Фразеологія та її місце в мові кожної людини

Фразеологія та її місце в мові кожної людини.

(Фразеологія для учнів) 

     Українська  мова є однією з розвинених мов  світу. Про це говорить її багатий  словниковий запас, велика кількість  синонімів, антонімів, омонімів тощо. Але  найбільшим її багатством є фразеологія, оскільки в ній найкраще виявляється  національна специфіка мови. Уміле використання стійких мовних зворотів, а також прислів’їв, приказок, примовок, каламбурів, афоризмів тощо збагачує наше мовлення, робить його оригінальним, неповторним.

     З давніх-давен народ з покоління  у покоління передавав усталені звороти – перлини народної мудрості. Вони є узагальненою пам’яттю народу, висновками із життєвого досвіду. Немає такої галузі життя, в якій неможна було використати фразеологію. Вона відображає явища навколишнього середовища, взаємини між людьми, розумову діяльність тощо.

     Знання  фразеології, вміле її вживання є  невід’ємною складовою частиною високої мовної  культури людини. Фразеологія – це окраса мови і  разом з тим могутній стилістичний засіб влучної і дохідливої передачі думки.. Тому конче необхідно вивчати фразеологію, виробляти навички вмілого користування нею у повсякденній мовній праці.

     Передусім наведені слова стосуються учителя, який постійно перебуває з дітьми, який повинен бути взірцем для  учнів у всьому і, звичайно ж, у  мовленнєвій культурі.

     Шкільна програма передбачає вивчення фразеологічних зворотів для формування в учнів  умінь і навичок використовувати  їх у зв’язному мовленні .

     З фразеологізмами вони знайомляться ще з дитинства, коли слухають казки  легенди, оповідання, спілкуються з  дорослими. Діти повинні  знати звідки до нас прийшли фразеологізми, як вони виникли, тому бажано м розповісти про те, що фразеологічні звороти виникли у вузьких фахових сферах – з тих конкретних обставин і фактів, що були звичайні для того чи іншого середовища. Щоб успішно розв’язати ці завдання, вчитель повинен сам добре знати словникову систему мови і ті процеси, які в ній відбуваються. Лінгво-дидактичною основою організації роботи  над формуванням словникового запасу учнів є лексикологія.

     У початкових класах лексика як самостійний  розділ науки про мову не вивчається. Учні засвоюють лише деякі лексичні відомості, зокрема практично ознайомлюються з прямим і переносним значенням слова, багатозначністю, синонімією й антонімією.

     Знання, яких набувають учні, мають стати  основою для подальшого удосконалення  засобів вираження думок в усному і писемному мовленні.

     Із  словом як одиницею мовлення учні мають  справу з перших днів їх навчання в  школі. Ще в період навчання грамоти  вчитель пояснює першокласникам значення окремих слів (без уживання термінів), практично учні спостерігають  явище омонімії  - багатозначності. Саме тут учнів привчають слідкувати за своїм мовленням, правильно вживати  слова.

     Важливо, щоб учитель у процесі роботи над словником дітей здійснював постійний між предметний зв'язок . Це привчає дітей краще вивчати  лексичне багатство стилістичних можливостей  рідної мови, сприяє розвиткові загальної  мовленнєвої культури. І водночас для роботи над словом, зокрема  над багатозначністю чи прямим і  переносним значенням, потрібно час від часу відводити окремі уроки, що передбачають розвиток мовлення. На таких уроках можуть бути і спостереження за художніми тестами, окремими реченнями, і практичні письмові й усні вправи.

     Завдання  вчителя у проведенні словникової  роботи полягає в тому, щоб школярі  правильно сприйняли незнайоме  слово в тексті, зрозуміли це слово  з усіма його відтінками, засвоїли і закріпили у процесі виконання  різних вправ і, зрештою, вжили його самостійно в потрібній ситуації.

     Найпростіший  словотворчий аналіз учні початкових класів здійснюють під керівництвом учителя, тому що навичками такого аналізу  вони володіють недостатньо.

     Ознайомлення  школярів із прями і переносним значенням  слова починається із спостереженням над спеціально дібраними реченнями  чи текстом яке організовує вчитель.

     Зручним у роботі  є ті тести, до складу лексичного матеріалу яких входять  прикметники, бо саме вони нерідко вживаються в переносному значенні, виконують  роль епітетів.

     З метою формування навичок самостійного вживання дітьми слів із переносним значенням  слід пропонувати вправи на заміну прямого значення, а також вправи на самостійне складання речень із словами у переносному значенні. Такі вправи не тільки збагачують, словниковий  запас дітей, а й виховують  у них шанобливе ставлення  до слова, розвивають мовне чуття.

     Таким чином, система словникової роботи полягає в тому, щоб слово було правильно сприйнято школярем в  тексті, зрозуміло з усіма його відтінками і фарбуваннями, засвоєно, тобто ввійшло б у його словник і відтворювалось в потрібних випадках, щоб воно пройшло через спеціальні вправи, у яких поглиблюється його розуміння, засвоюється його сполучуваність, підготовлюється його вживання, і, нарешті, щоб воно було ужито школярем самостійно у власних висловлюваннях.

     Знання  фразеології, вміння її вживати є  невід’ємною складовою частиною високої мовної культури людини. Фразеологізми рідко констатують якийсь факт, скоріше рекомендують чи застерігає, схвалюють або засуджують, - словом повчають, бо за ним стоїть авторитет поколінь. Тому усі, хто володіє українською мовою, повинні знати фразеологію, уміти користуватися нею.

     Майбутньому вчителеві потрібно пам’ятати, що лише цілеспрямована робота з фразеологізмами  може дати позитивні результати у  піднесенні культури мовлення, ефективного  розвитку в учнів уміння аналізувати  матеріал, порівнювати, розкривати повний зміст прочитаного чи сказаного, доводити правильність думки та відстоювати її. 
 

                                                           Література

     1.Бабич Н.Д. основи культури мовлення. – Львів, 1990. – 231с.

     2.Гуц  Л.М Синтаксична синоніміка як  один із засобів мовної експресії// Укр. мова та літ.в шк. – 1973. - №6. – С.36-41

     3.Матвіяс  Іван. Варіанти української літературної  мови. – К, 1998. -162 с.

     4.Скрипник  Л.І. Фразеологія української  мови. – К., 1973. – 280с.

     5.Білоноженко  В. М. Фразеологічний словник  української мови книга 2. – К, 1993. – 5 с.

     6.Наталя  Шумада. Народ скаже як зав’яже. – Київ, 1985. – 3 с.