Роль архівів у сучасному житті

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України 
 

                                      Коледж преси та телебачення 

                                                   

                                                                        Кафедра інформаційної

                                          діяльності  та                

                                                         документознавства

                                                                       
 
 
 

Залікова  робота

з архівознавства на тему:

«Роль архівів у сучасному житті» 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала

студентка 3-го курсу

денного відділення                                                                                                            

                                                                                                 Рябєва М.М.                                                      

                                         

Перевірила

викладач 

архівознавства                                                                       Федорюк Т.С 
 
 
 

Миколаїв  – 2011

Зміст 

Анотація………………………………………………………………….……3

Вступ……………………………………………………………………….......4

1. Історія розвитку архівів………………………………………………………..6

2. Основні  задачі і функції відомчих  архівів…………………………………....9

3. Розвиток  архівної справи на території  України…………………………….10

4. Експертиза  цінностей документів……………………………………………11

5. Роль  архівів в сучасному житті………………………………………………13

Висновки……………………………………………………………………..15

Список  використаних  джерел……………………………………16 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

АНОТАЦІЯ 

      Архівна справа – галузь діяльності, що охоплюють питання зберігання й використання архівних документів. Наукова дисципліна, що вивчає й розробляє теоретичні, методичні й організаційні питання архівної справи і його історію, називається архівознавством.

     Завдання даної роботи – вивчити нормативно-правові дослідження; показати значення документів у житті суспільства; пояснити працівникам діловодства їхню відповідальність перед суспільством і державою за схоронність документальної бази для наукових досліджень; дати загальні відомості про організації архівної справи в СРСР; визначити роль відомчого архіву в організації роботи з документами в установах, на підприємствах і показати наступність у роботі державних і відомчих архівів.

      Об'єктом вивчення – склад і зміст документів історичного архіву, а також документи, що перебувають у структурних підрозділах і в архіві установи, питання організації цих документів, забезпечення їхньої схоронності й використання в інтересах суспільства.

      Предметом дослідження – є розвиток архівної справи в різні періоди в СРСР – після Жовтневої революції, під час Великої вітчизняної війни, післявоєнний період, а також в 60-80 рр.

    Мета дослідження – полягає у науковій реконструкції, осмисленні й комплексному аналізі процесу становлення й особливостей розвитку архівної науки в Україні, а також розгляд і вивчення технології збереження документів, характеристика основних методів зберігання документів і їх опис.

      Для досягнення  мети дослідження  передбачено виконання  наступних завдань:

 •  Узагальнити розвиток архівів  протягом історії України.

 •  Дослідити становлення архівної  справи в Україні

 •  Проаналізувати структуру архівної  системи України.

Вступ 

             Історія архівної справи в Україні є складовою і невід’ємною частиною української історії. З часу здобуття Україною незалежності розпочався новий етап у розвитку історичної науки, помітно посилився інтерес і до архівознавства – наукової системи і спеціальної галузі історичної науки, яка трактує архівну справу як частину розвитку науки і культури, один з напрямків державного будівництва.

      Документи є засобом закріплення  різними способами на спеціальних  матеріалах інформації про факти,  події, явища, об'єктивну дійсність  і розумову діяльність людини. В державних і відомчих архівах,  бібліотеках, інших центрах документації  зосереджений великий об'єм ретроспективної  інформації, що використовується  для діалектико-матеріалістичного вивчення історії держави, в народногосподарських, наукових і культурних цілях.

      В умовах розбудови України як незалежної держави у вітчизняній історіографії спостерігається посилення уваги до проблем формування національної свідомості та історичної пам’яті, що сприяє науковому осмисленню історичного розвитку українського суспільства. Суттєвим чинником у цьому процесі є архіви, які зберігають «задокументовану історію» українського народу. Ретельного дослідження в даному контексті потребує історії архівної справи в Україні.  З огляду на її важливість як складової історії культури та суспільну значущість Національного архівного фонду. Перша спроба узагальнення інформації про ґенезу та розвитку української архівістики в «Нарисах історії архівної справи в Україні» висвітлила низку мало роздроблених питань. Зокрема, що стосується розвитку архівної справи в регіонах та наукового аналізу її сучасних проблем. Особливості процесу відродження і розвитку архівної справи на регіональному рівні в 1919-2000 роках.

      Важливим розділом архівознавства є історія архівної справи, яка вивчає процес становлення і розвитку архівної галузі історичних джерел. Цьому може допомогти осмислення досвіду в галузі дисциплін, що пропонують інструментарій пізнання джерел. Сама логіка розвитку архівістики в Україні актуалізує гостру потребу в узагальненні та критичному аналізі попереднього досвіду в цій важливій сфері науки, культури, державного будівництва. Відтак великого значення набуває вивчення тенденцій розвитку архівної науки і освіти, еволюції ідей, принципів і методів архівознавства в період XVIII століття, коли архівна справа розвивалася з одного боку. в умовах жорсткого регламентування з боку Російської імперії, з іншого в умовах національної державності у вигляді Гетьманщини.

       

         
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АРХІВІВ

 

     На  складному, багатоплановому тлі  розвитку вітчизняної історії постараємося простежити зародження і розвиток архівної справи в нашій країні. Давньоруська держава (IX - початок XII ст.) Можна охарактеризувати як ранньофеодального монархію. У Київській Русі зосередженням урядової діяльності князя був княжий двір, саме там, у так званої державної канцелярії - скарбниці, збиралися документи про різні сторони діяльності київських князів. Представниками князівської влади на місцях (у містах) були посадники, які виконували судові і адміністративні функції, і в процесі їх діяльності також виникали документи, які потім зберігалися в патронажних храмах, що були для міського населення місцем вшанування святих - покровителів міста. Важливу роль у житті суспільства і держави стала відігравати церква. У церквах і монастирях створювалися скарбниці, в яких разом з дорогоцінною культової начинням зберігалися книги, грамоти князів на дарування церквам і монастирям угідь і привілеїв.

     У монастирях переписувалися книги, які  наші предки називали «джерелами мудрості».  Книги надзвичайно цінувалися, коштували  дуже дорого, тому що виготовлялися  з пергаменту і прикрашалися кольоровими  мініатюрами. На Русі була широко поширена релігійна література, особливо «житія святих», які описували життя, страждання, подвиги людей, канонізованих церквою, тобто визнаних святими. У XI ст. з'являються перші історичні твори - літописи.

       На жаль, до наших днів збереглося  надзвичайно мало рукописних документів IX-XII ст. Ця воістину дорогоцінна крапля дозволяє уявити, наскільки різноманітна, важка і насичена було життя в ті часи. Перехід до феодальної роздробленості визначив розвиток нових культурних центрів. Найбільш яскраво це проявилося в літописанні.

     У XII-XIII ст. виникають літописні традиції в Ростові-Суздальської землі (Володимирський літописний звід, 1177), Галицько-Волинської землі.

     Документи у розглянутий період починали грати  все більш важливу роль у політичному, економічному житті князівств, в  доданні юридичної сили різних угодами  між князями, тому в період феодальної роздробленості зароджується облік  і опис документів. Перша опис документів, що дійшла до нас, датується 1288г.: Це Іпатіївський літопис, що містить розпис рукописів і книг. Велика кількість найцінніших документів відклалося в церквах і монастирях, які були великими земельними феодалами. У XII-XIV ст.  монастирські володіння розширювалися за рахунок вкладів («на помин душі» або при надходженні в ченці). Вклади оформлялися духовними і даними грамотами, а також нерідко супроводжувалися передачею в монастир старих документів Таким чином, в церковних сховищах накопичувалося багато документів.

           Крім ділових документів у церквах і монастирях зберігалися рукописи і книги, які збиралися і потім листувалися.  Робота по переписуванню книг часто виконувалася за замовленням на основі укладеного договору - «ряду».

       Діловодство вели під керівництвом  вищого духовенства нижчі церковнослужителі  - «дияк». У цілях однаковості  діловодства в митрополії створювалися  зразки документів. Церковних «диаком»  стали залучати до своїх канцелярії  і світські феодали (князі,  бояри). Тому словом «дияк» («дяк»)  з XIV ст. стали називати посадових  осіб, які ведуть письмове діловодство,  наприклад: дяки княжі, міські, вічові.

     У XVI-XVII ст. в урядових установах склалася система діловодства. Наказовий апарат (канцелярія) складався з дяків і под'ячих, які вели всю приказную документацію. Існувала «столбцовая» форма наказового діловодства, виробився і особливий стиль письма - скоропис.

       Стовпцями називали стрічки паперу  шириною 15-17 см і різної довжини,  що мали кілька склеювань. На  лицьовій стороні стовпця наносився  основний текст, а зворотний  бік служила для нанесення  різних послід, крім того, переписувач  після завершення справи ставив  «довідки», тобто вказував своє  ім'я, а дяк або піддячий, «вершили»  справу, скріплював стовпець «скріпою», тобто проставляв на місцях склеювань літери свого імені і титулу. Така система дозволяла убезпечити документ від підробок або втрат у разі розклеювання стовпців.

       Крім столбцовой в наказах  використовувалися й інші форми  документів - зошити (кілька аркушів,  зшитих в один корінець), грамоти.

       Поступово в роботі наказів  відбувся поділ в зберіганні  оригіналів та копій документів.

       Характерною особливістю роботи архівів цього періоду було те, що втратили практичне значення, документи, як правило, зберігалися в канцелярії разом з поточним діловодством, тобто сховища документів ще не стали самостійними структурними підрозділами установ.

       Документацію, що збереглася в  архівах церков і монастирів, умовно можна розділити на  дві групи: релігійна і господарська, яка становила більшу частину. 

     У зв'язку із зростанням феодального  землеволодіння, роздачею належали державі («чорних») і царського палацу («палацових») земель в помісне і вотчинне володіння  важливе значення набувало ведення  відповідної документації.