Правовой статус иностранцев и людей без гражданства

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 18 Октября 2012 в 17:19, реферат

Краткое описание

Поряд з громадянами України на її території перебувають іноземці та особи без громадянства, а також біженці і мігранти. У загальному вигляді основи правового статусу перших порівняно зі статусом громадян України закладені у ст. 36 Конституції України, згідно з якою іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і методами, а також несуть ті самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Содержимое работы - 1 файл

павлюк - дж.docx

— 47.67 Кб (Скачать файл)

Закон визначає повноваження органів  виконавчої влади, які вирішують  питання щодо надання, втрати і позбавлення  статусу біженця. До них належать: Кабінет Міністрів України; Державний комітет України у справах національностей та міграції, органи міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; інші органи виконавчої влади (Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство закордонних справ України, регіональні органи, органи опіки та піклування), які мають відповідні повноваження.

Закон визначає стадії надання статусу  біженців, які складаються з порушення-клопотання шляхом подання заяви; оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу; порядку розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів; прийняття рішення за заявою про надання статусу біженця, яке приймають протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, що розглядав заяву.

Статус біженця надається на період дії обставин, які перешкоджають біженцю повернутися до своєї країни. Посвідчення біженця видається строком на один рік. Під час перереєстрації біженця органом міграційної служби за місцем його проживання дія посвідчення продовжується. У свою чергу статус біженця втрачається, якщо особа: добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства); набула громадянство України або добровільно набула громадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її захистом добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; будучи особою без громадянства може повернутися до країни свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких було надано статус біженця, більше не існує [8, с.164].

Це положення не поширюється  на біженця, якщо він може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови повернутися до країни свого попереднього постійного проживання; отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні; не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існує.

Воно також не поширюється на біженця, якщо він може навести достатні обґрунтування, які випливають з  попередніх переслідувань, для своєї  відмови користуватися захистом країни своєї громадянської належності.

Особа позбавляється статусу біженця, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.

Підставою для подання органу міграційної  служби про втрату статусу біженця  може бути особиста заява особи, якій надано статус біженця в Україні, або клопотання органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державної влади.

Такою ж підставою для подання  органу міграційної служби про позбавлення статусу біженця може бути клопотання органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державної влади.

Органи міграційної служби в  Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за наявності  підстав, вносять до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції подання про втрату або позбавлення статусу біженця за власною ініціативою.

У поданні про втрату або позбавлення  статусу біженця мають бути викладені  обставини та долучено документи, що підтверджують наявність підстав  для втрати або позбавлення статусу біженця.

Рішення про втрату або позбавлення  статусу біженця приймає спеціально уповноважений центральний орган  виконавчої влади у справах міграції за поданням органу міграційної служби за місцем проживання біженця протягом місяця з дня отримання подання та його особової справи. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більш як до трьох місяців.

Спеціально уповноважений центральний  орган виконавчої влади у справах міграції може вимагати додаткової інформації від органу міграційної служби, який вніс подання.

У разі виникнення сумнівів щодо достовірності  інформації, викладеної у поданні, потреби у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції має право звернутися з відповідними запитами до Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, питання про втрату або позбавлення статусу біженця якої вирішується.

Подання щодо втрати та позбавлення  статусу біженця, документи, отримані або підготовлені під час розгляду подання, додаються до особової справи біженця [11, ст.85].

На основі всебічного вивчення і  оцінки документів та матеріалів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця.

Рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою біженця надсилається до органу міграційної служби за місцем проживання особи.

Орган міграційної служби за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про втрату або позбавлення  статусу біженця, протягом семи робочих  днів з дня його отримання надсилає або видає їй письмове повідомлення з викладенням причин такого рішення і роз'ясненням порядку його оскарження. Національний паспорт та інші документи, що перебували на зберіганні в органі міграційної служби, повертаються власникові. Посвідчення біженця та проїзний документ біженця для виїзду за кордон вилучаються або визнаються недійсними, про що орган міграційної служби протягом трьох робочих днів інформує орган внутрішніх справ за місцем проживання особи і відповідний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб.

Особа, яка не використала права  на оскарження рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця, повинна залишити територію України у встановлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні.

Закон також визначає права та обов'язки біженців. При цьому, окремо визначаються обов'язки особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця; правовий статус осіб, яким надано статус біженця в Україні; права особи, якій надано статус біженця.

Зокрема, у ст. 20 Закону зазначається, що особа, якій надано статус біженця в Україні, користується правами і свободами, які передбачені Конституцією та законами України. Закон передбачає також міжнародне співробітництво з метою захисту прав біженців.

Незважаючи на оновлення законодавства  про статус іноземців, осіб без громадянства та біженців, умови і порядок імміграції в Україну в законодавстві визначені не були. Між тим міграційні процеси набувають з року в рік загрозливого для України масштабу, внаслідок військових дій в Афганістані та на Близькому Сході, зокрема в Ізраїлі та Пакистані. В Європі, за офіційними даними, мігранти становлять 50 відсотків від усього населення (близько 20 млн. чоловік).

Визначення статусу іммігрантів  в Україні стало можливим завдяки Закону України "Про імміграцію" від 7 червня 2001 р. Крім визначення понять "імміграція" та " "іммігрант", яких не було у попередньому законодавстві, Закон вирішує такі важливі питання: дозвіл на імміграцію; квота імміграції, повноваження органів, що забезпечують виконання законодавства про імміграцію; надання дозволу на імміграцію; порядок в'їзду іммігрантів; скасування дозволу на імміграцію, виїзд та видворення за межі України тощо.

Згідно з Законом під терміном "імміграція" розуміється прибуття чи залишення України у встановленому  порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання [12, ст.187-188].

Відповідно іммігрант — це іноземець  чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Правовий статус іммігранта в Україні  визначається Конституцією, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Дозвіл на імміграцію надається  у межах квоти імміграції.

Квоту імміграції встановлює Кабінет  Міністрів України у визначеному  ним порядку за такими категоріями  іммігрантів: діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менш як 100 тис. доларів США, зареєстровану у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; особи, які раніше перебували в громадянстві України; батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти; особи, які безперервно прожили на території України протягом трьох років з дня надання їм статусу біженців в Україні чи притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) та неповнолітні діти, які проживають разом з ними.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається також: одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; особам, імміграція яких становить державний інтерес для України [13, с.105].

Закон визначає і підстави для відмови  у наданні дозволу на імміграцію. Зокрема, дозвіл на імміграцію не надається: особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство у справі не закінчено; особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я; особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили явно неправдиві відомості чи подали підроблені документи; особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; в інших випадках, передбачених законами України.

Закон визначає коло органів і посадових  осіб, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію: Кабінет Міністрів України; спеціальний уповноважений центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи; дипломатичні представництва і консульські установи України; інші органи виконавчої влади.

Так, Кабінет Міністрів України: визначає порядок формування квоти  імміграції і встановлює квоту імміграції на кожний календарний рік; визначає порядок провадження за заявами  про надання дозволів на імміграцію і поданнями про скасування дозволів на імміграцію та виконання прийнятих рішень; затверджує зразок посвідки на постійне проживання, правила та порядок її оформлення і видачі [11, 123-124].

Спеціально уповноважений центральний  орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: приймають заяви разом з визначеними Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах, тобто рішення цих органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію; перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються; видають та вилучають у випадках, передбачених Законом, посвідки на постійне проживання; ведуть облік осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

Информация о работе Правовой статус иностранцев и людей без гражданства