Формування пізнавальної активності студентів соціально-педагогічних спеціальностей

ify">4. Діяльність студента відбувається в заздалегідь запланованих умовах (обмежений термін навчання і чіткий графік навчального процесу, зміст навчальної діяльності визначається навчальними планами і програмами, своєрідність режиму роботи ВНЗ та ін.);

5. У навчанні студента суттєво збільшується питома вага самостійної роботи (самостійний пошук навчальної інформації, анотація і конспектування наукової літератури, виконання практичних завдань, здійснення професійних функцій під час проходження практики, проведення наукових досліджень тощо);

6. Поєднання навчального і наукового процесів, самостійна навчально-пізнавальна діяльність студентів протікає разом із дослідницькою їх роботою (курсові, дипломні, магістерські роботи) під керівництвом викладачів;

7. Навчання у вищій школі – процес складний і важкий, який вимагає від студента високої свідомості й активності, надзвичайно високого інтелектуального напруження, зосередженості уваги, мобілізації вольових зусиль і підвищеної працездатності, самоорганізації, раціонального розподілу часу на навчання і відпочинок;

8. Складність завдань і змісту навчально-професійної діяльності може призводити до психічного перевантаження, психофізіологічного напруження, виникнення стресових ситуацій (особливо під час екзаменаційної сесії).

Виходячи з аналізу психологічних досліджень (М. Гамезо, Р. Гурін, І. Кулагина, Л. Орлова, Т. Осипова, Є. Петрова, А. Семенова, Л. Фрідман [7; 9; 30; 31; 35; 34; 39; 40], можемо стверджувати, що навчання як пізнавальна діяльність має також психологічну структуру, а її успіхи залежать від активності того, хто вчиться. Студент – суб'єкт навчання тоді, коли працює на вищому рівні активності, здатний ініціювати й здійснювати пізнавальну діяльність і брати на себе відповідальність за свої дії.

Пізнавальна активність студентів у процесі навчання у вищій школі, може гальмуватися низкою чинників. Серед них важливе місце займають суб’єктивні (пасивність особистості, характерологічні особливості студентів та викладачів, лінь, апатія та інші негативні стани особистості, а також інші), що є причиною неуспіху у навчанні.

На думку Ю. Бабанського, причини невстигання у навчанні можна розподілити на домінуючі і супутні, а також на причини внутрішнього (щодо студентів) плану, тобто такі, що пов’язані з дефектами внутрішньої основи реальних навчальних можливостей, і зовнішнього (щодо студентів) плану, які викликані недоопрацюванням саме з боку викладачів. До причин внутрішнього плану можна віднести: а) проблеми з розвитку мислення та інших властивостей і якостей інтелекту студентів; б) нестачу знань, умінь, навичок через пропуски студента, його недоопрацювання навчального матеріалу з окремих предметів; в) негативне ставлення до навчання; г) недорозвиток вольових рис; д) неадекватна самооцінка [3, С. 192-209].

Проте, серед чинників гальмування пізнавальної активності студентів у процесі навчання у вищій школі є не тільки суб’єктивні, а й об’єктивні, зумовлені самою природою навчально-виховного процесу. Розглядаючи ці об’єктивні чинники гальмування студентської пізнавальної активності у навчальній діяльності, слід відзначити той факт, що традиційно вітчизняна вища школа орієнтувала студентів не на самостійне здобуття інформації, а на сприймання знань через викладача, що й зумовило переважно безініціативне, пасивне ставлення молодих людей до навчання.

За твердженням вчених [29, С. 70], сьогодні професія вимагає від фахівця з вищою освітою не тільки знати специфічну термінологію, яка притаманна професії, загальну теорію науки й застосовувати її при аналізі конкретних виробничих проблем. Фахівцю потрібно розуміти, а ще (і це в багатьох професіях) знати мову символіки, умовних позначень тощо; володіти понятійним апаратом тієї галузі науки, з якої студенти готуються стати фахівцем, вміти оперувати абстрактними поняттями, підкоряти свою діяльність законам науки; знати факти, їх класифікацію та вміти їх пояснювати відповідно до законів науки; уміти бачити, пояснювати і вирішувати виробничі проблеми на основі здобутих знань. Тому нині так потрібно створювати майбутнім фахівцям умови для самостійного пошуку знань і набуття соціального досвіду.

Щоб засвоїти необхідні знання, уміння, навички, оволодіти усіма вимогами, студент повинен цілеспрямовано, свідомо вчитися, опанувати всіма формами самоосвіти, щоб продовжувати працювати над собою і після закінчення ВНЗ, бо, на думку вчених (Ю. Бабанський, В. Беспалько, Т. Дмитренко, В. Онищук, В. Паламарчук, І. Харламов), освіченим фахівцем тепер вважається той, хто вміє самостійно здобувати знання протягом усього життя.

Особливо це стосується підготовки соціальних педагогів – фахівців, що забезпечують інтеграцію цілеспрямованих і середовищних впливів на особистість, що розвивається, а також стимулюють розвиток суб'єктної позиції людини в цьому процесі, що регулює взаємини в системі «особистість-сім'я-суспільство» [26, С. 22]. Л. Міщик вважає, що соціальний педагог є професійним працівником соціуму, фахівцем з виховної роботи з дітьми, їх батьками, дорослим населенням у сімейно-побутовому мікросередовищі та його оточенні; з підлітками, молодіжними групами та об'єднаннями, з організації культурно-дозвіллєвої, фізкультурно-оздоровчої, трудової, ігрової та інших видів діяльності, групового спілкування, технічного, художнього та інших видів творчості дітей і дорослого населення в соціумі [17, С. 8].

На думку вчених [11; 24; 37] система знань соціальних педагогів містить психологічні, педагогічні, соціологічні, методологічні, культурологічні, історичні, економічні, правові, екологічні, валеологічні та інші знання. Система підготовки передбачає також формування умінь: комунікативних, прогностичних, діагностичних, організаційних, управлінських. Вони допомагають зробити знання дієвими, перевірити важливість, необхідність, міцність знань, вільно орієнтуватися в соціальних ситуаціях, приймаючи правильні рішення. Про сформованість професійного компоненту (системи знань і системи умінь) свідчить професійна компетентність педагога, його педагогічна майстерність і технологічна різноманітність при вирішення соціальних конфліктів, завдань, ситуацій. Проте, для соціального педагога не менш важливе значення мають особистісні якості. Це, зокрема, стриманість, вимогливість, врівноваженість, спостережливість, толерантність, повага до людини, комунікативність (уміння швидко встановлювати контакти з людьми), доброзичливість, справедливість, альтруїзм, емпатійність (співчуття) та багато інших.

У цьому розумінні першочергове значення в інформаційному базисі підготовки соціальних педагогів є відповідність положенням філософії, педагогіки, соціології, психології, які мають пряме відношення до процесу соціалізації та реалізації соціальної позиції та природи особистості.

Соціальна педагогіка – це проектування і побудова технологій, що мають відношення до соціалізації та соціального аспекту самореалізації; з іншого – це надання практичної допомоги. Для здійснення першого аспекту необхідна методологічна підготовка соціальних педагогів. Щодо другого аспекту, то він потребує значної уваги до практичної роботи і передбачає активність студента як універсальну умову засвоєння змісту підготовки.

Останнім часом у Харківському регіоні спостерігається постійне зростання контингенту студентів, які отримують підготовку за спеціальністю «Соціальна педагогіка», що зумовлюється підвищенням суспільних вимог до рівня соціального розвитку і захисту людини. Соціальна педагогіка – нова галузь вітчизняної науки та професійної діяльності, офіційне визнання якої відбулося в Україні лише у 90-х роках ХХ ст. і ще не завершилося остаточно. Відзначено, що вчені-засновники вітчизняної соціальної педагогіки в основному є представниками інших галузей педагогічної науки. Ще й сьогодні, майже через 20 років після виходу соціальної педагогіки на професійний рівень, бракує фахівців – вчених та викладачів зі спеціальною базовою освітою. Аналіз забезпеченості вищих закладів освіти Харківського регіону науково-педагогічними кадрами, які отримали вищу освіту у галузі соціальної педагогіки показує, що рівень забезпеченості ними залишається недостатнім. Це зумовлює необхідність у підготовці більшої кількості студентів, здатних здійснювати ефективну наукову роботу з вирішення соціально-педагогічних проблем, впроваджувати наукові підходи до підготовки майбутніх соціальних педагогів, займатися розробкою та оновленням науково-методичного забезпечення навчально-виховного процесу вищих закладів освіти.

У Харківському регіоні підготовкою фахівців зі спеціальності «Соціальна педагогіка» займаються Харківська державна академія культури і Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, що здійснюють підготовку фахівців зі спеціальності «Соціальна педагогіка» за освітньо-кваліфікаційними рівнями «бакалавр», «спеціаліст», «магістр». Загальна кількість фахівців за освітньо-кваліфікаційний рівнем «магістр», яку щорічно випускають ці навчальні заклади, становить 20 осіб.

У Харківському гуманітарно-педагогічному інституті здійснюється така ступенева підготовка соціальних педагогів: «молодший спеціаліст» – «бакалавр» – «спеціаліст». Підготовка майбутніх соціальних педагогів здійснюється за денною та заочною формами навчання і має двосесійний режим форм контролю знань, умінь і навичок студентів. Заняття проводяться у формі лекцій, семінарських і практичних занять, колоквіумів. На заняттях проводяться: реферування, дискусії, обговорення проблемних питань, складання проектів, програм, планів соціально-педагогічної діяльності, опорних конспектів, схем та ін. Пріоритетні позиції відводяться індивідуально-пошуковим методам оволодіння предметами. У зв’язку з упровадженням кредитно-модульної системи важливе місце відводиться організації самостійної роботи студентів в опануванні основами наук. Підсумковий контроль проводиться у формі іспитів або у формі комбінованого тесту, який застосовується з метою перевірки сформованості конкретних навичок і вмінь. Рубіжний контроль проводиться у формі заліку чи екзамену згідно із навчальним планом.

Пріоритетними у навчанні майбутніх соціальних педагогів є поглиблене вивчення фахових методик з кожного розділу програми, а також практична підготовка, яка передбачає педагогічну практику на базі кращих навчальних закладів, соціально-педагогічних та соціальних установ м. Харкова.

Випускники Харківського гуманітарно-педагогічного інституту – фахівці з новим педагогічним мисленням, конкурентоспроможні, озброєні навичками практичної роботи з сучасною молоддю, які володіють знаннями нормативної бази щодо захисту прав дитини, закономірностей функціонування закладів соціальної і освітньої сфер, бачать життя у всій його складності і різноманітності, розуміють вікові та індивідуальні особливості соціального розвитку людини, уміють втілити загальні ідеї соціального виховання у конкретній технології. Про високий рівень теоретичної, методичної та практичної професійної підготовки студентів-майбутніх соціальних педагогів свідчать численні відгуки і листи-подяки начальників управлінь та відділів освіти районних державних адміністрацій області, районних рад міста Харкова, директорів загальноосвітніх навчальних закладів, завідувачів дошкільних навчальних закладів, директорів соціальних служб і центрів.

Зміст та рівень підготовки студентів-майбутніх фахівців з соціальної педагогіки у Харківському гуманітарно-педагогічному інституті відповідає державним вимогам, задекларованим у таких нормативних документах, як «Освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника вищого педагогічного навчального закладу» та «Освітньо-професійна програма». Випускник Харківського гуманітарно-педагогічного інституту відповідає державним вимогам щодо професійної компетентності, визначених соціально важливих властивостей та якостей; випускник посідає визначене державними стандартами місце в структурі науки і освіти країни; характеристика соціально-виробничої діяльності випускника відображає заявлену мету освітньої та професійної підготовки; зміст та рівень підготовки студентів відповідає потребам ринку праці і відображає соціальне замовлення на підготовку фахівця з боку держави та окремих замовників.

За останні три роки кількість студентів, які отримують освіту за спеціальністю «Соціальна педагогіка», зросла майже утричі. Нині в інституті за цією спеціальністю навчається 274 студенти денної і 150 – заочної форм навчання.

Визначальними для розробки програми соціальної педагогіки в ХГПІ були мета, перспективи, інтелектуальні і особистісні характеристики студентів – майбутніх соціальних-педагогів. Крім того, зверталася увага не лише на формування у студентів певного багажу знань, але і на розкриття їх потенційних здібностей до самостійної діяльності, вміння знаходити відповіді на поставлені життям запитання. Оволодіння системою знань, необхідних для вироблення навчальних вмінь і навичок, доповнювалося необхідністю їх формування через гуманістичні механізми саморозвитку і самоорганізацію особистості, що є основою та результатом прояву пізнавальної активності. Студенти здатні до самоорганізації своєї свідомості лише при звертанні викладача до їх творчих здібностей. Головним фактором становлення основ самоорганізації виступала розробка педагогічних умов, які створюють сприятливе середовище для актуалізації ціннісного потенціалу особистості. Як пріоритетна розглядалася особистісна структура мотивування, яка визначає ефективність розгортання основ самоорганізації як найгуманнішого засобу становлення суб’єктності.

Взагалі за період становлення соціальної педагогіки в Україні було накопичено певний досвід: розроблено методологічні питання соціальної педагогіки, поняття про професійно-педагогічну культуру соціального педагога: систему знань, умінь, професійних та особистісних якостей, які повинен здобути та розвинути майбутній фахівець у процесі навчання; кодекс етики соціального педагога, що містить комплекс принципів та правил, які студент має засвоїти під час підготовки, і якими повинен користуватися у професійній діяльності; мету, функції та напрями такої діяльності та ін.

У зв’язку з цим, вивчення дисципліни "Соціальна педагогіка" спрямовано на формування у студентів професійно-педагогічних знань, умінь та навичок майбутнього соціального педагога у галузі соціально-педагогічної науки та практичної діяльності.

Курс "Соціальна педагогіка" пронизаний ідеями природовідповідності, гуманізації й демократизації, що є відбиттям суті найгуманнішої у світі професії – соціально-педагогічної. У процесі засвоєння навчального матеріалу створені умови для розвитку творчої особистості студентів на основі гуманістичної спрямованості роботи викладача, його постійної співпраці з майбутніми фахівцями. Застосування різноманітного змісту, адекватних йому форм і методів роботи дозволить кожному студенту здійснити функціонально повну сукупність видів діяльностей: розпізнавання, оцінювання, перетворення. Якщо предметом аналізу виступає соціально-педагогічна ситуація, діяльність розпізнавання спрямована на виявлення соціально-педагогічних проблем, суб'єктів ситуації, протиріч між ними та з оточуючим світом; діяльність оцінювання – на аналіз характеру, причин та наслідків ситуації або розробку її моделі, а діяльність перетворення – на проектування засобів соціально-педагогічного впливу, що можуть змінити характер і наслідки ситуації. Надбання студентами відповідних знань та вмінь дозволить їм грамотно здійснювати всі необхідні види управління соціально-педагогічною діяльністю, створить умови для самореалізації особистістю своїх потенційних творчих якостей, подолання негативних впливів середовища, що заважають саморозвитку й самоствердженню.

Базою для оволодіння знаннями та вміннями з соціальної педагогіки передує вивчення таких дисциплін як «Вступ до спеціальності»,  «Соціологія», «Культурологія», «Загальна педагогіка», «Загальна вікова та педагогічна психологія». Знання та вміння, надбанні студентами у ході засвоєння дисципліни, у свою чергу складають основу для вивчення курсів – «Технологія діяльності і методика роботи соціального педагога», «Основи соціально-педагогічних досліджень», «Теорія і історія соціального виховання» та багатьох інших.