Закон про прокуратуру України. Основні положення

Після Р. А. Руденка посаду Генерального прокурора Союзу РСР протягом семи років займав О. М. Рекунков, який з 1938 р. до 1945 р. служив у лавах Радянської Армії, а з 1945 р. протягом 43 років працював в органах прокуратури. З 23 травня 1988 р. до 15 жовтня 1990 р. на посаді Генерального прокурора СРСР працював О. Я. Сухарєв , а з 27 грудня 1990 року до 29 січня 1992 р. -                  М. С. Трубін. Це був останній прокурор Союзу РСР.

Прокуратуру Української РСР після прийняття Конституції УРСР 30 січня 1937 року очолювали прокурори, які призначалися Генеральним прокурором СРСР. Органи прокуратури УРСР виконували свої функції незалежно від будь-яких місцевих органів і підпорядковувалися лише Прокурору СРСР. За цей період обов'язки прокурора УРСР виконували декілька відомих правників і державних діячів, серед них Р. А. Руденко, який працював прокурором Української РСР з 1944 до 1953 рр., Д. Х. Панасюк - з 23 вересня 1953 р. до 12 лютого 1963 р. Понад 20 років прокуратуру УРСР очолював Ф. К. Глух, відомий український правник, державний діяч.

З 24 січня 1984 року прокурором УРСР працював П. Г. Осипенко, учасник Великої Вітчизняної війни, який пройшов великий більше ніж 40-літній шлях - від помічника прокурора, прокурора області до прокурора республіки. Останнім прокурором Української РСР був М. О. Потебенько, призначений на посаду Генерального прокурора СРСР 27 лютого 1990 р. і звільнений з неї у зв'язку з поданою заявою 3 вересня 1991 року.

Четвертий етап історії прокуратури України починається з 1991 р. В історії прокуратури України, як і всієї України, проходять істотні зміни. 24 серпня      1991 р. Верховною Радою України прийнято Декларацію про державний суверенітет. 5 листопада 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про прокуратуру", яким покладено початок нового етапу розвитку та діяльності органів прокуратури України. У ст. 5 Закону "Про прокуратуру" чітко визначено основні функції, які виконує прокуратура:

   1) нагляд за додержанням законів усіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами;

   2) нагляд за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують діяння, що містять ознаки злочину;

   3) розслідування діянь, що містять ознаки злочину;

   4) підтримання державного обвинувачення, участь у розгляді в судах кримінальних, цивільних справ і справ про адміністративні правопорушення і господарських спорів у арбітражних судах;

   5) нагляд за виконанням законів у місцях попереднього ув'язнення, при виконанні покарань і застосуванні інших заходів примусового характеру, які призначаються судом;

   6) нагляд за додержанням законів у Збройних силах і органах Служби національної безпеки України.

Крім указаних функцій, у Законі визначається, що на прокуратуру  не можуть покладатися функції, не передбачені  законами України.

6 листопада 1991 року постановами Верховної Ради  України затверджено "Положення  про класні чини працівників  органів прокуратури України" і "Дисциплінарний статут прокуратури України".

У Конституції  України, прийнятій Верховною Радою  України 28 червня 1996 року, передбачено  ряд положень про прокуратуру. Так, ст.ст. 121-123 Конституції України визначають прокуратуру як єдину систему, її функції, порядок призначення і звільнення Генерального прокурора, строк його повноважень. З урахуванням вимог Конституції Верховною Радою України були внесені відповідні зміни до Закону "Про прокуратуру".

Ст. 5 Закону "Про  прокуратуру" визначає функції, які цілком відповідають функціям, передбаченим ст. 121 Конституції України, а саме:

   1) підтримання державного обвинувачення в суді;

   2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених законом;

   3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство;

   4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Разом із цим, у  Перехідних положеннях Конституції  передбачено, що прокуратура продовжує  виконувати відповідно до чинних законів  функцію нагляду за додержанням  і застосуванням законів та функцію  попереднього слідства - до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, і до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" органи прокуратури виконують функції, передбачені ст. 121 Конституції України: нагляду за додержанням і застосуванням законів, досудового слідства, а також функцію координації діяльності щодо боротьби зі злочинністю, яку внесено до           Закону 12 липня 2001 року.

Закон України "Про  прокуратуру" чітко визначає завдання прокурорського нагляду за додержанням  законів, принципи організації та діяльності прокуратури, Гарантії її незалежності в здійсненні повноважень та ін.

Слід визначити, що передбачений Конституцією України (ст. 122) порядок звільнення з посади Генерального прокурора України не сприяє поліпшенню діяльності всієї прокурорської системи. Генерального прокурора України може звільнити з посади Президент України, а Верховна Рада України - висловити йому недовіру, що має наслідком його відставку з посади. У Законі не передбачено механізму взаємних стримувань і противаг, і це приводить до того, що Генеральний прокурор, займаючи таку важливу і відповідальну державну посаду, не може впевнено виконувати свої службові обов'язки, організовувати систему органів прокуратури й управляти нею з урахуванням перспектив її розвитку.

Наслідком таких  законодавчих упущень є часта  зміна Генеральних прокурорів України. Тільки за роки незалежності України, з 1991 до 2003 рр., на посаді Генерального прокурора вже змінилося сім осіб. Зміна Генеральних прокурорів спричиняє до зміни прокурорів областей, міст і районів, що негативно впливає на діяльність органів прокуратури України.

В Україні триває процес реформування органів прокуратури. Він повинен здійснюватися з урахуванням реальних умов, що склались у державі в галузі забезпечення законності, захисту прав і свобод громадян, інтересів держави. Водночас деякі "реформатори" намагаються віднести прокуратуру до однієї з гілок влади, не беручи до уваги того, що за тринадцять років незалежності вона переконливо довела спроможність ефективно виконувати свої функції, співпрацювати в інтересах законності з будь-якою гілкою влади.

У Конституції  України закріплено права, свободи й обов'язки людини та громадянина, які відповідають сучасним міжнародним стандартам, але не мають детальних гарантій їх реалізації. Це вимагає від органів прокуратури значно ефективніше захищати конституційні права і свободи громадян. За цих умов виникає питання про розширення функцій прокуратури - закріплення в Конституції України функції нагляду за додержанням прав і свобод людини й громадянина. У наглядовій діяльності органів прокуратури одним із головних завдань повинен бути захист гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Правові  основи діяльності органів прокуратури

Повноваження  прокурорів, організація, засади та порядок  діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, Законом "Про прокуратуру", іншими законодавчими актами. Конституція України закріплює основні функції прокуратури (ст. 121) і регламентує порядок призначення та звільнення Генерального прокурора України (ст. 122).

Завдання, організація  і порядок діяльності органів  прокуратури, а також повноваження прокурорів визначаються Законом України "Про прокуратуру".

Порядок здійснення прокурорами процесуальних та інших  повноважень передбачається Кримінально-процесуальним, Цивільно-процесуальним, Господарсько-процесуальним, Кримінально-виконавчим кодексами, Кодексом України про адміністративні правопорушення, а також Законами України "Про звернення громадян", "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", "Про оперативно-розшукову діяльність" та ін. Крім цього, у своїй діяльності прокурори керуються такими законодавчими актами, як Дисциплінарний статут прокуратури України, Положення про класні чини працівників органів прокуратури України, а також відомчими наказами, розпорядженнями, інструкціями Генерального прокурора України (п. 7 ст. 15 Закону "Про прокуратуру").

У своїй діяльності органи прокуратури враховують норми  міжнародно-правових актів щодо охорони  прав і свобод людини. До таких актів  відносяться: Загальна декларація прав людини (1946 р.), Конвенція з прав та основних свобод людини (1950 р.) та ін.

Генеральний прокурор України відповідно до угод про міжнародне співробітництво і правову допомогу вирішує питання про порушення  та розслідування кримінальних справ, видачу злочинців або осіб, які  підозрюються у вчиненні злочинів, а також вирішує інші передбачені такими угодами питання. Повноваження Генеральної прокуратури, прокуратур обласного рівня в галузі взаємної правової допомоги в межах міжнародного співробітництва регламентується, крім міжнародних угод, також відомчими нормативними актами: наказами, інструкціями, протоколами.

1.3. Закон України  «Про прокуратуру». Основні положення.

Відповідно до Конституції України прокуратура становить єдину централізовану систему органів на чолі з Генеральним прокурором України, яка не належить до жодної з гілок влади, є незалежною у здійсненні повноважень і керується у своїй діяльності виключно законом.

Високий статус прокуратури пояснюється  тими завданнями і функціями,які  на неї покладаються. Якщо бути максимально  лаконічним, то їх сутність полягає у забезпеченні верховенства закону на території країни.

Діяльність працівників прокуратури  спрямована насамперед на усунення порушень закону, притягнення до відповідальності винних осіб, поновлення порушених  прав свобод громадян та законних інтересів держави.

За таких умов прокуратура посідає  чільне місце у правоохоронній системі  сучасної України, Водночас вона є найдоступнішим державним органом, спроможним забезпечити  ефективний і безкоштовний правовий захист.

У зв’язку з цим велика суспільна увага приділяється правовим засадам діяльності прокуратури. Водночас останні збірники відповідних нормативних документів були видані у 2000 та 2003 роках. За час, що минув, відбулися значні зміни практично в кожному сегменті зазначених правових актів: від Конституції України до вказівок Генерального прокурора України. 

Основними законодавчими актами, що визначають правовий статус, функції, повноваження, завдання, засади організації  та порядок діяльності прокуратури, є Конституція і Закон України  «Про прокуратури». Проте ретельне уявлення про діяльність прокурорів неможливо скласти без урахування відповідних положень дванадцяти кодексів в понад шістдесяти інших законів, які також регламентують зазначені питання.

Прокурорський нагляд за додержанням та правильним застосування законів Кабінету Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного та господарського управління та контролю, Радою Міністрів Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадських організацій, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості і приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України (ст.1).[2]

Контроль є  достатньо широкою та об’ємною правовою категорією. В залежності від об’єму розрізняють власно контроль, в процесі якого перевіряється законність та доцільність діяльності, та нагляд, який обмежується тільки перевіркою законності.

Таким чином контроль частіше всього розглядається як найбільш розповсюджений спосіб забезпечення законності, який заклечається в тому, що суб’єкт контролю здійснює облік та перевірку того, як об’єкт контролю виконує покладені на нього задачі та реалізує свої функції. Відомо безліч класифікацій контрольної діяльності. В залежності від належності суб’єкта до державних або громадських структур розрізняють державний та громадянський контроль. В залежності від направленості контролю розрізняють зовнішній та внутрішній контроль. В залежності від місця суб’єкта контролю в системі державного управління розрізняють такі види контролю: контроль зі сторонами органів законодавчої влади; контроль зі сторони Президента України; контроль зі сторони Кабінету Міністрів України; контроль зі сторони органів центральної виконавчої влади; контроль зі сторони місцевого органу держаної виконавчої влади; контроль зі сторони органів судової влади; контроль зі сторони органів місцевого самоврядування; контроль зі сторони громадськості.

Нагляд – це спосіб забезпечення законності, здійснюючий державними органами  та заключающійся в нагляді за чітким та правильним додержанням і застосуванням вимог законодавства об’єктами нагляду. Основна відмінність понять «контроль» та «нагляд» визначається в тому, що суб’єкт нагляду завжди слідкує за тим, щоб не порушувались та правильно застосовувались норми діючого законодавства, а суб’єкт контролю більше слідкує за якістю та доцільністю виконуючих задач та функцій об’єктом контролю, який може погано,

неефективно виконувати покладені на нього повноваження, але не обов’язково порушувати при цьому норми діючого законодавства. Наприклад, згідно Конституції України Верховна Рада України виконує контроль за діяльністю Кабінету Міністрів (п.13 ст.ст. 85, 87, 113) та може висловити недовіру уряду, якщо якість його роботи не буде задовольняти більшість депутатів конституційного складу Верховної Ради України.