Модернизация ринку праці в умовах глобалізації світово економіки

Якщо розглянути якісний  склад прибулих, то останній упродовж 2007-2011 рр. майже стабільно складається  з кількох категорій:

Громадяни інших держав, які (або їх предки) в різні часи добровільно покинули свої домівки  в пошуках кращої долі і, які зберегли національну свідомість, мову, культуру, тобто власну ідентичність, і з набуттям Україною незалежності повернулися на батьківщину. Серед них є як такі, що натуралізувалися, так і ті, що зберегли підданство інших держав. Більшість осіб цієї категорії, кількість яких можна оцінити тисячами, є представниками світової інтелектуальної еліти. їх вплив на демократичні процеси в Україні є вельми потужним [9, с. 72].

Громадяни інших держав - країн СНД, які на момент розпаду  Радянського Союзу працювали  за контрактами в районах з  екстремальними умовами праці на територіях сучасної Росії, Казахстану, Туркменістану тощо.

Особи різних національностей, що були в різні періоди і за різних обставин вислані або організовано депортовані з України. Значну кількість  серед них становлять кримські татари, які за сталінським указом у 1944 р. були примусово виселені зі своєї  історичної батьківщини - Криму На жаль, в умовах сучасних економічних негараздів матеріальна допомога татарам-репатріантам, яка передбачена з боку держави  на законодавчому рівні, далеко не повністю задовольняє потреби прибулих репатріантів.

Вимушені переселенці  з тих країн, де з різних причин склалися форс-мажорні обставини. Так, ще на початку 1992 р. Україна прийняла близько 60 тис. чоловік із Молдови  з районів бойових дій. Кілька тисяч прибуло також із Грузії, Вірменії, Таджикистану та інших країн, де відбувалися військові конфлікти та перевороти [10, с. 64].

З 1996 р. на підставі Закону «Про біженців» (1993 р.) таким особам надається  статус біженця. За даними Держкомстату України за останні 5 років їх кількість  була стабільною і знаходилася на рівні близько 3 тис. осіб, у тому числі по рокам: 2007 р. - 2961; 2008 р. -2983; 2009 р. - 2966; 2010 р. - 2877; 2011 р. - 2459. Більшість з них становлять люди працездатного віку; на долю останніх у 2005 р., наприклад, припадало 71,5 % [5, с. 37].

 На превеликий жаль, наші співвітчизники - мешканці прикордонних  регіонів в умовах економічної  кризи і хронічного безробіття  часто не просто сприяють, але  й організують нелегальне транспортування  мігрантів, отримуючи за кожного  винагороду від кількох сотень  до кількох тисяч доларів США.  У свою чергу, це є фоном  і чинником кримінальної торгівлі  людьми, транзиту зброї, наркотиків. Усе це значно погіршує і  без того важку криміногенну  ситуацію в державі. Більше  того, це впливає на санітарно-епідеміологічні  аспекти безпеки нації, адже багато з нелегалів є носіями дуже небезпечних захворювань, таких, як СНІД, малярія, туберкульоз тощо.

Завдяки зусиллям правоохоронних органів більшість мігрантів-нелегалів  затримуються в Україні. Але невідпрацьовані механізми депортації і постійна відсутність коштів для цього (висилка лише одного нелегалу обходиться державі від однієї тисячі доларів США і вище), призводять до того, що мігранти роками знаходяться в Україні як дешева робоча сила для нечистоплотних бізнесменів, а нерідко й поповнюють ряди осіб без визначеного місця проживання та злочинців.

Особи, які тимчасово легально працюють в Україні без спеціального дозволу - це: представники зарубіжних компаній, насамперед, транспортних; працівники закордонних мас-медіа, акредитовані в Україні; працівники аварійно-рятувальних служб та деякі інші [10, с. 10].

Особи, які легально прибувають в Україну для постійного або  тимчасового проживання з метою  працевлаштування або навчання. Серед  таких значну частину складають бізнесмени (у першу чергу, торговці), фахівці з різних галузей, викладачі (насамперед, мовники), студенти.

Усі перераховані категорії  мігрантів, їх кількісна та якісна оцінка, сучасний стан та імміграційні тенденції  наочно свідчать про складність і  суперечливість процесів, що відбуваються в цій сфері соціального й  економічного життя держави. Паралельність  дії як позитивних, так і негативних чинників впливу імміграції на життя  країни і, відповідно, її соціально-економічні наслідки вимагають їх адекватної оцінки та здійснення впливу з боку держави. Недооцінка тих чи інших аспектів імміграції може стати у майбутньому  причиною серйозних соціальних потрясінь, що красномовно підтверджується  трагічними подіями навіть у такій  багатій на іммігрантські традиції країні як Франція (початок листопада 2010 р.) [29, с.24].

З метою суттєвого поліпшення ситуації щодо еміграції та імміграції та розробки подальшої ефективної політики в цій сфері в нашій державі вважаємо за доцільне:

- ратифікувати Конвенції  Міжнародної Організації Праці  «Про трудящих-мігрантів» (1949 р.) та Конвенцію «Про зловживання у сфері міграції та забезпечення трудящим-мігрантам рівних можливостей» (1975 р.), де передбачені основні норми умов праці, побутового та житлового забезпечення, транспортування та соціального страхування працівників;

- у консульських відділах  у складі посольств України  в державах, де тимчасово працює  значна кількість наших громадян, ввести посаду аташе з питань  працевлаштування та соціального захисту;

- створити постійно діючу  інформаційну мережу (телебачення,  радію, преса, Інтернет) для ознайомлення  як громадян України, так і  іноземців з усім комплексом питань щодо міграції;

- привести до відповідності  умовам сьогодення вже напрацьовану  національну законодавчу базу  як з огляду на власні пріоритети, так і відповідно до вимог  сучасної цивілізованої міграційної  політики, прийнятої у більшості країн світу.

- посилити кримінальну  відповідальність щодо осіб, що  причетні до нелегальної міграції, торгівлі людьми тощо;

- розробити квоти на  в´їзд в Україну з метою  працевлаштування для різних категорій мігрантів;

- опрацювати питання щодо  доцільності прийняття спеціального закону «Про міграцію»;

- удосконалити й врегулювати  із зацікавленими країнами процедури  примусової депортації нелегальних мігрантів;

- в Законі про Державний  бюджет передбачати витрати, пов´язані  з реалізацією відповідних нормативно-правових актів про імміграцію [19, с. 46].

Входження України до глобального  світового ринкового середовища шляхом докорінної трансформації як внутрішніх, так і зовнішніх соціально-економічних  відносин, передбачає її інтеграцію до сучасного міжнародного ринку праці. Це вже відбувається сьогодні та реально  впливає на різні сторони життя  як мільйонів громадян України, так  і багатьох іноземців, і вимагає  постійної наполегливої роботи по вдосконаленню еміграційної та імміграційної політики держави [20, с. 7].

Економічне зростання  створює передумови для збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Однак об'єктивні  нерівномірності виходу з кризи  окремих галузей і підприємств, істотні відмінності у співвідношенні інтенсивних та екстенсивних чинників обумовлюють неминучі диспропорції національного ринку праці, різнонаправленість розвитку окремих його сегментів. У  поєднанні з прорахунками політики ринку праці це спричинило низку проблем [21, с.4].

Йдеться передусім про  нестачу робочих місць та високу частку робочих місць з небезпечними умовами праці та низькими вимогами до якості робочої сили, що є результатом  не лише низьких інвестицій, а насамперед нераціональної їхньої спрямованості, відсутності чіткої програми інвестиційної  діяльності.

Якість пропозиції робочої  сили часто не відповідає сучасним вимогам щодо її професійно-освітньої  підготовки, трудової та виконавчої дисципліни, мобільності та економічної активності в цілому. Наслідком незбалансованості  пропозиції робочої сили із попитом  на неї є високий рівень безробіття, зокрема прихованого та часткового, та велика частка безробітних, які не мають роботи понад 1 рік [24, с. 37].

Водночас нераціональною є галузева структура зайнятості. Йдеться передусім про надмірну питому вагу зайнятих у сільському господарстві та самозайнятих.

Безумовною проблемою  ринку праці, наслідки якої виходять далеко за його межі, є низький середній рівень заробітків і відповідно низька питома вага витрат на робочу силу у  собівартості виробництва та оплати праці найманих працівників у  ВВП, надмірна міжгалузева і низька міжпосадова диференціація заробітної плати, передусім у бюджетній  сфері. Дані про середній рівень заробітної плати наведено в Додатку Б.

Законодавча та виконавча  влади мають якнайшвидше створити передумови розв'язання зазначених проблем, сприяти якнайповнішому використанню трудового потенціалу суспільства. Актуальність цього посилюється  в зв'язку із неминучим скороченням  у найближчій перспективі чисельності  населення працездатного віку та його старінням. Прогнози розвитку ринку  праці мають стати невід'ємною  складовою всіх стратегічних документів, програм розвитку всіх без винятку  галузей економіки та регіонів і  територіальних одиниць. Необхідно  розв'язати існуючі суперечності між Законом про зайнятість, Кодексом законів про працю, результатами реформи аграрного сектору, зокрема розпаювання землі [4]. Створення нових робочих місць через чітко спрямовані інвестиції має стати рушійною силою розвитку визначених галузей та регіонів. Пріоритети створення нових робочих місць обумовлюють основні напрями розвитку національного та регіональних економічних комплексів, спеціалізацію окремих регіональних структур і, через попит на робочу силу, розвиток ринку освітніх послуг. Реформування оплати праці має не лише забезпечити належний рівень життя, але й стимулювати населення до активної поведінки на ринку праці, до ефективної трудової діяльності.

Пропозиція робочої сили в Україні, незалежно від економічної  ситуації, визначається демографічними чинниками, передусім чисельністю  населення віком 20-65 років. Саме ці вікові рамки всупереч законодавству реально  окреслюють економічно активний вік  в Україні - до 20 років молодь переважно  навчається і не виходить на ринок  праці, а по досягненні пенсійного віку населення, як правило, не припиняє трудової діяльності. Водночас пропозиція робочої  сили, особливо її якість, може стати  або додатковим чинником прискорення, або бар'єром економічного зростання [19, с. 17-18].

Чисельність та віковий склад  економічно активного населення. Зрушення вікової структури і їх вплив  на ринок праці. Сучасний рівень економічної  активності населення України, попри  значно нижчий, ніж у більшості  країн світу пенсійний вік, є  досить високим за міжнародними стандартами. Це пояснюється головним чином активністю жінок 20-49 років. Найвищі рівні економічної  активності населення характерні для Волинської, Вінницької областей та м. Києва, найнижчі - для Тернопільської, Чернівецької та Івано-Франківської областей [24, с. 38].

Загальна чисельність  економічно активного населення  залишається практично незмінною  від початку виходу з кризи  і становить 22644,9 тис. осіб (9 місяців 2010 p.). Однак високий і постійно зростаючий ступінь старіння робочої  сили (у середньому по Україні кожна  п'ята економічно активна особа - старша 50 років, а кожна чотирнадцята - старша працездатного віку) створює  певні перешкоди для нормалізації процесів відтворення робочої сили, для запровадження новітніх технологій і відповідної перекваліфікації працівників.

Нами було проведено аналіз економічно активного населення, який показав, що в Україні за останні роки є серйозна тенденція до зменшення економічно активного населення, що може негативно вплинути на місце України в світовому просторі ринку праці.  Для наочності дані зображено на рисунку 3.1.

Джерело: [21, с. 5]

Рис. 3.1. Кількість економічно активного населення, тис. осіб

Якість підготовки робочої  сили має першорядне значення саме у період економічного зростання  в зв'язку з необхідністю запровадження  нових технологій, схем організації  виробництва, коли майже вичерпано  екстенсивні чинники економічного зростання і необхідна інтенсифікація як виробництва, так і надання послуг. У цьому контексті слід позитивно оцінити невпинне зростання питомої ваги осіб з вищою (повною та базовою) освітою у складі робочої сили - з 39,9% у 2010 р. до 42,0% у 2011 р. Проте у розвитку сучасної системи освіти, передусім вищої, спостерігаються значні диспропорції. Триває тенденція випереджального збільшення масштабів підготовки економістів та юристів (відповідно на 36,2 та 43,6%), обумовлена, насамперед, інерцією високої престижності отримання спеціальностей, які гарантували в недавньому минулому досить високі та стабільні доходи, і адекватною реакцією ринку освітніх послуг. Однак практична насиченість національного ринку праці економістами та юристами неминуче позначиться на працевлаштуванні фахівців з цих спеціальностей. Натомість всупереч необхідності забезпечення економіки висококваліфікованими фахівцями з інженерних спеціальностей, які зможуть реалізувати інноваційні принципи економічного зростання, і змінам у попиті на робочу силу, що вже відбуваються і вочевидь посиляться у найближчому майбутньому, протягом 2009-2011 pp. обсяги випуску таких фахівців практично не змінилися, а їхня питома вага у складі випускників вузів знизилася з 28,1% у 2009 р. до 23,9% у 2011 р. [24, с. 39].

З одного боку, збереження високого ступеня монополізації економіки  обумовлює існування значної  частки технологічно відсталих виробництв, що суттєво обмежує можливості застосування отриманих знань та навичок безпосередньо  у виробничому процесі. З другого - якість отриманих у процесі навчання знань часто не відповідає вимогам  до робочої сили, які висуваються  з боку високотехнологічних виробництв. Дається взнаки і стрімке старіння знань, обумовлене швидкими економічними зрушеннями, зокрема економічним  піднесенням. Тому для забезпечення належної якості професійно-освітньої  підготовки робочої сили необхідно  запроваджувати систему освіти протягом всього трудового життя [20, с. 6].