Модернизация ринку праці в умовах глобалізації світово економіки

Для інших галузей регіону  − паливно-енергетичного комплексу, базових галузей виробництва (машинобудування, енергетики, електроніки, приладобудування, будматеріалів тощо) − склалися об`єктивні умови для подальшого їх розвитку разом з відповідною  інфраструктурою регіону, забезпечення соціальних потреб населення, що викликає необхідність комплексного вирішення  управлінських проблем у взаємозв`язку з розвитком сфери ринку праці, підвищення продуктивної зайнятості населення.

Серед проблем подальшого вдосконалення регулювання ринку  праці важливе значення має розвиток малого і середнього підприємництва як потужного джерела нових робочих  місць, а також переорієнтації цього  сегменту економіки у напрямку переважно  виробничої діяльності. Потреба в робочій силі цих малих і середніх підприємств може бути забезпечена регіональною службою зайнятості повною мірою за рахунок перенавчання і підвищення кваліфікації робітників як в спеціалізованих центрах підготовки, так і на базі підприємств, близьких за профілем, при тісній взаємодії з місцевими органами, підприємствами [8. с.10].

Таким чином, дослідження  проблеми вдосконалення механізму  регулювання ринку праці та зайнятості дали можливість запропонувати певні узагальнення, сформулювати висновки й пропозиції, які полягають у такому:

− в сучасних умовах в  Україні склалася певна система  державного регулювання ринку праці на різних рівнях управління. У той же час інтеграція країни до умов світового економічного простору потребує подальшого вдосконалення механізмів державного і регіонального регулювання ринку праці та зайнятості населення, спрямованого на підвищення конкурентоспроможності економіки країни на основі підготовки конкурентоздатної робочої сили, аналогічно розвиненим країнам, та впровадження нових підходів до державного регулювання ринку праці та взаємодії з суб`єктами управління інших рівнів;

− програми зайнятості населення, які розробляються на державному і регіональному рівнях, не повною мірою враховують основні тенденції, напрямки розвитку економіки країни, галузей господарства, зокрема, пріоритетність перспективних, експортно-орієнтованих галузей, які виокремлюються на фоні вступу України до СОТ. Підвищення ефективності впровадження в практику програм зайнятості і їх значення в регулюванні процесів у сфері ринку праці може забезпечуватися на основі тісного взаємозв`язку Державної програми соціально-економічного розвитку і Державної програми зайнятості населення як її складової;

− система залучення до трудової діяльності осіб з обмеженими можливостями включає певні етапи  відбору, оцінки рівня працездатності і можливостей до праці різних груп цього контингенту; організацію центрів реабілітації за видами фізичних вад; спеціалізацію і професійну підготовку, створення умов (обладнання) для праці [6, с. 163].

Залучення неконкурентоспроможних груп населення до трудової діяльності дозволить врівноважити їх психологічний  стан і соціальний статус, відчути  себе необхідними для суспільства, самостійно заробляти кошти, скоротити державні витрати на їх повне утримання, для чого необхідна тісна взаємодія державних і регіональних структур щодо регулювання суспільних відносин, у т.ч. внесення необхідних змін до трудового законодавства, прийняття нормативних документів,вирішення комплексу відповідних організаційних питань тощо;

− посилення взаємозв`язку держави і регіону щодо регулювання  ринку праці та зайнятості базується на відповідних правових і організаційно-нормативних актах, виявленні слабкості інституціонального впливу на ринок праці і точок взаємодії суб`єктів управління різних рівнів, формулювання пропозицій щодо їх удосконалення відповідно до сучасних вимог глобалізаційних процесів;

− необхідно сформувати комплексну модель розробки управлінських  рішень щодо удосконалення механізмів державного і регіонального регулювання  ринку праці і зайнятості, яка  включає об`єкти регулювання ринку  праці, завдання вдосконалення, розкриття  змісту (сутності) вдосконалення, визначення рівня прийнятих рішень, виконавців [9, с. 67].

3.3. Моделювання  інтеграційної стратегії виходу  України на світовий ринок  праці в умовах глобалізації

Економічне зростання, над  забезпеченням якого працює український  уряд, створює передумови для збільшення зайнятості, доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Вихід з  фінансово-економічної кризи, що в  певній мірі характеризує сучасну українську економіку, відбувається повільно та нерівномірно для окремих виробничих галузей  і підприємств, що неминуче призводить до диспропорції національного ринку  праці, до різновекторності розвитку окремих  його сегментів. Крім того, невдала  сучасна політика української влади  по формуванню та функціонуванню ринку  праці, призвела до втрати робочих місць, до низьких вимог щодо якості робочої  сили, до зростання кількості робочих  місць з небезпечними умовами  праці. Існуюча робоча сила не відповідає сучасним вимогам роботодавців ні по професійно-освітній, ні по трудовій, дисциплінарній чи мобільній підготовці. Наслідком  незбалансованості пропонованої робочої  сили із попитом на неї стає безробіття [35, с. 49-50].

На ситуацію на ринку праці  впливає: загальна соціально-економічна ситуація в країні і регіоні, якісний  показник людського капіталу, становище  у сфері надання соціальних послуг, національно-культурні особливості, соціо-психологічні чинники та ін. В до кризовий період (2004-2008 рр.) 22,3 млн. осіб у віці від 15 до 70 років становили основну робочу силу країни, з них 20,5 млн. – особи працездатного віку. До листопада 2008 р. також спостерігалося: скорочення безробіття, зростання чисельності працюючих в приватному секторі економіки, зберігалися негативні тенденції щодо чисельності працюючих на державних підприємствах з одночасним зниженням середньорічних темпів їх вивільнення [6, с. 162].

В 2009-2011 рр. ситуація змінилася: відбулося значне скорочення «офісних працівників», лише банківських службовців скоротили 70-80 %; у будівельній сфері звільнили близько 170000 осіб; своєрідна проблема виникла в медичній сфері в зв’язку з так званою епідемією «свинячого грипу», коли попит на дану професію в 2009 році зріс, а в 2011 році, при спробі провести певні реформи в медицині, запит на медичних працівників різко зменшився в містах, в селах – при величезній потребі в таких спеціалістах, при обіцянці молодим спеціалістам п’яти тисяч гривен виплати по першому місцю роботи, медичних працівників все рівно не вистачає. Потреба у програмістах більше стосується іноземних компаній, де працює велика кількість українських спеціалістів; середня зарплата в них у 2009 р. склала 8,5 тис. грн., тому освітні заклади повинні максимум уваги приділити підготовці спеціалістів-програмістів [32, с. 9].

Сфері працевлаштування не рекомендується спрямовувати погляди  безробітних, що перекваліфіковуються, на юридичні, бухгалтерські, фінансові, туристичні галузі, так як спеціалістів даних галузей є понад необхідність. Потреба в рекламістах, РR-технологах та працівниках ЗМІ знову стане на порядок денний напередодні виборчої компанії 2012 року. Сьогодні потреба є в рекламістах для бізнесу, в маркетологах, торгових представниках, інженерах-технологах, ветеринарах, викладачах, програмістах-тренерах, працівниках ресторанного бізнесу і сфери харчування, працівниках сфери послуг, фахівцях в галузі страхування [24, с. 39].

Причинами сучасного становища  ринку праці є не лише світова  фінансова криза, а й не вирішені внутрішньо-державні проблеми:

- недостовірність та приховування інформації про істинний стан ринку праці, про його перспективні можливості і про можливо-використовувані механізми реформування ринку праці в перспективі.

- відсутність відповідного рівня зайнятості виробничій динаміці. В докризовий період до зайнятого населення, за новою методологією Держкомстату, з 2005 р. стали відносити службовців Збройних сил України, самозайнятих.

- низька продуктивність праці, що призводить до низького рівня оплати праці. В Україні продуктивність української робочої сили на 40% нижча ніж у країнах Центральної та Східної Європи. Нинішні проблеми заробітної плати постійно перебувають у полі зору уряду. Намагаючись вирішити дану проблему, особливо щодо малозабезпечених верст населення, уряд підвищує мінімальну заробітну плату, збільшує тарифні ставки та посадові оклади низькооплачуваним категоріям персоналу. Автоматично підвищення зарплат відбувається в інших працівників, що призводить до ряду негативних наслідків: в бюджетній сфері – зменшуються премії, знімаються доплати, працівників відправляють у неоплачувані відпустки, переводять на скорочений робочий тиждень, проводять скорочення; приватний сектор – зменшуючи прибутки менше відраховують до бюджету, затримують виплату зарплат. Зростають ціни та інфляція Також серед ряду причин зниження реальної зарплати в українському суспільстві те, що кожний 13-й працюючий в Україні досяг пенсійного віку, їх продуктивність праці є низькою.

- ще однією проблемою України є нерівномірний розподіл трудових ресурсів по території держави – основна концентрація характерна для східних регіонів (понад третина від працюючого населення країни); найбільший міграційний приріст характерний для м. Києва; найбільший відплив робочої сили відбувається із Чернівецької, Івано-Франківської, Черкаської та Київської областей; надлишок робочої сили характерний для Дніпропетровської, Донецької та Харківської областей; тривале безробіття охопило Житомирську, Івано-Франківську, Рівненську, Тернопільську області.

- українські вчені визначають найважливішою проблемою ринку праці – деформацію в галузевій структурі та професійно-кваліфікаційному складі. Причиною низького рівня кваліфікації можна назвати матеріальну мотивацію, обмежену можливість працевлаштування, відсутність гарантії стабільності виробничої діяльності за фахом, невідповідність структури професійної освіти перспективним потребам ринку праці за кваліфікаційним рівнем та професійною структурою. Відповідно виникає кадровий дефіцит для тих виробництв, які дозволили собі застосування техніко-технологічних новацій. На ІІ Міжнародній конференції «Корпоративна соціальна відповідальність: Цивілізована економіка, цивілізоване суспільство»; Київ, 18 квітня 2008 р. відзначалося, що у 2008 р. кадровий дефіцит є одною з основних перешкод для розвитку економіки [39. с. 10].

Нині існує дефіцит  на представників професій, для підготовки яких відсутня спеціальна базова освіта. Не забезпечується належна підготовка і спеціалістів непрестижної малокваліфікованої фізичної праці. Крім того, під кадровим дефіцитом пропонується розуміти не лише відсутність кадрів певних спеціальностей, а й при їх наявності, відповідно до фаху, – незабезпеченість якісними практичними навичками та вміннями. Причинами недостатньої кількості  кваліфікованих кадрів є: недостатнє державне фінансування системи підготовки і  перепідготовки кваліфікованих кадрів, освіти загалом; невисокий рівень оплати праці в економіці країни, що дестимулює процеси удосконалення фаховості  працівників. В 2007 р. було прийнято Указ Президента України «Про рішення  Ради національної безпеки і оборони  України від 19.09.2007 № 895 «Про заходи щодо подолання демографічної кризи  та розвитку трудо-ресурсного потенціалу України» про необхідність розробки концепції розвитку професійно-технічної освіти відповідно до європейських стандартів освіти та потреб ринку праці. Але такий документ до даного часу не затверджений, а отже суттєвих зрушень в найближчій перспективі щодо забезпечення українського ринку праці якісними професійними кадрами очікувати не приходиться [24, с. 40].

Низький рівень життя українців  та пов’язана з цим еміграція висококваліфікованих спеціалістів за кордон є ще однією причиною недостатності висококваліфікованих кадрів. За даними Держкомстату, протягом останніх п’яти років Україну залишили 234 доктори та 779 кандидатів наук. 25 % молодих людей учасників міжнародних олімпіад уже навчаються за кордоном. Від’їзд українських мігрантів лише до ЄС має тенденцію до зростання, а саме: у 2006 р. відсоток мігрантів на захід із числа вибулих з України становив 21 %, у 2007 р. – 31,6 %, у 2008 р. – склав 34,4 %, у 2009 р. – на рівні 39,6 % та за 10 місяців 2010 року був зафіксований у розмірі 48,7 % [19, с. 17].

Зважаючи на наведені дані, український ринок праці потребує глибокого реформування з тим, щоб  максимально забезпечити можливість власної реалізації наукової еліти, що забезпечить відповідний інноваційний розвиток і підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції чи послуг. Потрібно заохочувати повернення мігрантів  на батьківщину і сприяти їм у  використанні результатів трудової міграції в інтересах розвитку домогосподарств  мігрантів, місцевих громад, регіону  та країни в цілому. Оскільки Україна  є активним учасником світових економічних  процесів, що супроводжуються підвищенням  прозорості державних кордонів і  розмиванням державних економічних  інтересів інтересами компаній, часто  транснаціональних, необхідним постає: забезпечити захист прав українських  громадян, працюючих за кордоном; посилити роль держави і її органів влади  у організації міграційних процесів в інтересах і окремих громадян, і суспільства в цілому, а особливо для мінімізації впливу на міграційні процеси організованих кримінальних угрупувань, заснованих на корупційних  зв’язках, так як це є загрозою соціальній безпеці українського суспільства.

Недосконалість, недостатня гнучкість, структурна диспропорційність  ринку праці України призвели в кризовий період 2008-2010 р.р. до застосування власниками і адміністрацією підприємств вимушених відпусток, скорочення робочого дня та звільнення працівників. Ці процеси найбільше охопили транспортну (30,1 %), лісову (12,9 %), будівельну (9,7 %) галузі та промисловість (9,1 %), тому безробіття лише на кінець 2008 року було в межах 1,4 млн. чоловік. Максимальну кількість безробітних зафіксовано в Тернопільській (5,1 %), Черкаській (4,9 %), Рівненській (4,7 %), Полтавській (4,7 %) та Чернігівській (4,7%) областях [92].

В певній мірі зберегти трудовий потенціал країни дозволяє тіньова  зайнятість, яка в умовах трансформаційної економіки є абсолютно очевидним  фактом, а її наявність зумовлена  слабкістю соціально-економічних  інститутів. Зростанню тіньової зайнятості сприяють скорочення виробництва в  основних видах економічної діяльності; низька частка фонду оплати праці (ФОП) у ВВП; збереження високого рівня  бідності працюючого населення; високий  рівень оподаткування легального бізнесу; низький рівень дотримання встановлених законів і, як наслідок, втрата довіри населення до правоохоронної та судової систем держави [93].