Модернизация ринку праці в умовах глобалізації світово економіки

-  розробка та прийняття державою відповідних юридичних, трудових, фіскальних законодавчих актів [49, c.6].

Таким чином ринок праці  дзеркально відображає більшість політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в державі, та фокусує  в собі найгостріші проблеми, які спричиняють поглиблення кризових явищ, стримують структурні зміни, а їх вирішення створює передумови для соціального і економічного зростання [48, с.328].

Ринок праці України на сьогоднішній день характеризується зниженням  рівня безробіття по всім регіонам, зростанням зайнятості населення, збільшенням  пропонування робочих місць. В той  же час, є небезпека виникнення дисбалансу попиту праці та її пропозиції, що може негативно позначитися на добробуті  підприємств, призвести  до зростання соціальної напруги серед населення. Вже сьогодні можна спостерігати збільшення соціально-економічних проблем, спричинених зростанням рівня інфляції, низькою ефективністю державної політики, зростанням тіньового сектору зайнятості тощо. Подальший розвиток вітчизняної економіки потребує інноваційно-інвестиційного пожвавлення, оновлення основних фондів на новій, конкурентоспроможній основі. Якщо ми хочемо подолати безробіття, неефективну і тіньову  зайнятість, то потрібно боротися з їх причинами, а не наслідками.

Світова фінансова криза  зачепила майже всі країни світу. На жаль, її вплив в усіх сферах економічної  діяльності, де зайнято майже 12 мільйонів  людей, вже відчула й Україна. Для працівників деяких професій і галузей виникла загроза  вивільнення, зниження рівня заробітної плати та збільшення заборгованості з неї. Відбулось зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів, відрахувань  до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування [55, с. 4].

За даними державної служби зайнятості, у січні 2010 р. її послугами скористалися 1033,8 тис. не зайнятих трудовою діяльністю громадян проти 981,6 тис. у грудні 2008р. Із зазначеної кількості незайнятих громадян у цьому місяці зареєстровано 157,5 тис. осіб, що майже наполовину менше, ніж за останній місяць 2009 р. (54,9%) [54].

На обліку цієї установи на 1 лютого 2010р. перебувало 930,0 тис. незайнятих громадян, які шукали роботу, з них понад половину становили жінки та понад третину – молодь у віці до 35 років.

Офіційного статусу безробітних  на зазначену дату набули 96,8% незайнятих громадян, з них 74,5% отримували допомогу по безробіттю. Серед безробітних  кожний другий раніше займав місце  робітника, кожний четвертий – посаду службовця, а кожний п’ятий не мав  професійної підготовки.

Середня тривалість зареєстрованого безробіття у 2019 р. порівняно з 2011 р. зменшилася на 2 місяці та на кінець року становила 4 місяці. При цьому кількість безробітних, які перебували на обліку державної служби зайнятості більше одного року, за цей період також скоротилася (на 16,1%) [92].

За останніми даними, у  загальній кількості вільних  робочих місць (вакантних посад) кожне шосте було в переробній промисловості, сьоме – у державному управлінні, десяте – в торгівлі та ремонті автомобілів, побутових  виробів і предметів особистого вжитку, п’ятнадцяте – в будівництві.

Наявність структурної диспропорції між попитом на робочу силу та її пропозицією за професіями є чинником, що обмежує можливості працевлаштування безробітних та задоволення потреб роботодавців у працівниках.

Найбільша потреба підприємств  була у кваліфікованих робітниках з  інструментом (22,0% від загальної  кількості вільних робочих місць на кінець 2010 р.), робітниках з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин (15,8%) і працівниках найпростіших професій у сфері торгівлі, послуг, промисловості, будівництва та транспорту (15,0%) [92].

У 2011 р. за сприяння державної служби зайнятості кожний п’ятий незайнятий громадянин отримав роботу у переробній промисловості, у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві або торгівлі та ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку. Найбільше зростання обсягів працевлаштування незайнятого населення порівняно з 2010 р. спостерігалося у торгівлі та ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку (на 15,1 тис. осіб), сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві (на 3,7 тис. осіб), діяльності транспорту та зв’язку (на 1,1 тис. осіб). Серед працевлаштованих незайнятих осіб більше половини становили місця робітників, 23,4% – посади службовців, 21,1% – місця, які не потребують спеціальної підготовки [54, 92].

Для працевлаштування громадян, які втратять або вже втратили роботу, необхідно адаптувати систему  професійного навчання згідно з новими умовами, забезпечити найшвидше  повернення безробітних до трудової діяльності за новими професіями [55, с. 5].

Однак на Україні про саму кризу заговорили відносно нещодавно, наслідком цього стало невчасне прийняття рішень про подолання  наслідків негаразду і фактична неготовність пересічного українця до кризи.

Підсумовуючи, можна констатувати, що всесвітній струс економіки став перевіркою глобалізованого капіталізму  на міцність і виявив суттєві недоліки цієї системи.

Серед заходів регулювання  ринку праці можна виділити наступні: організація громадських оплачуваних  робіт для безробітних; оптимізація  витрат на енергоносії установ бюджетної  сфери; аналіз і поліпшення діяльності комунальних підприємств; заходи з  оптимізації витрат міського бюджету; випуск облігацій місцевої позики задля  наповнення бюджету розвитку; законотворчі ініціативи та пропозиції щодо змін у  законодавстві, спрямовані до органів центральної влади, тощо [49, с.6].

На рівні підприємств  для можливості забезпечення необхідної кількості робочих місць держава повинна гарантувати:

-введення мораторію на підвищення тарифів за газ, електроенергію, транспортні перевезення державними монополіями;

-забезпечення повернення ПДВ та повернення коштів за виконані замовлення у встановлені законом строки;

-започаткувати оподаткування за касовим методом;

-підсилити контроль за діяльністю контролюючих органів із метою запобіганню корупції;

-відстрочення сплати податку на прибуток із сум інвестицій, направлених на розвиток виробництва;

-введення спрощеної процедури узгоджень і дозволів при проведенні технічного переоснащення підприємств. Ці заходи змогли б зберегти підприємства від зупинки та банкрутств, а працівників – від безробіття [49, с. 68].

 

РОЗДІЛ ІІІ

ПЕРСПЕКТИВИ МОДЕРНІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО

РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ  ДО СВІТОВОГО РИНКУ ПРАЦІ В  УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

 

3.1.  Україна  на світовому ринку праці

 

Упродовж своєї багатовікової  історії Україна завжди була активним суб´єктом міжнародних міграційних  процесів. Численні війни, багаторазові зміни кордонів держав Східної Європи об´єктивно обумовлювали масові переміщення  сотень тисяч людей, що проживали  на території сучасної України. Як і  достатньо віддаленні від нас  історичні події, (наприклад, знищення Катериною II Запорізької Січі), так  і драматичні перипетії минулого ХХ-го століття (дві світові війни, більшовицька революція в Росії, сталінські депортації, колапс СРСР) спричиняли міграційні хвилі, що досягали навіть таких далеких від України  континентів як Америка або Австралія. Українська діаспора (в перекладі  з грецької - «розсіяння») наразі налічує  більше 11 млн. осіб, в тому числі у: Росії - 4 млн. 300 тис; США - 2 млн; Казахстані - 900 тис; Канаді - 800 тис; Молдові -600 тис; Бразилії та Аргентині - по 400 тис; Білорусі та Польщі - по 300 тис; Узбекистані - 150 тис; Киргизії та Румунії - по 100 тис; Словаччині, Франції та Австралії - по 40 тис; Великій Британії -35 тис; Швеції, Бельгії, Данії та Нідерландах - приблизно по 5 тисяч [58, с. 45]. Указані цифри охоплюють українців за походженням різних поколінь, які постійно проживають у вказаних країнах, і переважна більшість яких є їх громадянами. Що ж стосується заробітчан – громадян України останньої хвилі, які сьогодні легально й нелегально перебувають за кордоном, їх кількість за різними оцінками коливається в межах 3-10 млн. осіб (реальною, на наш погляд, є цифра у 5-6 млн.). Здебільшого вони знаходяться як у вже згаданих країнах Західної, Центральної та Східної Європи, так і в Чехії, Угорщині, Іспанії, Португалії, Італії та багатьох інших. Нещодавно в мас-медіа промайнули такі дані, що в сучасному світі в різних країнах за межами України 20 млн. осіб ідентифікують себе як українці [56, с.46].

Якщо розглянути нашу новітню історію від середини 80-х років по теперішній час, можна зробити певні узагальнення та висновки. По-перше, еміграцію з України можна розподілити на три періоди, які за кількісними та якісними показниками суттєво відрізняються між собою. Перший період розпочався під час «горбачёвской перестройки» та скінчився практично з набуттям Україною незалежності. Характерною рисою того часу було те, що в західні країни виїжджали здебільшого представники інтелектуальної та культурної еліти. Незважаючи на суперечливі статистичні дані щодо цієї еміграційної хвилі (від 30-40 до 100-120 тисяч), що взагалі свідчить про відносно незначний кількісний індекс еміграції, втрати України в стратегічному плані розвитку нації дійсно величезні [6, с.153].

Другий період охоплює 1991-1995 роки. Йому притаманні емігранти з  числа висококваліфікованих робітників та інженерно-технічних працівників. Хоч і в даному випадку статистика не дає точної кількості емігрантів, за різними джерелами йдеться про сотні тисяч осіб.

У третій хвилі, що розпочалася  в середині 90-х років і триває й дотепер, переважають промислові робітники середньої кваліфікації, будівельники та інші аналогічні категорії  працівників, а також люди без  професії та спеціальності, яких можна  охарактеризувати французьким виразом  «prêt à tout», тобто «готовий на все». Із загальної кількості вибулих за кордон у 2010 році (46182 особи), територіальними лідерами є Донецька область (більше 6 тис), Республіка Крим (більше 4 тис), Луганська, Харківська та Дніпропетровська області (більше 3 тис кожна). Варто додати, що, на жаль, серед тих, хто покинув батьківщину в цей період переважає молодь, яка не бачила перспектив для себе вдома [6, с. 154].

За даними зарубіжної преси  найбільша кількість (близько одного мільйона осіб) українців працює сьогодні легально й нелегально в Росії, 500 тис - в Італії, по 300 тис. - у Португалії та Німеччині, 200 тис - у Великій Британії, більш ніж по 150 тис - у Франції  та Іспанії. Є цікаві дані щодо статевого  розподілу заробітчан. Так, в Італії на долю жінок припадає близько 90% від загальної чисельності заробітчан з України, в той час як у Португалії та Іспанії працюють переважно чоловіки (70-80%). Щодо віку, то як чоловіки, так і жінки мають здебільшого 20-45 років, 80% з них знаходяться в шлюбі і мають дітей[9, с. 68].

Взагалі основними чинниками, які спричиняли й спричиняють  сьогодні еміграційні хвилі в  Україні, є такі:

- комплекс економічних  причин (несприятлива економічна  ситуація, низька заробітна плата,  безробіття, закриття заводів та  фабрик, конверсія оборонного комплексу  тощо);

- страх за життя та  здоров´я себе і рідних. За  офіційними даними Держкомстату  України, за роки незалежності  від нещасних випадків, отруєнь,  травм, вбивств, самогубств тощо  ми втратили більше мільйона  осіб, здебільшого, молодих у розквіті  сил;

- лібералізація режиму  виїзду громадян за кордон;

- інтенсифікація зовнішньоекономічної  діяльності, швидкий розвиток міждержавних  зв´язків, в тому числі гуманітарних.

- структурна перебудова  економіки;

- нерівномірність в розміщенні  продуктивних сил;

- розширення зовнішньоекономічних  зв’язків України;

- погіршення екологічної  ситуації в окремих регіонах;

- інтенсифікація інтеграційних  процесів на національному ґрунті;

- лібералізація процедур  еміграції і імміграції;

- економічні мотивації;

- криміналізація суспільства  [6, 9].

По різному складаються  долі наших співвітчизників на чужині. Предметом особливої уваги з  боку держави безперечно мають бути ті, хто тимчасово покинув Україну, здебільшого з метою покращення свого матеріального стану. На жаль, більшість з них, навіть з числа легально працевлаштованих, практично не мають ніякого соціального захисту в країнах, де перебувають. Основні причини такої ситуації:

- відсутність ратифікації Україною низки конвенцій МОП щодо трудящих-мігрантів;

- необізнаність наших  громадян як з нормами міжнародного  права, так і з національними  законодавчими базами країн-реципієнтів;

- відсутність механізмів  реалізації вже узгоджених, підписаних  та ратифікованих двосторонніх та багатосторонніх угод [10,с. 12].

Серед двосторонніх та багатосторонніх  договорів щодо наших громадян, які  працюють у країнах СНД і, насамперед, у Росії можна зазначити такі: Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року; Угода  між урядами України та Росії  про трудову діяльність та соціальний захист громадян, працюючих за межами своїх держав від 14.01.1993 року; Угода  про порядок переказу та виплати  пенсій від 30.07.1996 року між урядами  України і Росії; Угода про  переказ коштів від 9.09.1996 року, укладена між державами – членами СНД.

Серед країн Західної Європи доцільно окремо виділити Португалію, з якою укладено низку угод, що реально  спроможні забезпечити соціальний захист українців-заробітчан.

Як відзначалося вище, Україна  належить до числа країн, які виступають одночасно і як донори, і як реципієнти робочої сили. Так, у 2011 році за даними Держкомстату України, в нашу державу  офіційно прибуло 38567 осіб, що тільки на 7615 чоловік менше кількості вибулих [8, с. 54].