Знайомство з центром Києва

Понад 10 років існувала у вигляді безіменного  майданчика перед будинком Верховної  Ради. Нинішння назва — з 2002 року.

            Ще одним об’єктом є будівля  Верховної Ради України, що  була побудована 1939 року за проектом архітектора В. Г. Заболотного. Будинок українського парламенту використовується для проведення засідань Верховної Ради України. У лютому 1936 року було оголошено конкурс на кращий проект приміщення Верховної Ради УРСР, до якого були залучені провідні фахівці, відомі в Україні архітектори: В.Риков, В.Заболотний, С.Григор'єв і Я.Штейнберг. Журі зупинило свій вибір на проекті, запропонованому Володимиром Гнатовичем Заболотним. Будинок спроектовано у строгій прямокутно-симетричній формі, невисоким — лише три поверхи. Його увінчує купол з металу і скла. Скляний купол з освітлювальним плафоном забезпечує приміщення природним світлом. Діаметр плафона близько 16 метрів. У центрі його розміщено кришталеву люстру, що за формою нагадує соняшник, мотив якого часто використовується в українському народному мистецтві. На основі національних мотивів в освітлювальний плафон зали введено кольорове скло. Пласка покрівля сучасної споруди додає їй композиційної гармонії. Центром об'ємної композиції будинку Верховної Ради України є розташована на другому поверсі сесійна зала на 1000 місць. Вона має загальну площу в плані близько 650 м2. Форма її восьмигранна з об'ємами лож і балконів, розміщених за межами основного восьмигранника.

          Якщо пройти далі по вулиці  Грушевського, можна побачити стадіон  «Динамо» ім. Лобановського. Названий на честь багаторічного наставника команди Валерія Васильовича Лобановського. Вміщує 16 873 глядача, за кількістю місць є другим найбільшим стадіоном Києва після Національного спорткомплексу «Олімпійський». Відкриття стадіону, яке кілька разів відкладали через голод, відбулося 12 червня 1933 року. Матчем-відкриттям став фінальний поєдинок всеукраїнської Динаміади між командами Києва та Харкова, який київські динамівці виграли з рахунком 2:1. Арена, збудована за зразком берлінського стадіону, отримала ім'я наркома внутрішніх справ Всеволода Балицького та мала 18 000 сидячих місць, частина яких знаходилася під дерев'яним навісом. Ґрунтовну реконструкцію стадіон пройшов перед Олімпіадою-80. Ігор тут не проводили, проте спортсмени використовували цю арену для тренувань. Останньою великою перебудовою стало встановлення пластикових сидінь та усунення легкоатлетичних доріжок. 15 травня 2002 року, після смерті видатного тренера Валерія Лобановського, київський стадіон «Динамо» названо його іменем. Зрозуміло, що такий популярний і багатий клуб як «Динамо» повинен мати арену більше як 17 000 місць. Але, як заявили представники клубу, реконструкція та збільшення стадіону неможливі — ґрунт під стадіоном не витримає масивних конструкцій і вся арена «попливе» у бік Дніпра.

             Національна Парламентська бібліотека України є провідним державним культурним, освітнім, науково-інформаційним закладом. Бібліотека утворена 3 березня 1866 р. як Київська російська публічна за розпорядженням царського уряду. Засновниками її виступили відомі громадські діячі: М. В. Юзефович, О. Х. Андріяшев, купці І. М. Зайцев, М. І. Бубнов, І. М. Бродський, М. І. Горовіц, цивільний губернатор М. Г. Казнаков, предводитель дворянства О. О. Горват, поміщик-українофіл Г. П. Галаган та ін. Основою фонду стали приватна книгозбірня письменника і книговидавця В. Г. Барщевського та пожертви киян. На момент відкриття фонд бібліотеки налічував 319 книг у 667 томах та 43 комплекти періодичних видань. 45 років подвижницької праці присвятив Київській публічній бібліотеці з моменту її заснування бібліотекар С. Г. Ярославський (фактично директор), єдиний фахівець в колі тих, від кого залежала доля бібліотеки. В основному вона існувала завдяки пожертвам меценатів. На краще ситуація змінилася у 1891 р. після того, як бібліотека перейшла у підпорядкування міської Думи й стала називатися Київською міською публічною бібліотекою. Поліпшилося фінансування книгозбірні. На початку Великої Вітчизняної Війни, незважаючи на вжиті заходи, евакуювати фонди в глибокий тил не вдалося. В роки окупації бібліотека продовжувала працювати. Її директором було призначено Т. М. Марковську, яка із своїм чоловіком протягом майже двох років очолювала підпільну організацію бібліотеки. Відновлення бібліотеки розпочалося восени 1944 р. практично з нуля. Після проголошення незалежності у 1990 р. книгозбірня стала називатися Державною бібліотекою України, а у 1994 р. згідно з Указом Президента вона одержала статус національної бібліотеки. Бере участь у розробці державної політики у галузі бібліотечної справи та її реалізації.

              Черговим об’єктом екскурсії   є Арка дружби народів. Композиція з'явилася в 1982 році в ході підготовки до святкування 1500-ліття Києва, замінивши Літню естраду. Створення монумента прив'язувалося до ювілею утворення СРСР, проголошеного 30 грудня 1922 року, проте чекати зими не стали і відкрили меморіал напередодні роковин Жовтневої революції. На церемонії відкриття виступив голова компартії України Володимир Щербицький. Центральним в композиції є монумент Дружби Народів, присвячений об'єднанню України з Росією (скульптор О. П. Скобликов, архітектори І. Н. Іванов, С. М. Миргородський і К. А. Сидоров), що виконаний з металу, граніту і бронзи і є двохфігурною композицією (висота — 6,2 м) робітників — росіянина і українця, що спільно підняли стрічку з орденом «Дружби Народів». Декілька віддаль — витягнута по горизонталі стела з багатофігурною групою, в центрі якої — Богдан Хмельницький і боярин Василь Бутурлін — російський посол. Ця група створена за мотивами Переяславської Ради. Скульптурні групи зв'язує арка-веселка «Арка Дружби Народів», яка за задумом авторів повинна символізувати єднання братських народів.

       Ще  одним не менш цікавим та визначним  об’єктом на маршруті є Національна  філармонія України. Відлік концертних сезонів Національна філармонія веде з 1863 року, коли було засновано Київське Відділення Імператорського Російського Музичного Товариства. В цей час музичне життя Києва бурхливо розвивається — на Київські контрактові ярмарки приїздять з концертами відомі європейські музиканти: Ференц Ліст, брати Венявські та інші. Серед організаторів були такі відомі на той час громадські діячі і музиканти як Р. Пфеніг, М.Лисенко, П. Селецький, М. Богданов. У 1882 Російське Музичне Товариство отримує новий концертний майданчик - щойно збудований за проектом В.М. Ніколаєва Будинок купецького зібрання, відомий нині як Колонний зал імені М. В. Лисенка. У цьому будинку відбувалися бали-маскаради, сімейні свята, благодійні лотереї, літературні і музичні вечори. Філармонічна діяльність продовжувалася і в роки Громадянської та Першої світової війни. У ці роки виконувалися твори М.Мусоргського, К.Дебюссі, К.Сен-Санса, інших композиторів. У 1962 році на відзнаку 120-річниці від дня народження і 50-річного від дня смерті М.Лисенка Колонному залу Київської Державної філармонії було присвоєно його ім'я. У 1980-ті роки Філармонія пережила кілька аварій. У 1990-х роках Колонний зал ім. Лисенка було закрито на реставрацією і відкрито у грудні 1996 року. В 1996 році було створено Симфонічний оркестр Національної філармонії України. Національна філармонія України поряд із активною концертною діяльністю з метою широкої пропаганди вітчизняного і зарубіжного мистецтва класичної спадщини, відродження української національної культури, постійно проводить міжнародні конкурси та фестивалі, бере участь у загальнодержавних та міжнародних художніх проектах, презентаціях, творчих звітах, науково-практичних конференціях, виставках, мистецько-культурних та громадських акціях за участю керівників держави та уряду.

       Біля  Філармонії розташована Європейська  площа. Місцевість, де розсташована Європейська площа, у ХVІІ столітті називалася Євсейковою долиною. Власне площа сформувалася тут на початку ХІХ століття при дорозі, що з'єднувала Поділ та Печерськ. Тоді вона називалася Кінною. на місці, де нині стоїть палац мистецтв «Український дім», за проектом А. І. Меленського збудовано міський театр. У 1851 році будівлю театру розібрали як аварійну, а замість театру за проектом архітектора О. В. Беретті було збудовано готель «Європейський». З побудовою готелю площа також змінила назву на Європейську. Зараз вона є одним з культурно-історичних центрів міста. Тут розміщені: Український дім, де регулярно проходять різноманітні виставки, готель «Дніпро», Національна філармонія, дитячий ляльковий театр, Парламентська бібліотека, центральний офіс УНІАН і ін. Значення і неповторність площі у всі часи багато в чому визначали живописні парки, розташовані на прилеглих схилах Дніпра. Перший з них, розміром в 20 гектарів, був закладений в 1741 році. Сім років пішло на те, щоб в нім з'явилися алеї і пішохідні доріжки. У 30-х роках XIX ст. неподалеку був закладений парк «Володимирська гора».

       Наступним є Майдан Незалежності. До кінця Х століття ця місцевість, як і весь теперішній Хрещатик, звалася Перевісищем і була болотом. Там, де тепер починається Софійська вулиця, була Лядська брама, що вела до верхнього міста. На території майдану в ХVІІІ столітті збудували кам'яні фортечні мури та так звані Печерські ворота, які існували до 1833 року. В кінці XVIII  — на початку XIX століття являв собою пустир — так зване Козине болото. В 1730-х роках тут з'явилися перші дерев'яні, а в 1750-х — кам'яні будинки. У 1869 році площа отримала назву Хрещатицька. 1912 року — поблизу площі побудовано Хмарочос Гінзбурга, перший хмарочос України. 1991 рік[5] — площа дістала сучасну назву на честь проголошення Україною державної незалежності. Слід відмітити, що в побуті назва Майдан Незалежності використовувалася вже з 1990-го року, ця назва виникла завдяки великій кількості мітингів на підтримку незалежності України, що проводилися на площі в 1989—1991 роках, тож офіційне перейменування лише затвердило народну назву. 2001 рік — зробили реконструкцію площі (встановили ряд пам'ятників, зокрема Монумент Незалежності, відкрили підземний магазин «Глобус», ліквідували великий фонтан — так звану «Рулетку»). Монумент побудовано в композиційному центрі Майдана Незалежності у Києві на честь 10-річчя незалежності України у 2001 році. Представляє собою колону, увінчану фигурою жінки (Берегині) з калиновою гілкою в руках, висота монументу — 61 метр.

       Бесарабська площа та ринок займають не менш важливе місце на маршруті серед  об’єктів. Виникла на початку XIX ст. як тогівельний майдан поблизу міської застави, куди Васильківським шляхом приїздили торговці з півдня України та Бессарабії (Молдови). Усередині XVI ст. на її місці існувало кладовище. Про це повідомляє один з документів 1593 року. Цвинтар там був і в першій половині XVIII ст., його започаткувала там лютеранська громада Києва. У зв'язку із забудовою Хрещатика 1812 року його закрили і перенесли на Звіринець. В 1867 році торгівельна площа зазнала перепланування за новим проектом (тоді вона ще іменувалася як Університетська, оскільки до побудови червоного корпусу університету останній розміщався на Печерську, тут проходила вулиця, яка зв'язувала різні райони Печерська та Новою забудовою, — Круглоуніверситетська) і все це відбувалося всупереч громадській думці, яка вважала цю місцину непридатною для такого пам'ятника. В 1869 році площа отримала назву площа Богдана Хмельницького, на честь Богдана Хмельницького. З 1881 року площа носить сучасну назву. 2001 року під площею було споруджено підземний торговельний комплекс «Метроград». Бесарабський ринок,що знаходиться на Бесарабській площі був побудований в 1910—1912 рр..

       Наступним об’єктом являється Київський палац спорту (КПС) — найбільша крита спортивно-видовищна споруда України, розташована у центральній частині міста Київ. КПС споруджений за проектом архітекторів Михайла Гречини та О. Заварова, інженерів С. Реп'яха та С. Чудновської. Роботи з моменту закладення першого блоку до здачі в експлуатацію були завершені за рекордно короткий термін — всього за 975 днів (2 роки і 8 місяців). Урочисто новий Київський палац спорту відкрили 9 грудня 1960 року. У 1981—1982 рр. Палац докорінно реконструювали. Повністю модернізовано системи освітлення та технічного господарства. Головне завдання проведення реконструкції — створити максимально зручні умови для учасників і глядачів заходів — було вирішене успішно. У 1995 році вирішено акціонувати майно, зароблене за роки роботи на оренді. З цього моменту організація орендарів реорганізована в закрите акціонерне товариство. У 2005році Київ був господарем пісенного конкурсу Євробачення 2005. Палац спорту надає послуги у сфері організації спортивних та концертних заходів, виставкової та рекламної діяльності. Під дахом Палацу проведені 16 чемпіонатів світу, близько 30 чемпіонатів Європи, 42 чемпіонати СРСР, 30 Єврокубків, 440 турнірів з 24 видів спорту, 10 турнірів серії гран-прі, 210 виставок та ярмарок, понад 4000 концертів, 20 семінарів та конференцій на різноманітні теми, а також льодові шоу та свята. У 2005 в Палаці пройшов Пісенний конкурс Євробачення 2005.

       І останнім об’єктом на маршруті є Націона́льний спорти́вний ко́мплекс «Олімпі́йський» — універсальна спортивна споруда у Києві, головна спортивна арена України, один з найбільших стадіонів Європи. 12 серпня 1923 року на схилах Черепанової гори було відкрито «Червоний стадіон». 1936 року на його місці за проектом Михайла Гречини розпочалося будівництво республіканського спортивного комплексу «Центральний стадіон». Відкриття 50-тисячника було заплановане на 22 червня 1941 року, але воно не відбулося через початок німецько-радянської війни. Відкрили новий стадіон рівно через 5 років — 22 червня 1946 року. Улітку 1954 року завершилося будівництво головного фасаду стадіону — колонади зі службовим входом до внутрішнього двору адміністративного корпусу. У 1956 році встановлено чотири 45-метрові металеві башти із 320 гратчастими прожекторами загальною яскравістю освітлення на 500 люкс. У 1966—1967 роках була проведена перша реконструкція стадіону, під час якої його було розширено, добудовано другий поверх трибун (місткість досягла 102 000 місць). У 1978—1980 роках стадіон реконструйовано вдруге задля підготовки до Олімпійських ігор 1980 року. Посилене до 1500 люкс освітлення було встановлене на 4 велетенських щоглах. 1996 року, згідно з Указом Президента України, Державне спортивно-виробниче підприємство «Республіканський стадіон» стало Національним спортивним комплексом «Олімпійський». У 2008—2011 роках відбувалась реконструкція стадіону з метою підготовки до проведення Чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Стадіон після реконструкції був офіційно відкритий Президентом України Віктором Януковичем о 21:30 8 жовтня 2011 року. Під час проведення церемонії відкриття, внаслідок потрапляння сценічного піротехнічного пристрою, сталося загорання поліетиленового огородження софіту освітлення над 68 сектором верхнього ярусу. Перший матч на оновленому стадіоні відбувся 11 листопада 2011 року. У цій товариській грі збірна України приймала збірну Німеччини. Матч закінчився з рахунком 3:3.