Формування пізнавальної активності студентів соціально-педагогічних спеціальностей

5. В навчанні студентів є серйозні недоліки. По-перше, традиційно вища школа орієнтує студентів не на самостійне здобуття, а на сприймання знань через викладача, що й зумовлює переважно безініціативний стан їх особистості. По-друге, потрібно створювати майбутнім фахівцям умови для самостійного пошуку знань і набування соціального досвіду у різних формах навчання.

1.      2. Пізнавальна активність студентів майбутніх соціальних педагогів у навчально-виховному процесі ВНЗ

Наведений вище розгляд методології пізнавальної активності людини дає можливість дослідити сутність та структуру пізнавальної активності студентів-майбутніх соціальних педагогів у навчально-виховному процесі ВНЗ, критерії та показники розвитку цього феномену.

Аналіз історичного шляху теорії пізнання свідчить, що розвиток знань і уявлень про пізнання світу та визначення ступеня активності суб’єкта такого пізнання притаманні усім епохам. І філософи Стародавньої Індії, Китаю, Єгипту, Вавілону, і "старі" матеріалісти, і мислителі епохи Відродження, і філософи-ідеалісти кінця XVIII- початку XIX століття відіграли значну роль у вивченні проблеми пізнавальної активності людини, намаганні пізнати таємниці людського мислення. Звернення до вивчення та аналізу спадщини українських філософів та просвітителів дозволило дійти висновку, що вітчизняні мислителі (Ващенко, С. Миропольскій, С. Рубінштейн, Г. Сковорода та ін.) також внесли вагомий внесок в теорію пізнання, сприяли розвитку світової наукової думки.

Сучасними філософами, педагогами, психологами розробляються різноманітні підходи до розв'язання означеної проблеми (А. Петровський, О. Киричук, В. Лозова, А. Арістова, Т. Шамова, Г. Щукіна, Г. Костюк, В. Іванов, А. Маргуліс, М. Дьоміна, Г. Журавльов, К. Платонов, М. Махмутов, А. Вербицький, П. Шарко, П. Лєбєдєв, І. Редьковець,  І. Харламов, З. Абасов, С. Кашин, В. Орлов І. Дерев′янко, та ін.), обґрунтовуються визначення поняття «пізнавальна активність», та «навчально-пізнавальна активність». Терміни «пізнання», «пізнавальна активність», «пізнавальна діяльність» вчені почали застосовувати порівняно недавно при описі таких дидактичних явищ, як навчання навчальна активність, навчальна діяльність. Вчені-педагоги наголошують, що процес пізнання є вищою формою людської діяльності, яка спрямована на розкриття нових закономірностей руху природи і суспільства, встановлення нових знань про природні й суспільні явища.

Після багатьох навчально-експериментальних пошуків у теорії навчання все частіше почали оперувати такими поняттями, як навчальна діяльність, навчально-пізнавальна діяльність, пізнавальна діяльність. Хоча раніше всі ці поняття розглядалися як ідентичні, проте був зроблений великий крок на шляху розуміння логічного сенсу змісту дидактичних явищ [1, С. 36-41]. Як з’ясувалося, в психолого-педагогічній літературі поняття "пізнавальна активність" і "навчально-пізнавальна активність" часто не розрізняються. Вивчення праць дослідників (В. Лозова) показує, що поняття "пізнавальна активність" є тісно взаємопов’язаним із поняттям "навчально-пізнавальна активність" та виступає родовим по відношенню до останнього. Розмежовуючи ці категорії, навчально-пізнавальну активність розглянуто як багаторівневу цілісну інтегровану властивість особистості, яка характеризується психічним станом суб’єкта у навчанні і виявляється у результатах та ставленні до навчально-пізнавальної діяльності.

У психологічній та дидактичній літературі немає єдиного підходу до визначення поняття «пізнавальна активність», хоч у багатьох дослідженнях вчені називають деякі загальні істотні риси цієї категорії. Пізнавальну активність студентів як їхню розумову діяльність, яка спрямована на досягнення певного пізнавального результату, і як підвищену інтелектуальну орієнтовну реакцію на навчальний матеріал на основі пізнавальної потреби, розглядає Т. Шамова. В інших працях активність розглядається автором «як якість діяльності, в якій проявляється особистість самого  студента з його ставлення до змісту, характеру діяльності і бажанням мобілізувати свої морально-вольові зусилля на досягнення навчально-пізнавальної мети» [41, 54].

Активність слід розуміти як виявлення перетворювального, творчого ставлення індивіда до об'єктів пізнання і передбачає наявність таких компонентів активності, як вибір підходу до об'єктів пізнання, постановку після вибору об'єкту мети, завдання, яке необхідно виконати, перетворення об'єкта в наступній діяльності. «Активність пізнання, – як зауважує Л. Аристова, - варто розуміти як вияв творчого ставлення особистості до об'єктів пізнання, котрі поєднані зі змінами в його свідомості» [2, 30].

Пізнавальну активність як «творення особистості, яке виявляє інтелектуальний відгук на процес пізнання, живу участь, розумово-емоційну чуйність  студента в пізнавальному процесі», розглядає Т. Щукіна [43, С. 116].

Наведені визначення поняття «пізнавальна активність» дозволяють зробити висновок, що освоєння невідомого спонукає людину до творчої діяльності. При цьому зовнішній вплив і відбивається через психічний стан конкретної особи, через її вольові якості, емоції. І засвоєння об'єкта пізнання, і відбиття зовнішнього впливу вимагає активності суб'єкта. Отже, пізнавальна активність характеризує індивідуальні особливості людини в процесі пізнавальної діяльності.

Пізнавальна активність дитини, на думку Л. Данилової [13, С. 18-20], це її внутрішня готовність (прагнення і здібність) до пізнання, до подальшої участі в напруженій розумовій та практичній діяльності у процесі оволодіння знаннями, уміннями і навичками та виявлення самостійності й творчого підходу до вирішення навчальних завдань та ін. Активність передбачає самодіяльність людини, вибір об'єктів, засобів, форм діяльності, що проявляється у визначенні оптимальних шляхів для досягнення поставленої мети.

Пізнавальна активність – це ініціативне, дійове ставлення студентів до навчання, виявлення ними інтересу, самостійності в мисленні, а також енергійності і наполегливості у виконанні пізнавальних завдань.

Таким чином, на підставі аналізу теоретичної літератури можемо узагальнити, що пізнавальна активність є складною властивістю суб'єкта, яка, на думку вчених [14, С. 73-80] інтегрує важливі якісні характеристики його пізнавальної діяльності: пізнавальну самостійність, ініціативність, а також повноту і мобільність його знань, умінь і навичок, що формуються у цьому процесі, та визначити структуру пізнавальної активності студентів.

Існують різні підходи дослідників і педагогів-практиків до визначення пізнавальної активності, її структури, які засвідчують передусім природу самого явища як складної інтегративної, багаторівневої у генезисі системи. У наукових дослідженнях структуру цього явища розглядають як будову і внутрішню форму організації системи, єдність стійких взаємозв'язків між її елементами, що може мати різні прояви.

Пізнавальна активність за своєю психологічною природою безперервна і цілісна. Вона (як і навчальна активність) заповнена безліччю автономних одиниць, що мають свої завдання. Така автономна одиниця є пізнавальною діяльністю, яка є конкретним виявом безперервної і висхідної пізнавальної активності. У структурі цієї активності Ш. Амонашвілі розрізняє наступні компоненти:

а) мотив, як рушійну силу цієї активності ;

б) об'єкт пізнання, що має дидактично організовану форму;

в) способи і засоби взаємодії з об'єктом з метою його засвоєння;

г) посередницьку роль педагога між пізнавальними силами студента і об'єктом засвоєння;

ґ) результат пізнавальної активності [1, С. 36-41].

П. Гончарук виокремлює такі важливі компоненти пізнавальної активності суб'єкта:

– мотиваційний (потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, установки);

– операційний (репродуктивні, стандартизовані, пошукові, творчі дії);

– інформаційний (сприйняття матеріалу, зв'язок відомого з невідомим, актуалізація матеріалу) [10, 32].

Ця структура характерна для кожної якісної ознаки пізнавальної активності особистості, що визначають сутність цього поняття.

Вчені також наголошують, що внутрішніми стимулами активності виступають потреби, інтереси, інтелект, воля, емоції, енергія та ін. Передумовою будь-якої діяльності є та чи інша потреба, бо вона являє собою об'єктивну необхідність кожної людини в певних умовах, які забезпечують її життя і розвиток.

З поняттям потреби тісно пов'язане і поняття мети, тобто те, до чого прагнуть, чого бажають досягти. Саме мета, як закон визначає засоби і характер дій людини. Коли людина починає виконувати ту чи іншу дію, вона передбачає кінцеву мету в залежності від потреб.

Свідомо поставлена мета завжди визначає засоби і характер дії людини, що дає змогу твердити про зв'язок мети та активності в діяльності. Мета є тим об'єктом, на котрий спрямована активність, яка стає умовою здійснення мети. Отже, без активності неможливі як визначення мети, так і діяльність щодо її реалізації. В той же час, без мети неможлива активність, оскільки у постановці мети вже виявляється активність. Тобто постановка мети є своєрідний критерій, показник активності. Таким чином, ці поняття діалектично взаємопов'язані [21, С. 21].

Лише тоді, коли є необхідність, яка спонукає людину до діяльності, стимулюється і активність особистості. Задоволення одних пізнавальних потреб веде до виникнення нових, але потреба у пізнавальній діяльності не виникає у вихованців сама собою. Тому необхідно створювати певні умови пізнавальної діяльності студентів, які б спонукали їх до активної пізнавальної діяльності. Для функціонування стимулів такої діяльності необхідно знати пізнавальні мотиви та шляхи їх формування.

Поняття «мотив» означає певну спонукальну причину дій та вчинків людини. У психології під терміном «мотив» (походить від латинського слова movere - рухати, штовхати) розуміють спонукальну причину дій і вчинків людини (те, що «штовхає» нас до дії). Це – реальне спонукання, яке змушує людину діяти у певній життєвій ситуації, за певних умов [15].

Мотив – один із найважливіших чинників, поряд із здібностями, знаннями, навичками, який забезпечує успіх у діяльності. Це сукупність спонукальних факторів, що викликають активність в організмі та визначають його спрямованість. Продуктивність діяльності, її процес і результат визначається, по-перше, спрямованістю мотивів і змістом, по-друге, силою й активністю мотивів [8, С. 2].

У мотиві відбувається з'єднання, синтез зовнішніх та внутрішніх сил, які визначають характер діяльності суб'єкта. Якщо потреба виражає необхідність, мета – конкретизовану потребу, то мотиви характеризують внутрішні причини цих процесів. Мотив визначає, чим керується студент, коли виконує навчальне завдання, заради чого він його виконує.

Серед пізнавальних мотивів В. Лозова визначає такі підгрупи:

а) широкі пізнавальні мотиви, які спонукають студентів виявляти інтерес до знань, постановки перспективи в засвоєнні нових знань. Але слід відзначити, що у студентів одного і того ж віку пізнавальний інтерес може мати різний рівень і різний характер виявлення. Наприклад, елементарний рівень, коли студент виявляє безпосередній інтерес до фактів. Більш високий рівень пізнавального інтересу знаходить відображення у прагненні пізнати суттєві якості, риси окремих предметів та явищ. І, нарешті, найбільш високий рівень пізнавального інтересу студента полягає в прагненні до пізнання закономірностей, до розкриття суттєвих боків предметів, явищ, які вивчаються. Якщо пізнавальний інтерес має нестійкий характер, то він спонукається зовнішніми засобами і вимагає постійного підкріплення. Звичайно, такий інтерес не сприяє формуванню активності особистості як риси людини;

б) навчально-пізнавальні мотиви, які сприяють формуванню пізнавальної активності студента, оскільки він у процесі навчання виявляє інтерес до різних засобів оволодіння знаннями, до прийомів самостійного придбання знань, до методів наукового пізнання. Коли є труднощі, він їх переборює, виявляє при цьому терпіння, посидючість та ін.;

в) мотиви самоосвіти, які спонукають  студента до пізнання всього нового з метою розширення свого світогляду, до формування бажання відкрити для себе те нове, що раніше було невідоме в будь-якій галузі науки [21].

Таким чином, серед пізнавальних мотивів В. Лозова визначає різні підгрупи, зокрема й  навчально-пізнавальні мотиви, які сприяють формуванню пізнавальної активності студента, оскільки він у процесі навчання виявляє інтерес до різних засобів оволодіння знаннями, щодо прийомів самостійного придбання знань, до методів наукового пізнання. Вивчаючи студентське середовище можемо також визначити мотиви професійного вибору (К. Пашнєв), що свідчать про вияв пізнавальної активності у сфері професійних інтересів. Оскільки мотив є, на думку Ш. Амонашвілі, автономною одиницею, конкретним виявом безперервної і зростаючої пізнавальної активності, мотиви (як навчально-пізнавальні, так і мотиви професійного вибору) є важливим показником пізнавальної активності, що може  вивчатися та вимірюватися у педагогічних дослідженнях.

Педагог повинен не тільки виявляти наявність пізнавального мотиву студентів, а й визначати рівень його сформованості, стійкості. На основі аналізу наукової праці Р. Ігнатової визначено такі рівні сформованості пізнавальної активності: нульову активність (низко негативний рівень) – констатують у разі відсутності ініціативності, прояву студентської самостійності, наявності суттєвих прогалин у знаннях, не сформованості умінь переносити один раз побудований алгоритм розв'язування задачі на аналогічну задачу; репродуктивну активність (низко позитивний рівень) – її виявляють через стимулюючо-продуктивний рівень пізнавальної ініціативності, копіювальну самостійність, знання програмного матеріалу в межах підручника, недостатню сформованість умінь переносити один раз побудований алгоритм розв'язування на аналогічну задачу; пошукову активність (відносно високий рівень), яка характерна для студентів, які виявляють евристичний рівень пізнавальної ініціативності, трансформуючу самостійність, глибоке знання програмного матеріалу, здатність здобути суб'єктивно нову інформацію у процесі самостійної трансформації відомої орієнтовної системи типової дії та побудови суб'єктивно нової орієнтовної основи для розв'язування нетипової задачі; творчу активність (високо позитивний рівень) – виявляється через креативний рівень сформованості пізнавального інтересу, творчу самостійність, ґрунтовне знання програмного матеріалу, володіння елементами знань і навичок понад програму, здатність самостійно конструювати об'єктивно нову орієнтовну основу діяльності, у процесі виконання якої одержується об'єктивно нова інформація.