Питання про структуру норм права є одним з дискусійних в юридичній науці

Питання про  структуру норм права є одним  з дискусійних в юридичній  науці.

 Найпоширенішою  є ідея про трьохелементну  побудову право¬вої норми. Ця  позиція випливає з того, що  норма права, по-пер¬ше, повинна  встановлювати певне правило  поведінки шляхом зак¬ріплення прав і обов'язків суб'єктів; по-друге, вона повинна виз¬начати умови, за яких суб'єкти можуть реалізовувати ці права та обов'язки, і, по-третє, мусить закріплювати певні засоби забезпе¬чення приписів, що в ній містяться.

 Відповідно  до цього для встановлення логічної структури на¬була поширення така абстрактна конструкція: «якщо – то – інакше», згідно з елементами якої визначають і елементи логічної структури норми права. Елементу «якщо» відповідає такий еле¬мент норми права, як гіпотеза, елементу «то» – диспозиція, «іна¬кше» – санкція. Таким чином, відповідно до наведеної конструкції норма права логічно складається з гіпотези, диспозиції та санкції.  
 

1. Поняття норми  права (юридичної норми)  

 Правова (юридична) норма — це обов'язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що встановлюється, змінюється та припиняється в установленому порядку, виконання якого забезпечується державою, її відповідними органами.

 Основною  функцією правової норми є  вплив на поведінку людей, інших суб'єктів правових відносин. Тому, перш за все, в нормі міститься наказ. Ряд вчених вважає, що всі правові норми, за своєю суттю, є лише наказами і встановлюють тільки обов'язки. Проте, кожному обов'язку неодмінно кореспондує право (вимога). Тобто, правова норма має двосторонній характер, бо, встановлюючи обов'язки, вона, одночасно, надає і повноваження. Отже, крім наказової функції, правова норма має ще й другу функцію — функцію надання, або надавальну, привласнюючу.

 Тривалий  час, починаючи від римського юриста Модестина (III ст. н.е.) аж до XIX століття, вважалися тридиційними і безспірними аж чотири функції правових норм, а саме: наказ, заборона, дозвіл і кара. Але, оскільки наказ і заборона — це, по суті, одне і те ж, бо заборона — це, власне, наказ чогось не робити, ці функції були зведені до однієї. Що ж до карної функції, то було визнано, що кара не має сама по собі самостійного значення, а є лише додатком до наказу, підсиленням та гарантом його виконання, а по-друге, це також своєрідний наказ, звернутий до судді, застосувати певну кару у певному випадку. Отже, залишаються дві функції правових норм: наказова, або імперативна та надавальна, або атрибутивна. Відповідно до цього, й норми об'єктивного права можна поділити на дві категорії: норми наказові (імперативні) та норми надавальні (атрибутивні). Приклад імперативної норми: “При укладенні договору продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на продану річ”; приклад атрибутивної норми: “Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом”. У першому випадку норма містить у собі прямий, беззастережний наказ: “продавець зобов'язаний попередити”, а в другому норма надає можливість розпоряджатися майном, не наказуючи власникові обов'язково використати цю можливість.

 Проте, разом  з тим, слід мати на увазі,  що і атрибутивна норма містить  у собі наказ, звернутий до  невизначеного кола осіб, не порушувати  права певного суб'єкта, яке надається  йому цією нормою. Тобто, по  суті, правова норма може, одночасно, створювати обов'язки і права, тобто її функція є подвійною, або, інакше, імперативно-атрибутивною.

 Ознаки правової  норми: 

 – державно-владне, загальнообов'язкове веління, тобто  норма права — це загальновизнане  правило поведінки, яке формулюється державою і має загальнообов'язковий характер. Вимога правової норми підлягає виконанню, незалежно від ставлення до неї суб'єктів правовідносин, виконання чи невиконання її не може бути предметом обговорення чи оцінки з точки зору доцільності чи раціональності;

 – правило  поведінки суб'єктів, яке формулюється  у вигляді прав і обов'язків,  тобто норма права, — це  формально визначене правило  поведінки. У правовій нормі  закріплюються не тільки права  і обов'язки суб'єктів, але й  санкції, що застосовуються у випадку порушення вимог норми;

 – норма  права — правило поведінки  загального характеру. Це полягає  у тому, що правило поведінки,  закріплене у правовій нормі: 

 а) адресоване  не конкретному суб'єктові, а колу  неперсоніфікованих суб'єктів, які  стають учасникомвідносин, які регламентуються даною нормою права;

 б) регулює  групу кількісно невизначених  суспільних відносин;

 – норма  права — це правило поведінки,  що набуває і втрачає свою  обов'язковість у встановленому  порядку. Тобто, норма права  може бути видана і скасована тільки компетентним державним органом і за певною встановленою процедурою. Після видання норма права діє у часі безперервно аж до її відміни у встановленому порядку. Крім того, вона не вичерпує свою обов'язковість певною кількістю застосувань.  

2. Гіпотеза, диспозиція  і санкція як структурні елементи  юридичної норми: поняття, призначення,  види  

 Структура  (або внутрішня форма) правової  норми — це об'єктивно зумовлена  потребами правового регулювання  її внутрішня організація, яка  виражається в її поділі на складові елементи та у певних зв'язках між цими елемантами.

 Елементами  правової норми є диспозиція, гіпотеза та санкція. 

 Гіпотеза - це  частина норми, в якій визначаються  умови, за яких наступає чинність  правил, що встановлені в диспозиції.

 Гіпотеза  відповідає на запитання коли? де? в якому разі? за якої умови?  Вона визначає можливості застосування  норми (пра¬вил поведінки, що  містяться в її диспозиції) до  тих чи інших умов, визначає  межі чинності диспозиції. Тому  відсутність або нечіткість викладення змісту гіпотези правової норми може призвести до неправильної оцінки фактів, а отже - до довільних, не передбаче¬них у праві, дій суб'єктів.

 Гіпотеза  може бути:

 а) визначена,  яка вичерпно визначає ті умови,  за наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції правової норми;

 б) не повністю  визначена, яка містить формулювання  у загальній формі типу «у  необхідному випадку», а наявність  або відсутність цієї необхідності  визначається відповідними суб'єктами.

 в) відносно  визначена, обмежує умови застосування  норми певним колом формальних  вимог. 

 У науковій  літературі зустрічається також  поділ гіпотез на аб¬страктні  та казуальні. 

 Абстрактна  гіпотеза - це гіпотеза, в якій  умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, без глибокої деталізації, що дає змогу охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків. А оскільки родові ознаки, що містить у собі абстрактна гіпотеза, - явища досить стійкі, то і норми, що мають таку гіпотезу, характеризуються високою стабільністю.

 Казуальна  гіпотеза визначає умови дії  норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки. Тому  дія її поширюється на більш  обмежене коло випадків, а сама  норма має меншу стабільність, ніж за наявності абстрактної гіпотези.

 Диспозиція - це частина правової норми,  в якій у вигляді влад¬ного  припису визначається те чи  інше правило поведінки (що  по¬винен робити, або, навпаки,  що не повинен робити адресат  норми).

 Диспозиція, як і гіпотеза, може бути:

 а) визначена  - закріплює однозначне правило  поведінки, тоб¬то учасники певних  відносин можуть поводити себе  лише так, як зазначено у  нормі права, вони позбавлені  можливостей для вибо¬ру іншої  поведінки; 

 б) не повністю  визначена - вказує лише на  загальні ознаки поведінки, в рамках яких суб'єкти уточнюють свої права та обо¬в'язки самостійно;

 в) відносно  визначена - вказує на права  й обов'язки суб'єктів, але надає  можливості для їх уточнення  залежно від конкретних обставин.

 Санкція - це частина правової норми, що містить вказівки сто¬совно юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції, або умов, визначених у гіпотезі.

 Мета санкції  - створити ті чи інші несприятливі  наслідки для правопорушника. Ці  наслідки можуть знайти вираз  у різних фор¬мах: у примусі до здійснення певних дій; у визнанні недійсними певних діянь; у зміні правового статусу тих або інших суб'єктів тощо. При цьому характер санкцій залежить від урегульованих нормою суспільних відносин і, відповідно, від особливостей ок¬ремих галузей права, які включають ту чи іншу норму. Так, санкції норм державного права зводяться здебільшого до визнання не¬дійсними певних діянь, що здійснювалися з порушеннями правових приписів, а санкції норм цивільного права - до заходів май¬нової відповідальності.

 Види санкцій: 

 а) визначена  - вказує на конкретний засіб  впливу на правопо¬рушника; 

 б) відносно  визначена- вказує на кілька  можливих засобів впли¬ву на  правопорушника, а доцільність застосування  конкретногоза¬собу визначається виходячи з особливостей конкретної справи.

 В юридичній  літературі наголошується, що  трьохелементна ло¬гічна структура  є однією з ознак, яка відрізняє  норму права від інших соціальних  норм і без якої норма права  перестає бути сама собою.

 Слід мати  на увазі, що норма права  і стаття нормативно-право¬вого  акта, в якій вона фіксується, можуть не збігатися. Однак  ре¬ально норма права не може  існувати без диспозиції: адже  саме в ній формулюється певне  правило, заради якого й створюється  нор¬ма права. Одночасно гіпотеза й санкція можуть фіксуватися не в кожній правовій нормі. У багатьох випадках норми містять вказів¬ку на те, що порушення правил диспозиції або умов гіпотези тяте за собою санкцію, яку слід самому розшукати в законодавстві, в інших - навіть такі посилання відсутні, а лише маються на увазі. У багатьох нормах права не формулюється й гіпотеза Це означає, що правило, зафіксоване у диспозиції, чинне за будь-яких умов. При¬кладом може служити структура статті першої Конституції Украї¬ни, яка встановлює: «Україна є суверенна і незалежна, демократич¬на, соціальна, правова держава». Структурно наведена стаття Ос¬новного Закону нашої держави складається лише з диспозиції і хоча в ній відсутня вказівка, за яких умов діє встановлене у ній правило, слід розуміти, що воно діє завжди і за будь-яких умов.

 Диспозиція  і гіпотеза у ряді випадків, наприклад у статтях особ¬ливої  частини кримінального кодексу,  можуть бути так тісно злиті,  що їх неможливо розрізнити. Можливі  випадки, коли елементи однієї норми права закріплені в різних статтях одного або навіть різних нормативно-правових актів.  

3. Особливості  логічної трьохелементної структури  класичної норми права та двохелементної  структури норми-припису  

 Поняття про  структуру норм права є одним з дискусійних в юридичній науці.

 Найпоширенішою  є ідея про трьохелементну  побудову правової норми. Ця  позиція випливає з того, що  норма права, по-перше, повинна  встановлювати певне правило  поведінки шляхом закріплення  права і обов’язків суб’єктів;  по-друге, вона повинна визначати умови, за яких суб’єкти можуть реалізовувати ці права та обов’язки, і, по третє, мусить закріплювати певні засоби забезпечення приписів, що в ній містяться.

 Відповідно  до цього для встановлення  логічної структури набула поширення така абстрактна конструкція: „якщо – то – інакше”, згідно з елементами якої визначаютьі елементи логічної структури норми права. Елементу „якщо” відповідає такий елемент норми права, як гіпотеза, елементу „то” – диспозиція, „інакшкше” – санкція. Таким чином, відповідно до наведеної структури норма права логічно складається з гіпотези, диспозиції та санкції.

 Отже, як вже  було сказано, проблема структури  норми права належить до числа  дискусійних. Думки правознавців  розділилися: одна група правознавцыв  думає, що норма права має три елементи, інша дотримується двочленної схеми.

 С.С.Алексєєв  пропонує чітко розмежувати логічні  норми й норми-приписи. Якщо  логічна норма містить три  елементи, то норма-припис - дві: або  гіпотезу й диспозицію, або гіпотезу  й санкцію. На наш погляд, тричленна структура норми права - об'єктивна реальність, внутрішньо властиве їй властивість. Однак робляться спроби й подальшої диференціації її елементів. Так, А.Г.Братко при аналізі заборон виділяє у них не три, а чотири елементи, тому що, на його думку, гіпотеза містить два елементи: гіпотезу диспозиції (тобто гіпотезу заборони) і гіпотезу санкції. У підсумку структура заборонної норми така: умови застосування заборони - заборона - умови застосування санкції - санкція.  
 

4. Види норм права (основні класифікації та їх критерії)