Сутність перестрахування. Пропорційне і непропорційне перестрахування. Види договорів

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ  МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ 
 
 
 

РЕФЕРАТ

з дисципліни 

“Основи Страхування”

на  тему:

“Сутність перестрахування. Пропорційне і непропорційне перестрахування. Види договорів” 
 
 
 
 

                

                                                                                                            Виконала:

                                                                                                            студентка ІV курсу

                                                                            групи М -41

                                                                                       Нечиталюк Ольга  
 

      
 
 

Київ - 2011 

Зміст

Вступ

     1. Сутність перестрахування

     2. Історія розвитку перестрахування

     3. Базові види договорів перестрахування. Закономірності розподілу ризику в часі

     4. Пропорційне перестрахування. Види договорів

     5. Непропорційне страхування. Види договорів

     6. Розвиток перестрахування в Україні

Висновки

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

    Кожна страхова організація прагне до створення  стійкого, стабільного страхового портфеля, тобто до створення такого портфеля, що складався б з великоъ кількості страхових договорів, але з невисоким ступенем відповідальності по кожнім прийнятому ризику. Цей ступінь відповідальності повинен відповідати фінансовим можливостям страхової організації, щоб при настанні страхового випадку або ряду випадків виплата страхового відшкодування по збитках не відбивалася на її фінансовому становищі.

    Разом з тим тверда конкуренція на страховому ринку не дає можливості для вільного добору сприятливих ризиків, тому в  портфелі страхової організації  можуть виявитися ризики з надмірно високою відповідальністю при якій настання лише однієї повної події може виявитися катастрофічним для організації, що не маэ необхідних коштів.

    Для огородження себе від можливих фінансових утруднень страховики прибігають до передачі прийнятих ними ризиків  за допомогою інституту перестрахування іншим страховикам.

    Ця  галузь страхування є доволі нерозвиненою в Україні і тому потребує грунтовного  дослідження і аналізу. 

    Для нашої країни властива величезна  концентрація матеріальних цінностей  і, як наслідок, зростання страхових сум за значною кількістю об'єктів страхування.

Жодна страхова компанія в цих умовах не може взяти на страхування подібні  ризики, не маючи твердого перестрахувального забезпечення понад суми, які вона може тримати на своїй відповідальності. Потреба в розмірах страхового покриття весь час зростає значно швидше, ніж нарощуються статутні фонди й страхові резерви.

    Лише  наявність таких специфічних  методів перестрахування як "страхування  страховиків" дозволяє страховикам  приймати зобов'язання на великі суми, позбавляє їх від небезпеки втратити свій капітал. До встановлення системи перестрахування в Україні підводить і запровадження обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

    У  роботі буде розкрито сутність перестрахування, історію його виникнення. До того ж ми зверенимо увагу на пропорційне і непропорційне страхування і основні види договорів. На при кінці роботи буде проаналізовано розвиток перестрахування в Україні та основні проблеми, що перешкоджають його функціонуваннюв Україні.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Cутність перестрахування

    Найбільш  часто застосовується визначення перестрахування, яке наведене у Німецькому Торговому  Статуті: „Перестрахування - це страхування ризику, взятого на себе страховиком".

    Механізм  перестрахування застосовується для приведення потенційної відповідальності за сукупною страховою сумою у відповідність із фінансовими можливостями страховика і забезпечення таким чином фінансової надійності й рентабельності страхових операцій. Перестрахування, компенсуючи збитки, які є результатом катастроф або кумуляції ризиків, дає змогу згладити коливання збитковості страхових операцій, збалансувати страховий портфель шляхом вирівнювання страхових сум, а також дає можливість зробити страховий портфель диверсифікованішим через взаємну участь у ризиках, узятих на відповідальність іншими страховиками. Вторинний перерозподіл ризику, який здійснюється за допомогою перестрахування, дає змогу якісно поліпшити, вирівняти страховий портфель, зробити його збалансованішим.[5, 131]

    У перестрахуванні застосовується своя термінологія та відповідні умови страхування. Так, страховик, який перестраховує  прийняті на себе ризики, стає перестрахувальником, тобто цедентом. Хоча при цьому перед своїм клієнтом залишається відповідальним у повному обсязі. Процес передачі ризику або його частини називається цедуванням ризику або цесією. Процес подальшої передачі даного ризику наступному перестраховику називається ретроцесією, сторону, яка приймає такий ризик ретроцесіонарієм.

    При здійсненні перестрахування кожна страхова компанія виходить з того, що даний процес повинен бути економічно ефективним при досягненні поставленої цілі, а також повинен враховувати вартість перестрахування.

Вартість  перестрахування  включає:

- частину страхової премії, що передається перестраховику;

- витрати компанії на ведення справи у зв'язку з передачею ризиків.

    В самому процесі перестрахування  закладене певне протиріччя. З  одного боку, перестраховик, фінансове  підтримуючи страхову компанію, сприяє збалансуванню її страхового портфелю, розширенню її страхової діяльності, з іншого, перестрахування пов'язане з передачею доволі значної частини страхової премії, а значить є можливість погіршення підсумкових показників діяльності страхової компанії.

    Виходячи  із зазначеного, правильне визначення розміру перестрахування має важливе значення для кожної страхової компанії. У зв'язку з цим, визначальним є власне утримання цедента, яке представляє собою економічно обґрунтований рівень суми, в межах якої страхова компанія утримує на своїй відповідальності певну частку ризиків, які страхує, та передаючи в перестрахування суми, що перевищують даний рівень. Існує багато теорій та практичних рекомендацій по встановленню лімітів власного утримання. Проте вони не враховують специфіки кожної окремої страхової компанії. В рішенні зазначеної проблеми важливим є врахування багатьох факторів (середньої збитковості за ризикам, що страхуються, обсяг премії, середня доходність чи прибутковість операцій по відповідному виду страхування, територіальний розподіл застрахованих об'єктів, величина витрат на ведення страхової справи) та професійний рівень андерайтерів.

    Передавання ризиків у перестрахування здійснюється постійно або одноразово.

    За  методом передавання  ризиків у перестрахування перестрахувальні операції поділяються на три види:

• факультативні;
• облігаторні (договорні);
• факультативно-облігаторні.

      Факультативні перестрахувальні операції характеризуються певною свободою сторін договору перестрахування, існує можливість регулювання страховиком розміру власного утримання. Попередньо умовою для укладання договору факультативного перестрахування є сліп, який містить певну інформацію про наміри сторін перестрахувальник відносин.

    Облігаторне страхування передбачає обов'язкову передачу в перестрахування раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями, визначаються межі відповідальності, перестрахувальна комісія, обмеження щодо покриття. Зазначений метод проведення перестрахування має свої переваги:

• досягнення рівномірності розподілу ризиків;
• автоматичність прийняття ризиків;
• розвиток довгострокових взаємовідносин між сторонами;
• збільшення обсягів страхових операцій;
• гарантії підтримки перестраховика.

    Факультативно-облігаторне  перестрахування поєднує риси факультативного та облігаторного, використовується в особливо великих, небезпечних ризиках, з можливістю кумуляції збитків та можливими катастрофічними наслідками. [2, 200 ]

    Для огородження себе від можливих фінансових утруднень страховики прибігають до передачі прийнятих ними ризиків  за допомогою інституту перестрахування іншим страховикам. Схема передачі (розміщення) страхового ризику показана на мал. 1. Перестрахування є системою економічних відносин, у процесі якої страховик, приймаючи на страхування ризики різної величини, частина відповідальності по них, у відповідності зі своїми фінансовими можливостями передає на визначених погоджених умовах іншим страховикам з метою створення збалансованого портфеля власних страхований і забезпечення тим самим фінансовій стійкості і рентабельності страхових операцій.

    Отже, економічною сутністю перестрахування  є перерозподіл між страховими організаціями  створеного первинного страхового фонду.

    Слід  зазначити, що прийняття на перестрахування чужих ризиків є цілком рентабельною справою, оскільки перестрахувальники, крім комісії, а іноді і тантьэми не несуть інших витрат по придбанню страхувань (а ці витрати досить істотні, утримання апарата, приміщення, оплати агентів, брокерів і т.п.). Існують страхові організації, що спеціалізуються тільки на прийомі до перестрахування чужих ризиків і навіть не прибігають до прямого страхування. Всесвітньо відомі такі найбільші перестрахувальні компанії як "Колонія Реиншуренс" (Кьольн, 1846 р.), "Швейцарське перестрахувальне товариство" ("Свісс Ре", 1863 р.), "Мюнхенське перестрахувальне" ("Мюних Ре", 1880 р.). На Україні також маються компанії, що займаються тільки перестрахувальними операціями, такі як "Українська перестрахувальна компанія" (Львів), "Скіфія Ре" (Київ) і т.д. [6, 26]

Функції перестрахування

    Головна функція вторинний перерозподіл ризику. Зміст її полягає в тому, що страховик може забезпечити страхувальнику тільки таку гарантію, яка відповідає його фінансовим можливостям. Самотужки домогтися значних результатів страховику досить важко. Якісніше і в повнішому обсязі виконувати свої зобов'язання страховик може зав дяки перестрахуванню, тобто через розподіл ризику з іншими страховиками. За цих умов перестраховик бере на себе відносно значну частку ризику чи гарантії. Частина ж ризику, яку цедент залишає за собою, називається власним утриманням. На практиці найчастіше кілька перестраховиків беруть участь у покритті збитків (вони вступають у співпрацю на підставі контрактного документа або договору).

    Як  правило, на кожного перестрахувальника припадає різна питома вага покриття. Завдяки цьому страховик, котрий передає ризики в перестрахування, збільшує свої можливості щодо прийняття ризиків у десятки разів.

    Механізм  передачі страхового ризику показано на схемі 1.

     [4, 123 ]

Допоміжні функції

    1. Перестрахування дає змогу брати на страхування дуже дорогі та унікальні ризики.

    2.  Воно сприяє запровадженню та  поширенню нових видів страхування.

    3.  Перестрахування в перспективі  створює умови для формування  однорідного збалансованого портфеля, який необхідний страховику для  надійного контролю своєї середньо- та довгострокової політики. Наприклад, страхова компанія має портфель страхування від пожежі, що характеризується певною стабільністю. У певні проміжки часу збитковість компанії може досить різко коливатись упродовж 3-5 років. Причини цих коливань можуть бути всілякими: випадковість, економіко-політичні ситуації, якість прийнятих на страхування ризиків.

Для керівництва  така ситуація досить  • уразлива. Йому (керівництву) треба розподілити  ці коливання на певний період, приміром, на 5 років. Вирішення такої проблеми досягається через перестрахування.

4. Якщо  перерозподіл ризику здійснюється  між компаніями різних країн,  то воно набирає форми зовнішньої торгівлі, де об'єктом купівлі-продажу є страхові гарантії. Це "невидимий" експорт-імпорт.