інвестиційне кредитування

     МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

     ІНСТИТУТ  МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ, ФІНАНСІВ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

     Кафедра теоретичної та прикладної економіки 
 
 
 
 
 

     КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

     З дисципліни «ІНВЕСТИЦІЙНЕ КРЕДИТУВАННЯ»

     Варіант-2,9,24 
 
 
 
 

                                                           Виконала студентка:  Поліщук Т. В.

                                                               Шифр групи Е-10-09 МЕБ (2,3з)

                                                     Спеціальність банківська справа

                                                    Науковий керівник Тімко Н. І. 
 
 
 
 
 

КИЇВ 2011

     9. Організація контролю у процесі банківського інвестиційного кре-

     дитування. Основний і додатковий моніторинг.

     Завершальним  етапом процесу банківського інвестиційного кредитування є контроль з боку банку  за виконанням умов кредитного договору. Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником відсотків за користуванням інвестиційним кредитом. Оскільки по кожній позичці існує ризик неповернення боргу внаслідок непередбачених обставин, банк прагне надавати інвестиційні кредити найбільш надійним клієнтам. Однак він не повинен втрачати можливості розвивати свої позичкові операції і за рахунок надання позичок, що пов’язані з підвищеним ризиком, оскільки вони приносять більш високий дохід. Враховуючи це, банк повинен будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечити баланс між ризикованістю та обережністю. Тобто організувати контроль протягом усього процесу банківського інвестиційного кредитування.

     Механізм  проведення такого контролю прийнято називати моніторингом кредиту. Основна мета, яку ставить банк при здійсненні моніторингу, полягає у налагодженні ефективної організації процесу інвестиційного кредитування та пошуку досконаліших механізмів кредитування інвестиційних проектів.

     Специфікою  моніторингу при банківському інвестиційному кредитуванні є те, що він включає  в себе основний і додатковий моніторинг, зокрема організація основного моніторингу має здійснюватися за такими напрямами:

• обов’язкове дотримання принципів кредитування;
• контроль за виконанням умов кредитної угоди;
• виявлення проблемних інвестиційних кредитів і розробка заходів з ліквідації заборгованості;
• аналіз балансу та фінансового стану позичальника протягом усього строку кредитування;
• контроль за збереженням застави.

     Виходячи  з перелічених вище напрямів, банківський  моніторинг при інвестиційному кредитуванні передбачає:

• періодичну перевірку всіх видів інвестиційних кредитів (наприклад, кожні 30, 60, 90 днів, якщо кредит ризикований, та частіше);
• ретельну розробку етапів перевірки кредитів, щоб забезпечити: перевірку всіх найважливіших умов по кожному кредитному договору, в тому числі реального графіка платежів позичальника, якості та стану забезпечення; оцінку змін фінансового стану; оцінку відповідності виданого кредиту кредитній політиці банку;
• більш часту перевірку проблемних інвестиційних кредитів, тобто збільшення кількості перевірок в міру зростання проблем, пов’язаних з конкретним кредитом;
• більш часту перевірку найбільших інвестиційних кредитів, оскільки невиконання позичальником своїх зобов’язань може  
  серйозно вплинути на фінансовий стан банку;
• більш часті перевірки в умовах економічного спаду та при появі значних проблем у тих галузях, в які банк вклав значну частину своїх ресурсів.

     Додатковий  моніторинг проводиться банком у два етапи: на стадії освоєння інвестицій (проектування та будівництво) та після введення об’єкта в експлуатацію.

     На  першому етапі банківський моніторинг проводиться в розрізі використання джерел фінансування проекту (власних  та позички банку). У процесі такого моніторингу виявляються відхилення від програми реалізації інвестиційного проекту, приймаються рішення про мобілізацію внутрішніх фінансових ресурсів або про припинення чи заморожування фінансування.

     Після введення об’єкта в експлуатацію підприємство починає виготовляти  продукцію, таким чином утворюється  грошовий потік, кошти якого йдуть  на відшкодування власних витрат та на погашення кредиту з відсотками. Тому на цьому етапі банки мають  проводити оцінку поточних показників ефективності інвестицій і порівнювати  їх з плановими. Наприклад, у випадку  зниження внутрішньої норми дохідності проекту та збільшення строку окупності  банк повинен вживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення повного  і своєчасного погашення позички. Якщо вжиті заходи не дають необхідного ефекту, то банкові залишається вимагати від позичальника погашення боргу за рішенням судових органів.

     Таким чином, банківський контроль (моніторинг) — це необхідна передумова оптимізації  системи організації інвестиційного кредитування в комерційних банках.

     2 Податкове інвестиційне  кредитування.

     Однією  з форм державного інвестиційного кредиту  є податковий інвестиційний кредит, який визначається як: відстрочка сплати податку на прибуток, що надається  суб’єкту підприємницької діяльності на визначений строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм з подальшою  компенсацією відстрочених сум у  вигляді додаткових надходжень податку  через загальне зростання прибутку, що буде отриманий згідно з чинним законодавством унаслідок реалізації інноваційних програм.

       Практика кредитування у вигляді  відстрочки платежів існує у  таких формах кредиту, як комерційний  та споживчий. Близькою аналогією  інвестиційного податкового кредиту,  який пропонується запровадити,  можна вважати митний кредит, що є кредитом-відстрочкою сплати  мита за наявності гарантій  і сплати відсотків за час  відстрочки мита.

       Економічну основу податкового  інвестиційного кредиту становлять  кошти, які підприємство сплачує  у вигляді податку на прибуток. Тому він багато в чому подібний  до такої форми фінансової  підтримки підприємства, як пільгове  оподаткування прибутку. Але пільги  мають більш широку палітру  застосування. Крім стимулювання  інвестиційної діяльності (відшкодування  витрат на реконструкцію і  модернізацію активної частини  основних фондів), пільги на сплату  податку можуть надаватися підприємствам,  де використовується праця інвалідів,  для санації національно важливих  підприємств і виробництв на  час пристосування їх до роботи  в умовах ринку, для тимчасового  полегшення стану підприємств,  що зазнали ускладнень через незалежний від них збіг негативних процесів в економіці і господарській діяльності, через політичні події чи природні катастрофи і т. ін.

     Інвестиційний податковий кредит має цільове призначення. Його надання доцільно здійснювати  переважно під інноваційні програми, які забезпечують реалізацію таких  науково-технічних пріоритетів, як:

• науково-технічне оновлення виробництва з підвищенням його техніко-економічних показників і забезпеченням конкурентоспроможності на світовому ринку;
• прискорення розвитку наукомістких та високотехнологічних галузей і виробництв, здатних кардинально змінити економічний та науково-технічний потенціал України;
• розширення виробництва в найбільш пріоритетних та ефективних для національної економіки секторах ринку.

     Уведення  інвестиційного податкового кредиту  має певні переваги порівняно  з іншими формами кредиту. Так, при  звичайному банківському кредитуванні використовуються вільні кредитні ресурси, яких, як відомо, хронічно не вистачає. Крім того, банківський кредит надається  на умовах сплати досить значних відсотків, що робить інвестиції для підприємства економічно обтяжливими. З іншого боку, в разі зниження відсотків зникає зацікавленість банків у наданні  кредитних ресурсів, тим паче що кредитування інвестиційних проектів передбачає досить тривалий термін повернення кредиту, тобто кредитування інвестиційних  проектів зв’язує «швидкі гроші» банків.

       Запровадження інвестиційного податкового  кредиту не вимагає додаткових  кредитних ресурсів, бо в ньому  використовується ресурсний потенціал  самого підприємства у вигляді  прибутку, а саме: тієї частини,  яка повинна відраховуватися  до бюджету у вигляді податку  на прибуток. Тому введення інвестиційного  податкового кредиту заохочуватиме  підприємства в підвищенні ефективності  своєї роботи та отриманні  прибутку.

       Держава, втрачаючи на деякий  час певні суми дохідної частини  бюджету, у подальшому може  розраховувати на збільшення  бюджетних надходжень через загальне  зростання прибутку й обсягів  податку на нього.

       При цьому слід мати на увазі  й таке. При звичайному кредитуванні  кредитор, крім сум кредиту, що  повертаються, додатково отримує  лише обумовлений відсоток. При  використанні інвестиційного податкового  кредиту приріст податку, що  буде отримано після реалізації  проекту, може набагато перевищити  відсотковий рівень і носитиме  не разовий, а систематичний  характер.

       Визначальними умовами надання  інвестиційного податкового кредиту  є: 

• стале фінансове становище підприємства-позичальника, тобто систематичне отримання ним прибутку, з якого нараховується податок;
• переважно (не менше як 50 %) інвестиційна спрямованість у використанні власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження громадян, юридичних осіб тощо);
• наявність економічно обґрунтованого інноваційного проекту (бізнес-плану), який забезпечує після його реалізації підвищення ефективності виробництва, зростання загального обсягу отриманого підприємством прибутку та, відповідно, сум податку на прибуток як джерела компенсації інвестиційного податкового кредиту;
• термін окупності запозичених через інвестиційний податковий кредит коштів, тобто їх повернення до бюджету у вигляді додаткових надходжень податку на прибуток, не повинен перевищувати визначений строк, наприклад п’ять років після реалізації інноваційного проекту.

     Дотримання  цих умов знижує ризик кредитора, у даному випадку держави, щодо ефективності використання інвестиційних ресурсів.

       Споживачами інвестиційного податкового  кредиту можуть бути суб’єкти  підприємницької діяльності, а саме: підприємства всіх форм власності,  яким для реалізації інноваційних  програм не вистачає власних  інвестиційних ресурсів.

       Рішення про надання кредиту  за галузевою підпорядкованістю  підприємств приймають міністерства (відомства), які за дорученням  Кабінету Міністрів України виступають  розпорядниками інвестиційного  податкового кредиту на галузевому  рівні.

       Отримання інвестиційного податкового  кредиту здійснюється на підставі  кредитного договору між галузевим  міністерством (відомством) і підприємством-позичальником.  Йому повинна передувати всебічна  експертиза ефективності інноваційної  програми (бізнес-плану) та наявності  умов, які б підтверджували реальні  можливості підприємства щодо  успішної реалізації цієї програми.

       Загальний обсяг ресурсів інвестиційного  податкового кредиту на кожен  рік визначається Кабінетом Міністрів  України в розрахунках до бюджету.  Виходячи зі стану економіки,  він може сягати 10 % надходжень  до бюджету податку на прибуток  з наступним розподілом знижки  податку по міністерствах (відомствах) відповідно до пріоритетності  напрямів їх інноваційної діяльності.

       Посилюючи вимоги до ефективності  використання інвестиційних ресурсів, інвестиційний податковий кредит  може надаватися підприємствам  під конкретний інноваційний  проект на строк до п’яти  років. Довший термін не відповідає  сучасним вимогам щодо тривалості  освоєння нової техніки (нових  виробництв), веде до розпорошення  державних ресурсів, знижує ефективність  використання інвестицій.

       Виходячи з економічної основи  інвестиційного податкового кредиту,  його загальний обсяг для конкретного  підприємства визначається приростом  податку на прибуток, який буде  отримано після реалізації проекту  з розрахунку на п’ять років  за формулою*1:

      *1: {Якубовський М. М., Бабич Л.  М. Податковий кредит як джерело  інвестиційних ресурсів / Фінанси  України. — 1996. — № 10. — С. 70 — 71.}