1 файл

Экономика и организация инновационной деятельности.docx

— 203.70 Кб (Скачать файл)
">Слід зазначити, що будь-які стратегічні  кроки організації мають інноваційний характер, оскільки вони так чи інакше ґрунтуються на нововведеннях в економічній, виробничій, збутовій чи управлінській сферах. Наприклад, одна з характерних для ринкового господарювання стратегій - продуктова - спрямована на розвиток нових видів продукції та технологій, сфер і методів збуту, тобто базується виключно на інноваціях. Це стосується й інших типів стратегій. Так, стратегія розвитку організації передбачає забезпечення сталих темпів її зростання та функціонування в перспективі і ґрунтується на використанні науково-технічних досягнень у сфері техніки, організації, технології, управлінні, тобто на комплексі інновацій.

Стратегічне управління інноваціями  є складовою інноваційного менеджменту. Воно вирішує широкий спектр питань планування та реалізації інноваційних проектів і програм, які розраховані  на якісні зміни в діяльності організації  на ринку, виробництві або соціальній сфері підприємства (організації).

Поняття «стратегія» (грец. strategos - мистецтво перемагати) у сучасному розумінні - це сукупність усіх дій управлінського характеру, спрямованих на зміцнення позицій організації (підприємства, корпорації) і задоволення споживачів, які сприяють досягненню місії та цілей організації.

Стратегія - це комплексний план, що орієнтує організацію не на сьогодення, а на перспективу. Метою стратегії є забезпечення не стільки поточного успіху, скільки прискореного постійного розвитку організації в умовах конкуренції, лідерства на ринку.

Існує багато визначень управлінської  стратегії. В огляді, присвяченому питанням стратегії в науковій літературі, Р. Сміт характеризує дану тему як «термінологічне мінне поле». Такі поняття, як стратегічне планування, корпоративне планування, корпоративна стратегія, стратегічний менеджмент, стратегія бізнесу застосовуються дуже широко і часто як синоніми. Проте деякі вчені розділяють ці терміни.

Інноваційна стратегія - один із засобів досягнення цілей організації, який відрізняється від інших засобів своєю новизною, передусім для даної організації, для галузі ринку, споживачів, країни в цілому.

Слід зазначити, що будь-які стратегічні кроки організації мають інноваційний характер, оскільки вони так чи інакше грунтуються на нововведеннях в економічній, виробничій, збутовій чи управлінській сферах. Наприклад, одна з характерних для ринкового господарювання стратегій -  продуктова - спрямована на розвиток нових видів продукції та технологій, сфер і методів збуту, тобто базується виключно на інноваціях. Це стосується й інших типів стратегій. Так, стратегія розвитку організації передбачає забезпечення сталих темпів її зростання та функціонування в перспективі і ґрунтується на використанні науково-технічних досягнень у сфері техніки, організації, технології, управлінні, тобто на комплексі інновацій.

Проте з метою планування інноваційних процесів доцільно стратегії інновацій розглядати окремо. Стратегія нововведень (інноваційна політика) передбачає об'єднання цілей технічної політики та політики капіталовкладень і спрямована на впровадження нових технологій і видів продукції, послуг. У цьому розумінні стратегічне управління інноваціями орієнтується на досягнення майбутніх результатів безпосередньо через інноваційний процес. 
За своїм змістом інноваційна стратегія враховує основні базисні процеси в організації і в її зовнішньому середовищі, можливості зростання інноваційного потенціалу організації.

Саме інноваційні стратегії  є основою сучасного інноваційного  менеджменту в умовах постійних  змін навколишнього середовища. 
Кризова ситуація в інноваційній сфері української економіки зумовлена насамперед відсутністю інноваційної стратегії в управління інноваційною діяльністю. На думку дослідників, головною метою інноваційної стратегії в нашій державі є запобігання розпаду науково-інноваційної сфери і створення передумов для швидкого та ефективного впровадження технічних і технологічних інновацій у всіх сферах господарської діяльності, забезпечення структурно-технологічної передумови як на рівні підприємств, так і економіки в цілому.

В основі розробки інноваційної стратегії  мають лежати стратегічні управлінські рішення, які:

    • орієнтовані на майбутнє і на постійні зміни середовища;
    • пов'язані з залученням значних матеріальних ресурсів, широким використанням інтелектуального потенціалу;
    • характеризуються гнучкістю, здатністю адаптуватися до змін ринкових умов;
    • ураховують неконтрольовані організацією зовнішні чинники.

Інноваційними стратегіями можуть бути: інноваційна діяльність організації, що спрямована на одержання нових  продуктів, технологій і послуг; застосування нових методів НДДКР, виробництва, маркетингу й управління; перехід  до нових організаційних структур; застосування нових видів ресурсів і нових підходів до використання традиційних ресурсів.

Відносно внутрішнього середовища інноваційні стратегії підрозділяються на кілька великих груп:

    • продуктові (портфельні, підприємницькі, бізнес-стратегії, скеровані на створення і реалізацію нових виробів, технологій і послуг);
    • функціональні (науково-технічні, виробничі, маркетингові, сервісні);
    • ресурсні (фінансові, трудові інформаційні, матеріально-технічні);
    • організаційно-управлінські (технології, структури, методи управління).

Інноваційні стратегії є також  однією зі складових економічної  стратегії і з цього боку можуть розглядатися як набір правил, методів і засобів пошуку найкращих перспективних для організації напрямів розвитку науково-технічних досліджень, ресурсної політики для їх реалізації.

 

 

В основі розробки інноваційної стратегії  лежать такі підходи:

  • визначення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, виходячи з цілей і завдань базисних стратегій фірми;
  • скорочення кількості рівнів в управлінні з метою прискорення процесу «дослідження - виробництво - збут»;
  • максимальне скорочення строків розроблення інноваційних проектів і впровадження нововведень, використовуючи певні принципи організації роботи: паралельне та інтегральне вирішення інноваційних завдань.

Єдиної стратегії для всіх організацій  не існує. Кожна організація (підприємство, компанія, фірма) навіть однієї галузі унікальна, тому і визначення її стратегії також оригінальне, бо залежить від позиції підприємства на ринку, його потенціалу, динаміки розвитку, поведінки конкурента, стану економіки, соціального середовища і багатьох інших чинників.

Є різні підходи до визначення «стратегоутворюючих чинників» та цільової функції щодо них, яка і визначає тип стратегії. У табл. 1 наведені чинники, які враховуються під час ви-значеня інноваційної стратегії. 

Деякі типи стратегій за цією класифікацією  дещо подібні за підходами і відрізняються тільки об'єктом основної орієнтації, наприклад, на дослідження, продукт чи технологію.

Найчастіше використовується класифікація стратегій організацій, запропонована М. Портером. Відповідно до неї виділяються дві основні групи інноваційних стратегій: наступальні (активно і помірно наступальні) та оборонні.

Активна наступальна  стратегія (стратегія лідерства) — означає поставлення за мету стати першим, провідним підприємством у певній сфері діяльності та збуту. Зазвичай навіть великі та потужні підприємства не ризикують використовувати її в рамках широкого кола видів продукції. Як правило, вона застосовується лише відповідно до одного чи кількох окремо взятих продуктів, там, де існують сприятливі умови для здійснення такої стратегії (ресурси, науково-технічний потенціал). Активна наступальна стратегія є дуже ризиковою з точки зору завоювання та збереження ринкових позицій і пов'язана зі значними витратами ресурсів. Проте використання цієї стратегії може принести вагомі результати. Активну наступальну стратегію використовують атакуючі фірми. Дослідження, що проводяться в таких організаціях, спрямовані на те, щоб шляхом випуску унікальної продукції витіснити конкурента, зайняти домінуючі позиції в галузі, завоювати нові ринки.

Лідер - це фірма, яка робить найбільший внесок у розвиток базового ринку. Вона використовує стратегію інтенсивного зростання. Ця стратегія вибирається на початкових стадіях життєвого циклу продукту, коли ще розширюється глобальний попит, а взаємний тиск конкурентів, за наявності великого потенціалу зростання, ще незначний.

Технологічне і ринкове лідерство  базується на розробленні базисних, радикальних інновацій. Реалізація стратегії лідерства потребує ґрунтовного науково-дослідного забезпечення:

    • широкого фронту науково-дослідних робіт у суміжних галузях і постійного зв'язку з фундаментальними дослідженнями;
    • постійного огляду найважливіших результатів НДР з метою впровадження їх у виробництво;
    • оперативних змін пріоритетів фінансування залежно від очікуваних результатів маркетингу.

У сфері дослідно-конструкторських робіт має бути створена потужна база, особливо важливою є наявність кваліфікованого персоналу, налагодження постійних зв'язків між усіма ланками в інноваційному процесі.

Максимально раннє патентування перспективних  базових нововведень і допоміжних інновацій подовжує строк збереження конкурентних переваг. Не менш важливе  інтенсивне ліцензування на тих ринках, де підприємство не має особливих переваг і патентного захисту.

Незважаючи на високі витрати і  ризики, активна наступальна стратегія  продовжує залишатись привабливою  для досягнення таких цілей, як забезпечення швидкого зростання продажу та частки на ринку, одержання високих прибутків  на інвестований капітал і завоювання стійкої бази споживачів.

Помірна наступальна  стратегія (прямування за лідером) фокусується на швидкому розширенні ринкової ніші. Сенс такої стратегії полягає в тому, що організація зосереджується на інноваціях (продуктах), які вже здобули визнання ринку. Основна мета такої стратегії - «безпечна торговельна політика», коли підприємство намагається уникнути великого ризику, а також можливих труднощів під час освоєння нової продукції з високими інноваційними характеристиками. Як правило, її застосовують потужні підприємства, бо здійснення цієї стратегії коштуватиме недешево. Вона є важливою з точки зору управління, оскільки необхідно постійно утримуватися на другому місці в групі претендентів на успіх, проводити ефективну інноваційну політику, постійно відстежувати напрями НДДКР технологічного лідера та прагнути створювати мінімальний науковий наробок у цих галузях, щоб скоротити час науково-технічної підготовки продукту до виходу на ринок, услід за лідером.

Підприємства, що дотримуються цієї стратегії, активно патентують власні нововведення, що базуються на радикальних нововведеннях технологічного лідера.

До наступальних стратегій належить стратегія «кидання виклику». Мета цієї стратегії - посісти місце лідера. У цьому разі ключовими проблемами є такі:

  • вибір плацдарму для атаки на лідера;
  • оцінка його можливої реакції і захисту.

Наступ на сильні сторони супротивника може вестись у будь-якому напрямі:

    • зниження ціни;
    • здійснення аналогічної рекламної кампанії;
    • надання товару нових рис (характеристик), які зможуть привернути увагу споживачів конкурента;
    • створення нових потужностей на території конкурента;
    • випуску нових моделей товарів, що можуть замінити моделі конкурентів (модель проти моделі).

 Класичним випадком, як відзначає  Ф. Котлер, є атака конкурентів  фірмою, що пропонує аналогічний  за якістю товар за нижчою ціною. 
Стратегія «партизанської війни» передбачає здійснення фірмою торговельних «вилазок» і заплановану «збуреність» конкурента на їх власних ринках. Такі дії можуть спонукати конкурентів піти на відповідну домовленість (координацію торговельних дій, поділ ринків збуту тощо).

Проти агресивних стратегій конкурентів  фірми-лідери висувають стратегію  випереджувальних ударів, яка спрямована на захист вигідної позиції на ринку. Ця стратегія здійснюється за допомогою таких заходів:

    • розширення виробничих потужностей у більшому розмірі, ніж потребує ринок; налагодження зв'язків з найкращими постачальниками ресурсів;
    • збереження найкращого географічного положення;
    • закріплення психологічного іміджу фірми в споживачів.

 Ці та інші підходи успішно використовуються компаніями-лідерами. Крім того, до наступальних належать стратегії цінового лідерства, диференціації продукції, раціоналізації, освоєння і заповнення «ринкової ніші», злиття та придбання, стратегія орієнтації на малі наукомісткі фірми. 
Стратегія цінового лідерства передбачає зниження витрат виробництва за рахунок масованого збільшення його обсягів і раціоналізації виробничих процесів. 
Стратегія злиття та придбання має на меті покращити позиції організації на ринку за рахунок об'єднання з фірмами-користувачами, фірмами-постачальниками і фірмами-конкурен-тами. її переваги - швидке входження на ринок.

Информация о работе Экономика и организация инновационной деятельности