Тема: Види страхування при міжнародних перевезеннях

 

1.Основні  положення страхування цивільно–правової відповідальності.

1.2. Міжнародна система страхування «Зелена карта».

1.3. Особисте страхування  від нещасних випадків  на транспорті.

1.4. Страхування автомобілів, вантажів, ризиків доставки і відповідальності перевізників за вантаж. 

1.Основні  положення страхування цивільно–правової відповідальності.

     Правові основи страхування в Україні  визначені Законом України «Про страхування» від 07.03.1996 р. №85/96 – ВР (далі – Закон про страхування).

     Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямовано на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю і майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Порядок здійснення цього виду страхування визначає  Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно –правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07. 2004 р. №1961 - ІV.

     Суб'єктами страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники, страховики, особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі — М(Т)СБУ) і потерпілі. Об'єктом обов'язкового страхування є майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником, цивільно-правова відповідальність якого застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих у результаті експлуатації транспортного засобу.

     Страховим випадком є подія, в результаті якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортного випадку, що відбулася при участі забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якого застрахована договором.

     Розміри індивідуальних страхових платежів визначаються страховиками самостійно шляхом базового платежу і коригувальних коефіцієнтів.

     Базовий платіж і коригувальні коефіцієнти розраховуються М(Т)СБУ на підставі статистичних даних.

     Для заохочення безаварійної експлуатації транспортних засобів при оформленні договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності більше ніж на півроку страховики мають право застосовувати коефіцієнти страхових тарифів залежно від наявності чи відсутності страхових випадків з вини осіб, відповідальність яких застрахована, у період дії попередніх договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто застосовувати бонус-малус. Бонус-малус — це система націнок або знижок до базової ставки страхового тарифу при укладанні договору на термін більше ніж на півроку, за допомогою якої страховик коригує страхову премію залежно від того, чи були страхові випадки стосовно об’єкта страхування у визначеному проміжку часу чи ні.

     Обов’язковий  ліміт відповідальності страховика — це грошова сума, в рамках якої страховик зобов’язаний зробити виплату страхового відшкодування відповідно до договору страхування.

     Види договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності:

• внутрішній договір обов’язкового страхування, що діє винятково на території України;
• договір міжнародного обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що діє на території країн, зазначених у таких договорах.

     Договори обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися на таких умовах:

• страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує цей автомобіль на законних підставах (договір I типу);
• страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації будь-якого транспортного засобу або одного з транспортних засобів, зазначених у договорі, особою, вказаною в договорі страхування (договір II типу);
• страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, особою, вказаною в договорі страхування, або однією з осіб, зазначених у договорі (договір III типу).

     Укласти такі договори можна на термін від 1 місяця до 1 року. Договір обов’язкового страхування транспортного засобу повинен бути оформлений протягом трьох робочих днів з моменту державної реєстрації транспортного засобу. Після укладання договору страхувальнику видається оригінал страхового поліса обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

     Контроль за наявністю діючих договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності під час їхньої експлуатації здійснюється органами ДАІ МВС України, а при перетинанні державного кордону — органами державної прикордонної служби.

     Забороняється експлуатація транспортних засобів без полісів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

     При настанні страхового випадку страховик, відповідно до лімітів відповідальності страхувальника, відшкодовує оцінену шкоду, що була заподіяна в результаті дорожньо-транспортного випадку життю, здоров’ю, майну третьої особи. Потерпілим, які є юридичними особами, страховиком відшкодовується винятково збиток, нанесений майну.

     Учасник дорожньо-транспортного  випадку зобов’язаний:

• терміново повідомити про дорожньо-транспортний випадок відповідні органи МВС;
• не пізніше 3 робочих днів повідомити страховика, з яким укладений договір обов’язкового страхування цивільної відповідальності, або у випадках, передбачених Законом,  М(Т)СБУ.

     Якщо  застраховані особи з поважних причин не могли здійснити вищевказані дії, вони повинні підтвердити це документально. 

1.2. Міжнародна система страхування «Зелена карта»

     Міжнародна  система страхування відповідальності власників транспортних засобів «Зелена карта» (GREEN CARD) почала діяти з 1 січня 1953 року. Україна приєдналася до Системи в 1997 році. Система передбачає економічний захист потерпілих (третіх осіб) при ДТП за участю власників транспортних засобів нерезидентів країни, на території якої відбулася така подія. Наявність поліса  «Зелена карта» необхідна для виїзду за межі митного кордону України на транспортному засобі і для пересування по території країн – учасниць системи без укладання додаткових договорів страхування відповідальності, передбачених законодавством країн-учасниць. У разі виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, в країни міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена карта» власник такого транспортного засобу зобов’язаний мати діючий договір  міжнародного страхування, засвідчений відповідним уніфікованим страховим сертифікатом «Зелена карта».

     М(Т)СБУ  є організацією-гарантом з відшкодування збитку:

• на території країн –учасниць міжнародної системи автострахування  «Зелена карта»,  нанесеного власниками (користувачами) зареєстрованих в Україні транспортних засобів,  якщо такі власники  (користувачі) подали відповідним іноземним органам страховий сертифікат «Зелена карта», виданий від імені страховиків — членів М(Т)СБУ;
• на території України, заподіяного водіями-нерезидентами, на умовах і в обсягах, установлених законодавством про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів і принципами взаємного врегулювання збитку на території країн — членів міжнародної системи автострахування «Зелена карта».

     Страховий  поліс підтверджує факт укладання договору страхування. Наявність поліса можуть перевірити органи контролю дорожнього руху на території країн — учасниць системи автострахування «Зелена карта». Якщо виявиться відсутність поліса, то його потрібно придбати в примусовому порядку зі сплатою штрафу. Вартість поліса «Зелена карта» залежить від марки автомобіля, країни-учасниці і терміну перебування в ній. 

1.3. Особисте страхування  від нещасних випадків  на транспорті

     Одним з видів обов’язкового страхування  є особисте страхування від нещасних випадків на транспорті. Порядок здійснення цього виду страхування  визначає «Положення про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті» , затверджене постановою Кабінету Міністрів України №959 від 14.08. 1996 р.

     Обов’язковому особистому страхуванню підлягають працівники транспортних підприємств незалежно від форми власності і видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях, тобто водії автомобільного транспорту, крім внутрішнього міського, під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані. Обов’язкове особисте страхування не поширюється на пасажирів автомобільного транспорту на міських маршрутах. Хоча застрахованим вважається водій, але договір укладається на кожен автотранспортний засіб, тому кількість страхових полісів, необхідних підприємству, буде визначатися кількістю автомобілів, що знаходяться в експлуатації,а не кількістю водіїв.

     Пасажири вважаються застрахованими з моменту оголошення посадки в автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки. Водії вважаються застрахованими тільки на час обслуговування поїздки.

     Страхувальниками водіїв є юридичні або фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які є власниками транспортних засобів або експлуатують їх (наприклад, оренда) і уклали зі страховиком договір страхування.

     Страховий платіж за водіїв встановлюється на рівні до 1 відсотка  від страхової суми за кожного застрахованого. Страховими випадками при цьому є:

• загибель або смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку на транспорті;
• одержання застрахованим травм внаслідок нещасного випадку на транспорті при встановленні потерпілому інвалідності;
• тимчасова втрата застрахованим працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті.

     Розмір страхової суми для кожного застрахованого складає 500 не обкладуваних податком мінімумів доходів громадян (нпмдг) (17 грн. х 500 = 8500 грн.).

     Розміри страхового відшкодування складають:

  а) у разі загибелі або смерті застрахованого в результаті нещасного випадку на транспорті родині загиблих або його спадкоємцеві в розмірі 100 відсотків страхової суми;

  б) у разі одержання застрахованим травми в результаті нещасного випадку на транспорті при встановленні йому інвалідності:

I групи  — 90 відсотків страхової суми;

II групи  — 75 відсотків страхової суми;

III групи  — 50 відсотків страхової суми;

  в) у разі тимчасової втрати застрахованим працездатності за кожну добу — 0,2 відсотки страхової суми, але не більше 50 відсотків страхової суми.

     У разі смерті або встановлення інвалідності застрахованому після тимчасової втрати працездатності й одержання їм страхового відшкодування постраждалий або його спадкоємцю виплачується різниця між максимальною страховою сумою, передбаченою підпунктами «а» і «б» цього пункту, і вже отриманим відшкодуванням.

     Транспортна організація на кожен нещасний випадок, що відбувся з застрахованим на транспорті, повинна:

• скласти акт про нещасний випадок із застрахованим водієм;
• скласти акт про нещасний випадок з пасажирами галузевого зразка; акт складається у присутності двох свідків у двох екземплярах: один залишається в перевізника, а інший видається пасажирові або його родичам; цей акт не складається, якщо нещасний випадок відбувся при обставинах, безпосередньо не пов’язаних з перевезенням;
• видати довідку постраждалому, який має право па безплатний проїзд відповідно до діючого законодавства, із вказівкою відомостей про страховика (найменування, адреса, телефон).

 

1.4. Страхування автомобілів,  вантажів, ризиків доставки і відповідальності перевізників за вантаж

     Страхування відповідальності перевізника за вантаж на автотранспорті, на відміну від страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів і особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, є добровільним. Відповідно правила страхування законодавчо не закріплені і розробляються кожною страховою компанією індивідуально. З цими правилами можна і потрібно ознайомитися перед укладанням договору страхування. Обов’язок застрахувати вантаж відправником або одержувачем може бути передбачений в договорі. Страховиками за даними видам страхування можуть бути страхові компанії, які одержали відповідні ліцензії в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг.