Верховна Рада України

Постійно діючий характер українського парла-менту  полягає, зокрема, в тому, що народні  депутати обираються до Верховної Ради строком на чотири роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі. Верховна Рада, за Конституцією (ст. 82), працює сесійно. Чергові сесії Верховної Ради починаються пер-шого вівторка лютого і першого вівторка вересня кож-ного року (ст, 83). Новообрана Верховна Рада збира-ється на першу сесію не пізніше як на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Якщо протягом тридцяти днів будь-якої чергової сесії пле-нарні засідання не можуть розпочатися, то Президент може достроково припинити повноваження Верховної Ради.  

Постійно діючий характер Верховної Ради є одним з найістотніших результатів реформування держави, дер-жавної влади, в тому числі законодавчої, яке здійс-нюється від часу проголошення незалежності України. Завдяки цим та багатьом іншим зрушенням Верховна Рада як орган законодавчої влади остаточно перетвори-лась на парламент, який став реальним органом законо-давчої влади.  

Ці та інші риси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі органів державної влади. Парламент України є пріоритетним органом в системі органів державної влади України, першим серед рівних. Він здійснює законодавчу владу, бере участь у форму-ванні органів виконавчої і судової влади, є загальним представником народу і виразником його волі.  

Парламент України  має багатогранні відносини з  іншими органами державної влади  та з суб'єктами політичної системи: політичними партіями тощо.  

Найбільш тісними  і багатогранними є відносини  парламенту з Президентом. Це зумовлено  їхніми функ-ціями і повноваженнями, передбаченими Конституцією та законами, системою отримань і противаг один щодо одного та іншими обставинами.  

Вихідним повноваженням  Верховної Ради у взаємо-відносинах з Президентом є право парламенту призна-чати вибори Президента у строки, визначені Конститу-цією (ст. 85). Новообраний Президент, заступаючи на свій пост, складає присягу народові України на урочис-тому засіданні Верховної Ради (ст. 104 Конституції), виявляючи тим самим повагу як безпосередньо до наро-ду, так і до парламенту України.  

Але головним змістом  взаємовідносин парламенту і Президента є сам хід здійснення ними своїх  функцій і повноважень.  

Зокрема, Верховна Рада заслуховує щорічні та поза-чергові  послання Президента про внутрішнє  і зовнішнє становище України (ст. 85 Конституції), направляє но-воприйняті закони Президентові (ст. 94 Конституції); надає у встановленому законом  строки згоду на обов'яз-ковість  міжнародних договорів України  та денонсацію міжнародних договорів  України, які укладає, як прави-ло, Президент.  

Парламент затверджує укази Президента про вве-дення  воєнного чи надзвичайного стану  в Україні або в окремих  її регіонах, про загальну або часткову мобіліза-цію, про оголошення окремих місцевостей зонами над-звичайної екологічної ситуації.  

Чільне місце  у взаємовідносинах Президента з  пар-ламентом посідають питання формування органів дер-жавної влади. Так, парламент надає згоду на призначен-ня Президентом Прем'єр-міністра, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна, Голови державного комітету телебачення і радіо-мовлення, Генерального прокурора України, висловлює недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади тощо.  

Є випадки, коли роль парламенту щодо призначень та інших  дій відносно посадових осіб значно вагоміша, хоча це відбувається також  за поданням Президента, а іноді й без нього, як-от призначення чи обрання части-ни складу колегіальних органів державної влади тощо. Зокрема, за поданням Президента парламент призначає на посаду та звільняє з посади голову Національного банку України, призначає на посаду та припиняє повно-важення Центральної виборчої комісії.  

Широко передбачена  Конституцією участь парла-менту у формуванні органів державної влади на пари-тетних засадах з Президентом та іншими органами дер-жавної влади. Зокрема, Верховна Рада призначає трети-ну складу Конституційного Суду; призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку, призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (ст. 85 Конституції) тощо.  

Окрім того. Верховна Рада приймає рішення про направлення  запиту до Президента на вимогу народного  депутата, групи народних депутатів  чи комітету Верхов-ної Ради, попередньо підтриману не менш, як третиною конституційного  складу Верховної Ради; має право усу-нути Президента з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому Конституцією (ст. 111).  

Багатофункціональними є відносини Верховної Ра-ди - парламенту - з Кабінетом Міністрів, який під-контрольний і підзвітний Верховній Раді (ст. 113 Конс-титуції). Верховна Рада дає згоду на призначення Прем'єр-міністра, розглядає і приймає рішення щодо схвалення (не схвалення) програми діяльності Кабінету Міністрів, здійснює контроль за його діяльністю.  

За пропозицією  не менш як третини народних депу-татів  від її конституційного складу Верховна Рада може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міні-стрів та прийняти резолюцію недовіри йому більшістю від конституційного складу Верховної Ради, наслідком якої є відставка Кабінету Міністрів.  

Найважливішими  повноваженнями Верховної Ради щодо Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади є прийняття нею законів про організацію і діяль-ність органів виконавчої влади, основи державної служ-би та ін.  

Багатогранними  є відносини Верховної Ради з орга-нами судової влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду, обирає суддів су-дів загальної юрисдикції, надає згоду на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, може висловити недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади, призначає трьох представників до Вищої ради юстиції.  

Парламент як орган  законодавчої влади визначає за-конами України судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організацію та діяльність прокуратури.  

Багатогранною є взаємодія парламенту з органами правосуддя і прокуратури у процесі  здійснення парла-ментського контролю. Кондидати на посади обираються, призначаються  чи затверджуються Верхов-ною Радою, відбувається заслуховування та підготовка для розгляду Верховною Радою відповідних висновків щодо цих кан-дидатур; обговорення кандидатур посадових осіб, при-значення яких відповідно до законодавства погоджуєть-ся з комітетами, підготовка відповідних висновків щодо цих осіб.  

Отже, всі повноваження парламентів належать їм не з якогось власного права, а завдяки фіксації в конституціях, котрі і наділяють представницькі органи відповідною компетенцією. З іншого боку, оцінка парламентів як повновладних органів суперечила б змісту принципу розподілу влад. Як зазначалось, за цим принципом влади не тільки розподілені і врівноважують одна одну, а й рівні. Не відповідала б ця оцінка реаліям державно-політичного життя.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.2.Функції  Верховної Ради України. 

Верховна Рада здійснює чимало функцій і має  для їх реалізації відповідні повноваження, передбачені Консти-туцією. Визначення парламенту як органу законодавчої влади зумовлене насамперед назвою однієї з його функ-цій (законодавчої функції), яка є пріоритетною, провід-ною, але далеко не єдиною.  

Множинність функцій  парламенту не суперечить його природі  як органу законодавчої влади. Вона зумо-влена  тим, що парламент, як і інші органи державної влади, у властивих  їй формах бере участь у здійсненні багатьох функцій держави, як об'єктних, зумовлених змістом діяльності держави (політичної, економічної, со-ціальної, культурної, екологічної), так і інших функцій, зокрема "технологічних", владних функцій (законодав-чої, установчої тощо).  

Головними функціями  Верховної Ради є:  

1) законодавча;  

2) установча  (державотворча, організаційна);  

3) функція парламентського  контролю;  

4) інші функції.  

2.2.1 Законотворчість  - основна фунція  Верховної Ради України.  

До функцій  Верховної Ради часом зараховують та-кож бюджетно-фінансову та зовнішньополітичну функ-ції. Верховна Рада, як правило, здійснює ці функції, але вони не вважаються її головними функціями.  

Складовою частиною цієї функції є також законо-проектна робота, внесення законопроектів на розгляд  Верховної Ради та їх обговорення, а  також видання за-конів, проведення відповідних наукових досліджень, зо-крема, з проблем ефективності і розвитку законодавства, наукової експертизи законопроектів тощо.  

Тривалий час  до законодавчої функції Верховної  Ра-ди належали й інші види законодавчої діяльності: прий-няття Конституції, офіційне тлумачення законів, їх оп-рилюднення тощо.  

Нині прийняття  Конституції визнане пріоритетним правом народу, офіційне тлумачення Конституції та за-конів України, відповідно до ст. 150 Конституції, здійс-нює Конституційний Суд, а підписання законів і їх офіційне оприлюднення - Президент (ст. 94).  

Пріоритетним  напрямом законодавчої функції Вер-ховної Ради є внесення змін до Конституції у межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції, та прийняття законів (ст. 85).  

Законопроект  про внесення змін до Конституції  мо-же бути поданий до Верховної Ради Президентом або не менш як третиною народних депутатів України від кон-ституційного складу Верховної Ради (ст. 154 Конс-титуції). Законопроект про внесення змін до Консти-туції України, крім розділу І "Загальні засади", роз-ділу III "Вибори. Референдуми" і розділу XIII "Вне-сення змін до Конституції України", попередньо схва-лений більшістю від конституційного складу Верховної Ради, вважається прийнятим, якщо на наступній черго-вій сесії Верховної Ради за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Вер-ховної Ради.  

Порядок внесення змін до розділів І, III і XIII Кон-ституції значно складніший, оскільки ці розділи  стосу-ються основ конституційного  ладу і стабільності самої Конституції. Відповідно до ст. 156 Конституції, законо-проект про внесення змін до розділів І, III і XIII по-дається до Верховної Ради Президентом або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради і, за умови його прийняття не менш як двома тре-тинами від конституційного складу Верховної Ради, за-тверджується всеукраїнським референдумом, який при-значається Президентом.  

Законопроект  про внесення змін до Конституції, який розглядався Верховною Радою  і не був прийнятий, може бути поданий  до Верховної Ради не менш як через  рік від дня прийняття такого рішення щодо даного за-конопроекту.  

З метою забезпечення стабільності Конституції Вер-ховна Рада протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції (ст. 158).  

Основним змістом  законодавчої функції Верховної  Ради є, звичайно, прийняття законів.  

Їз змісту Конституції  випливає, що Верховна Рада може приймати закон з будь-якого питання за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським рефе-рендумом. Проте Конституцією передбачається коло пи-тань, які вирішуються виключно законами України. Згідно зі ст. 92 Конституції, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини й гро-мадянина, гарантії цих прав та свобод; основні обов'яз-ки громадянина; громадянство; правосуб'єктність гро-мадян, статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок за-стосування мов. Основну групу питань виключно зако-нодавчого регулювання складають екологічні, соціальні, культурні та економічні питання. Так, виключно зако-нами України визначаються: засади використання при-родних ресурсів, виключної (морської) економічної зо-ни, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, тран-спорту і зв язку; основи соціального захисту, форми й види пенсійного забезпечення; засади регулювання пра-вд і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, мате-ринства, батьківства; виховання, освіти, культури й охо-рони здоров'я; екологічної безпеки; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регу-лювання; засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономіч-ної діяльності, митної справи; засади регулювання демо-графічних і міграційних процесів.  

Виключно законами визначаються основи політичної системи, організація і діяльність органів  державної влади та місцевого  самоврядування, зокрема; засади утворення  й діяльності політичних партій, інших  об'єднань грома-дян, засобів інформації; організація і порядок проведен-ня виборів та референдумів; організація й порядок ді-яльності Верховної Ради, статус народних депутатів; ор-ганізація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики; судоустрій, судочинство, статус суддів, за-сади судової експертизи, організація і діяльність проку-ратури, органів дізнання й слідства, органів та установ виконання покарань; основи організації і діяльності ад-вокатури.