Формування пізнавальної активності студентів соціально-педагогічних спеціальностей

Метою навчання студентів соціальній педагогіці є: формування у майбутніх фахівців широкого кола професійно-педагогічних знань, умінь та навичок у галузі соціально-педагогічної науки та практичної діяльності, зокрема: вивчення теоретичних основ соціальної педагогіки, закономірностей та засобів впливу соціального виховання на соціалізацію особистості, а також оволодіння вміннями здійснення соціально-педагогічної діяльності, наукових соціально-педагогічних досліджень.

Даний курс здійснює інтеграцію знань і умінь студентів на трьох рівнях: 1. Реалізація взаємозв'язків між теоретичною і практичною підготовкою студентів; 2. Реалізація взаємозв'язків із комплексом педагогічних, психологічних, культурологічних і правових дисциплін; 3. Врахування особливостей майбутньої професійної діяльності студентів.

В основу розробки організаційних форм і методів проведення занять покладено такі дидактичні принципи навчання як: індивідуального підходу до особистості в процесі навчання; системності; виховуючого навчання; зв’язку теорії з практикою; самостійності й активності студентів у процесі навчання, що дозволяє створити умови для розвитку таких важливих рис особистості майбутнього фахівця як: активність, самостійність, наполегливість, які є основою для соціальної адаптації та професійної самореалізації особистості в соціумі.

Під час вивчення дисципліни особлива увага приділяється не тільки усвідомленню студентами певної суми знань, а й набуттю досвіду їх застосування у різних ситуаціях навчання та життєдіяльності.

Мета навчальної дисципліни полягає у формуванні у майбутніх фахівців широкого кола професійно-педагогічних знань, умінь та навичок у галузі соціально-педагогічної науки та практичної діяльності, зокрема: вивчення теоретичних основ соціальної педагогіки, закономірностей та засобів впливу соціального виховання на соціалізацію особистості, а також оволодіння вміннями здійснення соціально-педагогічної діяльності, наукових соціально-педагогічних досліджень. Завданнями дисципліни є формування у студентів чітких уявлень щодо методології та теорії соціально-педагогічної науки, її апарату, основних категорій, мети, завдань та методів, закономірностей впливу різних факторів соціального середовища на процес формування особистості: отримання знань щодо специфіки роботи, мети, завдань, функцій, напрямів соціально-педагогічної діяльності; розуміння сутності професії «соціальний педагог», уявлення про професійно-педагогічну культуру: систему знань, умінь, професійних та особистісних якостей, які повинен здобути та розвинути майбутній фахівець у процесі навчання; кодекс етики та кваліфікаційні характеристики соціального педагога; засвоєння студентами теоретичних аспектів та методичних прийомів діяльності соціальних педагогів щодо вирішення окремих соціально-педагогічних проблем, роботи з різними категоріями населення; навчання студентів проектувати та застосовувати соціально-педагогічні засоби, різні заходи, спрямовані на подолання негативних факторів соціального середовища; забезпечення засвоєння та реалізацію студентами елементів наукового соціально-педагогічного дослідження; сприяти формуванню творчого підходу до професії; залучати студентів до позааудиторної науково-дослідницької діяльності, волонтерської роботи.

Предметом соціальної педагогіки як науки є соціально-педагогічні системи, що включають особистість та оточуюче її  соціальне середовище, а також способи зниження соціальних протиріч, що існують в даній системі. В процесі вивчення дисципліни "Соціальна педагогіка" студенти повинні:

Знати: сутність соціально-педагогіки як науки, її предмет, мету, завдання; теоретичні основи соціально-педагогічної діяльності; різні типи і види соціальних інститутів, які надають соціально-педагогічну допомогу дітям та молоді; значення сім’ї як об’єкту соціально-педагогічної діяльності; основи соціального виховання учнів, вплив факторів соціалізації молоді, умови рушійні сили та закони національних традицій та родинно-сімейної педагогіки; особливості різних категорій дітей та молоді, які мають соціально-педагогічні проблеми (діти з функціональними обмеженнями, діти, які залишилися без батьківського піклування), підліткові і молодіжні групи ризику, діти і молодь, схильні до адекватної поведінки;

Вміти: здійснювати професійні функції (комунікативна, організаторська, прогностична, охоронно-захисна, діагностична, попереджувально-профілактична, корекційно-реабілітаційна, соціально-терапевтична); застосовувати на практиці знання закономірностей соціалізації та соціальної адаптації, аналізувати соціально-педагогічні ситуації, проводити діагностику соціальної "історії" сім'ї, знаходити шляхи профілактики та корекції поведінки  молоді. перетворення теоретичних знань у систему професійних умінь (комунікативних, організаторських, діагностичних, проективних, гностичних та ін.); розвивати професійно-значущі та професійно-особистісні якості соціального педагога, творчий підхід у вирішенні професійних завдань

У цілому логіка курсів з соціально-педагогічних дисциплін полягає у засвоєнні наукових знань про відповідні сторони дійсності у поєднанні з узагальненим практичним досвідом, і підпорядкуванні завданням підготовки студентів до майбутнього життя і професійної діяльності.  Основними формами роботи тут виступали лекція, семінарська, практична та самостійна робота студентів, індивідуальні навчально-дослідні завдання.

Розглянуто можливості активізації студентів у кожній з цих форм роботи.

Діяльність студента на лекції може характеризуватися як зовнішньою, так і внутрішньою активністю. Зовнішня активність не завжди збігається з внутрішньою. Внутрішня активність – це насамперед здатність активно мислити. Активність студента на лекції забезпечується при дотриманні деяких вимог та рекомендацій, а саме: стимулювання свідомої вольової мотивації студентів – самонаказу, самоактивізації, самонавіювання; попереднє ознайомлення з програмою курсу;  звернення уваги студентів на логіку викладу матеріалу та установки на запам’ятовування, зокрема, занотовування змісту лекції; найдоцільнішою формою запису лекції є тези, які звичайно викладач виділяє інтонацією, при цьому сповільнюючи темп мови, повторюючи сказане двічі; для виділення назви теми, окремих питань плану, важливих термінів, положень тощо. Їх доцільно записувати різними кольорами, іншим шрифтом, підкреслювати; під час конспектування лекції важливо записувати дату, тему, план, рекомендовану літературу.

Практичне заняття - форма навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни й формує уміння та навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідних завдань. Практичні заняття проводяться в аудиторіях або навчальних лабораторіях, оснащених необхідними засобами навчання, обчислювальною технікою та ін. Перелік тем практичних занять визначається робочою навчальною програмою конкретної дисципліни.

Практичні заняття проводять паралельно з викладом усіх основних курсів лекцій. Вони призначаються, перш за все, для поглиблення і розширення одержаних на лекціях чи в результаті роботи над навчальними посібниками знань, а також для оволодіння методикою роботи з науковим і навчальним матеріалом і окресленими найбільш типовими для даної дисципліни практичними навичками. Практичні заняття служать своєрідною навчальною формою здійснення зв’язку теорії з практикою, сприяючи виробленню умінь застосовувати знання. Для ефективного проведення практичних занять необхідно, щоб студент був попередньо ознайомлений із змістом певного розділу курсу лекцій, з тією теорією, практичне використання якої йому належить опанувати. Слід переглянути конспект лекції, опрацювати відповідні розділи навчальних посібників. Це варто робити для того, щоб виявити питання, розуміння яких викликає труднощі, і в ході практичного заняття звернути на них особливу увагу.

Семінар – один із основних видів практичних занять, на якому викладач організовує обговорення студентами питань з тем, попередньо визначених робочою навчальною програмою. Він полягає в самостійному вивченні студентами за завданнями викладача окремих питань і тем лекційного курсу з наступним обговоренням та (або) оформленням матеріалу у вигляді реферату, доповіді тощо. На семінарах студенти виступають з повідомленнями або доповідями на відповідні теми, зачитують реферати. Ці повідомлення, доповіді, реферати обговорюються, рецензуються, студенти виступають з доповненнями, роблять зауваження. У ході обговорення може виникати дискусія, яка вчить умінню чітко висловлювати свої думки, доводити свою точку зору.

Лабораторні заняття або лабораторні – один із різновидів практичних занять у вищій школі, що проводиться за завданням викладача із застосуванням навчальних приладів, інструментів, матеріалів, установок, вимірювальних приладів, комп’ютерів та інших технічних засобів. Лабораторні роботи характеризуються високим ступенем самостійності студентів у процесі виконання завдань. Їхній зміст безпосередньо пов’язаний з різними видами навчального експерименту – демонстраційними дослідами викладача, домашніми експериментальними завданнями, розв’язуванням експериментальних задач тощо.

Лабораторні роботи звичайно проводяться у двох формах – фронтальні і практикуми. Під час фронтальної лабораторної роботи всі студенти, кожен окремо чи по два, виконують одночасно одну й ту саму роботу на простому обладнанні. Ці завдання виконуються у процесі вивчення відповідної теми й утворюють з нею одне ціле. Практикуми проводяться при завершенні великих розділів курсу наприкінці періоду навчання (семестру, року) і мають переважно повторювальний та узагальнюючий характер та розраховані на більшу самостійність студентів, ніж фронтальні.

Особливе місце у структурі навчального процесу у вищій школі, особливо останнім часом, коли все більше виділяється часу на самостійну роботу студентів, займають консультації – поради, пояснення викладача студентам з будь-якого питання. Проводиться навчальна консультація у формі співбесіди індивідуально чи з групами у позанавчальний час за певним графіком чи в міру потреби – після завершення вивчення розділу програми, у процесі його вивчення і особливо в період підготовки до екзаменів, написання курсових, дипломних робіт та ін. Консультація є як додатковою, так і основною формою навчального процесу. Її призначення – надати допомогу студентам у їх самостійній роботі, навчити їх вчитися. Обсяг навчальної інформації збільшується, а аудиторний час ні або скорочується. У той же час рівень навчальної підготовки студентів, особливо перших курсів, дуже різний. Звідси випливає необхідність індивідуального й групового консультування студентів для кращого засвоєння нових знань і вироблення навичок культури навчальної праці.

Але, студентський період життя – це не лише цікаві лекції, семінарські заняття, творчі вечори, дозвілля, але й систематична та складна розумова праця.

Навчальна праця студентів – складний пізнавальний процес. Він тісно пов’язаний з інтелектуальними, емоційними та вольовими якостями особистості. Його сутність – складна система розумових процесів, які, звичайно, починаються сприйняттям навчальної інформації, потім продовжуються у вигляді опрацювання і перетворення її в знання на рівні абстрактного мислення і закінчуються застосуванням набутих знань на практиці.

Складність навчальної праці обумовлена тим, що об’єм і зміст інформації, якою повинні оволодіти студенти, безперервно збільшуються, в той час як термін навчання залишається незмінним. Усе це спонукає шукати нові, більш досконалі шляхи організації навчання і більш чіткого керівництва навчальною роботою студентів. Отже, навчальна праця студентів потребує глибоких, осмислених, науково обґрунтованих способів її організації.

Таким чином, проведений теоретичний аналіз дає підстави для наступних висновків:

1. Діяльність – динамічна система активної взаємодії суб'єкта зі світом, під час якої суб'єкт цілеспрямовано впливає на об'єкт, за допомогою чого задовольняє свої потреби, свідомо й цілеспрямовано змінює світ і себе. Поняття «діяльність студента» є інтегрованим, бо його зміст поєднує в собі різні види діяльності студента: навчальну, пізнавальну, професійно-трудову, фізкультурно-оздоровчу, художню, науково-дослідну, громадсько-політичну, спілкування, побутову та ін.

2. Провідну роль у розв'язанні завдань професійної підготовки студентів, становлення особистості майбутніх фахівців відіграє процес навчання у вищій школі. Навчання студента ми будемо розглядати як складний процес навчальної діяльності, в якій відбувається контрольоване засвоєння когнітивного і соціально-професійного досвіду (насамперед у вигляді інтелектуальних операцій і теоретичних понять), необхідних способів дій, які реалізуються через уміння.

3. Результатом учіння є елементи індивідуального досвіду (знання, уміння і навички). Учитися – це значить діяти різними способами для-здобування знань, вироблення вмінь і навичок, оперувати ними при розв'язанні пізнавальних і практичних завдань.

4. Особливості навчальної діяльності студента: засвоєння наукової інформації і набуття практичного досвіду має професійну спрямованість; предметом діяльності студента є вивчення науки в її розвитку, оволодіння процесом формування наукових знань і методами самої науки, ознайомлення з її проблемами, завданнями і підходами до їх розв'язання, а також засвоєння способів професійної діяльності і змісту соціальних ролей дорослої людини, яка працює; особливі засоби діяльності (наукова література, підручники і методичні посібники, Іnternet); діяльність студента відбувається в заздалегідь запланованих умовах; у навчанні студента суттєво збільшується питома вага самостійної роботи; поєднання навчального і наукового процесів, самостійна навчально-пізнавальна діяльність студентів протікає разом із дослідницькою їх роботою (курсові, дипломні, магістерські роботи) під керівництвом викладачів; навчання у вищій школі – процес складний і важкий, який вимагає від студента високої свідомості й активності; складність завдань і змісту навчально-професійної діяльності може призводити до психічного перевантаження, психофізіологічного напруження, виникнення стресових ситуацій (особливо під час екзаменаційної сесії).

4. Учіння як пізнавальна діяльність має психологічну структуру, а її успіхи залежать від активності того, хто вчиться. Студент є суб'єктом навчання тоді, коли працює на вищому рівні активності, здатний ініціювати й здійснювати пізнавальну діяльність і брати на себе відповідальність за свої дії.