Сутність перестрахування. Пропорційне і непропорційне перестрахування. Види договорів

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 18 Апреля 2011 в 01:25, реферат

Краткое описание

Кожна страхова організація прагне до створення стійкого, стабільного страхового портфеля, тобто до створення такого портфеля, що складався б з великоъ кількості страхових договорів, але з невисоким ступенем відповідальності по кожнім прийнятому ризику. Цей ступінь відповідальності повинен відповідати фінансовим можливостям страхової організації, щоб при настанні страхового випадку або ряду випадків виплата страхового відшкодування по збитках не відбивалася на її фінансовому становищі.

Содержание работы

Вступ

1. Сутність перестрахування

2. Історія розвитку перестрахування

3. Базові види договорів перестрахування. Закономірності розподілу ризику в часі

4. Пропорційне перестрахування. Види договорів

5. Непропорційне страхування. Види договорів

6. Розвиток перестрахування в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Содержимое работы - 1 файл

Кр.Сутність перестрахування. Пропорційне і непропорційне перестрахування. Види договорів.doc

— 1.07 Мб (Скачать файл)

    Розрізняють активне та пасивне перестрахування.

Активне перестрахування полягає у прийнятті іноземних ризиків для покриття або продажу страхових гарантій.

Пасивне - це передача ризиків іноземним страховикам (купівля страхових гарантій). Головна його мета передача відносно дрібних ризиків великій кількості перестраховиків у різних країнах. Завдяки цьому досягається стабільність страхового портфеля та встановлюються широкі контакти на ринку перестрахування. [3, 53]

    Перерозподілом ризиків за допомогою системи перестрахування досягається не тільки захист страхового портфеля від великих збитків, але також і та обставина, що виплата страхового відшкодування по таких збитках не лягає на одне товариство (яке повинно мати для цього достатні вільні засоби), а здійснюється колективно всіма страховиками, що беруть участь у перестрахуванні цих об'єктів.

2. Історія розвитку  перестрахування

    Перестрахування як явище виросло із страхування  морського транспорту. Кожне морське  перевезення було ризиковим. З поширенням використання позик під здійснення високоризикових морських перевезень позичальники домовлялися між собою про авансування вантажу судновласникові за високий процент, який згодом набрав форми страхової премії. Через певний проміжок часу деякі підприємці стали постійно, повністю або частково, брати на себе відповідальність за перевезення, здійснюючи їх перестрахування. .[3, 35]

    В літературі, присвяченій історії  розвитку перестрахування існують  розходження стосовно того, коли впершее  було укладено договір перестрахування. За Александровою [2, 23], перший договір перестрахування було укладено в Генуї в 1370 році. Предметом договору були товари, які перевозились на морському судні з Генуї до Брюгте. Під дію договору підпала частина цього рейсу: від Каделеса до Брюгге.

За Базилевичем  [3, 34], перший договір перестрахування укладено в 1821 році між фірмами "Руайяль" Париж та "Пропрієтер реюні" Брюссель. Першим перестрахувальним товариством стала фірма "Кельніш Рюк" (1846 р). Незабаром виникли "Мюнхенер Рюк" (1862) та "Компані Сюісс де Реассюранс" (1863).

    Мніх  [6, 27] вважає, що батьківщиною перестрахування вважається Німеччина. Перше перестрахувальне суспільство було утворено в Кельні в 1846 р. Перестрахування, як самостійний інститут, виникло незабаром після початку проведення страхових операцій. Відомо про існування перестрахувальної угоди, укладеного в 1370 р., коли перестрахування знадобилося при розміщенні страхування вантажів у рейсі Генуя - Брюгге (Бельгія).

    Систематичне  використання перестрахування почалося з кінця XVI століття, коли страховики - купці розподіляли між собою ризики в певних частках. Проте початок формування сучасного ринку перестрахування відносять до середини XIX століття, коли процес економічного розвитку і зростання промисловості сприяли появі більш великих та складних ризиків, реалізація яких могла призвести до катастрофічних наслідків. З'являються спеціалізовані перестрахувальні компанії в Німеччині, Росії.

    В Україні перші такі компанії з'явились  на початку XX століття (1910-1915 рр.) - земські страхові компанії - перестрахування вогневих ризиків.

    Можна сказати, що перестрахування з'явилося як спосіб підтримки страховиків при збільшенні обсягів і використанні нових форм страхування. Необхідність такої підтримки полягає в тому, що індивідуальні можливості страховика по страхуванню, а також гарантії повної та своєчасної виплати за великим одиночним ризиком досить обмежені. [2, 124]

    Існують страхові організації, що спеціалізуються  тільки на прийомі до перестрахування  чужих ризиків і навіть не прибігають до прямого страхування. Всесвітньо відомі такі найбільші перестрахувальні компанії як "Колонія Реиншуренс" (Кельн, 1846 р.), "Швейцарське перестрахувальне товариство" ("Свисс Ре", 1863 р.), "Мюнхенське перестрахувальне" ("Мюних Ре", 1880 р.). На Україні також маються компанії, що займаються тільки перестрахувальними з операціями, такі як "Українська перестрахувальна компанія" (Львів), "Скіфія Ре" (Київ) і т.д.

3. Базові види договорів перестрахування. Закономірності розподілу ризику в часі.

    Існують чотири базових види договорів перестрахування.

    1. Квотний договір перестрахування, за яким цедент зобов'язується передати перестраховику, а перестраховик узяти визначену частку в усіх ризиках певного виду. В цій самій частці перестраховику передається премія, і він відшкодовує цеденту всі сплачені збитки.

Математично ці умови можна подати таким чином.

Нехай Хі — вимога на виплату страхового відшкодування, яка надійшла за і-тим договором, і = 1,n; Sі — страхова сума для і-того договору. Тоді 0 < X, < Sі

Vі =  1,n, сумарна страхова виплата за портфелем

Якщо  позначити частку компанії-цедента (власне утримання) в договорі через а, 0 < а < 1, то збитки які, має відшкодовувати перестраховик за кожним договором, становлять Х:* = (1 — а)Хі.

Отже, сумарна  відповідальність перестраховика

Перестраховик отримує премію в такому обсязі:

Витрати цедента на виплату відшкодування  за і-тим договором

Сумарна відповідальність цедента

Розмір  страхової премії, яка залишається  у розпорядженні цедента, становить:

    2. Договір ексцедента суми, за яким усі взяті на страхування ризики, для котрих страхова сума перевищує заданий рівень (вартість власного утримання, пріоритет), передаються у перестрахування в обсязі цього перевищення.

Тут розмір збитків за і-тим договором, що їх відшкодовує перестраховик — Xі*, обчислюється за формулою:

де С  — вартість власного утримання цедента.

Розмір  збитків, які відшкодовує цедент за і-тим договором:

    3. Договір ексцедента збитку, за яким відповідальність перестраховика набирає чинності тоді, коли сума збитку внаслідок страхового випадку або серії таких випадків, що спричинилися однією подією, перевищить обумовлену договором суму.

Для цього  типу перестрахувального покриття розмір збитків за і-тим договором, які  відшкодовує перестраховик, — X*, обчислюється за формулою:

де М -- граничний розмір збитків, що їх відшкодовує  цедент (в ексцедентному перестрахуванні  його називають пріоритетом, лінією).

Розмір  збитків, які відшкодовує цедент за і-тим договором, обчислюється так:

У разі кумуляції збитків відповідальність перестраховика набирає такого вигляду:

де j — номер виплати страхового відшкодування за цим портфелем;

L — кількість об'єктів страхування, які постраждали в результаті одного страхового випадку.

Відповідальність  цедента у разі кумуляції збитків можна подати так:

    4. Договір ексцедента збитковості, за яким перестраховик зобов'язується відшкодувати збитки, котрі перевищують пріоритет, виражений як відсоток від заробленої або нарахованої річної премії.

Тут вартість власного утримання визначається зазвичай як коефіцієнт k (див. виноску 2) від сукупної страхової премії Р, отриманої за цим портфелем. Збитки, що їх відшкодовує перестраховик за портфелем, обчислюються так:

Збитки, які відшкодовує страховик за портфелем:

Зазначимо, що перший і другий види договорів перестрахування ґрунтуються на принципі розподілу відповідальності на основі страхової суми. Ці договори належать до пропорційного перестрахування. У непропорційному перестрахуванні — третій і четвертий види договорів — відповідальність розподіляється на основі фактичного збитку. [ 5, 131]

    Усі види договорів перестрахування  є інструментами вирівнювання ризику в страховому портфелі. Вибір того чи іншого з них залежить насамперед від характеру розподілу збитків (ризику) в часі для певного виду страхування.

    Закономірність  розподілу ризику в часі може бути виявлена, якщо розглянути динаміку показника  збитковості для певного виду страхування за період 10—15 років. Можна  виділити три типи часового розподілу ризику.

    1. Для першого типу характерне помірне за амплітудою коливання збитковості навколо середнього рівня. Максимальні значення показника збитковості при цьому, як правило, не перевищують суми його середнього рівня ( k) і ризикової надбавки (Нр), що розраховується на базі середньоквадратичного відхилення. Тобто тут практично немає різких "викидів" величини страхових виплат. Саме так розподілено ризик у тих видах страхування, де можна сформувати портфель із великої кількості досить однорідних ризиків, які мають незначний розкид щодо розміру страхової суми і в основній своїй масі можуть розглядатися як незалежні, — це страхування будівель, майна громадян, вантажів. [9, 21]

    Цей тип розподілу ризику проілюструємо  графіком функції, котра має періодичні коливання з постійною амплітудою (рис.1,а). Ця модель значно спрощує, ідеалізує реальність. Відповідно до неї маємо детермінований розподіл збитковості у часі, але реально фактичні рівні збитковості змінюються випадково. Адекватніше відображає динаміку збитковості рис.1,b.

Такий тип розподілу ризику за великою кількістю договорів часто називають класичним. Тут при зростанні в портфелі кількості договорів (n) сумарний розмір страхового відшкодування може наближено описуватися нормальним законом розподілу. Всю сукупність ризиків можна повною мірою охарактеризувати за допомогою таких показників, як математичне сподівання й дисперсія сумарної страхової виплати. Страховик може зменшити власні витрати, стабілізувати свій фінансовий результат за таким портфелем, використовуючи квотне перестрахування.

Отже, для  першого типу розподілу ризику характерна стабільність середнього рівня й  помірні коливання навколо нього.

    2. Далі розглянемо варіант, коли зберігається характер коливань фактичного рівня збитковості навколо середнього, але сам середній рівень не постійний, має тенденцію до зростання (рис. 2). У цьому разі відбуваються певні якісні зміни, які об'єктивно впливають на всі застраховані ризики. Це можуть бути масштабні зміни кон'юнктури економічного, соціального, природного характеру, котрі проявляються через зміну структури й інтенсивності впливу факторів ризику, зміну вартості ризиків.

Прикладом таких змін є поступове поліпшення медичного обслуговування, що відповідно впливає на його вартість, погіршення криміногенної ситуації, поступове підвищення вимог і зміни правового регулювання щодо питань, пов'язаних із відповідальністю товаровиробників. У цьому разі квотне перестрахування лише протягом короткого терміну захищає страховика від збитків. Бувають ситуації, коли страховик при цьому не може або не зацікавлений змінити страхові тарифи адекватно до зовнішніх обставин, оскільки це погіршить його конкурентоспроможність. Аби уникнути надмірних витрат, поставити певний бар'єр їхньому зростанню, страховик може деякий час використовувати договір ексцедента збитковості. Але це не триватиме довго, бо фактично означає фінансування діяльності страховика за рахунок іншої компанії. [ 5, 132]

    3. Третій тип розподілу ризику в часі - катастрофічний. Тут динаміка збитковості характеризується різкими сплесками, коли окремі значення цього показника значно перевищують його загальний рівень (рис. 3). Причиною цього є рідкісні аномально високі виплати страхового відшкодування як результат кумуляції збитків, повного руйнування об'єктів, що мають значну страхову вартість. Такий тип розподілу ризику зустрічаємо в страхуванні відповідальності, екологічному, авіа- й морському страхуванні, у страхуванні промислових об'єктів, особливо у тому разі, коли страховиком надається комплексний захист. Страховикам, які працюють за цими напрямами, для забезпечення власної платоспроможності доцільно використовувати непропорційне перестрахування за договором ексцедента збитку.

Информация о работе Сутність перестрахування. Пропорційне і непропорційне перестрахування. Види договорів