Амортизаційна політика підприємств в сучасних умовах господарювання

РОЗДІЛ  ІІІ

ШЛЯХИ ПОЛІПШЕННЯ, ВДОСКОНАЛЕННЯ АМОРТИЗАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ 
 
 

         3.1. Державне регулювання амортизаційної політики підприємств 
 

     В Україні з 1 липня 1997 р. відповідно до Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 р. відбулися істотні зміни в нормах і порядку нарахування амортизації основних засобів, але сьогодні вже зрозуміло, що ця система нездатна забезпечити належне стимулювання інвестицій, бо має ряд суттєвих недоліків, серед яких [2]:

  а) порядок нарахування і включення в собівартість амортизаційних відрахувань обмежує можливість підприємств до вибору порядку відтворення виробничих фондів, що відповідає індивідуальним особливостям підприємства;

    б)  підприємства мають вести два види обліку амортизації: податковий та бухгалтерський, але їх поняття та сфера застосування фактично не розмежовані; податкова амортизація не має чіткого зв'язку з бухгалтерською та тим більше з реальним зносом фондів, виконуючи суто фіскальну функцію;

  в)  в диференціації основних фондів за нормами амортизації відбулося невиправдане скорочення таких норм (майже з і 600 до 4), відповідно в складі різних груп основних засобів економічно невиправдано об'єднуються засоби виробництва з суттєвими відмінностями в необхідних умовах відтворення;

  г)  для більшості видів основних фондів здійснено перехід від рівномірного методу нарахування амортизації до прискореного методу зменшуваного залишку, який лає суттєві переваги лише рентабельним підприємствам, які активно оновлюють виробничі фонди (а таких в Україні не більше 40%); відповідно велика кількість підприємств без належних економічних підстав відмовилась від застосування неприскореної амортизації;

  - запровадження групового обліку  основних фондів другої та  третьої груп фактично зруйнувало  їх пооб'єктний облік, а для  великої кількості фондів - близько  27% зі складу існуючих раніше 1600 груп, перехід на груповий метод уже с самого початку експлуатації зменшив амортизаційні відрахування;

  -  застосування методу залишку,  що зменшується, без передбачення  одноразового списання залишкової  вартості, призводить до невиправданого¹ розтягування періоду амортизації: так, строк амортизації офісної оргтехніки вартістю кілька тисяч гривень значно більше, ніж строк амортизації хмарочоса в США вартістю десятки мільйонів доларів:

  -  за відсутності реальних економічних  підстав витрати на ремонт, що  не перевищують 5% балансової вартості, не амортизуються;

  - результати проведення переоцінок  основних фондів показали, що  вони  відстають від інфляції, тобто не маємо об'єктивного  механізму своєчасної переоцінки  основних фондів, до того ж  існуючий механізм переоцінки  дає вигоду у вигляді зменшення оподатковуваного прибутку лише наступного за проведенням переоцінки року, а в році, коли вона була здійснена, збільшення амортизаційних відрахувань нівелюється збільшенням валового доходу на суму капітального доходу від переоцінки;

     Підтверджують недосконалість існуючої амортизаційної політики і практики, про що свідчать дані вибіркового обстеження, проведеного Мінекономіки та Держкомстатом, за результатами якого 55% підприємств не задоволені чинним податковим амортизаційним законодавством, лише близько 15% підприємств зменшили суму оподаткування завдяки прискореній амортизації.

     Отже, на жаль, податковий облік амортизації на сьогодні спрямований перш за все на виконання фіскальної функції. Досить згадати зовсім недавню практику використання понижуючих коефіцієнтів та "10%-го амортизаційного податку", що взагалі є нонсенсом і суперечить принципам економічної теорії та є просто протиправним. Але зараз це вже історія, яка, сподіваємось, ніколи більше не відтвориться, адже в умовах перехідної кризової економіки амортизаційна політика має бути інвестиційне спрямованою.              

      Дієвим кроком на шляху реформування системи амортизації в Україні можна вважати запровадження норм бухгалтерської амортизації - прийняття Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, зокрема, стандарту №7  “Основні засоби”.

      Якщо відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" основні фонди амортизувались або за методом зменшуваного залишку, або прискореним методом з фіксованими річними нормами амортизації, то стандарт надає на вибір підприємства п’ять методів: прямолінійний, зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості (зменшуваного залишку за подвійною нормою), кумулятивний (суми чисел) і виробничий (пропорційно рівню завантаження фондів). Як бачимо, в загальному вигляді прямолінійний і виробничий методи є неприскореними, решта - прискореними, а у випадку встановлення занижених строків експлуатації фондів, можливість самостійного встановлення яких передбачається стандартом, всі методи перетворюються на прискорені. Важливим кроком для економічного обґрунтування умов амортизації є збільшення до 9 кількості груп основних фондів, адже за результатами згадуваного раніше вибіркового дослідження до 40% о підприємств незадоволені чотирьохмірною класифікацією основних фондів. Стандарт відроджує пооб'єктний облік основних фондів другої та третьої груп, передбачає амортизацію всіх витрат по ремонту основних фондів [2].

     Як бачимо, введений стандарт здатний вирішити більшість зазначених вище проблем порядку нарахування амортизації та дозволяє підприємствам більш ефективно планувати та здійснювати інвестиції у засоби виробництва. Але, нажаль, застосування таких ліберальних бухгалтерських методів амортизації в практичній роботі підприємств нівелюється податковими нормами і правилами, особливо, коли за даними бухгалтерського обліку підприємства об'єкт основних засобів можна списати з балансу, а згідно з даними податкового обліку - він повинен числитися в експлуатації ще багато років.

     Таким чином, маємо дуже ліберальну бухгалтерську амортизацію та досить “сувору” податкову. Отже, фактично прийняття стандарту №7 ніяким чином не вплинуло на виконання амортизацією інвестиційної функції.

     З'ясуємо, чи відповідає бухгалтерська амортизація за Стандартом економічній, які багатьма авторами ототожнюються. Економічна амортизація в класичному розумінні розглядається як списання вартості основного капіталу на собівартість продукції за економічно обґрунтованими (як правило, неприскореними) нормами, що мають максимально відображати реальний (фізичний та моральний) знос, і призначена для визначення витрат основного капіталу у виробництві і відповідно дійсній його віддачі, для управління виробництвом, надання об'єктивної інформації про ефективність даного виду діяльності і т. ін.

      Якщо ж проаналізувати норми Стандарту, приходимо до висновку, що Стандарт запроваджує певний гібрид економічної та податкової амортизації, тобто бухгалтерський облік може не відображати реальних витрат капіталу і т.п., чим відкривається шлях до маніпуляцій звітністю, її перекручення, "прикрашання" з метою мінімізації балансового прибутку (наприклад, для відповідної мінімізації дивідендів) або його максимізації в певному періоді (наприклад, для зацікавлення інвесторів) та ін.

      Таким чином, суттєві відмінності податкового та бухгалтерського не є природними, вони створені штучно для задоволення фіскальних потреб держави і одночасно ніби то надання підприємствам свободи в області амортизаційної політики, але така свобода є уявною, адже вона не завжди виявляється підкріпленою “податково-амортизаційною пільгою”, тобто кінцевим зменшенням податку на прибуток.

     За побудови ефективної амортизаційної політики підприємства одним з основних показників, який має бути постійним об’єктом моніторингу, є термін окупності активів. Серед сукупності чинників, котрі впливають на окупність активів, варто насамперед виділити два: ціна продукції (робіт, послуг); обсяг збуту продукції (робіт, послуг). В додатку № показано результати, які можуть бути отримані підприємством унаслідок зміни величини амортизаційних відрахувань при застосуванні різних методів амортизації.

     Незважаючи на наведені в додатку В типові результати, які можуть мати місце внаслідок зміни підприємством методу амортизації, слід пам’ятати про те, що на ціноутворення впливає попит та пропозиція. Тому при збільшенні норми амортизації можливе падіння ціни в результаті зниження попиту на  продукцію підприємства. При зниженні величини амортизації можливе зростання ціни внаслідок зростання попиту. З огляду на це методи амортизації слід розглядати не як умову, а як інструмент впливу на ціноутворення і результати діяльності підприємств.

         Підприємства мають за результатами кожного звітного місяця здійсню-вати розрахунок через  зміни методу амортизації на ціну продукції і обсяг її реалізації, виходячи з кон’юктури ринку. Це дасть змогу вибирати оптималь-ний варіант.  
 
 
 
 

          3.2. Основні шляхи розвитку, вдосконалення амортизаційної політики в      Україні 
 

         Україна на шляху до інтеграції і гармонізації з країнами-членами ЄС, формування єдиного економічного простору з традиційними економічними партнерами, зокрема Росією, Білоруссю, Казахстаном, прагне уніфікувати існуючу систему бухгалтерського обліку, яка у сучасних умовах змінюється й удосконалюється відповідно до міжнародних стандартів. Тому процеси стандартизації та удосконалення системи бухгалтерського обліку України із застосуванням міжнародних стандартів, вибору раціонального методу амортизації основних засобів є актуальними і нині. Це обумовлюється об'єктивними причинами та підтверджується появою наказу Міністерства фінансів України №561 від 30.09.2003 р. „Про затвердження методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів”.

       Перехід на ринкові умови господарювання, запровадження комерційних засад у діяльність підприємств, приватизація державних підприємств потребують нових підходів до формування фінансових ресурсів. Так, нині збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань та позичкових коштів у формуванні фінансових ресурсів підприємств. Усе це змушує підприємства виявляти ініціативу та винахідливість. Раціональне застосування амортизаційної політики на підприємстві є важливою ланкою його фінансового управління і дає можливість керівництву підприємства розширити виробництво чи створити новий напрям бізнесу [22].

         Господарським кодексом України передбачено, що одним з основних напрямів державної економічної політики є амортизаційна політика, спрямована на створення для суб'єктів господарювання найбільш сприятливих і рівноцінних умов забезпечення процесу відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі.

         З цією метою інвестиційна політика держави спрямована на створення суб'єктом господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів для потреб розширеного відтворення основних засобів виробництва, а також на забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним.

        Важливою умовою реалізації інвестиційної політики держави є його податкова система, що повинна стимулювати якнайшвидше відновлення підприємствами, насамперед активної частини основних засобів.

        Як приклад такого підходу розглянемо модифіковану систему прискореного відшкодування витрат Modified Accelerated Cost Recovery System MACRS), що застосовується в США з 1987 р. Ця система встановлює методи амортизації і термін експлуатації основних засобів для визначення суми амортизаційних відрахувань з метою оподаткування (дивись додаток Г).

          Таким чином, з метою оподаткування основних засобів (крім будівель) у США застосовується прискорена амортизація.

         Система МАСRS передбачає [14, c.576]:

        а) відсутність ліквідаційної вартості;

        б) умову середини року, тобто передбачається, що початком терміну експлуатації об'єкта є середина року (незалежно від місяця фактичного початку його експлуатації);

        в) при застосуванні прискореної амортизації здійснюється перехід до прямолінійної амортизації в тому році, коли сума прямолінійної амортизації перевищує суму прискореної амортизації.

        В Україні відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з 1 січня 2004 р. норми амортизації встановлено в межах 1,25 - 15 % балансової вартості відповідних груп основних фондів. Зокрема, для автомобілів і ЕОМ, придбаних після 1 січня 2004 р., ця норма становить відповідно 10 і 15 %.. Застосування цих норм приводить до того, що період амортизації зазначених основних засобів може перевищити 50 років, тобто майже в 10 разів перевищує термін податкової амортизації подібних об'єктів, наприклад, у США. При цьому за шість років (період повної амортизації автомобілів у США) в Україні для цілей оподаткування буде амортизовано близько 50% вартості автомобілів.

       У цьому зв'язку варто нагадати, що єдині норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів народного господарства СРСР (затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22.10.90 р. № 1072) передбачали, зокрема, такі норми амортизації, % від первісної вартості: